Розграбуємо й знищимо Трою!
Невірні моляться не тому богу. Вб'ємо невірних! У Хрестовий похід! А разом із тим вивеземо всі їхні незліченні багатства!
Олександр Македонський розширював кордони імперії аж до Індії.
Гітлер будував "велику Німеччину" від Атлантичного океану до Уралу.
Чи не те саме зараз робить Путін?
У Росії проблеми з економічним розвитком? А ось Україна під носом. Ласий шматочок! Родючі чорноземи, природні багатства, надра, вигідне стратегічне становище.
Вб'ємо їх усіх! Вони не тим богам моляться.
Але від того, що все це було, аж ніяк не легше.
Ми всі свого часу, навчаючись у своїх вишах, конспектували роботу Леніна про право націй на самовизначення. Але Путін, напевно, ні. Для КДБ ця ленінська робота не лише марна, а й шкідлива!
Втім, якщо вдуматися, стала шкідливою ще за Леніна.
Кому вона допомогла, окрім фінів?
Можливо, й писалася виключно для них. Тому що Володимир Ілліч за першої ж небезпеки — раз-два! — тікав до Фінляндії. І не переховувався там у таємних квартирах — квартирував у самого генерал-губернатора. Тому після перемоги більшовиків і вирвалася Фінляндія зі складу Російської імперії безболісно.
Але щойно право націй на самовизначення спробувала реалізувати Україна — більшовики кинули війська на Київ.
Польща стала незалежною лише після того, як Пілсудський надав по пиці Тухачевському. А інакше могла б так і залишатися російською провінцією.
Кажуть, улюблений філософ Путіна — Іван Ільїн (1883 — 1954), висланий з Росії 1922 року за наказом Леніна, прихильник Білого руху й послідовний критик комуністичної влади в Росії, ідеолог Російського загальновійськового союзу (РОВС).
Мешкаючи в Берліні, привітав прихід до влади нацистів, оголосив нациста Гітлера і фашиста Муссоліні рятівниками Європи, які протистоять поширенню більшовизму. Але після перших репресій проти нього самого — до речі, поміркованих — втік до Швейцарії.
Але якщо Ільїн — улюблений філософ, яка каша в голові у самого Путіна?! За Ільїним він мав би вітати "фашистський режим" в Україні. Тим більше що сам йде слідами Гітлера. Анексія Криму — те саме, що аншлюс Австрії. Придністров'я, Абхазія, Осетія, а тепер і Донбас — ті самі Судети.
За Ільїним, Путін має начебто протистояти більшовизму, але... Але ж це він каже на весь світ, що ще покаже Україні "декомунізацію"! Це за Ільїним?
Їй-богу, краще б відкрив ленінську статтю "Про право націй на самовизначення".
Ні, не відкриє!
Живіть так, як хоче Путін, або. не живіть взагалі.
Чеченська війна тому підтвердження.
Анексія Криму й повзуче поглинання Білорусі тому підтвердження.
Тепер настала черга України в цілому.
І немає гарантій, що слідом не настане черга країн Балтії, Грузії, Молдови. Що не виникне бажання розширити кордони до меж померлої сто років тому Російської імперії, включаючи Польщу та Фінляндію. А там і країни колишнього Варшавського договору прибрати до рук не гріх.
І взагалі — звідки кадебешнику знати філософів? Бовкнув же він у Калінінграді, колишньому Кенігсберзі, на якихось урочистостях, що похований там Кант, засновник німецької класичної філософії, — видатний російський філософ. Ну, так! Як було німцям створити свою класичну філософську школу без росіян?
І хто він взагалі такий? Втілення зла? Мабуть. Чи ще й виразник колективного зла, яке походить від Росії? Тому й обирають щоразу — бо немає відповіднішої пики для країни.
Гітлер теж "філософствував" — написав, точніше, надиктував свою "Майн кампф". Треба ж було якось час убити, сидячи у в'язниці після "Мюнхенського путчу".
Шкода, випустили. Виявили лояльність.
Щоб він потім заради "великої німецької ідеї" пустив під землю сім мільйонів німців.
А скільки своїх співвітчизників заради "великої ідеї" "руського міра" готовий загнати в землю Путін?
Щойно я опублікував другу частину й отримав перші коментарі, як зрозумів, що є сенс додати ще кілька слів. Написав їх як... коментар.
Мабуть, це смішно, коли автор пише коментар до власного тексту, але робити нову публікацію, вирішив я, ще смішніше. Треба знову переказати весь текст, потім переказати коментарі читачів, потім. Як довго й нудно! Краще коментар.
"Щоб отримати об'єктивне уявлення про те, що відбувається насправді, потрібно хоча б спробувати відмовитися від штампів, що їх нав'язують. Якщо людині щодня повторювати, що вона свиня, — зарохкає. Те саме справедливе й щодо сьогоднішньої ситуації. Вимкніть хоча б на кілька годин нав'язливе російське телебачення — загалом шовіністичне й антиукраїнське зокрема. Послухайте тишу. А потім спитайте себе: а що, українці (або будь— хто — білоруси, поляки, фіни тощо) не такі ж люди, як ми? Чи не хочуть того ж, що й усі інші нормальні люди: миру, добробуту, щастя для себе та своїх дітей, впевненості у завтрашньому дні? Так чи ні?
Це ж лише стараннями антиукраїнської пропаганди українці — НЕ ТАКІ: їдять снігурів, розпинають немовлят, заражають перелітних птахів, які летять до Росії, смертельними вірусами, перетворюючи пернатих на бактеріологічну зброю. І навіть кулінарні книги знищують, щоб росіяни не могли привласнити секрет українського борщу! Нелюді, простіше кажучи! Це ж вони, укрофашисти, знищили власний літак "Мрія" — найбільший у світі, гордість світового авіапрому! А провину звалили на росіян. Це ж вони — й з тією ж метою! — вдарили власною ракетою по власній телевежі. Це вони самі бомбардують свої власні міста і вбивають їхніх мирних жителів.
