МЕФІСТОФЕЛЬ. Кажи!
ФАУСТ. Ґретхен! (Громовий удар, все зникає, Фауст і Мефістофель залишаються наодинці). Ґретхен!..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Упустив ти свій шанс, докторе. (Убік). На жаль, я теж...
ФАУСТ. Ґретхен!.. Як я забув про неї?! Це твої штучки?! Кажи, де Ґретхен, що з нею?!
МЕФІСТОФЕЛЬ (буденно). Що-що?.. Та нічого — вона у в'язниці.
ФАУСТ. В якій в'язниці?! Я бачив її зараз — отут, і ти хотів віддати її Ваґнеру!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Кинь, докторе, вчений — а віриш у всяке чортовиння. Це взагалі була не жінка, а голографічне зображення… Але всі повірили (сміється). А Ґретхен — у в'язниці.
ФАУСТ. За що?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. За подвійне вбивство.
ФАУСТ. Не може бути! Вона невинна!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Це ти так вважаєш. А правосуддя вважає інакше.
ФАУСТ. Кого вона вбила?..
МЕФІСТОФЕЛЬ (буденно). Свою матір і брата Валентина. І вже зізналася...
ФАУСТ. Але ж Валентин — це твоїх рук справа! А мати... мати, напевно, теж?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Яка тепер різниця?
ФАУСТ. Що на неї чекає?
МЕФІСТОФЕЛЬ (буденно). Гільйотина. (Раптово пожвавлюється). Який корисний винахід людини! Сам Сатана не придумав би краще! Я її тобі покажу (на заднику сцени з'являється тінь гільйотини).
ФАУСТ. Кошмар середньовіччя!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Навпаки: не кошмар — прогрес! Дуже гуманна процедура: голова відлітає, а кат залишається з незаплямованими руками й чистою совістю! Почекай — ти ще не бачив її в дії (ніж гільйотини підіймається й зі зловісним звуком опускається).
МЕФІСТОФЕЛЬ (як ні в чому не бувало). Навіть дивно, що ім'я цій машинці дали безладні французи, а не педантичні німці, й мали б ми зараз який-небудь (з німецьким акцентом) дердокторфауствундерапарат!.. (Буденно). Страта — завтра вранці.
ФАУСТ. Ти повинен цьому завадити!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Навіщо?
ФАУСТ. Інакше не почуєш ніколи тих слів, яких від мене чекаєш! Негайно веди мене до в'язниці — до Ґретхен!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Уперше бачу людину, що сама, добровільно, проситься до в'язниці... А втім... Завдання досить просте. З охороною я розберуся...
ФАУСТ. Вперед, мерзотнику!
Сцена 8-ма
В'язниця. Камера-одиначка.
Ґретхен у руб'ї молиться в кутку. Відчиняються двері, входить Фауст з низкою ключів. Ґретхен дивиться на нього, але не впізнає; перериває молитву, зненацька починає чи то співати, чи то бурмотати.
Моя мати, ледащо,
Зарізала мене!
Мій батько гультяй
І з'їв мене!
А сестричка мала
Взяла й знесла
Кістки в зелений гай;
Я пташечкою полинула —
Вилітай! Вилітай!***
ФАУСТ (падає їй до ніг). Ґретхен, це я!
ҐРЕТХЕН. Ти бачиш? Там горить страшна геєна! Усім святим повинні помолиться ми!
ФАУСТ (голосно). Ґретхен! Ґретхен!
ҐРЕТХЕН (прислуховується). Твій голос здається знайомим... (Зривається на ноги, кайдани спадають).
ФАУСТ (схвильовано). Так, Ґретхен, це я, твій Генріх! Опам'ятайся! Зараз ми підемо звідси!..
ҐРЕТХЕН. Ти Генріх?.. Ні! Ти кат! Ти поведеш мене, щоб стратити, але ж іще не ранок, дай пожити ще декілька годин, дай побачити перший промінь сонця!..
ФАУСТ. Це мара, Ґретхен! Бачиш? Я твій Генріх! Кат міцно спить і бачить уві сні, як йому самому рубають голову. Варта — приспана й теж буде спати до світанку. Ніхто не перешкодить нам!
ҐРЕТХЕН (приходячи до тями). Ти справді Генріх?
ФАУСТ. Так!
