(сучасний український парафраз трагедії "Фауст" Йоганна Вольфґанґа Ґете*)
Дійові особи:
Творець (також Голос — у темряві або з неба)
Мефістофель
Фауст
Дух (примара; може з'явитися як зображення на екрані)
ВАҐНЕР, ад'юнкт доктора Фауста
Маргарита (Ґретхен)
Валентин, брат Ґретхен, солдат
Прекрасна Єлена Троянська (та ж акторка, що виконує роль Ґретхен; персонаж без слів)
Дія перша
Пролог
У темряві звучать куплети Мефістофеля (опера Гуно "Фауст", лібрето Ж. Барб'є та М. Карре, переклад з французької — Іван Кочерга; виконує Анатолій Кочерга, арія Мефістофеля з 1-ї дії; запис наживо вистави київського оперного театру, диригент Володимир Кожухар, 1993**).
Богом став Золотий Тілець!
Богом він і зостається,
Йому шана віддається
Із кінця землі в кінець.
Лунає вибух, що заглушає голос співака. Згодом нова серія вибухів — виникає відчуття, що ведеться масований обстріл сцени й перших рядів партеру: рвуться артилерійські снаряди, міни, працюють "Гради". (Максимальні звуко— та світлотехнічні ефекти, які може забезпечити театр). Лише іноді пробивається голос співака:
Дивіться також
- Анатолій Юрченко — Вій-2025, або Страшний сон Гоголя
- Анатолій Юрченко — Тіні кімнати сміху (фрагменти)
- Анатолій Юрченко — Комета поза розкладом, або Що ти зробив для України?
- Ще 5 творів →
І на честь божка святого
І монархи, і старці
У скаженім колі всі
Прославляють свого бога:
І цілують п'єдестал,
І цілують п'єдестал.
Сатана там править бал,
Там править бал.
Сатана той править бал,
Той править бал.
Істукан цей золотий
Волю неба зневажає,
Сміючись, перекидає
Заповіти всі святі.
І на втіху богу злата
Ллється кров по всій землі,
А пани і королі
Посилають брат на брата.
Люди гинуть за метал,
Люди гинуть за метал.
Сатана той править бал,
Той править бал.
Сатана той править бал,
Той править бал.
Тиша. Темрява.
Сцена 1-ша
На небі.
ГОЛОС (у темряві). Почнемо: е2-е4.
ГОЛОС. Ти навіть у дрібницях доводиш, що твоє єство — конфлікт. Гамбіт, пожертва пішака, щоб ввести в бій ферзя й перетворити гру на суще пекло… Але це шахи — не Армагеддон. І скандинавський захист — дебют не кращий…
2-й ГОЛОС. Що?! Мою ідею вже поцупили якісь скандинави?
ГОЛОС. Так цей дебют назвуть у двадцятому сторіччі. Ще нескоро.
2-й ГОЛОС. Тоді гаразд. До того часу я іще що-небудь вигадаю. А мабуть, краще в кості?..
Примітка для режисера й актора. Протягом усієї вистави Мефістофель вкрай рідко говорить серйозно — найчастіше зубоскалить. Зрозуміло, з Творцем він розмовляє шанобливо, але іноді й в цих діалогах проривається іронія, хоча й менш ніж у діалогах з Фаустом, Ваґнером, Ґретхен і Валентином або в монологах на публіку. Разом з тим Мефістофелю властива й своєрідна привабливість. Творець ставиться до баламутства Мефістофеля з деякою поблажливістю. Можливо, Мефістофель — колишній янгол, і Творець намагається повернути блудного сина до шляху добра.
ГОЛОС. А то я не знаю, як ти кидаєш кості.
2-й ГОЛОС. Але хіба Тобі це не під силу?
ГОЛОС. Жартуй — та міру знай. Ці фокуси дрібні — мені вони навіщо? А шахи — це велика гра: все вочевидь, все чесно.
2-й ГОЛОС. Тоді чому я ще не вигравав?
ГОЛОС. Тому! Бо я рахую варіанти краще. Гаразд, гамбіт. Але я не беру. d2-d4.
