Після — починають готувати посох, а молодик повинен збирати калим. Я знала, що це неправильно і між нами нічого крім ділових контактів не було. Я навіть не запам'ятала твого ім'я. Було так заведено:
"Товариш голова, прибув спецкореспондент"
Товариш голова, куди заселити гостя?
"Товариш голова, спецкор відлетів"...
Але знати це одне, а східні устої в розумінні оточення не зміниш.
Ромул уважно слухав. І хоча йому було вкрай незручно, він не перепитував Тахміну про деталі.
— Пробач мені, Ромуле, за те, що зараз тобі відкрию: в моїй ситуації місцеві поставилися із повагою і співчуттям, коли дізналися про авіакатастрофу.
— Авіакатастрофу? — Не витримавши перепитав Ромул.
— Оце таки: "Будь готов! Завжди готов!"
На його щоку впала сльоза. По тілу розлилось тепло, щоки палали. Йому жах як захотілося припасти до ніг цієї жінки і цілувати їх.
У цю мить ВІН ЗГАДАВ УСЕ!
Те, як його наставляв перед відрядженням головний редактор,
те, що він побачив тут і що було "не комсомольською правдою",
те, як відправляв телексом чернетки до реакції про "меліорацію століття".
А на довершення — як пілот гвинтокрила МІ-2 підступно сів в десь в Кара-Кумах під приводом перегріву двигуна. Попросив принести відро води, спрямувавши до закинутого колодязя. "Якби ж я знав, що двигун має повітряне охолодження!" Та він швиденько злетів, чахнувши гірким авіаційним гасом...
Зараз не до снаги було згадувати своє справжнє ім'я — з минулим покінчено назавжди!
Тахміна затамувавши подих спостерігала за реакцією Ромула на свої слова. Здавалося, що бачить німе кіно. За мить до неї дійшло усе. Це було не важко. Важко було змиритися з можливістю втратити його вдруге...
ГЕРБАРІЙ
Ромул не одразу звик до маршів вгору, де знаходилась невелика трикімнатна квартира Тахміни. Напевно позначилося багаторічне життя у Фортеці. Наближення до землі приваблює.
Перші місяці прокидався за набутою звичкою зарано. Сідав на краєчку їх розлогого ліжка і любувався безпечним сном дружини, яка ближче до ранку зіштовхувала з себе стававшу паркою ковдру. Потім спускався у двір, "слухав" піски, випивав піалу духмяного зеленого чаю і прислухався як починається новий ранок у сусідів з третього поверху. Дитячий гомін і тупотіння босих ніг заміняли йому переспів пташок, що супроводжував кожні ранки в бабусиній сільській хатинці.
В перші дні їх спільного життя, поки дружина виконувала свої конторські обов'язки в офісі на першому поверсі, Ромул обстежував кімнати. Особливу цікавість викликав кабінет її батька. В ньому пахло формаліном і пилом. Старий за освітою був ентомологом, а по життю — фанатом метеликів. Тому там на полицях стояли численні незвичні циліндричні скляні банки великих діаметрів із тонкого лабораторного скла. На їх донця, услані ватою, спирались скляні прямокутники, до яких крапельками прозорого клею були прикріплені різнокольорові метелики. Їхні розпростерті крильця хоча вже вже не тріпотіли, але ще світилися, наче фрагменти вітражу, які збирають для відновлення. Коли за вечерею Ромул запитав Тахміну про хобі батька, вона всміхнувшись повідала:
— Я питала в нього чому він їх ловить? Відповів, що хоче утримати таку красу. Кажу, але ж вони помирають?
— Так це ж комахи, живуть рік-два, а екзотичні види і того менше, відповідає.
— Таке було його бачення, продовжила дружина. А знаєш що далі? Батько стиха так мовить: "Запам'ятай доненько, люди живуть довше та після смерті з декого також роблять "гербарій". Затям: на відміну від метеликів, не заради краси, а щоб прийдешні знали ХТО в усьому винен!"
