Але, послухавши ради місіс Гарнхем, вона не стала докоряти та ремствувати, як звичайно роблять дівчата в таких випадках. Зараз треба було за всяку ціну домогтися одного: підтримати у юнака вигаданий романтичний інтерес до Енни. Саме через це Едіт від імені своєї протеже просила Рея нітрохи не журитися прикрою подією і, якщо йому важко, не квапитись їхати. Над усе вона б не бажала бути йому тягарем, перешкоджати його кар'єрі. Вона тільки хотіла, щоб він знав, що сталося, та й годі. Хай же він усе це забуде і тільки пише й далі так само ніжно, як досі, а коли приїде на весняну судову сесію, тоді у них буде вдосталь часу поміркувати, що їм робити.
Неважко здогадатися, що почуття Енни були не зовсім у ладу з цими великодушними словами, але тут керував розум господині, і дівчина скорилась.
— Якби ж то я вміла писати йому так мило, як ви, моя дорога, люба пані. Ні, я, мабуть, ніколи не навчуся так писати, хоч і думаю те саме й почуваю точнісінько так, як ви оце пишете.
Коли відіслали листа і Едіт залишилась сама в кімнаті, вона схилилася на спинку стільця й заплакала.
— Ох, як хотілося б мені, щоб це була моя дитина, моя! — прошепотіла вона й додала: — Але звідки це в мене такі гріховні думки!
V
Цей лист глибоко зворушив Рея, коли він прочитав його. Зворушив не стільки змістом, скільки тим, як Енна поставилася до нього, Рея. Ніяких докорів, незрадлива відданість і цілковите самозречення у кожному рядку — все це свідчило про благородну вдачу, якої він ніколи навіть не мріяв знайти в жінці.
— Хай бог простить мені! — промовив він схвильовано. — Я вчинив, як розбещений негідник, я не знав, що вона для мене — справжній скарб!
І він знову негайно запевнив її, написавши, що він її, хоч би там що, ніколи не кине, що він десь знайде для неї притулок, але поки що їй треба залишатись у своєї господині, якщо та дозволить їй жити в неї й надалі.
Але біда несподівано підкралася саме з цього боку. Чи то сам чоловік місіс Гарнхем здогадався, в якому Енна стані, чи то йому хтось сказав, але, хай там як, а, незважаючи на прохання Едіт, дівчині довелось покинути дім. Енна вирішила поки що вернутися до тітки на рівнину. Перед від'їздом на село вони з Едіт порадились, як бути з листами. Сама дівчина нездатна була провадити далі листування, почате від її імені, а робити це вдвох, як дотепер, теж було неможливо, і Енна попросила місіс Гарнхем, свого єдиного в цілому світі вірного друга, одержувати листи й відразу відповідати на них, а потім пересилати в село на рівнину, де вона знайде, може, якусь сусідку, що читатиме їй ті листи. Потім Енна забрала свою скриньку і поїхала.
Отже, Едіт Гарнхем опинилася в дивному становищі: вона мала листуватися з чужим чоловіком, не знайомим їй, але звертатись до нього як дружина і обговорювати з ним те, що її не стосувалося, тоді як справжня його дружина не брала у цьому участі; тим часом, спершу взявши на себе таку роль зі співчуття до Енни, вона тепер уже таємно почувала до нього прихильність, хай тільки породжену уявою, але сильну й глибоку. Вона тепер розпечатувала кожен лист, перечитувала так, неначе його писано для неї, і відповідала на нього так, як підказувало їй власне серце.
Тепер, коли Едіт Гарнхем листувалася з Реєм без Енни, її чуйна душа жила весь час у якомусь мрійливому екстазі, і інтимність від чужого імені породжувала в ній нечуваний приплив уявної пристрасті. Спочатку заради спокійного сумління місіс Гарнхем посилала своїй недавній служниці кожного його листа і навіть короткі копії своїх відповідей, але поступово ці так звані копії ставали щораз коротші та коротші, а багато листів із обох боків лишилися для Енни зовсім невідомі.
Хоч Рей був себелюбець, заражений (принаймні зверху) багатьма вадами легковажного й нещирого суспільства, все ж таки натурі його не чужі були чесність і справедливість. Він справді ніжно кохав сільську дівчину, і це кохання ще більше зміцніло в ньому, коли він переконався, що вона здатна найпростішими словами виражати найглибші почуття. Він довго думав і вагався, та нарешті вирішив порадитися з незаміжньою сестрою, набагато старшою від нього, розумною й доброзичливою жінкою. Розповівши їй усе відверто, Рей показав деякі з листів Енни.
— Вона, мабуть, має непогану освіту, — зауважила міс Рей. — І світлий розум. В її словах відчувається смак і природне обдарування.
— Авжеж! Вона пише прекрасно. А тим часом училася лише в початковій школі.
— Мимохіть починаєш їй співчувати. Бідне дівча!
Хоч сестра не сказала Реєві прямо, одружуватися йому чи ні, саме під впливом цієї розмови він послав до Енни листа, під яким підписався своїм власним ім'ям, на що б ніколи не зважився сам, і в якому він писав їй, що жити не може без неї і що навесні приїде й одружиться з нею і таким чином розв'яже всі її прикрощі.
Місіс Гарнхем, одержавши цього листа, негайно поїхала в село сповістити Енну про це сміливе рішення її коханця. Енна аж застрибала від радощів, неначе мала дитина, кинула кілька незграбних, убогих слів про те, що треба відповісти, і Едіт Гарнхем, вернувшись до міста, огорнула ті слова теплом та привітністю.