2-й ГОЛОС (радісно). Цей хід я теж передбачав!
ГОЛОС. Хай буде світло!
Темрява змінюється світлом, стають видні Творець і Мефістофель, що грають у шахи.
МЕФІСТОФЕЛЬ (прикриваючи очі рукою). А світло… навіщо це, Творцю?!
ТВОРЕЦЬ. Тому, Мефістофелю, що зрозумів я — що це добре. Хоча тобі, звичайно, темрява миліша… Ну, що там, на Землі?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Творцю, Твій вінець творіння зовсім знахабнів! Можеш сміятися, він навіть вважає себе божком! Володарем планети, а сам… подібний до сарани. І все, що бачить… все зжирає!.. Шах!
ТВОРЕЦЬ. Від шаху ще ніхто не помирав… від шаху в шахах, маю на увазі… (Робить хід). До сарани, ти кажеш?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так. Залишив би краще його мавпою — шкоди було б менше. Це ж треба! Найслабкіша тварина на планеті — ні іклів, ні пазурів... Але Ти дав їй розум!
ТВОРЕЦЬ. А я подумав: мабуть, треба цю слабкість якось компенсувати?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. От парадокс! Все це з великого розуму? Тварина, яка озброєна до зубів, стала найсильнішою у світі, а живе мораллю мавпи! (Кривляючись).
Смішний божок землі не зміниться ніяк, —
Як спервовіку був, так і тепер дивак.
Погано він живе! Не треба
Було б йому давати й крихти світла з неба.
Тим розумом владає він,
Щоб жити, як тварина із тварин.***
ТВОРЕЦЬ. Я дав їм душу.
МЕФІСТОФЕЛЬ. А навіщо? Якщо з іскри Божої ніяк не спалахне вогонь! Творцю, вони її й в гріш не ставлять, душу!
ТВОРЕЦЬ. Але цінуєш ти! За чим би полював ти так завзято, коли б у них не було душі? Але... взагалі-то я почав з дельфінів... Які гарні й розумні істоти!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так, може, треба й було зупинитись на дельфінах?..
ТВОРЕЦЬ (іронічно). І довелося б тобі, Мефістофелю, працювати в водній стихії — а ти води жахаєшся...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ні! Тільки святої. Ну... ще з-під крана.
ТВОРЕЦЬ. От я і подумав... А може… я створю когось за образом і виглядом своїм?.. І це зробив я не для тебе! Шах!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Знавав я шахів, від яких вмирали... Не в шахах, маю на увазі... Ну а потім Змія, моя рідна тітка, пояснила йому, що він теж може плодитися й розмножуватися, й що вийшло?
ТВОРЕЦЬ (задумливо). Людство... Хоча я бачив його якось інакше…
МЕФІСТОФЕЛЬ. А хто почав першим? Навіщо Ти змішав йому мови? Навіщо влаштував це вавилонське стовпотворіння?!
ТВОРЕЦЬ. Мефістофелю! Це в тебе в голові вавилонське стовпотворіння! Не я — вони замислили дібратися до неба... Цікава справа: нікому й до згадки не прийшло прорити тунель до пекла... Чи прийшло б, не змішай я мови?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Адже з цього все й почалось! (У пароксизмі натхнення підіймає палець уверх). Ті, хто белькотів однією мовою, збивалися до однієї зграї, хто іншою — до іншої. І закрутилося: держави національні, котрим завжди мало власної території, й держави багатонаціональні, котрим її теж замало. І національні проблеми. І міжнаціональна ворожнеча... І косі позирки на тих, хто розмовляє іншою мовою... І дипломати, які чим більше говорять, тим більше брешуть...
ТВОРЕЦЬ. Але я дав поштовх прогресу: й перекладачі з'явилися, й художній переклад, а це допомагає народам краще розуміти один одного... Це їх зближує...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ха! Візьми до прикладу тих же слов'ян! Як же їх зближує спільність мов, якими вони можуть розмовляти, але не можуть домовитися!