Я на власні очі бачив в інтернеті коментар якогось отруєного російською пропагандою розумника, що Буча, місто-супутник Києва, зруйноване російськими військами, — це нібито "українське інсценування". А фото руйнувань українських міст — це насправді фотографії руйнувань у Сирії.
Живіть так, як хоче Путін, або. або ось вам Буча, Харків, Маріуполь, Херсон, Суми тощо!
І мертві, вщент зруйновані міста та села, які зуміла взяти "непереможна та легендарна".
Стараннями нинішньої російської пропаганди Росія — це лицар на білому коні, який протистоїть усьому світовому злу (ай, молодці!), а Україна — найстрашніше втілення цього зла!
Послухайте тишу! І спитайте себе: якщо Україна не хоче жити за вказівкою Москви — вона що, не має на це права?
Не Україна прийшла руйнувати російські міста, аж ніяк!
Зараз нейтральні досі фіни та шведи подивилися на те, ЩО творить РФ в Україні, і одразу запросилися до НАТО! А з Москви їм уже погрожують: ні, сусіди, не стане від цього ваше життя безпечнішим!
Тож розплющте очі й спитайте самі в себе: це з українцями (білорусами, фінами та іншими) щось не так? Чи з вами щось не так?
Україна намагається стати європейською державою, як це не важко для держави пострадянської (але балтійцям це вдалося), а Росія, щоб цього не дозволити, готова стерти Україну з лиця землі.
Живіть так, як хоче Путін, або. не живіть взагалі."
Частина 3. Втеча
23 березня.
Вночі над містом збили ракету.
Початок повітряної тривоги ми успішно проспали, зате на власні вуха чули два вибухи в небі.
Питання "тікати чи ні?" набуває майже шекспірівського звучання: "Бути чи не бути?"
Але так сталося, що все вирішила донька сусідки, Людмила. Вона вже давно мешкає в Німеччині, вийшла там заміж, змінила ім'я на більш інтернаціональне — Міла й приїздить лише у відпустку. Але на третьому тижні війни почала телефонувати нам щодня.
— Ви ще там? Не зволікайте, тікайте! Тільки привезіть мою маму.
Що ж, мама — це святе...
І нарешті чергового дня:
— У п'ятницю я беру відгул, ми з чоловіком зустрінемо вас машиною. Тільки не треба їхати до Берліна. Намагайтеся дістатися якомога ближче до Баварії.
І ми їдемо. З її мамою.
24 березня. День від'їзду.
Сьогодні рівно місяць (якщо бути точним — двадцять вісім днів, бо лютий короткий) з початку війни.
Спаковані торби вже стоять біля порога, а ми з дружиною знову дивимося один на одного: а може, ще не сьогодні? Може, завтра? А завтра? Чи не буде запізно?
Ми ж прийняли вчора, здається, остаточне рішення!
Але навіть після нічних вибухів над містом вагаємося: а може, ще не сьогодні?
А дзвінок з Баварії? Ігнорувати? Але ж людина спеціально бере відгул.
Ні, їдемо!
В останню хвилину беремо й ноутбук. Не знаю, чи знадобиться він. адже в невідомість їдемо. чи буде там можливість писати. але. хай буде. може знадобитися.
Перша, найбільша хвиля біженців схлинула. Евакуаційний потяг з Кропивницького скасували.
Українська залізниця перестала публікувати в інтернеті (можливо, щоб не інформувати ворога?) графіки та маршрути евакуаційних поїздів.
Але на вокзалі кажуть: вони є, але зараз — тільки через Знам'янку. А на звичайні пасажирські поїзди, які теж залишаються в розкладі руху, можна купити квиток? Ні, кажуть, якщо в західному напрямку — продажу немає, а на східний напрямок, на той самий Харків хоча б — будь ласка, купуйте та їдьте. І на Київ можемо продати, але ж вам туди не треба?
Це, до речі, кіровоградський парадокс: обласний центр — Кропивницький, а залізнична "столиця" області — Знам'янка, вузлова станція, так історично склалося. А "телефонна" "столиця" — Олександрія: там зональний вузол "Укртелекому".
Отже, Знам'янка.
Середина дня.
Чи будуть евакуаційні потяги й коли — ніхто не знає. Але. обіцяють, що. будуть. чекайте.
Біженців у залі очікування, мабуть, трохи менше, ніж я бачив на пероні у Кропивницькому, коли їздив, щоб дізнатися про евакуаційні поїзди. Але й не мало. Хоча й менше, ніж звичайних пасажирів у звичайні дні мирного часу. Та й поїздів станцією Знам'янка, за мирного часу більш ніж жвавою, майже немає.
Як важко та повільно тече час!..
Нерви напружені до краю!
Виходжу на перон покурити й раптом чую гул літака над головою. Ну ось, досидимося! Знам'янська вузлова станція — такий самий стратегічний об'єкт, як і вся залізниця! Але гул літака зникає вдалині. Напевно наш.
Гаразд, кажемо один одному, сидітимемо до ранку. Якщо не поїдемо — значить, не доля, першою ж електричкою додому!
І від цього рішення одразу стає легше.
Поруч метушиться якийсь непроханий сусід. Із двома величезними валізами. І призовного віку! Він сподівається, що його випустять за кордон?.. Лізе з розмовами. Пропонує "триматися разом". Інформує, що завтра о сьомій ранку з Кропивницького, від театру ляльок, до польського кордону піде платний автобус.