— Ох, — простогнала вона, поклавши ручку на стіл. — Енна, дурненька бідолашечка. В неї навіть не вистачить розуму оцінити його. Ну куди їй до Рея? І чом не я маю народити його дитину?!
Надворі стояв лютий. Листування тяглося вже чотири місяці. В останньому листі Рей між іншим згадав про своє становище і перспективи на майбутнє. Він писав, що, маючи намір одружитися з нею, спочатку хотів був покинути адвокатську практику, яка досі давала йому зовсім незначний заробіток і яку, відверто кажучи, можливо, важко буде провадити після одруження. Але, несподівано побачивши, які скарби розуму та добра криються в її душі, він перестав сушити собі голову невеселим майбутнім, бо він певен, що з її здібностями, коли вона більш-менш засвоїть звичаї лондонського товариства під його керівництвом або, якщо буде треба, з допомогою виховательки, то зможе стати гідною дружиною юриста, навіть такого, що йому судилася найвища кар'єра. Як видно з її листів, вона має більше права називатися леді, ніж не одна дружина лорд-канцлера.
— О, бідний, бідний хлопець! — простогнала Едіт Гарнхем.
Тепер її охопила розпука, не менш сильна, ніж кохання.
Це вона призвела його до такого падіння, до одруження, яке занапастить його. Але, жаліючи свою молоду служницю, вона не знаходила в собі сили перешкодити його намірові. Енна збиралася на цьому тижні приїхати в Мелчестер, але навряд чи варто показувати дівчині останню відповідь її коханого, бо в тому листі було надто багато про іншу особу, що незаконно посіла місце першої.
Кінець кінцем Енна приїхала, і господиня завела її до себе в кімнату поговорити віч-на-віч. Енна почала трохи збентежено розповідати, яка вона рада, що невдовзі справить весілля.
— Енно, — сказала місіс Гарнхем, — мені здається, ми повинні розповісти йому все — що листи до нього я писала замість тебе, бо коли він довідається про це після того, як ти станеш його дружиною, у вас можуть піти суперечки та чвари.
— Ні, пані, люба пані, нічого зараз не кажіть йому, будь ласка! — вигукнула Енна перелякано. — Якщо ви скажете йому це, то він, гляди, ще не ожениться зі мною, а що я тоді робитиму? Це ж страхіття, що тоді зі мною буде! Та я вже почала писати краще. Я захопила з собою зошит, що ви з вашої ласки подарували мені. Я щодня пишу. І хоч мені важко, але я не лінуватимусь і думаю, що навчуся писати гарно.
Едіт подивилася в зошит. Вона сама понаписувала в нього зразки, і те, що написала Енна, здавалось карикатурою на них. Та, коли б Енні навіть пощастило точно скопіювати руку місіс Гарнхем, їй ніколи б не вдалося зрівнятися з нею думками.
— Ви так гарно пишете, — провадила далі Енна, — і все, що я хочу сказати, у вас настільки краще виходить, то невже ви тепер кинете мене напризволяще?
— Гаразд, гаразд, — відповіла Едіт. — Тільки я… тільки я думаю, що не маю права й далі писати за тебе.
— Чому?
Едіт так хотілося розкрити свої почуття хоч би перед ким-небудь, що вона сказала правду:
— Я боюсь сама захопитись.
— Але ж цього не може бути!
— Чому, дитино моя?
— Таж ви вже одружені, — мовила Енна простосердо.
— Авжеж, твоя правда, — схаменувшись, відповіла господиня; хоч сумління й мучило її, вона була рада, що їй ще лишилося двічі чи тричі вилити своє затаєне кохання. — Але ти ось подивися уважно, як я пишу твоє ім'я. Отак пиши й ти.
VI
Незабаром Рей написав Енні, щоб вона готувалась до весілля. Зважившись на те, що він сам вважав романтичним безумством, він перейнявся нетерплячкою. Йому хотілося, щоб шлюбна церемонія відбулася в Лондоні, — тоді б менше людей знало про це; Едіт стояла за те, щоб вінчатись у Мелчестері, а Енні байдуже було де, аби одружитись. Рей наполіг на своєму, і місіс Гарнхем з невеселим завзяттям почала готувати Енну до від'їзду. Її охопило розпачливе бажання будь-що побачити на власні очі, як розвіюється її мрія, і ще раз подивитись на чоловіка, що за допомогою якоїсь ніби телепатії здобув над нею таку неймовірну владу; тому місіс Гарнхем сказала Енні, що поїде з нею в Лондон.
— Доведу діло до кінця, — промовила вона з удаваною веселістю.
Енна прийняла цю пропозицію вдячно, бо не мала жодної іншої приятельки, яка могла б зіграти роль компаньйонки й свідка, не навіявши такому освіченому нареченому думки, що він припускається непоправної помилки й занапащає своє життя.
Був похмурий березневий ранок. Рей вийшов із карети, що зупинилась перед дверима бюро реєстрації у Південно-Західній окрузі Лондона, і дбайливо допоміг вийти Енні та місіс Гарнхем, що її супроводила. Енна в новому модному вбранні, купленому за вибором місіс Гарнхем, була дуже приваблива, хоч і не така, як на ярмарку в Мелчестері, — невинне сільське дівча в простенькій сукенці на дерев'яному коні.
Місіс Гарнхем прибула до Лондона ранковим поїздом; а один молодий Реїв приятель зустрів їх біля дверей бюро. Всі четверо увійшли туди разом. До цього дня Рей, власне, не знав дружини виноторговця, як не врахувати їхньої першої випадкової зустрічі на ярмарку біля каруселі. Та й тепер Рей, схвильований тим, що його чекало, не звернув на неї великої уваги.