Він поглинув у роздуми: "Навіщо це все треба, нащо так далеко "запливати за буйки"? Дев'ять років чекати сигналу: "Агов! Я вже тут!". Потім на наше "Привіт, пращуре!" ще через вісімнадцять почути: "І я вас вітаю, онуки мої!"
Потім дійшов до нещодавнього:
"Галина... Повернулася пробаченою до улюбленого гурту. Рад за неї. Пісні і круговерть гастролей беруть своє. Бачу її обличчя зблизька, коли обіймав під нічним літнім небом в парку над Дніпром. Її жагучі губи і поштовх тіла. Натягнуту наче мембрана блузу, напіввідкритий ротик з рівними рядками різців, наче з перламутру. І напівстиснуті повіки. Гаряча жінка. Розумна і добра. Хай їй щастить!"
"Ось воно!" ― Так бувало, тільки достатньо відволіктися на щось приємне — і упіймав ідею: "Зонд стартує з орбіти Марса й летить не до Юпітера, а як Нібіру — до Сонця. Входить у гравітаційне поле Землі, пролітаючи між нею і Сонцем на відстані 0.53 астрономічних одиниць. Завдяки цьому отримує майже 180-градусний гравітаційний розворот траєкторії, і тепер вже прямує назовні до UV Ceti стежкою Нібіру".
Він тут же завзято підкорегував дублікат програми "Орфея" і зберіг результат під новим ім'ям.
В голові бриніли самосхваленні думки наче струни: "Так, я зміг, це справжній апофеоз надії. О, треба ще добавити в код гілку моніторингу швидкості зонду на траєкторії до Кита і передачу інформації стиснутими пакетами. Ні, ні — краще не так. Не швидкість, а пройдений шлях на маршруті за рівні проміжки часу: бортовий генератор просто посилає короткі "пі". Це і точніше і простіше. Одразу засічемо непропорційне збільшення інтервалу між сигналами в разі підхоплення апарату отим "шнурком". Розрахунок легко здійснювати навіть вручну за формулою Лоренца, що одночасно враховує допплерівський ефект"
Так в роботі минав час. До орбітального старту залишалося менше пів-року. Віктор запрограмував їх один за одним з десятихвилинним інтервалом. Першим стартує Персей, за ним — Орфей. Так простіше контролювати політ: обидва об'єкти рухатимуться майже слід-в-слід. Можна порівнювати телеметрії курсів і фіксувати навіть незначні відхилення від формаційного проходження.
Тим часом Роза домовилась з Алеком про виготовлення необхідного їй коктейлю. До роботи долучили і Еда. Він по вихідним дням під керівництвом Віктора почав вивчати технічну документацію з процедури ініціалізації мікрів, знайомитися з обладнанням. Тим, котрим до цього користувалась Галина.
Якось в одну із субот, коли Віктор вперше дав Еду на пробу виконати необхідні маніпуляції з невеличкою партією наночіпів, вони стали свідками незвичайної події. Вона справила на обох таке ж враження, яке на все життя відбивається в свідомості дитини, що самостійно вперше прочитала слово. Почула його із власних вуст і переповнилася радістю, зрозумівши його значення.
Горстка електронних "пікселів" на предметному склі камери програматора стягнулася у щільний конгломерат. Вони наче купа сталевої тирси, яка наїжачившись зібралася навколо магніту, утворивши подобу кульбабки. Для Еда видовище дивне. Адже "мікри" не підвладні а ні феро-, а ні парамагнетизму. Їхня плоть — це тонка структура графену, літію, гафнію, цезію, золота.
Та ось з монітору полинув голос, схожий на Рози:
— А я тебе знаю, любий.
Від цих слів молодика пересмикнуло.
— І маму твою, і ось цього шановного поруч, до-о-бре зна-а-ю, вчулося протяжне звідусіль.
— Вікторе, впізнаєш мене? — Знову луною розлетілося по лабораторії вже імітованим голосом Алека.
— Ти, покажись нам, хоч раз!, вигукнув Віктор. Він знову відчув оте ущемлення в грудях. "Ця протяжна вимова. Звідки я її знаю, де чув?", не міг дати собі ради чоловік.
Аж його знову відволік голос. Тепер здавалося, що промовляв сам Олексій:
— Я допоможу вам, наголосила Хмара. І продовжила:
― Ви стали причетні до найвеличнішого. Я, Хмара, вмію бути вдячною. Ти, Еде, знай: твоя мати започаткувала надзвичайне. Промайнуть десятиліття і замість безпорадно мандруючого Всесвітом каміння й льоду, матимемо не Пояс якихось астероїдів, а справжнє Поле Чудес!
"Крекс, Пекс, Фекс", сказав би дехто, подумав Віктор. А Ед, не розуміючи що до чого, тільки знизав плечима.
— Вашому Олексію теж випала карта. "Джокер" — як ви всі любите. І вже чужим голосом, наче підвівши риску, стиха мовила:
— Сповіщення про "Джекпот" буде гучніше ніж в казино.
Після цих слів Хмара покинула простір, а "їжачок" розпався, перетворившись на монограму з двох літер: "А" і "О".
Отямившись, наші герої домовились зустрітись тут завтра щоб попрацювати пів-дня.
Віктор повернувся до котеджу Алека, аби продовжити свій день вже у якості мажордому. До настання сутінок лишалося менше години. Хазяїн зустрів його приязно на сходах. Одягнений він був по-домашньому в чорні суконні брюки вільного крою і коричневу куртку з чорними галунами. Пройшли до бібліотеки. Віктор доповів про стан справ, схвально відізвавшись про Еда. Потім зупинився на монолозі Хмари. В цей момент до них завітала Роза. Вона була в червоному брючному костюмі з китайського шовку, розшитого зображеннями квітів і пташок. Волоси укладено у високий клубок, а на ногах — парчеві капці. Удвох з Алеком вони тепер справляли враження сімейної пари, що відбулася.
