Новела
Переклад: Олександр Мокровольський
I
Шлях, що веде на північ із Кастербріджа, у всі пори року нудний і пустельний, а вже про зиму то й казати нічого. Якийсь час він біжить поряд із Лонг-Еш-лейн, одноманітним путівцем, що ним їдеш милю й другу — і ні тобі села, ні хутора, і де то вже поворот...
Тої ночі, буремної хвищі,
Марив я у хисткому півсні,
Чув, як вітер пронизливо свище
І шибками дзвенить у вікні...
Візок під дощем — із різним начинням, щітками, —
Запряжений поні, а поруч подружжя, що теж
Змокріло і ледве ворушить ногами.
Хазяїн ступa на чолі, розмовляючи сам із собою...
Чому тепер твій квіт зацвів,
Чом пелюстки тремтять?
Уже пора для снігурів,
Уже всі квіти сплять...