Маятник часу

Пам'яті Станіслава,

мого друга з дитинства

МАЯТНИК ЧАСУ

ЗМІСТ

Від автора

Пролог

"НАСА уповноважено заявити"

Небо Седона

Луна тисячі ночей

Феєрія

Загадкова траєкторія

"Галина з Винників"

Казки і проза

"Фата Моргана"

"Привид замку Моррісвіль"

Лібрезій

Лід зрушив

"Третій сон Віри Павлівни"

"Що робити?"

"Бачу ціль, не бачу перешкод"

"Real politics"

Екіпаж надії

Марсіанські пустощі

"Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями ..."

Справи земні

"Немає нічого нового під сонцем"

Двоє з Марсу

Фінал

Епілог

Післямова

Від автора

Найбільші фантазери, як на мене, ― не письменники-фантасти, а історики. Вони переписують минуле, ніби казку. А найкращі мрійники ― діти, тут усі погодяться. За цим квітом людства наступні ― усі ми, інші. У перших рядах ― суцвіття авантюристів, конспірологів, маркетологів, тарологів, соціологів й політиків. Ото ж, вибачте за одкровення, збираємося в коло, наче "клуб бувалих алкоголіків", й спілкуємось про різне. Буває що й про підсвідоме або на історичні теми. Тому це оповідання саме про те, які химери народжуються під впливом штучно навіяних нам бажань та утопій ― починаючи з київських вулиць до неосяжних мрій про Всесвіт. А також про боротьбу протилежностей ― між "доконано хибним" і "достовірно невідомим".

Все що нафантазовано ― радше привід відволіктися у надвечір'я. До появи першої зорі. Не більше. Але і не менше, а ніж в дійсності зірок на небосхилі.

Пролог

О півночі Вік підхопився, підійшов до вікна, глянув: чорний небосхил мерехтів безліччю наче розкиданих кимось світлячків. Та ось один впав, лишаючи по собі на мить коротеньку яскраво-білу смужку. Вік не раз вже бачив щось подібне, коли раптом з іскрами й тріскотом спадав "вусик" у тролейбуса. Це заворожувало. От і зараз його пронизувало щемливе відчуття скутості, наче він у своєму тісному комбінезоні, з якого вже виріс. До нестями забажалося все покинути та бігти, бігти — вгору у зворотному напрямку тієї згаслої "стрілочки", туди, — хутчіше до таємничих зірок! Не тямлячи себе, схопив книжку, відкрив її на сторінці де Каа вперше споглядає за Мауглі, підійшов до ліжка брата, розштурхав його і ледь не в обличчя тицьнув безневинним малюнком. Будинок вмить наповнив відчайдушний дитячий зойк. До спальні вбігла прислуга, а за нею і батьки. Оцінивши ситуацію, їм те і залишалося, що з острахом переглянутися. Мати звучно зітхнула, опустила руки піднесені до обличчя, і швидко вийшла зі спальні. Батько мовчки вирвав з рук Віка книжку, підвів до ліжка і владно указав сину на його місце в ньому.

Тим часом Олесь з головою накрився ковдрою і наче провалився в темний колодязь забуття. Через годину-півтори йому наснився пітон Каа, що обгортав хлопчика у своє щільне багатошарове кільце, і пошепки запитував: "Хочеш я покажу тобі диво, хочеш-ш-ш?" І так декілька разів підряд. Потім Каа, схопивши сам себе за кінчик тулуба, якось швидко і дивно вивернувся здригнувшись усім своїм єством, утворивши подвійне видовжене кільце, вздовж якого переливаючись всіма кольорами стирчали луски зміїного прудкого ледь вологого тіла. Ці луски то підіймалися з одного боку, то спадали та знову підіймалися, але вже з іншого. Потім подвійна петля почала ужинатися сама в себе наче підзорна труба коли її складають. Пітон надав своєму тілу форму витягнутого овалу, до одного краю якого прилягало друге маленьке кільце майже ідеально круглої форми. Контур тулуба Каа набув схожості витонченого зашморгу.

Підсвідомість неспроможна була це все осягнути. Дихати становилося все трудніше і малий прокинувся, жадібно ковтнувши повітря.

Коли о шостій ранку мати заглянула до спальні, то одного синочка в ній вже не було. Лише через декілька десятиліть таємницю буде розкрито за незвичних обставин.

"НАСА уповноважено заявити"

Містечко Седон, Арізона. Старенький котедж. Починаючи з першого і до другого поверху, гардини спущено, всі меблі під плівкою. Пилу товщиною з палець. Треба починати розконсервацію — майнула думка у нашого головного героя, тридцяти семи річного статного кароокого чоловіка в розквіті сил, українця на ім'я Олексій, який заступив у дідову спадщину. Днями запрошу клінінгову компанію, але сьогодні слід трохи зогледітись: почнемо з верху, з горища. З моєї "вотчини" дитинства.