ТВОРЕЦЬ. Здається, в тебе цуґцванґ.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Цуґцванґ не в мене, Творцю. Здається, вже час втрутитися в їхні справи: знайшли на них чуму хоча б… для початку…
ТВОРЕЦЬ. Але це люди!..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Фігурки на шахівниці!
ТВОРЕЦЬ. Вони не пішаки — я дав їм свободу волі...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ти дав їм забагато волі!
ТВОРЕЦЬ. Ні, рівно стільки, скільки треба — щоб вибирали між добром і злом і відповідали за свій вибір. Я ж не втручаюсь!
МЕФІСТОФЕЛЬ. І це розповідаєш Ти? А Содом та Гоморра чиїх рук справа?!
ТВОРЕЦЬ. А може бути, діяв я поспішно? Принаймні, недемократично...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Це що за слівце?!
ТВОРЕЦЬ. Ти не знаєш слова демократія? А за нею, між іншим, майбутнє — згодом сам побачиш...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Творцю, якщо Ти не в змозі виправити людину, її ніяка демократія не виправить.
ТВОРЕЦЬ. А ти пропонуєш Кінець Світу й Страшний Суд? Ти ж після цього сам залишишся без роботи. Ходи!
МЕФІСТОФЕЛЬ (робить хід). Що ж, для початку з'їм я пішака.
ТВОРЕЦЬ (робить відповідний хід). А я не дам — слоном його прикрию.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Це нерозумно — адже з'їм слона.
ТВОРЕЦЬ. І на здоров'я. Цей пішак в ендшпілі пройде у ферзі.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Я знаю цього пішака — це доктор Фауст, що перевершив самого себе в безлічі наук і вічно твердить про благо людства!
ТВОРЕЦЬ. "Благо людства"... Здається, я і сам не дуже розумію, що це таке — це "благо людства". Але приємно чути — на Фауста я покладав надії.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Тому Ти жертвуєш фігуру?! Гаразд, беру слона, а цей пішак і сам піде з шахівниці! І прямо зараз!
Сцена 2-га
Кабінет Фауста.
Книги, реторти, мікроскопи, телескоп, інструменти для різних галузей наук, на видному місці людський череп. Ніч.
ФАУСТ (літня людина; типова зовнішність середньовічного вченого). Не те! (З відчаєм відкидає перо й папір, на якому щось писав). Не те! (Розшпурює манускрипти й фоліанти). Великі попередники, якими я годував своїх студентів... Не те!.. Таким буде моє персональне пекло: не геєна вогненна, а безсонні ночі, що не дають відповідей... Ти, докторе Фаусте, вважав себе Прометеєм? А насправді ти Сізіф! (Пауза). Бідолаха Сізіф... Він котить свій камінь вгору — це ж так просто. Але гора стає все вище, схил — все крутіше, камінь — все важче, а сил усе менше! На мить він обертається — й бачить геть незнайомий пейзаж: обрії розсунулися — але за ними теж лежить незвідане... А те, що здавалося відомим, перетворилося на крихітну цятку... І все... камінь зривається... І з гуркотом котиться вниз... І це єдине тверде знання, в якому він може бути впевнений... Бідолаха Сізіф... Але він повинен спуститися вниз і все почати спочатку... Навіть якщо в цьому немає ніякого сенсу... А сенсу дійсно немає! (У важкому роздумі дивиться на зірки за вікном). Цей світ навколо нас... маленьких і жалюгідних... Але чому ми маленькі й жалюгідні, якщо Творець створив нас за образом і подобою своїми?! Є відповідь?.. Людина, космос і час... Є відповідь?.. Але це і є відповідь: мій час спливає... Залишився єдиний спосіб... відомий кожному школяру — одразу розкрити в задачнику сторінку відповідей. Як я хотів цього уникнути!.. Це все одно, що запродати душу дияволові... (Шукає серед манускриптів потрібний). А в мене є вибір?!
Бере книгу й промовляє таємничі заклинання. Займається червона заграва, й в полум'ї з'являється дух.
ДУХ (громоподібним голосом).