Двірник спорудив там для Арті будку й підгодовував пса. З тих пір потрапити у двір можна було тільки "по запису". Відтоді – ніяких "синяків", "наркош", "співаючих" по ночах котів і сторонніх автівок. Одразу відпала потреба у шлагбаумі, що додало солідності і "витонченості" колективній оселі, так цінованого містянами "європейського штибу".
Коли Арті виповнилося півроку, Мальва привела його до театру показати Басу. Директор тільки-но накинув оком, як запитав:
— То ти казала, що в тебе французька "булочка", так? Така кмітлива ляльковод, а не можеш відрізнити "булочку" від "багета", а "багет" — від "багнета"! У тебе, дитинко, – справжнісінький "каніш". Королівський пудель. І це чудово, якщо ти мрієш про надійного захисника й розумного товариша. Вважай, що через рік-півтора матимеш "бойовий дрон" під 30-35 кілограмів "мобільних" м'язів із щелепами від алігатора. Придбай рушницю, і вам під силу буде полювати на диких гусей і качок. Але від сьогодні – ніяких сюсюкань і поцілунків. "Місце!", "Їсти!", "Лежати!", "Поруч!", "Тримати!", "Кинь!", "Дай!", "Слухай!", "Чужий!", "Ату!" – ці й інші команди мають стати для нього законом. Годувати і потріпати за холку — тільки двічі на день. Дістань собі щось про собаківництво і застосовуй по-малу. Тільки не дуже в нього занурюйся, бо як добрі люди напишуть, – наче до Вишу пса готуєш.
Ротики закрийте обидва. Зараз ти – до костюмерної, а малий – до мого кабінету, швидко! – Так закінчилась ця демонстрація. Вона справила враження на всіх присутніх. Останнім був сам Басс після того, як побачив, що Арті самостійно і чинно рушив до його кабінету. "О, так він дійсно кмітливий – по запаху визначив, куди йти. Але ж і команду зрозумів. І мовчазний: не тявкнув і не рикнув. Буде толк" – відзначив про себе досвідчений мисливець і циркач.
Мальва і пес жили дружно. Бувало, після пізньої вечірньої прогулянки повернуться додому, повечеряють, вмостяться на своїх місцях – і одразу в сон. У Мальви він до світанку, у Арті — як стібками — до будь-якого незвичного шурхоту або запаху. Але все рівно, він встигав побачити у сні щось цікаве, іноді й знайоме. Буває, насниться йому білий-білий гарячий приморський пісок і руки, що його піднімають та кутають у вологий рушник. Він виглядає і бачить, ні, не Мальву, а чомусь Ретту. Чому так? – ні як не міг втямити. Але після такого сну він бувало весь день сумував. Та коли вона перебиралася до них аж на два місяці – це було свято! Він геть забував про Мальву. Мальва верталася, аж тільки тоді Арті мчав до неї привітатись, заглядав володарці в очі, терся носом об коліна. Правду казати, йому чомусь більше подобалося ліве, але йти треба було, тримаючись справа. І це ще більше розпалювало.
Зараз він запитував себе: "Чому ж вона покинула мене? Хіба не можна було взяти із собою? До того, який "весь у білому", що приніс мене їй там, біля моря?"
І знову завертілася якась смутна здогадка: "Ретта, Ретта, Ретта". Але він не міг це прояснити. Якогось клаптика не вистачало, збігу якихось відтінків запахів, звуків, дихання. Та все мине. І він дістанеться правди!
Майка
По від'їзду Мальви до Парижу, Тілу якоїсь ночі розбудив глухий удар і дзвін розбитого скла, що лунав з сусідньої кімнати. Тіла увійшла. І дійсно, балконне вікно було розбите, а на столі поруч з Віною щось підстрибувало і стрепехалося, наче гігантський чорний метелик, залишаючи червоні крапельки на світлій скатертині. Хазяйка підійшла ближче. Це був кажанчик, що подряпався о розбите ним скло. На щастя, не дуже. Тіла взяла невдаху, склавши вздовж тільця його великі крила, обережно загорнула в чисту ганчірочку, обв'язала шнурочком і поклала на софу, як найближче до темного кутка кімнати. Зранку миша вже була спокійною. Коли Тіла взяла її до рук, щоб краще розгледіти, вони обидві здивовано дивилися, не моргаючи, одне на одне. Маленькі чорні бусинки очей миші, а вона виявилася дівчинкою, справляли враження на Тілу, наче такі знайомі їй чорні перлини. Мала пікнула раз, другий. Це прозвучало не як зойк, а скоріше – привітання. Тіла засміялась. Кажанчик заморгав. "От і познайомилися. Може, залишишся з нами? Як?", запитала Тіла. Гостя знову пікнула. Тоді Тіла розв'язала її і піднесла до блюдечка з водою. Маленький рожевий гостренький язичок двічі сьорбнув. "От і добре, дівчинко", мовила Тіла. Я нарікаю тебе Майкою, бо ти – травнева!" І з цими словами господиня піднесла Майку до спинки софи. Та одразу вчепилася своїми кігтистими лапками в старий дерматин і перевернувшись догори дригом заснула.
Так вони й поладнали.
Автосалон
Починаємо "відродження", після рекогносцировки, визначила Аля. Дивись, як все прийшло в рух. Через мене? Хіба. Он де головний менеджер і молодша, як рухаються. Цок-цок-цок грають її підбори. І – до статного чоловіка в костюмі "від Армані", кабанчику мій. Дивиться в планшет, звіряє він-коди. На гладенькому і, мабуть, запашному обличчі – гримаса. Запитує цих двох:— То ви тут наче сторонні спостерігачі. Шість продажів за минулий рік. При таких цінах!
