Комета поза розкладом, або Що ти зробив для України?

Епатажна комедія у стилі ретро на дві дії (редакція 2026 року)

Вистава для дорослого глядача

Автор висловлює вдячність режисерові М. Горохову за ідею "Репродуктор — п'ята дійова особа".

Використано фрагменти віршів В. Жуковського, С. Пушика, М. Рильського, С. Воробкевича, В. Базилевського, А. Юрченка.

Дійові особи

Микола Титаренко — відпочивальник

Андрій Федорченко — активний відпочивальник

Валентина — відпочивальниця

Світлана — та, що не відає відпочинку

Час подій — середина 1990-х. Деякі події другого плану автор свідомо зміщує в часі.

Дія перша

Кімната на трьох у старому корпусі турбази десь на межі Київської області. Двері виходять до спільного коридору, інші, засклені, — до тераси. Краєвид за вікнами різко контрастує з убогою обстановкою кімнати. За терасою — засніжені пляж і озеро. До лісу біжить лижня. Під сонцем іскриться сніг, від сосен тягнуться блакитні тіні.

Біля дзеркала над раковиною вмивальника чоловік років п'ятдесяти. Це Федорченко. Голий до пояса, він намагається надягти майку. Чомусь у неї зайва пройма, що неодмінно опиняється то на боці, то на спині, то на грудях.

ФЕДОРЧЕНКО. Макака! (Робить спробу надягти майку якось інакше.) Чухонка! (Робить нову спробу.) Шимпанзе!

Стукіт у двері, що ведуть до коридору.

ФЕДОРЧЕНКО (хизуючись). Come in!

Входить людина з валізою. Це Титаренко, чоловік у віці близько тридцяти років.

ТИТАРЕНКО. Доброго дня.

ФЕДОРЧЕНКО. Привіт. І скажи, що це не чортзна-що! Тепер тільки в стриптизі виступати. От дурепа! Пояснював же їй. Ні — не вчи мене шити! (Робить ще одну спробу.)

ТИТАРЕНКО. Я ваш сусід, якщо не заперечуєте.

ФЕДОРЧЕНКО. Який ще сусід! Із сусідньої кімнати? Чи дверима помилився?!

ТИТАРЕНКО (відчиняє двері, дивиться на табличку з номером). Ні, не помилився. А ліжко, сказали, вибирати будь-яке.

ФЕДОРЧЕНКО (обертається). Ти ба! Виходить, сусід? От пощастило! Спочатку в електричці на мене витріщався…

ТИТАРЕНКО (з образою). Нічого не витріщався. Я просто замислився… А коли я думаю… я в простір дивлюся. Мабуть, вам здалося, що на вас… а насправді… ні на кого… просто… у простір…

ФЕДОРЧЕНКО. Потім в автобусі мені валізу на ногу поставив. А тепер що, тобі ще й моє ліжко віддати?!

ТИТАРЕНКО. А це ви були? Але я вибачився. Якщо хочете — вибачте ще раз. І… Знаєте, напевно, ви праві. Піду до адміністратора. Нехай до іншої кімнати поселять. (Повертається до дверей.)

ФЕДОРЧЕНКО (зненацька). Відставити! (Щось прораховує в умі.) Вибач, погарячкував, не звертай уваги. Поладимо. Ще невідомо, куди тебе адміністраторка запхне, кого сюди поселить, а зараз… як кажуть, із двох бід… Розміщуйся. Ось вішалка. Ось шафа. Ліжко займай будь-яке — тільки не моє. Роздягайся, розпаковуйся… (Знову повертається до дзеркала.) Ну, дурепа салатна! Що мені з тобою робити?!

ТИТАРЕНКО (забарившись, скидає пальто, говорить, думаючи про щось своє). Вибачте, салатна — це як?

ФЕДОРЧЕНКО. А так. З овочевих культур, значить. Щоб коренеплодом не назвати. Дурепа. Причому салатна!

ТИТАРЕНКО. А, ви, напевно, про ту дівчину, у якої в їдальні істерика почалася?..

ФЕДОРЧЕНКО. Чухонка з істерикою — не вчи мене шити!..

ТИТАРЕНКО. А вона насправді чухонка?

ФЕДОРЧЕНКО. Тобі яка різниця?!

ТИТАРЕНКО. Дійсно… Але салат вона, здається, з'їла. Це з нею на борщі сталося.

ФЕДОРЧЕНКО (слухаючи неуважно). Ага! Шматок коренеплоду в борщі попався. Хрін називається. От і охрініла: не вчи мене шити!