На горищі вже потроху розвиднялося. Древній мотлох був прибраний геть і стало видно слухове вікно. Денне світло розливалося по усіх закутках. Напрочуд пил у сонячних променях зовсім не виглядав золотавим. Його сіру тужливість доповнювали пасма звислого павутиння. Олексію вкрай свербіло змахнути з кінчика носа павутинку та він утримувався, бо забруднився по самі лікті. Обпершись однією рукою о стіл, що стояв під вікном, вклонився й зазирнув під нього. Річ яку побачив впізнав не одразу. Витягнув на світло. Це був шкільний ранець. Здається його перший особистий шкільний скарбник. І одразу пригадалося, як після закінчення другого класу, він з ним приїхав сюди на тиждень до діда, привізши свій нехитрий дорожній крам. Потім дід подарував йому зручний дипломат і Олексій залишив йому ранець на завжди. Так минуло більше тридцяти років.

Відкинув огрубілий й потертий від часу клапан ранця, відкрив знахідку. Пахнуло тим же чим і було просякнуте застояне повітря горища. У грудях трохи защеміло. "Ну, ти й дівчисько. Зараз ще й пустиш сльозу" — з подивом подумав про себе Олексій. "Невже ностальгую?"

Схов був майже порожнім, якщо не брати до уваги старенької жерстянки, котушки від спінінгу із залишком "бороди" волосіння, сталевої кухонної лопатки. Зсередини ранець був позастиланий якоюсь газетою. Ремінців не було. Поклавши знайдене на стіл, він вже думав використати знахідку як смітник. Та піддаючись припливу ностальгії витягнув роздивитись ту газету, це було видання "Україна молода" за грудень 2012 року. От такої! Де Арізона, а де Україна. Певно дід брав почитати її в дорогу, коли повертався у Седон після відвідин нас в Києві. Так, приїздив допомогти батькам з оформленням виїзду на постійне проживання до Америки. Скільки ж тоді мені було? – Вісім.

На першій сторінці залишився коричнюватий відбиток канту тієї бляшанки. Здається іржа. Однак увагу привернув набраний напівжирним шрифтом підзаголовок "НАСА вповноважена заявити: на небі все спокійно" і далі по тексту дехто на ім'я Дон Йоманс спростовує заяви уфолога Ненсі Лейдер про катастрофу, що має настати 21 грудня 2012-го через планету Нібіру, котра за словами експерта взагалі-то і не існує зовсім. — "Нібіру", "Нібіру" — щось таке смутно пригадується. Цікаво, цікаво. Зараз почитаємо. О, до слова, а газета ж за двадцяте грудня. Редакція на висоті: наступного дня Землі мав настати капець, а вони наважились подати контроверзу за одну добу до того! Олексій притискає газету до столу й пробує її розправити. Це ледь вдається оскільки папір, як скло – одразу тріскається по лініях згину. Перегорнути сторінку не вдається. Тоді він просто чіпляє її за краєчок і відламує на скільки може. Час зробив своє. "Ніяка планета не може ховатися за Сонцем вічно, ми б помітили її ще багато років тому" — вдається розгледіти Олексію, й далі — "21 грудня не буде ніякого планетарного вишукування." Це усе.

― По закінчені прибирання розпитаю про все інше Чіп-Дейла. Не дарма ж ми так витратилися на нього. Супер-розробка. Неадекват ― долає будь-які розподілені шифри й інформаційні перешкоди. Сенсей від електроніки, що нам його зібрав, я навіть побожився забути його ім'я, поставив нам з Алеком лише одну беззаперечну умову: пристрій ніколи і не за яких обставин не повинен самостійно переміщатися. Прислуговуватись має тільки знаходячись у своєму корпусі спеціально підібраної форми трикутної піраміди. Бо якщо зможе переміщатися ― піде по людях шукати пригод. З його потужністю впливу на все довколишнє й здатністю до навіювання думок, нам усім разом стане сутужно. Скажемо так: Мальвіна й Буратіно в одному флаконі. А то гляди, ще й пару-трійку приятелів залучить. Активує "Дуремара" (штучний інтелект Ге-Ер-У). Тільки пильнуй! Пригоди ван Вордена у Сарагосі уявлятимуться вечірньою казочкою діда Панаса.

На цьому оглядини скінчились.

Спускаючись з горища Олексій повернувся до роздумів про прочитане.

"Що дивно", почав розмірковувати новий хазяїн котеджу: "За останні три десятка років технологічний стрибок перевершив навіть його експоненціальний прогноз розвитку.