ҐРЕТХЕН. Генріху, це ти, а я думала, що так і вмру, а тебе не побачу...
ФАУСТ. Ні! Ти не умреш! Під муром на нас чекають коні, й перший промінь сонця ти побачиш вільною!
ҐРЕТХЕН (остаточно приходить до себе; її екзальтована мова змінюється звичайними розмовними інтонаціями). Генріху... Генріху... Мій Генріх... Ти наївний, як усі чоловіки. Ти гадаєш, що несвобода отут, у стінах в'язниці, а там — воля?.. Смішний хлопчисько... Свобода повинна бути в душі, а в моїй душі її немає, і, виходить, вільною я вже не стану. Вже краще... залишитися тут... і прийняти... все... що мені призначене.
ФАУСТ (його мова теж змінюється). Але, Ґретхен... це нерозумно... Що ти повинна прийняти?.. За що?.. Адже ти невинна.
ҐРЕТХЕН. А хто винний? Може бути, ти?.. Ні... не ти, це я дала матері ті кляті краплі, від яких вона не прокинулася... Адже ти не знав про них... Чи знав?!
ФАУСТ (починаючи щось розуміти). Не знав...
ҐРЕТХЕН. От бачиш... Своїми руками я вбила рідну матір. І ти гадаєш, я зможу жити далі, як наче нічого й не було?..
ФАУСТ. Адже ж ти не знала! Ти... була лише сліпим знаряддям... Той, хто дав їх тобі, він убивця.
ҐРЕТХЕН. Доктор Фауст дав їх мені — ну то й що? Знаряддя сліпе, бо в нього немає розуму, а мені, як і тобі, даний розум... Моя провина... мені й кара...
ФАУСТ. Але навіщо ти зізналася ще й в убивстві брата? І який ідіот суддя міг цьому повірити?!
ҐРЕТХЕН. Генріху... І тут те ж саме. Якщо брат схопив шпагу, аби заступитися за мою честь, то... це я дала йому привід... Генріху, я наробила дурниць... Ні, не те! Дурниці можна виправити, а це виправити — не можна!
ФАУСТ. Ґретхен, я знайду найкращих адвокатів, твою справу буде переглянуто, ти не повинна відповідати за чужі злочини!
ҐРЕТХЕН. І що це змінить? Мати мертва. Брат мертвий. А я стараннями крючкодерів стану безневинною ягничкою?.. Але є ще душа, Генріху, розумієш? Душа! У ній мій вирок, а не в паперах на столах у суддів... І, знаєш, було ще одне... Усі вважали, що мого брата заколов доктор Фауст, але хтось сказав, що бачив двох... і шукали вас обох... Ти не міг убити Валентина, тому що був зі мною... але... ти теж був під підозрою... І я подумала: Валентину вже не допоможеш, але... нехай тебе не розшукують... Прощай, мій коханий, іди, я залишаюся!
ФАУСТ. Значить, і я залишаюся з тобою.
ҐРЕТХЕН. Навіщо?
ФАУСТ. Нехай нас стратять разом. Ні, почекай... я все розповім на ешафоті... й нехай мене стратять замість тебе!
ҐРЕТХЕН. Ні, Генріху, ти повинен піти!
ФАУСТ. Навіщо?
ҐРЕТХЕН. Генріху, я просто міське дівчисько, яких тисячі. Ми все маримо коханням, але що ми знаємо про кохання... й... про життя?.. Виявилося, потрібно потрапити до темниці, щоб побачити: кохання — це світло. Всесвіт осяяний Світлом Любові. І якщо мета життя — посадити дерево, побудувати дім і народити сина, в цьому сенс любові!
ФАУСТ (перебиває). Це мета для чоловіка...
ҐРЕТХЕН (сміється). Наївний Генріх... Поруч з чоловіком повинна бути жінка. Ти зможеш сам народити сина? І для кого ти побудуєш дім? І якщо ти посадиш дерево, хто зірве й подасть тобі з нього плід?.. Своєю душею я бачу твою душу: ти потрібний світові, щоб знайти відповіді на найголовніші питання. Іди, бо ти повинен довести все почате до кінця...
ФАУСТ. Ґретхен! Але ж поруч із чоловіком повинна бути жінка! Ти повинна піти зі мною — без тебе я не посаджу дерева, не побудую дім і не народжу сина!..
