Це перше. Друге: ми негайно приступаємо до планування рятувальної операції в напрямку траєкторії польоту, розрахованої для прісно пам'ятного "Персея". На цьому поки що все, панове. Дотримуємося суворої конфіденціальності.
Тут Роза вирішила скористатись можливістю відновити статус-кво у відносинах з Куполом. Вона швиденько підійшла до Зам. Генерального, до якого направлявся і Грум. Люб'язно прощаючись, директорка промовила так, щоб почув Купол:
― Яку прозорливу пропозицію щодо підготовки запасного космольоту зробив своєчасно наш директор з безпеки. Тепер перед нами лише організаційні питання. Чи не так?
Тут якраз підійшов і сам "герой". Попрощався за руку з високим начальством і повернувшись до Рози запропонував:
― Ти не находиш, що отриману надію треба відзначити. То як?
― Згода, відповіла Роза, а про себе подумала: "3:0 на мою користь! Сухий рахунок. Ну, зараз змочимо."
Повернувшись до котеджу Алека, вона не зустріла коханця. Знайшла його аж у дальньому крилі релаксаційного залу з джакузі.
Алек був захоплений мозковим штурмом, до якого вдавався у надзвичайних ситуаціях. Поруч стояла відкрита пляшка Courvoisier і бокал із "слізьми" бренді. Він раз за разом прокручував в думках заключні фрази Заступника Генерального. І вони викликали занепокоєння: на диво швидко він дійшов до рішення — а чи не прийняв він його ще до того. Це означало б ймовірне бажання керівництва поховати кінці назавжди. Ризикувати, покладаючись на те, що все зчиниться самопливом, він категорично не бажав. Тому зараз, укрившись по шию піною і розслабившись, він медитував, даючи тілу можливість відсторонитись і не заважати мозку зосередитись на пошуку рішення. І воно прийшло якраз у той момент, коли Роза відкрила двері.
Побачивши зустрічну чоловічу посмішку, жінка хутко роздяглася і поринула у піну поруч, готова до кохання і народження заново.
― Ну то як? ― згодом спитала вона.
― Перше ― суперово, друге ― є надія, відповів Алек і продовжив:
― З ранку зв'яжусь з нашими астрономічними друзями: спочатку із сером Лейком з радіообсерваторії в Онтаріо, потім — з Лукасом Міньйосом в Нижній Каліфорнії. Попрошу їх почати прослідковувати координати "Орфея". А вони вже підключать до справи усіх інших. Як надійдуть перші дані, треба буде покласти їх на стіл керівництву. Візьмешся?
― Ще б пак, звісно, ми ж команда, відповіла Роза.
― Та я маю тобі ще дещо сказати, вагаючись мовила вона, ― Віктор ... З ним щось коїться небезпечне. Я мимохідь звернула увагу на вираз його обличчя: це жах! Здається сам собі докоряє за ту ... (тут вона задумалася як пом'якшити) ... ситуацію. І жінки тепер тієї немає, вашої лаборантки. Може оце все в ньому до купи ...
― Галина з Винників, ні, вона, ні ― нормально розминулися бо повернулася до гурту. Бачив краєчком ока як вони спілкувались в чаті. Душевно так. "О так ..." ― майнуло в Рози: "Краєчком ока значить. То він і зі мною так? Хоча, хто йому охоронець ― він сам собі купол. То і нехай, байдуже, мені ховати від нього нічого", і з цими словами вона трошки підняла температуру й щільно притулилась до нього.
Олексій спав. Що таке: "сон астронавта"? Деякі повідомляють про відчуття польоту або невагомості у своїх снах, відчувають ніби "левітують" у просторі, що може бути пов'язано з адаптацією мозку до нових умов. Є також дані про те, що зміни в кровообігу та тиску можуть впливати на структуру сну, роблячи його більш фрагментованим.
Так і під час сну Олексія йому бачиться, як при виконанні критичного маневру мозок спроєктував сценарій, де корабель розривається між двома фазами реальності. Інтерпретуючи нові сенсорні сигнали, створюючи незвичайні образи, спрямовуючи мозок на дослідження внутрішніх архетипів. Фаза його глибокого сну зсувається як най далі — він одразу поринає у швидку — бачить своє "майбутнє": вдивляється в дивне зображення у дзеркалі; він — карта "Джокер", яка повільно обертається навколо вертикальної осі, демонструючи однакові контури різнокольорових зображень з обох боків. Потім карта поступово витягується вниз та вгору і це супроводжується деформацією самого дзеркала, яке вигинається вперед. Настає момент коли все здригається, дзеркало зникає, замість нього на стіні з'являється портрет Шахразади в бірюзових шароварах і коротенькій напівпрозорій блузці до пупка такого ж кольору, але із знайомим обличчям красуні Леди, яка йому примарилась в гостях у Алека. Видовжена у довгу смужку карта за мить згортається в смужку Мебіуса та зависає в просторі. Вона нагадує вісімку майже таку, яку було відтворено під час презентації "сальзи" червоних карликів з Нібіру у володіннях UV Ceti. Через верхнє вічко "вісімки" на Олексія дивиться Леда, а з нижнього ... Алек. Герой відчуває що його наче щось підхоплює і він бачить себе наче зі сторони, гойдаючогося в гамаку на пильному горищі дідового будинку.