Аля невимушено підбирається до обраного червоного фіату.
— Вибачте, можна? Головний менеджер швидко реагує. Підходить. Вона сідає за руль. В дзеркало заднього виду бачить, як та мала знімає ниточку з плеча боса. Наче струшує. Він теж підходить. І вона посвячує власника в свою задачу. Одразу бачить, як пульсує жилка біля куточків його рота, розширюються крила правильного носа. Це щось нагадує. Він щиро посміхається і пропонує демонстрацію. Відкриває широко водійські двері і, протягуючи їй свою руку, підводить до пасажирського місця з протилежного боку. По ходу він підіймає задню дверку і широким жестом демонструє ергономічний салон. Потім нажимає на неї розпластаною долонею, показуючи відсутність каблучки. Справу майже зроблено. Бідолаха молодша менеджер, почервонівши, ледь не відкушує кінчик свого біленького комірця. О, такої! – Та він вже трошки в помаді…
Вони роблять три кола по чималій площадці. Аля розпитує його про нюанси керування автоматичною коробкою, умови гарантійного обслуговування. Потім – фінансове питання. Каже, що воно заслуговує на "оптимізацію". Це не проблема, обнадіює власник салону. На мить западає тиша.
– То як, скільки мені вартуватиме це "пташенятко", запитує вона й грайливо обмахує свій носик кінчиком хвостика.
Замість прямої відповіді чує:
— Мене звуть Анатоль. Ти – Аля?! Пам'ятаєш, гімназію номер 48 і ті $150 тисяч? Це – я. Вибач за тодішнє.
Тепер Алі треба було прийти до тями. "О, це так фарт! Не дарма люди кажуть, що щасливий і на камінні мед знайде".
— Запрошую на вечерю, Алю.
— Рада за тебе, Анатоль. Вечеря нас не обмине. Але не сьогодні. Можемо оформити угоду зараз? Я готова. І вона потрусила своїм баульчиком.
Анатоль поманив пальчиком головного менеджера, щось шепнув йому на вухо та запросив дівчину до кабінету. Через декілька хвилин йому принесли примірник договору на купівлю авто в розстрочку. Він відкрив його десь посередині і щось підкреслив. Потім сказав, щоб надали агентську угоду. І запропонував Алі заповнити в ній свої дані, мовивши:
— Від нині ти – наш позаштатний співробітник – торговельний агент, що діє за договором доручення. Тому маєш право на пільгові умови: 4% річних і без комісії. Тебе влаштовує?
— Це пристойно. Згодна.
Так вона стала власницею бажаного "свіжаку".
Анатоль зрозумів свою поспішність з вечерею. Його шкільна знайома, про яку його батько свого часу казав, що таких ініціативних дівчат треба тримати в оранжереї, безперечно справляла пристойне враження. Тому в наступну суботу перед Днем Києва він запропонував їм прогулянку на теплоході по Дніпру. Це здавалося влучним ходом, адже на кораблі був ресторан і бар. До того дама може трошки змерзнути, і такий шанс втрачати не можна. Він обрав VIP-варіант на "Срібній хвилі". Аля, яка "читала чоловіків" наосліп, погодилась, і їхнє перше побачення було чудовим.
Таємниці лялькового театру
Після того, як Тіно відправив повідомлення П'єру, він вирішив розпочати пошуки джерела походження інтернет-трафіка. Спершу треба знайти мережевий роутер. Озброївшись ліхтариком і прихвативши з собою золотого ключика, він прослідкував напрямок проводки, що виходила з кімнати. Пошук не зайняв і трьох хвилин: роутер знаходився майже під стелею при вході до коридорчика. Дістатись до нього з ходу не було можливості, оскільки висота стель в старовинному будинку була десь під 4,5 метра. – Пращури цінили повітря.
Отже, варіант з підключенням до веб-інтерфейсу відпадав. Одне тішило: Тіла до цього не має стосунку, це перше; по-друге, оскільки мова йде про точку Wi-Fi доступу, то це, ймовірно, не далі декількох сусідніх будинків. Доведеться вдатися до тріангуляції з використанням бази даних навколишнього оточення. Що, як колись було сказано, за сучасного розвитку справ на Заході, не становить проблеми. Google нам в поміч! Тіно вже був готовий прихопити свій планшет, як подумав, чи не варто продовжити своє дослідження цих лабетів? – І рушив вліво по коридору повз вбиральню до найтемнішого закутку. Промінь ліхтарика вихопив перші двері ліворуч, обмацуючи їх лутку згори до низу. Так, Тіла сюди явно не заходила. Дивись, скрізь "віковічне" павутиння. Цієї миті його права кишеня лляних джинсів наче спалахнула. Хлопець рефлекторно сунув руку і витяг з неї "майстер-ключ". Він сіяв. Придивився. Так ось воно що! Реагує! І з цими словами вставив ключа в замковий отвір. Повернув легенько, щоб не пошкодити. Почув легке клацання, і двері прочинились. Пахнуло нафталіном. "Магія! Я ж навіть ще не встиг до кінця провернути", подумав юнак, але через декілька секунд остраху тихо розсміявся: "Та це ж типовий імобілайзер! От стара хитрованка. Як зіграла: "золото – до золота"… А може, і сама не знала, що до чого". Пробіг променем по правому відкосу і повернув вмикач. Кімната освітилася.
Ви, читачу, напевно пам'ятаєте, яку красу побачив Буратіно, відімкнувши Золотим ключиком потаємні дверцята і спустившись донизу галереї.