Вона була світла і чистенька, без нагромадження якихось чудернацьких артефактів, на які очікував Тіно. Єдиним передбачуваним моментом було те, що хазяйка сиділа в кріслі-гойдалці біля вікна і в'язала.
— Заходь, синку. Ти, мабуть, за чайником. Он де він, вказавши на звільнену від вазона високу бамбукову підставку праворуч дверей, мовила стара. Вода – на кухні. Там є і розетка. Розпоряджайся. А я, бачиш, за макраме. В'яжу устілку.
Тіно взяв чайника і вже мав вийти, як йому впало у вічі велике кольорове фото в золотавому шкіряному паспарту. Фотограф зробив акцент композиції на довгелецькій, вигнутій полумісяцем окрайку білосніжного піску і легкого океанського прибою в момент, коли перші вранішні промені сонця вихватили зустрічну "хвилю моря черепашок", що накочувалася на океанічний прибій. Десятки, а може й сотні тисяч, малюсіньких, наче травневі жучки "бронзівки", вони прагнули як найскоріше злитися з Океаном. Ця майстерно затамована на фотопапері мить являла собою епічну картину возз'єднання нового зі споконвічним. Справляло враження. Навіть на юних.
Тіно перевів погляд з фото на Тілу. Їх очі зустрілись:
— Це мій "народ", синку. Пам'ять про народження. – Відповіла старенька на мовчазне запитання хлопця і знову поринула у маніпуляції з в'язальними гачками.
Тіно подякував і вийшов.
Саме в той момент, коли він з кип'ятком увійшов до своєї кімнати, Сашко з насолодою переможця домальовував стилом в планшеті товариша веселу лисячу мордочку, що вінчала якийсь 10-значний номер і лаконічний e-mail: retta6328@gmail.com
— Я скінчив. Поздоровляю, тепер ти – "Володар двох сердець"! – звернувся до Тіні "хакер".
Тіно глянув на записи: останній рядок з поштою мовив сам за себе.
— Важко було?
— Не так важко, як кумедно своєю парадоксальністю. Розумієш, завдячуючи незапароленій MAC-адресі, вдалося витягнути на білий світ все листування. І уяви: із жодним адресатом вона не користувалася не те що власним ім'ям, а і якимось постійним ніком. Кожен раз – все нове. Вона, як і ти, фрілансер. Її "коник" – відео симуляції, а точніше, — розробка бібліотек шаблонів для різних сфер діяльності: від кіношних сюрреалістичних сцен і до тизерів. Клієнтура, на перший погляд, випадкова. Та це не так: всі як "смачні шматочки на одному "шампурі". То б то, приймає замовлення виключно по рекомендації. Тому і кожен раз шифрується під новим нікнеймом. Кожен раз, окрім однісінького!
— А в чому ж "парадокс"? — не дочекавшись розв'язки, запитує Тіні.
— Бо той, до кого вона звертається як "retta6328" жодного разу їй не відповів!
— Хто він?
— Так ось же, бачиш? – І Сашко вказує на пошту … П'єра.
"П'ятнадцять складено"!
— Управдомчику, дорогенький! Не уявляєш яку неоціненну послугу мені зробив. Я твій боржник. Зараз же пригощу кавою з цукерками.
— Оцінив. Від кави не відмовлюсь, але не засиджусь – "безінтернетні" чекають на свого доброго Борменталя.
І посмакувавши KABO, Сашко пішов.
Тіно звернувся із запитом до П'єра: коли на нього чекати. Через пів години одержав виклик на відео зв'язок. П'єр скористався перервою між виставами і представ перед другом в робочому комбінезоні маніпулятора. Тепло привітались і той нічого не запідозривши, сказав, що вони з дружиною прилетять через чотири дні: Мальві якраз необхідно владнати ряд юридичних питань.
