Маятник часу

Поважаю хрещеного.

Оце дозволила собі перекарбувати текст на справді величний:

"Все марсіанське перетворимо пил,

Базальт змирився з долею своєю

Вібруючи не шкодимо ми зайвих сил

Планета вже здригнулася душею.

Я посилаю в далі тільки ті пісні

Що славлять велич нашої дуелі ―

Як Сонце ― Хмара зневажає дні

В безмежній пам'яті космічної пустелі!"

― Як вам? Мовчите. Ото ж бо! І з цими словами Хмара зникла.

Товариство заціпеніло наче в шоці. Усі вже були згодні на що завгодно, аби не втративши своїх кількарічних здобутків і напрацювань, як найшвидше спакувати зубні щітки і полишити "завірусовану планету".

"Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями ..."

Гленн Міллер підвів очі на Майкла з голубуватим аркушем, колір якого означав надважливе повідомлення. "Цікаво", майнуло у нього, "Керуючись чим вони визначили колір для екстреного? Асоціюється з "голубим листом", наче повідомлення про звільнення. Кляті аутисти ... тьфу на них, — психоаналітики попрацювали". І жестом що імітував обмахування рота, бос вказав оператору на шматочок капустяного листя прилиплого до губ. Але рвучко підвівся назустріч і простягнув руку за депешею.

— Добре, синку, іди доїси. Молодець, вимовив Гленн, хлюпнувшись в своє крісло.

Послання було адресовано не за протоколом як мало бути — директору з безпеки НАСА, а директорці з контролю польотами (своїй конкурентці в минулому) — "Червоній Розі". Перш ніж почати знайомитися з убористим текстом, Міллер накинув оком на підпис під ним: "Стюард". Це щось новеньке. Чому не "Юстас", на літеру коротше? Прочитавши двічі це довге повідомлення, він зателефонував своєму приятелю — Патріку Груму, головному інспектору з безпеки космічних місій. І через п'ятнадцять хвилин розпочався секретний груповий чат з відомої нам надзвичайної ситуації.

На початку наради Червона Роза доповнила повідомлення інформацією про Олексія, його особливу місію під час космічного трансферу і мету персонального завдання на Марсі. На запитання про дозвіл — скинула копію відповідного меморандуму за електронним підписом Генерального директора. Далі ніхто із керівників не спромігся запропонувати шляхи подолання проблеми. Вирішили підключити експерта санітарно-епідеміологічної служби. Ним виявилася Міранда Свейн, спеціалістка з вивчення потенційно небезпечних мутації й епідеміологічного поширення невідомих агентів. Вона відчувала певний потяг до Рози, адже як і вона, Міранда втратила свого чоловіка в аномальній зоні на шляху до Поясу Койпера.

Ознайомившись з фабулою явища, експерт винесла своє судження. Те, що ця "хмара" так іменує себе і поводиться, можна кваліфікувати як гомункулярне утворення подвійної сутності, скажімо: "Serra electronica intelligens" – пильця електронна розумна в поєднанні з електронним хижаком — "Predator electronicus". Пильця — це відома форма алергоносія. В даному випадку — надчутливості до змісту земель. Хижак — це не тому що полює, а тому що не контролює рівня споживання. Наче кролик, що весь час жує заради підтримки безперервності процесу перистальтики кишковика. А в цілому — маємо пандемію гомункульозу Марсу.

— І що нам з того, яке призначаєте "лікування", доктор Свейн? — запитав Грум.

— Якщо залишатися виключно в царині медичної термінології, то інвазивний підхід не спрацює. Все зводитиметься так як і при звичайнісінькій вітрянці — треба просто перечекати. "Збудник" покінчить із собою сам, коли скінчаться поживні речовини. В нашому випадку це — цезій, селен, літій, цинк і магній. Після цього — "ремісія" продовж відомого вам часу вичерпання внутрішнього заряду, підсумувала епідеміолог.

Отже, підвів риску Патрік Грум, оголошуємо евакуацію на орбіту Марсу. Будемо очікувати відкриття вікна старту для повернення додому.

На цьому нараду було завершено, однак через хвилину Роза отримала від Грума СМС: прилітай до мене о 21:00. Вона з пересторогою сприйняла таку категоричність, але не могла відмовити тому, кому якось першою сказала: "Ти, Патріку, як захисний Купол — тінь велика, сонця мало, але без тебе тут усе розвалиться". З того і пішло. Так заочі і прозвали директора.

Зустрілися в його офісі у домовлений час. Патрік приязно привітався, взяв Розу під лікоть, підвів до софи. Всадив. Підсунув столик на якому стояла новенька коробка з печивом Sedgemoor Easter Cakes, кавовий набір і мініатюрна під кришталь пляшка Hennessy. Почастував, засипав компліментами. Сам був наче як мед з пастилою. Справжня пахлава. Роза нашорошилася. Потім поклала на коліно Патрика свою руку і мовила:

— Ну, кажи вже. Я ж не дівчисько.

— Знаю, знаю. Просто приємно у невимушеній атмосфері обговорити дуже важливу справу. Дуже важливу, мовив господар.

— Бачу, друже, що важливу. Кажи вже. Не тягни, відгукнулась йому в тон Роза.