ҐРЕТХЕН. А я була з тобою увесь час, з нашої першої хвилини, просто ти не знав цього. Може бути, ти вже й дерево посадив — тільки ще не знаєш про це, але зрозумієш, коли побачиш його плоди. Я залишаюся тут, але я була й буду з тобою, і тепер ти знаєш і це, і в плодах твого дерева теж буду я...
МЕФІСТОФЕЛЬ (на порозі). Швидше! Вже світає!
ҐРЕТХЕН. Хто це?
ФАУСТ. Той, хто нам допоможе!
ҐРЕТХЕН. Вели йому піти! Я покоряюся Божому суду.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ходімо!
ФАУСТ (Мефістофелю). Ми повинні повести її звідси! Хоч і силою!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Вона повинна піти сама, без примусу, інакше я безсилий!
ҐРЕТХЕН. Генріху, я бачу, це доктор Фауст! Твій доктор Фауст продав душу чортові, він перетворився на маріонетку, а за ниточки смикає чорт!
ФАУСТ (до Мефістофеля). Але треба щось робити!
МЕФІСТОФЕЛЬ (хапає руку Фауста і міцно тримає). Занадто пізно! Я вже чую кроки ката.
ФАУСТ. Відпусти! Вона...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Рокована!
ГОЛОС (з неба). ВРЯТОВАНА!
МЕФІСТОФЕЛЬ (до Фауста). Мерщій! (Зникає з Фаустом).
ҐРЕТХЕН (вслід). Будь ти проклятий, докторе Фаусте!
Інтер'єр в'язниці зникає. По черзі сценою проносяться духи пекла та янголи. Фауст і Мефістофель спостерігають збоку, залишаючись на авансцені. Трагічну музику на зльоті обриває зловісний брязкіт ножа гільйотини (сама гільйотина та сцена страти відсутні — щоб уникнути непотрібного натуралізму; брязкіт ножа точно повторює звук, що вже лунав у сцені, коли Мефістофель демонстрував Фаусту гільйотину в дії, але цього разу він звучить голосніше й зловісніше). Фауст від жаху закриває обличчя руками й падає навколішки.
Душу Ґретхен підхоплюють два янголи й несуть у далечінь.
Сцена 9-та
Фауст і Мефістофель залишаються на авансцені.
ФАУСТ (не підіймаючись). Ну, ти хотів від мене душу? Що ж, забирай! Усе скінчилось...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Хай буде так. Кажи: спинися, мить…
ФАУСТ. Спинися, мить...
МЕФІСТОФЕЛЬ. А далі?
ФАУСТ. Ні, не можу.
МЕФІСТОФЕЛЬ. І я не можу: ти повинен сказати повністю…
ФАУСТ. Та досить! Вона й так спинилася, а що в тому є (робить величезне зусилля, щоб вимовити) прекрасного, тварюко?! Ти хочеш ще й принизить наостанок?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ні, спробуй ще раз!
ФАУСТ. Не знущайся! Чорт! Бери без слів!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Не можу — бо контракт!..
ФАУСТ (встаючи). Я зараз задушу тебе, паскудо!
МЕФІСТОФЕЛЬ (сміється). Який цікавий поворот подій! Послухай, Фаусте, а це кумедно! Чого тільки зі мною ні робили! Святою водою кропили. Ладаном викурювали. Святим хрестом шугали. Молитвою виганяли. Душити ще ніхто не намагався! Ти будеш першим. Між іншим, і для мене це зовсім нове відчуття. Ну… спробуємо (задирає підборіддя).
ФАУСТ. Пішов геть, змію!
МЕФІСТОФЕЛЬ (сміється). Ти, докторе, визначайся: "пішов геть", "задушу" або "бери душу"?
ФАУСТ. Душу!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ти створив патову ситуацію, Фаусте. (Убік). Чого-чого, а цього ніяк не очікував. А де вихід? Послухай, докторе! Переконав! Я беру твою душу! Тільки давай-но зробимо маленьку паузу… ну… відпочиньмо, чи що — злітаємо куди-небудь… давай-но до шинку заскочимо… чесно кажучи, й мені б не завадили дві-три чарки шнапсу… а краще української горілки, а ще й з перцем!..