"Вони з дружиною" – це різонуло слух. Господи, у що я вв'язуюсь. Чи не перебираю забагато на себе? Хоч би він сказав "з подругою" – було б вправніше. А так … Зателефонувати до Ретти? Навряд таке звернення вона розцінить однозначно. Якийсь "квантірант" телефонує й пропонує зустрітись, щоб обговорити її зустріч з чоловіком. – Не інакше як шантажист чи збоченець! З іншого боку, розмірковував наш герой, вона все спланувала розраховуючи на реакцію особи, що буде присутньою колись в цій кімнаті. От на яку реакцію? У відповіді на це питання і криється ключ. "Ключ", "ключ", — КЛЮЧИК! Ключик "зламався" – могла ж розрядитись батарейка імобілайзера. "Квантіранту" не зручно і тому хазяйка їй телефонує. А номер звідки? – Вона знайшла його в кімнаті. Авжеж цілком ймовірно, що Ретта свого часу могла залишити його Мальві. Та на чомусь записала. Ну, звісно не на шпалерах, а скажімо на блоці клейких записничків. – Це єдине правдоподібне пояснення. Ризиковане, звичайно, але тільки у випадку якщо та змінила відтоді сімку на нову. – Тіно одразу квапливо продивляється чернетки Сашка у своєму планшеті. Все добре – він перевіряв листування за останні три роки. М'яч у грі!
Тіно дістає чистий блок записок, на першому аркуші по діагоналі, імітуючи округлий дівочий почерк, записує номер Ретти, а під ним – ставить велику літеру "Р". Потім відокремлює цей голубий аркушик і приклеює його до внутрішньої стінки бару серванта. Тепер на жовтому вже своїм почерком дублює номер. Він для Тіли. Бере ключ, відкручує його верхню частину: з першого разу не вдається – ліва різьба, здогадується хлопець. Виймає блискучу "таблетку" акумулятора. Збирає конструкцію у зворотному порядку. Бере записку, ключа і знову йде до Тіли. І з кожним кроком відчував, як відповідальність важчає в кишені разом із маленьким електронним секретом.
Квест триває.
Зустріч
Йдучи до Тіли, він почув, як вона розмовляла сама з собою на кухні, і завернув до неї. Побачивши свого квартиранта, хазяйка зраділа:
— Бачиш, як доводиться, щоб не забути людську мову – розповідаю сама собі історії. А ти як, синку?
— Дякую вам за увагу. У мене все добре, окрім одного: ваш ключик "захворів".
— Ой, що з ним? Ти не зламав його, хлопче? – І з цими словами стара, наче іграшковий шлюп-бот, "причалила" до Тіні. Тепер вони стояли бік о бік.
— Дивіться, він цільохиньок, але не сяє, – дістаючи ключа з брюк, мовив Тіно.
Стара стала на ципки і зняла з долоні хлопця ключа. Ретельно оглянула, придивляючись до кожного міліметру поверхні імобілайзера, й у розпачі повернула виріб Тіні.
— Що нам тепер робити? – з дрожжю в голосі, схожою на шурхіт гальки під час прибою, без надії запитала.
— Перед тим як звернутися до вас, я думав над цим. І він повідав свій план.
— Ой, любий, ти правда знайшов її телефон?! Нам повезло! Пішли до мене, і зараз же я зателефоную до Ретти.
Діставшись своєї кімнатки, Тіла пройшлась, обмацуючи рукою нижню полицю книжкової етажерки, і під серветкою знайшла свій "кнопочник" – модель із серії "Бабусин телефон".
— Тримай. Набери номер, і потім даси мені.
Він зателефонував, навіть не глянувши на аркушик з номером, що вже здавався легендарним пазлом в "15".
Три, чотири, п'ять викликів. Без відповіді. Швидко відняв від вуха і глянув на дисплей: все вірно. І в цей момент почув з динаміка довгоочікуване "Ало!". Тіно моментально підніс апарат до вуха старої й кивнув.
— Це я, Тіла! Ретта?! – без зайвого вступу мовила, знову дивно омолодженим голосом, Тіла. "Як в перший день, наче спілкування телефоном сприяє "реінкарнації" господарки" – відзначив хлопець.