МАРИВО
Тієї ночі йому вперше наснилися епізоди юності. Як він, натхненний романтикою кінофільму "Журналіст", вирішує присвятити себе цій професії.
Потім було тремтливе відчуття запаху свіжих газетних гранок із домішкою запашного тютюнового димку в редакційних кабінетах. Далі, — епізод із розміщенням його першої газетної замітки й схвальний погляд редактора. А ще той день, коли Головний представляє його як молоде обдарування мовчазному чоловікові аскетичного вигляду в сірому габардиновому плащі, Наостанок згадав зубчастий клаптик паперу телексу: "Ваше відрядження припинено. Повертайтеся."
І знову щемливе відчуття таке, що саднить у грудях, від якого все довкола мариться і хочеться води, пити й пити... Потім настає темрява.
Ромул із зусиллям відкриває очі. До нього схилилася Тахміна:
— Що тобі наснилося, Роме? Ти стогнав і задихався.
— Та вже минулося. Це давнє: "Не жалію, вже не кличу і не плачу. Все минеться, мов із білих яблунь дим..." — відгукується Ромул наслідуючи Єсеніна. Спи, рідна.
Вони йдуть удвох із Тахміною, тримаючись за руки, по засніженому сіллю Аралкуму, силуючи себе задля того, щоб наздогнати доньку, яка норовить забігти за горизонт до висхідного сонця. Та ось дитина вже поруч. Обертається і питає: "Тату, а де море?"
Ромул прокидається. Тепер уже остаточно. Попереду новий день. Майже не відмінний від попередніх і наступних.
— Приготуйся, інтригуючи, схиливши очі, мовить Тахміна. На її щоках проступають рожеві яблучка рум'янцю.
— Я вагітна.
Вона підводить на чоловіка довірливий погляд.
Ромул підхоплюється й обіймає дружину за плечі, міцно притискаючись щокою до її обличчя, злегка погойдуючись разом із нею з боку в бік. Так минає час.
Тепер він занотовує майже кожен день.
Уже четвертий місяць Ромул заміщає дружину в канцелярській роботі. Дивно, але до цього міста, яке досі не скорилося гарячим піщаним буревіям і нищівним зимовим холодам, з усього світу виявляють невпинний інтерес екологічні організації, гуманітарні фонди й навіть туристичні агентства. Усіх приваблюють урбаністичні особливості Муйнака. Здається, місто приречене не зникнути в небутті. Тому Ромул із задоволенням сприймає цю роботу. Із ділового листування йому відомо, як відновлюють побратима по нещастю — казахстанський Аральськ. Там уже розпочато протиерозійні висадки саксаулу і зведення сучасного житла. А ситуація там була не краща, якщо не гірша ніж тут. У пам'яті постають майже документальні кадри з флагманського трилера радянських часів "Ігла", знятого за участю Віктора Цоя. "Голка о двох кінцях". Таку влучну характеристику гострій правді картини почув якось Ромул у курилці "Комсомолки".
Вночі йому знову наснилося щось чудернацьке: його відсилають із Фортеці до Муйнака ставити крапельницю Тахміні.
На ранок у дружини почалися передпологові перейми. Зв'язавшись із райцентром, чоловік чекав на санітарний гелікоптер. Той прибув надвечір, коли все вже наближалося до розв'язки. Оглянувши породіллю, було вирішено через неправильне передлежання плоду, доправити її до пологового відділення.
Вранці наступного дня він одержав убивчий телекс. Після цього вже нічого не міг втямити. Кармічне коло замкнулося, наче саме його було обрано відповідальним за все. І хоча він не був світочем правди, святим пророком, не ніс людям вогонь, а лише прагнув гідного існування, саме йому судилося за життя вкусити правду про три кола пекла.
Скерований черговою нестямністю, він пішов.
