5, прошепотіла на вушко:
— Подивись, любчику.
З цими словами вона легенько розвела поли кардигана Йєнса — і під ними виявилося щось пухнасте й усім добре знайоме. Військовий мимоволі розчулився й кивнув їй, даючи зрозуміти, що розуміє й співчуває.
Візит контролерів завершився прозаїчно: монети, які, судячи з ваги, тягнули на 28 тисяч, конфіскували на користь Збройних Сил, про що був складений акт і протокол, як годиться — по всій формі.
Тіно полегшено зітхнув, потягнувши на повні груди вечірню прохолоду, й рушив до своєї комірчини. Вона містилася в підземному паркінгу на вулиці Івана Огієнка, 4, поблизу Південного вокзалу. Йому залишалося забрати свій фрілансерський інструмент — планшет Wacom Cintiq Pro.
Повернувшись до нової оселі, Тіно попрацював до пізньої ночі й відіслав замовнику готовий продукт. День видався важкий і насичений. Прийнявши душ, він тільки торкнувся головою подушки — і відразу провалився у сон.
Та вже перша ніч передвіщала щось незвичайне…
Перша ніч
Спершу було відчуття, ніби його тіло злегка відірвалося від ліжка. Простір навколо став м'яким, трохи вологим, мов би подих скляного тунелю, крізь який повільно пливе світло. Ледь чутно гули електричні жили на стіні біля узголів'я.
Його свідомість ще трималась уламків дійсності: фрагментів діалогу, нацгвардійського запаху, відлуння сміху біля стола з іграшковим автоматом... але ці обриси розчинялися, наче змиті з піску набігом хвиль.
І тоді почалося: десь поруч засвітилося вікно, яке не могло бути в його комірчині. У ньому майнула чиясь постать — знайома, та химерно розтягнута, наче крізь лінзу сну. Вікно стало дзеркалом, дзеркало — люком, а люк поволі відкрився, втягуючи Тіно в інший шар буття, де час коливається, як ламінарна течія…
Він прокинувся від швидкого руху повітря що обдувало його обличчя наче від руху опахала. Перше що спало на думку – це все ще сон. Та місячна повня сяяла сповна прямо в очі точнісінько навпроти балкону. Місяць — Кругла, мов дзеркало-окомір, — зависла просто в очах, розкриваючи балконні двері у невидиму сторону.
Відірвавшись від подушки і спершись на лікті Тіно заціпенів від здивування: по кімнаті, тримаючи в протягнутих руках свій запарник, наче жертву, літала "чайна" лялька. Вона рухалася проти ходу годинникової стрілки і по синусоїді – вгору-вниз, вгору-вниз. Повна алюзія на "Вій" Миколи Васильовича (не того, що змінив професію). Жах. Дітям – зась!
Зробивши ще декілька кіл, а їх всього Тіно нарахував п'ятнадцять, лялька впала "парашутиком" на стіл, а з-під неї — " пурх"! — вилетіла І з-під неї вилетіла Майка, наче думка, що не піддається редагуванню, і зникла в темряві. Як тільки це сталося, кімната знову ожила – рушили зі своїх місць меблі. Поважно, без поспіху. Всі окрім ліжка Тіні. Вони мінялися одне з одним місцями. Та постоявши декілька секунд знову рушали на нові позиції, здавалося, щоб обирати собі дещо зручніші місця. В один із таких моментів шафа розчахнула дверцята, і з неї вивалився стос пожовклих радянських облігацій восьми процентного золотого займу 1924 року. Це здалось герою показовим. Адже він був начитаним хлопцем і одразу зметикував: "10 років потому", "20 років потому", а тепер і 100 років потому! Олександр Дюма (батько) – не дотягнув … Але в цю мить у голові майнуло: "Дива, адже все відбувається без шуму. Чому б це?" – І він глянув вгору на лампу: від неї в усі боки йшли мерехтливі промені. Тоді Тіно став на стілець і прикрив обома долонями потік світла. Окинув зором кімнату. І хоча між його пальцями пробивалися промінчики, але всі меблі виявилися на своїх місцях, а купа облігацій зникла. Відпустив одну руку – і вона з'явилася знову. "Стоп, стоп, стоп! — мовив Тіні, сплигнувши на підлогу. — Це що, гра в "П'ятнадцять" почалася без мене?! Ай, та бабуся-жартівниця. Ну, звісно ж – "електропроводка" – то справді комп'ютерна звита пара. Розетки – порти. Цікаво, де сервер? Спитати напряму? – Ні, поки буду удавати що міцно спав і нічогісінько не бачив. До сервера дістанусь через розетки – вони напевно мережеві під двополюсні штекери. Оце я втрапив у квест. Обожнюю! Пограємось і все з'ясується – може воно і на краще" – і Тіно глянув на годинник: була третя ночі. Незабаром почне розвиднюватись, а в сон вже не клонить. Опишу П'єру весь розклад. Мабуть, він знається на такого роду театральних фокусах: що до чого, хто і коли. Бо це вже занадто навіть для Києва 2025-го. Але спершу — кава!"