Почувши репліку Хмари про себе, Роза втопилася якнайзручніше в кріслі. Вона гралася капцем на кінчиках пальчиків, елегантно погойдуючи своєю ніжкою. Золоте шиття грало у світлі низького південного сонця, відбиваючись на стелі різними кольорами веселки. Уся картинка викликала у Віктора асоціацію з тією, яку Олексій продемонстрував Алеку, сидячи на місці Рози, за допомогою свого амулета.
Він запитально глянув на неї. А у думках майнуло: "Так, Ользі до неї дуже далеко ..."
— Ти ж пам'ятаєш, як порекомендував нам використати бром, зваживши на кинутий погляд, відповіла йому нова господиня.
— Вдалися до трансферу лібрезію в напрямку Поясу астероїдів. Потім після паузи, мовила:
— То ви ж тут створили і справді щось суперове — тепер не відмахнутись. Мало того що гомункул, та ще із вдачею Кассандри. Все чує, все знає, все усім передрікає.
"Точно в "яблучко". Сьогодні почули", подумав Віктор.
Алек підвівся і про щось розмірковуючи підійшов до балконної двері. Відчинив. Хитнув декілька разів. Пройшовся до поручнів, перегнувся, подивився додолу. Потім обпершись ліктями о загорожу і уважно подивившись на великий червоний диск передвечірнього сонця, що сідало, рвучко обернувся й енергійно запитав:
— Яка ситуація зараз на орбіті Марсу, що з колонією?
— Одразу після Різдва починаються старти. 27-го грудня очікуємо на перші два. І так далі. 14-го січня нового року — наш. Першим — зонд, за ним — Олексій. Все розраховано і відправлено керівництву польотами. Останнє слово за вами, Розо, відізвався Віктор.
— Стривай, ну а на планеті що? — наполягав Алек.
— Та ви хіба не бачили рапортів Олексія? "Терміти" доїдають мрію людства. Вже повилазили нагору, скупчуються біля того горба "Марсіанського обличчя", заявив авторитетно Віктор.
— Щось неспокійно мені за Льошу. Цей "Нарцис", нам нічого не уткне під кінець? — допитувався Алек.
— Те що Хмара може уткнути, як ти кажеш, знає тільки вона сама, вставила Роза і продовжила:
— Судячи з розповіді Віктора, мститися не збирається. Так і нема за що. Мститися за те, що ви обдарували їй самістю? Не певна. Завтра розпитаю Еда. Він хлопчик чутливий — поділиться з мамою своїми враженнями.
Алек знову повернувся у своє крісло. Звучно ляснув обома руками по колінах і категорично мовив:
— План "Б": треба тримати напоготові двомісний рятівний корабель із запасом палива до Марсу і назад. На Марс навряд чи доведеться летіти, але може виникнути необхідність перехопити "Орфей" десь на його шляху до Землі. Такий запас палива — для необхідного маневрування при корекції траєкторії і здійснення стикування. Як тільки телеметрія виявить аномалію в поведінці човника, я вилітаю на перехват.
Після цих слів запала коротка тиша. Віктор скориставшись паузою наповнив стакани скотчем і запропонував по черзі "молодятам", не обминувши і себе.
Тут Роза з теплою усмішкою, поклала руку Алеку на коліно, спитала вдаючи легкий подив:
— Любий, ти придбав контрольний пакет державної корпорації НАСА? Чом ми це не відсвяткували? Забув про нас?
На це хазяїн, подарувавши коханці довірливу посмішку і трохи схиливши голову, щоб не розсміятися вголос, тихо так, проникливо зауважив:
— Чарівнице, я чекаю цього від тебе ...", й перехилив усю свою чарчину скотчу.
"Червона Роза" зашарілася — так її ще ніколи ніхто не заінтриговував: "Це ж треба, бізнесмен кручений, знову замутив щось грандіозне. Голова кругом йде", не помітно для самої себе перейшовши на сленг, подумала Роза.
Але "бос" вирішив не випробувати нерви присутніх, тому розкрив карти:
— Ти ж в контакті останнім часом, як я бачу, з насівською "кришею" — директором з безпеки, чи як його там ще. Знаю, не заперечуй, у вас спільний "гешефт". А то для чого ще лабораторія використовує залишок переданих нам наночіпів. Отже, він має нам трошки посприяти з впровадженням мого задуму у реальність. Нехай знайде привід і спосіб пригостити всіх з верхівки Корпорації нашим стимулятором. Їхнім мізкам це не завадить за три, максимум — за п'ять днів до наради. Тут і Віктор з Розою теж допили свій скотч.
— По-перше, Грум ніякий не "дах". Його прізвисько — "Купол". І це, зауважу, серйозно. Дуже серйозно. Навіть серйозніше ніж знарядити зонд-капсулу лібрезієм. До речі, він про це мав інформацію ще до підльоту космоплану до Марсу. По-друге, поки не уявляю, як мені це йому артикулювати, відпарирувала Роза і продовжила думки вголос: "Манюсінька зачіпка є, але надто ризикована. Та і виглядатиме як відвертий шантаж".
Тепер і вона встала, підійшла до балконних дверей, розчахнула їх. До "нарадчої зали" увірвався свіжий подих надвечір'я.
— Колеги, з цим треба, як кажуть, переспати, мовила серйозно Роза і вийшла.
На ранок у неї визрів план.