ТИТАРЕНКО. Та досить вам! Мабуть… нерви здали… дві години в електричці — в давці, в задусі. Шість електричок перед цим скасували, я спеціально порахував. Зате й автобус до перону подали, по радіо оголосили: тих, хто до турбази, запрошують до "Ікаруса". Три рази.

ФЕДОРЧЕНКО. Чого — три рази?

ТИТАРЕНКО. Оголосили три рази.

ФЕДОРЧЕНКО. До чого тут "Ікарус"? (Робить ще одну спробу.) Дивися, що ця дурепа хрінова зробила!

ТИТАРЕНКО. А це що, теж вона?..

ФЕДОРЧЕНКО. Тобі не однаково хто?! Не вчи мене шити!.. От тобі! (Роздирає шов, майка стає схожа на майку, тільки з рамен звисає смужка тканини). Так і буду ходити — хай тобі буде соромно! (Надягаючи сорочку і краватку, повертається до Титаренка.) Слухай, а в тебе гарна вимова! Та і я, виявляється, ще мову не забув… Хоча майже все життя російською розмовляв… Що ти там про дівчат казав?

ТИТАРЕНКО. Я про одну тільки. Про ту, у якої істерика в їдальні почалася. Чи ви на обід не ходили?

ФЕДОРЧЕНКО. Я ще в столиці пообідав, поки ти скасовані електрички рахував. Вас усіх початку на обід повели, а я одразу — до адміністраторки. Просив тиху, приємну кімнату, натякнув — добре б одному… Чи їй теж хрін у борщі попався?!

ТИТАРЕНКО. Дався вам цей хрін! Симпатична молода дівчина. Я ще здивувався — їсть, наче сомнамбула. Вона неподалік від мене сиділа. А коли борщ принесли, раптом обличчя руками закрила, плечі затряслися… добре, що повели її.

ФЕДОРЧЕНКО. Хто повів?

ТИТАРЕНКО. Ну… інша дівчина…

ФЕДОРЧЕНКО. Теж молода?

ТИТАРЕНКО. Ну… так.

ФЕДОРЧЕНКО. Симпатична?

ТИТАРЕНКО (розпаковує валізу). Ну… так… Та де ж моя краватка?!

ФЕДОРЧЕНКО (сміється). Та що ти як дитина! Я ж казав: займай будь-яке ліжко — тільки не моє!

ТИТАРЕНКО (здивовано). Краватка… ліжко?.. Краватка — це… це галстук…

ФЕДОРЧЕНКО (сміється із себе). Ти диви — адже почав забувати!.. А взагалі… ти молодець — спостережливий. І найголовніше помітив. Симпатичні дівчата в нашому заїзді є!

ТИТАРЕНКО. Та й що?

ФЕДОРЧЕНКО. Те саме! Що ми отут з тобою, як два бовдури, час втрачаємо. А в нас його й так обмаль!

ТИТАРЕНКО. Тобто? Двадцять днів попереду…

ФЕДОРЧЕНКО. Спостережливий — і такий наївний? Ти що, двадцять днів розгойдуватися будеш?! Все вирішують швидкість і натиск — броня міцна, танки швидкі, а наші люди мужні та хоробрі!.. А то будеш собі потім зі злості що-небудь кусати — та пізно. Поки нас тільки двоє, так? Сьогодні електричок уже не буде, так? А завтра ще які-небудь йолопи приїдуть, підсунуть нам третього — й усе. Всі радощі казармового буття.

ТИТАРЕНКО. Адміністраторка казала, більше нікого підселювати не буде.

ФЕДОРЧЕНКО. Мені вона те ж саме сказала — второпав? Вона й третьому те саме скаже! А потім четвертому розкладачку видасть… Ох, душа ти наївна… тебе як звати?

ТИТАРЕНКО. Микола Спиридонович.

ФЕДОРЧЕНКО. Гаразд, Колю, будемо знайомі. А я Федорченко Андрій. І викати мені припини. Давай на ти. І просто Андрій. Але в офіційній обстановці — Андрій Роскомпартович.

ТИТАРЕНКО. Роскомпартович?

ФЕДОРЧЕНКО. А що, не подобається? Тата мого так звали — зрозумів? Героїчна епоха — не те що зараз, зрозумів? Кожне ім'я — пісня! Октябрина! Тракторина! Комінтерн! Роскомпарт!..