Артефакти і факти
Заварити каву виявилося проблемою. Хлопець заглянув у сервант, знайшов графин з водою і запаяні пачки італійської меленої кави KIMBO, проте електрочайника не було. Ну не питати ж в господині про чайника о четвертій ранку. Почухав потилицю і відкрив відкидну дверку мінібару.
"Оце так артефакт!", ледь не вигукнув Тіні, діставши на світло старовинний комплект: мініатюрну металеву підставку, до пари їй тарілочку, упаковку сухого спирту та запальничку. На етикетці останньої було стилізоване зображення полярника, що розпалює вогнище і білого ведмедя, який приліз сюди зігріти свого носа.
Поласувавши кавою, Тіно, перш ніж писати П'єру вирішив скласти список фігурантів і "артефактів":
- Тіно (я)
- Тіла, господиняМайка
- Віна (лялька)
- Аля
- Йєнс
- Арті
- Мар
- Басс (водій з тату)
- Ключ (чарівний)
- Ліжко
- Шафа
- Софа
- Розенлеф (холодильник)
- Сервант
- Стіл (обідній)
- Електромережа (?)
- Лампа (проектор ?!)
- Радіатор (чавунний ?)
- Ліфт (?)
- Бланк (договір ?)
"Що воно все значить, що до чого? В голові крутиться гра "15". Дивлячись на цей перелік, що впадає в очі? – Правильно, перші 16 позицій і остання 21-а – всі є такими, що можуть вільно рухатись в будь-якому напрямку чи обертатися на місці. Листок паперу – тьфу і нема. Стоп: стіл під час нічної вакханалії не зрушив з місця. – Тоді його виключаємо. І маємо 15! Попалися, любчики. І я з вами … Одначе, юначе, твоє ліжко теж стояло нерухомо. Це так, але я був у ньому. Вони не могли імітувати його рух, оскільки я б одразу побачив на собі промені лампи. Тому ліжко не виключаємо з розрахунку" – так міркував наодинці над загадкою Тіно, український парубок на італійське ім'я в квартирі 15 будинку за номером 23/25.
"Еврика! Підключаємо нумерологію: 23 – корінь "5"; 25 – корінь "7".
Далі звичайна арифметика, без фокусів:
23 + 7 = 30 і 25+5 = 30
На двох виходить по 15 !!! Знову це число. Його корінь – "6". Це вже ключ до ребуса. О-у! Маємо чудову підказку: мій золотий ключ має бути на шостому місці. Це, по-перше. По-друге, ліжко має знаходитися в знерухомленій позиції гри. Припускаю, що це перша в лівому верхньому кутку. Вертаючись до варіанту "30 розділити на 2" — хто тоді із 15-ти складає автономну пару?
Я і ключ; Аля і Йєнс; Майка і Віна; Я і П'єр (?)
Якщо все вірно, тоді я, Тіно, можу займати лише позиції за номером 2, 5, 7, 10, бо на 6-й – ключик.
А що робити з П'єром? – Ідея, хтось же повинен бути гравцем за столом – то це П'єр!
А тепер розподілимо всіх особистостей за "інтересом". Маємо наступне:
"Залишається знайти сервер і того, хто усім цим керує. В цьому мені допоможе П'єр. Тепер я можу його ввести в курс справ", вирішив Тіно і включив свій планшет.
Аля (в дівоцтві – Аліса)
Після ексцесу в офісі Аля мерщій подалася додому. І хоча вона не була в такому розпачі, як Мар з Йєнсом, на душі був осад. Отак, думала вона, знову треба розбудовувати все з самого початку. А казала ж Мару, що без належного "даху" нас придушать. Не втяв старий. Все про свої болота та про болота. Ловець п'явок і п'явки до нього присмокталися й міцно тримають. Звісно, у нього є зв'язки, та тільки не там, де треба – все в науці, в науці. А що вони можуть зараз, ті "академіки"? Розрив поколінь: "стовпи" пішли, "останні з могікан", лишились "клуби за інтересами" і кон'юнктурщики – одною ногою в науці, іншу не знають, куди поставити. Вони всі у пошуках хліба насущного, а це – саме і є трясовиною. Я ж сама, он, скільки значилась в аспірантках. Бачила, як справжні працюють. Для справжніх наука – це все: і повітря, і домівка, і любов. Он у Штатах культ трьох "S": Sport, Sex, Science. А у нас було так: Наука-секс-Наука. Певно, без водоспаду емоцій потяг до творчості завмирає. Еге ж, у мого "благовірного" я була четвертою. А траплялися і такі, що без "другого". Ну, то ущербні бідолахи — працювали тільки "в стіл". Бачила на власні очі… Добре хоч моєю "дисертацією" стало шлюбне свідоцтво з професором-романтиком та еміграція з ним до США. От де справжні "університети" пройшла! Любо-дорого було: потім одним лише поглядом, одним рухом вій, однією ямочкою на щоці відмикала серця й доводила до запаморочення у таких грандів бізнесу, що після цього не те що в "академіки", — ледь губернаторшою не стала. І це лише за якихось 12 років. Збрехала: не "якихось", а малинових з джемом!
Останній трапився "мішечок", ну ду-у-же в літах.