Його постать розчинилася за горизонтом. Спершу наздогнана синім місячним сяйвом, а потім випалена сонцем і відтворена саме в тому місці й за тих обставин, де він знайшов дивний щоденник.
НІГІНА
Кремезний, схожий на брилу, доглядач туристичного комплексу в Аральську зустрів з пересторогою неголеного чоловіка в зношеному одязі. Зі свого боку незнайомцю здалося, що весь облік доглядача явно контрастує з підшефним простором.
— Я по оголошенню, щодо вакансії помічника реєстратора, звернувся претендент.
— Яку маєте освіту, ким працювали, з напівприжмурком поцікавився наймач.
— Взагалі-то я, здається, в минулому журналіст.
— "Здається"? — Напевно скажу вам, шановний, що вчора дощу не було і здається, сьогодні теж не буде. У минулому журналіст, а вчора хто? — Мовив підводячись й закриваючи своєю постаттю світло, підсумовував доглядач.
— Можна подивитись на ваші документи?
Бесіда перейшла у типове формальне річище з перспективою швидко скінчитись.
— Ось мій яшаш з Муйнаку, простягнув чоловік дещо схоже на пергаментну обгортку з-під масла.
— З Муйнаку? — розпливаючись в приязній посмішці мовила Брила й кинула краєм ока на перші рядки документа.
— Ромул Йосиповичу?
— Юхимовичу, поправил роботодавця Ромул.
— А прізвище?
— Та, мабуть, Ромул це і є, вагаючись, чи то стверджуючи, чи то запитуючи сам себе чоловік.
— Так, мабуть, мабуть. 1999 рік протяжно зауважив доглядач. То ви там народилися? І співставляючи худорляве обвітрене обличчя Ромула, його пружну статуру, продовжував цікавитись працевлаштувач.
— Знаєте, здається (знову це "здається" — причепилось наче реп'ях, роздратовано подумав Ромул).
— Народився раніше, бо надто довго провів у якійсь вирві. Чи де щесь, знизавши плечима, підсумував наш герой.
За цих слів Брила сіла, знову вмостившись у своє крісло, що вказувало на розрядку.
Німу сцену перервав свіжий "вихор", що увірвався в приміщення в образі гомінкої дівчинки, років восьми-дев'яти.
— Дідусю Алан, вам листівка від Айгуль! З цими словами мала поклала на стіл перед Аланом кольорову стилізацію панорами Муйнака після чого, побачивши незнайомця, притулилась щокою до названого діда, міцно обхопивши його руку двома своїми "жердинками" і сором'язливо всміхаючись Ромулу.
— Познайомся, Айналайин — це Ромул мирза, наш новий каменші реєстратора.
— Добрий день! Моє атим — Нігіна, представилась дівчинка, зробивши маленький реверанс.
— Ну, от і добре, всі познайомилися, тепер до справ, сказав Алан ага, відправивши онуку до дому.
— Головний обов'язок помічника реєстратора — це впорядкування листування з туристичними фірмами, узгодження графіків екскурсій, розміщення екскурсантів в готелі і ведення обліку виручки для звірки з бухгалтерією. Облік має вестись систематично, але сам по собі графік роботи довільний. Вихідний — раз на шість днів. Є ще одна умова: оскільки туристичні заїзди трапляються у вечірній час, ви мусите проживати на території комплексу. Службова кімната з усіма зручностями до ваших послуг. Платня вам відома. Ваші речі зараз допоможуть занести. Із цими словами Алан потягнувся до Інтеркому. Румул підняв на знак зупинитися долоню, в якій тримав, як здалося Алану, важкеньку чорну барсетку.
— Весь мій крам, шановний Алан ага, сповідався Ромул зніяковілому керівникові.
Після цього Алан підвівся, щоб особисто проводити новопризначеного каменші до його оселі.
— А знаєте, Ромуле Юхимовичу, листівка, що її принесла Нігіна, вона з вашого Муйнака.