ТИТАРЕНКО. Ні… ну, незвично — та й що? Роскомпартович. Мабуть, для когось навіть актуально. Знову… Але ж це, напевно, там?..

ФЕДОРЧЕНКО. Та й що? А я й тут хочу спробувати: найголовніше — не Капеересович. Все життя не признавався. Казав — Ростиславович. А зараз — інша справа: Роскомпартович я! Коротше, в офіційній обстановці не переплутай.

ТИТАРЕНКО. У якій — офіційній?

ФЕДОРЧЕНКО. Буде, Миколо, буде й офіційна. Ти розміщуйся поки. Тільки речі не розкидай. Щоб порядок мені, второпав? А я на розвідку й усе інше беру на себе. (Надягає піджак, знімає з вішалки пальто.)

ТИТАРЕНКО. Андрію Роском-м-м… Андрію, ви… ти… Навіщо ці жарти, Андрію?! Я відпочивати приїхав! Відпочивати!!!

ФЕДОРЧЕНКО. Та пішов ти до дідька! Ось відсьогодні й почнемо. Відпочивати! А відпочинок, Колю, це… Не перебивай! Механіка проста… Ти хто за фахом?

ТИТАРЕНКО (похмуро). Інженер.

ФЕДОРЧЕНКО. Що там у вашій інженерії найпростіше?

ТИТАРЕНКО (крізь зуби). Важіль. Архімеда.

ФЕДОРЧЕНКО (у захваті). Ні, ти зрозумів? Саме те! І беремо ми з тобою, виходить, цей важіль з потрібного кінця й, як голий Архімед, кричимо: "Еврика!"

ТИТАРЕНКО (механічно). "Еврика" значить "знайшов".

ФЕДОРЧЕНКО. У крапку! Диспозицію ще Архімед вигадав: знаходимо двох дівах, але таких, щоб, як ми, удвох в одній кімнаті мешкали, знайомимось, запрошуємо для продовження знайомства сюди. Потім з однієї я йду до їхньої кімнати, а ти із другою залишаєшся отут… Тільки, запам'ятай, я вибираю.

ТИТАРЕНКО (механічно). Кажуть, вибирає жінка…

ФЕДОРЧЕНКО. Та яка різниця! Ти тільки тій, що вродливіша, не заважай вибирати!

ТИТАРЕНКО. А потім що?

ФЕДОРЧЕНКО. А це вже друге питання! Як казав один дивак у кепці, (навмисно гаркавлячи) головне, товариші, — уплутатися до бійки, а там розтин покаже.

ТИТАРЕНКО. Охолонь, Роскомпартовичу! Я ж сказав — я відпочивати приїхав.

ФЕДОРЧЕНКО. І правильно сказав! Для того і їдуть до турбаз — від-по-чи-ва-ти! Від роботи, хай її чорти роблять, від дружин, щоб вони були здорові, від чоловіків-паразитів!.. Відпочити, розслабитися, розрядку собі дати… Навіщо мужик до турбази рветься?..

ТИТАРЕНКО. Роскомпартовичу! Роби що завгодно, але мене у свої забавки не втягуй!!!

ФЕДОРЧЕНКО. Та які ще мої "забавки"?

ТИТАРЕНКО. Будь-які!!! Відпочинок, розрядка, секс!.. Хоча… сексу в нас немає…

ФЕДОРЧЕНКО. Ой, Колю!.. Секс у нас є! І завжди був! Тільки умов для нього не було. От розумні люди й вигадали: турбази, будинки відпочинку, санаторії… Ні, санаторії — це для хворих. Щоб вони цим під наглядом лікаря займалися. А нам — турбази! Де відпочивають вільні чоловіки й вільні жінки у вільних умовах нині вільної країни.

ТИТАРЕНКО. Все, Роскомпартовичу! Я не ханжа, іди в розвідку, хапайся за важелі, кидай танки на ворога… Без мене! Мені й у тилу добре.

ФЕДОРЧЕНКО. Колю, ти мужик чи ні?!

ТИТАРЕНКО. І ти туди ж! Мужик, не сумнівайся.

ФЕДОРЧЕНКО. Одружений?

ТИТАРЕНКО. Одружений.

ФЕДОРЧЕНКО. Дружину кохаєш?

ТИТАРЕНКО. Не твоя справа!

ФЕДОРЧЕНКО (вішає пальто, сідає на ліжко). Ні, Миколо, отут ти не правий. Тепер і моя. От і перевіриш почуття… у бойових умовах.