Та ось імпульси наночіпів синхронізують біоритми, імітують природне гравітаційне середовище. В результаті його мозок адаптується до нових законів фізики, чим створюються оптимальні умови для глибокого сну. Сну у сні.
Збоку, картина гравітаційного маневру "Орфея" у Сонця, якби її дійсно можливо було побачити, залишила б несподіване враження. Адже там, біля перигелію, щось майже повністю прозоре підхопило корабель, контури якого у ту ж мить також розтанули в просторі. Його потягнуло вздовж омріяної траєкторії Нібіру до жаданого сузір'я. Так спрацював космічний ліфт, врятувавши життя астронавту в умовах ризику тридцятикратного перевантаження.
Наступного дня, 1 жовтня 2042 року Алек вийшов на зв'язок з обсерваторіями. Звісно, що там були в курсі подій. Проте а ні Алгонкінська радіообсерваторія, на яку він покладав найбільшу надію, а ні Національна "Сан-Педро-Мартір", ні Арізонська "Кітт-Пік", ні Каліфорнійська "Маунт-Вілсон" не мали даних про рух "Орфея" після вісімнадцяти годин за центральним літнім часом в Х'юстоні. Телеметрія з корабля надходила в ЦУП до 18:25, після чого зв'язок очікувано перервався через наближення корабля до Сонця. Тепер залишався хід Рози.
Фінал
Поява чергової телеметрії з "Орфею" очікувалася в районі о пів на першу ночі 2-го жовтня 2042 року але вона так і не надійшла. Всі спроби встановити зв'язок з астронавтом виявилися марними. Та це і не дивно, якщо взяти до уваги просторово-часову аномалію: на бортовому календарі-годиннику, який корегував свій час по зіркам висвічувалось 2041-10-02 00:00:31 ― позначався ефект подвійної довжини стрічки: корабель намагається пройти траєкторію, яка спершу здається звичайним маршрутом, але через структуру петлі він завжди повертається до однієї точки, здавалося б, з іншого боку реальності. Дата 2042-10-02 00:00:31 є для нього майбутнім. З іншого боку, наступає "інформаційний резонанс", в наслідок якого будь-яке повідомлення, записане у бортовому комп'ютері, з'являється у минулому ще до його реального написання, створюючи парадокс самопороджуваних даних бо система вважає його вже відправленим. Щось подібне до сюжету з кінофантастики "Петля часу".
Наш герой просинається. Йому важко зорієнтуватись, хоча відчуває себе непогано і це дивує. Залишались лише якесь відчуття польоту крізь часовий вихор… Оглядаючись довкола усвідомлює: простір спотворюються — контури речей набувають кривини неевклідової геометрії. Майнула думка: чи не подолали світловий бар'єр? ― Ні, це неможливо.
Глянув в ілюмінатор, шукаючи Чумацький шлях. Аналізує: "Не зрозумів що до чого: зоряний горизонт згинається, а зорі мають подвійне сприйняття. Ой, мамо! Та я ― в Петлі! Ні, не в "петлі Нестерова", а у космічному зашморгу! Виходить що у "Орфея" програма "Персея". Треба розбиратись що до чого далі. Даю установку шукати з чого почати".
Підвівся, зробив чотири кроки: є мінігравітація.
Відчувається ледь помітне курсове рискання.
"Мікри" спрацювали ― осяяло: найімовірніше летимо не суворо вздовж медіанної лінії стрічки, а пересуваємося "стібками" кравця, "проколюючи" раз за разом простір-час з "сучасного-майбутнього" до "минулого-сучасного" і назад. У бортового штучного інтелекту запитувати зараз про щось немає сенсу ― он його годинник що витворяє! Чи досяг після незакінченого маневру "Орфей" запрограмованої швидкості у 100 км/сек — це залишається невідомим. Припустимо, що досяг. Тоді щосекунди, стібок довжиною у 100 км траєкторії. Треба скористатися цим і зімітувати власний відлік бортового часу за рахунок зміни черговості "вчорашнього" із "завтрашнім" і навпаки:
2042-10-02 00:00:31 → 2041-10-02 00:00:32 → 2042-10-02 00:00:33 →2041-10-02 00:00:34 →...
То ж для нормального функціонування програми польоту і забезпечення достовірної навігації тощо, мені залишиться виставити на комп'ютерному годиннику нульовий рік, нульовий місяць і поточний час: 00:00:34 а також за необхідності відкоригувати вхідні дані алгоритму. Це вже поверне можливість управління системами "Орфея". До речі, навіть якщо вважати що на один прохід кільця треба витратити сто тисяч земних років і під час якогось проколу я потраплю в пізній палеоліт, це не важливо, адже цікавлять не роки, а добовий годинник.
Що далі, який план? Продовж польоту "афганська петля", скорочуючись, підтягуватиме корабель до зорі, як і передбачалось.