Спостерігаючи за реакцією співрозмовниці, Тіно зрозумів, що та отримала ствердну відповідь.
— Як справи, Ретто? Вибач, що турбую, але твій ключик захворів.
— "Ключик"? А що з ним? – доносилось з гучномовця.
— Він перестав сяяти. Ти могла б це виправити, дівчинко моя? Я така рада, що ми знайшли твій номер.
— Хто там з вами іще, тьотя Тіла? – "Тьотя" – це зближує, — з надією відмітив Тіно.
— Це мій квартирант. За твоєю об'явою. Винайняв кімнату на рік. Звуть Тіно. Хороший хлопчик. Ми добре ладнаємо. То як, полікуєш ключика, бо хлопець без нього не може полишити оселю. Я ще так сяк, а він – ні.
— Я зайду до вас через годинку-дві. Точно. Не хвилюйтесь. До зустрічі. – І обірвала зв'язок.
— Ти чув, Тіно, — вона прийде і все владнає. У мене все калатає. Зроблю нам чай. Я п'ю зелений, а ти?
— Мені чорний, якщо можна.
— Добре. Он, присядь на пуфика. Вибач, але стільця немає. – І з цими словами старенька попленталась знову на кухню.
Після мовчазного чаювання Тіно повернувся до своєї кімнати і почав швидко наводити порядок, ховаючи будь-які сліди своїх досліджень. Дістав із шафи Віну і посадив її на софу. Дістав придбані вчора шоколадні цукерки "у роздріб". Виклав їх гіркою в цукерницю посеред столу. Вперше за весь час усівся на софу (з подивом відмітивши, що вона на диво зручна) й почав збиратися з думками. Минула перша година від дзвінка до Ретти. Як себе тримати? Він уявив:
— Ось відчиняються двері, і до кімнати входить Ретта. За нею – радісна хазяйка. Тіла представляє їх одне одному. Тим часом Ретта ретельно оглядається довкола: що так, що не так, що підозріло …
— Мої дії. Як добропорядний господар, пропоную жінкам сісти. Дякую Ретті за відновлення ключа. Пригощаю кавою з цукерками. Знайомимось: "хто", "де", "що". Треба не злякати гостю. Тому більше розповідаю про себе, не розпитуючи жінку. Наблизитись до основної теми з П'єром за присутності Тіли не вийде. І це тупик. Як позбавитись старої? – Нічого путнього не спадає на думку. Вихід один – це перехопити гостю у вітальні в момент, коли Тіла відчинить двері квартири. Тут має все вирішитись: вітаємось; заходимо до Тіли; Ретта "чаклує" над ключем; все владналось, Тіла сяє не менше за "оновлений" виріб; я з Реттою виходжу й пропоную глянути на свою колишню оселю. Це — найризикованіший момент. Тому скоригуємо тактичний план: я пропоную випробувати ключ в замку моєї кімнати. Тут вона не відмовить. Це все логічно і природно. Підходимо, раз, другий – працює. Ось коли і запрошую її до себе. Якщо погоджується, то все так, як і при початковому варіанті, тільки без Тіли. Якщо ні – то пресингую, згадуючи П'єра, її фокуси з телетрансляцією. Натякаю на відповідальність за самочинне переобладнання замків чужих кімнат… Вона в шоці. Проштовхую до себе, заспокоюю, посвячую у план її примирення з чоловіком. Далі – по обставинах. Так. Усе. Зараз може зайти, треба підтягнутись до приймальні і чекати.
Чекати довелось недовго. Хвилин через десять почув стук у двері. Хлопець підскочив і, випереджаючи вихід хазяйки, відімкнув їх. На порозі стояла молодиця приємної зовнішності з м'якими обрисами обличчя і фігури, одягнена в обтисле цвітасте плаття. Мабуть, крепдешин, майнуло в Тіно.