— То з якою метою ви "пальнули" в бік Поясу астероїдів? — дивлячись прямо в очі співбесідниці запитав Купол і прочитавши в її очах безмовне зустрічне запитання продовжив: — Це ж моя функція — бути в курсі усіх справ Корпорації. І орбітальних також. В екіпажі був мій інформатор, мир йому вічний і спокій. Цьому навігатору не вартувало зусиль прикинути траєкторію твоєї капсули. До того ж він ніколи не споживав вашого "коктейлю пасіонарності". Хоча судячи з його рапортів — то "пійло" варте уваги. І мені воно теж потрібне для справи. Що скажеш, то було послання чоловіку?

Роза зрозуміла, вони взялися до торгу. Але вирішила не розкривати карти. Нехай вважає, що то останній крик душі, остання вісточка надії.

— Пробач, що не попередила. Це настільки особисте ... Не хотілось виглядати надто сентиментальною. Розумієш?

— Буває. Завжди тобі співчував. Тобі і тій Свейн. Та облишимо. З тебе пів-галона коктейлю, чи яка там ще мірка. І забудемо про все. Згода?

— Спасибі тобі, мій Купол, за участь, мовила Роза, а про себе подумала: "Правильніше — за співучасть. І це ще стане мені в нагоді".

На тому вони і розпрощалися, хильнувши "на коня" по чарочці 20-річного Hennessy.

Справи земні

Вікно старту відкривалося в січні 2042 року. За оптимальну дату прийнято 14-те.

З польотом до Землі одномісного корабля (а скоріше човника) Олексія було наче просто. Віктор заклав в алгоритм розрахунку траєкторії значення маси об'єкту — і справу зроблено. Тепер старт з орбіти Марсу має виглядати так:

• активується двигун Орфея розпочинаючи маневр Хохмана для виходу з орбіти Марсу, що має надати імпульс для збільшення швидкості відносно планети і розгону корабля з початковою курсовою швидкістю польоту у 29,13 км/сек;
• Орфей виходить на еліптичну геліоцентричну орбіту, що з'єднує орбіту Марсу з орбітою Землі і рухається зі швидкістю; цю типову траєкторію розраховано на 259 діб міжпланетного польоту;
• корабель наближається до Землі, виконуючи корекційний маневр курсу для точного входу в її атмосферу;
• останній крок — м'яке приземлення 30 вересня о 14:45 за місцевим часом в пустелі Невада, штат Юта.

По закінчені Віктор зберіг код програми для Орфею у спеціальний файл.

Наступного вівторка він почав обмірковувати варіанти для зонда "Персей". Із теорії Кеплера випливало, що у реальності зонд Perseus має шанс вийти на міжзоряну траєкторію до UV Ceti за умови досягнення ним швидкості на орбіті Землі ніяк не меншої за 42 км/сек. То б то — швидкості втечі з Сонячної системи. Звичайний маневр для польоту Марс-Земля не може забезпечити таку швидкість. До того ж, UV Ceti — не планета, а подвійна зірка, і траєкторія до неї потребує точного націляння в міжзоряний простір. Останнє потребувало не аби якої кмітливості. Адже крім типового блоку обчислення гравітаційного маневру навколо Юпітера, в розпорядженні Віктора не малося готових рішень. Це інтригувало і відкривало можливості для творчості. До того поставало питання: як "зачепитися" за удавану петлю Мебіуса, сісти у той космічний ліфт, що прискорить доставку зонда до братів-котигорошків, як їх охрестив Олексій.

Всяк раз, як Віктору зустрічалося оце словосполучення "стрічка Мебіуса", щось невиразне поривалося спливти в його пам'яті. Щось пов'язане з дитинством. Щось, що в такі хвилини дивно щеміло воліючи нагадати про когось і застерегти. До того моменту, як Олексій не запропонував йому зняти свій браслет, він і не здогадувався що носить на собі тавро цього невиразного відчуття. Пам'ятає, що браслет йому подарував батько після закінчення католицького коледжу. Це було після того, як він пожалівся на часті напади мігрені. Браслет справді дав полегшення і не відчувався на руці до самого випадку, коли господар був уражений сумішшю "мікрів". "Сирою композицією", як він кваліфікував її потім.

Отже, вертаючись з своїх думок на твердь науки, наш дослідник розмірковував наступним чином:

• програма управління пуском зонда повинна передбачати високу тягу, оскільки зонд розрахований на міжзоряний політ з великим запасом палива;
• поблизу Марсу має виконуватись складний маневр, щоб отримати додаткову швидкість за рахунок його гравітаційного поля;
• далі траєкторія виводить "Персей" на геліоцентричну орбіту, що перетинає пояс астероїдів і наближається до Юпітера; на це піде, не більше двох років;
• прохід повз Юпітер використовується з метою надання апарату потужного гравітаційного імпульсу; це надає зонду необхідну швидкість втечі з Сонячної системи, завдячуючи якій "Персей" виходить на гіперболічну траєкторію, спрямовану в бік сузір'я Кита;
• далі зонд рухається зі швидкістю 50 ÷ 100 км/сек до UV Ceti, маневруючи за необхідності в міжзоряному просторі, і через вісімдесят — сто тисяч років досягає зорі;
• по прибуттю до UV Ceti програма має наказати "Персею" виконати гальмівний маневр для входу на орбіту зорі;
• зонд стає супутником циркумполярної системи, обертаючись навколо баричного центру мас двох червоних карликів.

Що стосується прогнозу подальшої стабільності орбіти зонду, то наперед це визначити неможливо через брак астрофізичної інформації.

Віктор відкинувся на спинку крісла, заклав руки за голову і почав обертатися в ньому зі сторони в сторону, гойдаючись наче маятник в турбійоні престижного годинника.