Сказали, по московії може вдарить. А це — камінна труба, мабуть!
Дід знову поглянув вбік "ракети": вона городеливо виблискувала на сонці, наче легендарна палиця Зевса.
— Подвійний — то і справді, для московитів. А потрійний — для Кіма, дідько його візьми! Зрозуміли?
— Термоядерний, дідуган, — сказав страшенький своєму товаришу, оцінюючи траєкторію, яку описував кінець тростини.
На слова "термоядерний" одна огрядна і вусатенька жіночка відступила вбік і щось шепнула своїй худорлявій, як щепа, сусідці. Дід не угомонився:
— Чому ви не в армії, га? — запитав він з явною претензією в голосі.
— Чому, чому, — по качану! — гаркнули обидва в унісон. Зачувши якийсь вигук, поліціант, що стояв в метрах десяти обабіч натовпу, піднявся на носках і, витягнувши шию, наче телескоп, спробував розгледіти джерело звуку.
— Он йому — 18, а мені — 21, — сказав з подразненням старший з двох. — До армії — з 25-ти, треба вже завчити було!
— Не вчи вченого! — голосом півня вигукнув дід. — У 18 я вже воював в Кореї! Маю за це їхні нагороди.
— От, бачите, — трохи збавивши оберти, мовив малий. — Чому ж ви тоді їх не добили? — Зараз не було б зайвих клопотів.
— Бо ми якраз воювали на стороні його діда. Такі часи були!
— Малий склав долоні і, імітуючи рупор, стиха протяжно гукнув: "Лю-ди! Тут вояка КНДР!" — і обидва голосно заржали, так, що, зігнувшись впоперек, трималися за свої животи. Басс з посмішкою покрутив вуса, придивляючись до діда. Скривджений старий люто махнув ціпком, розвернувся і рушив геть донизу вулиці. "Ой, Пречиста Діво, то це ж мій колишній сторож! Що час робить з людьми ... Треба буде його провідати — бачу, що мешкає там же, на Короленківській" — відзначив з тугою за минулим, Директор.
Тим часом "вусатенька" продовжувала щось нашіптувати "пласкій", а потім вголос вже проголосила:
— Кажу тобі, дурепа, покахуючи пальцем вбік двох парубків, наші таки зробили термоядерку! Зараз вдаримо по болотах. Давно пора русню ушкварити за все скоєне!
— Ми вдаримо, а вони? У них же цього добра більше. На що очікувати?
— От я тобі і кажу: іди зніми з балкона білизну, бо пропаде.
Кинувши на співбесідницю погляд своїх бездонних округлених очей, "щепа" зі жвавістю косулі кинулась до будинку 29. Саме в цей момент до будинку підкотився довжелезний чорний лимузин — з тих, що подають молодятам під час одруження і безутішним вдовам на похорон. Супровід секюріті відчинив задні двері, і публіці було граційно явлено красиві довгі, під стать лімузину, ніжки в наймодніших лазурних підборах. Спершу одну, потім другу. Басс, оцінивши картину, подумав: "Чому б їх не мати чотири? О, це — ідея для нашої вистави. Щось на кшталт: "Інопланетне диво", або "Лайхак від Ікара". Далі було теж непогано: в дверному пройомі з'явилася широкопола білосніжна шляпа, яку підтримувала правиця по лікоть, вбрана в оперні перчатки. І на кінець — вся постать молодої жінки, вбраної в білий костюм із сумочкою в тон підборам. Її юбка з коротким шлицем під час проходу володарки від машини до дверей під'їзду навіювала Басу далеко не космічні фантазії.
Трійка підлітків пошепки сперечалися про те, хто є ця "цаца". Точку поставила, як завжди, старшенька:
— Кажу вам, дурепам, це — Леся з "Орла і Решки"!
— Не дури нас, Зіно. Леся давно звідти пішла.
— Яке це має значення? — Леся є Леся. Крапка!
— Взагалі-то, що зараз має відбутися? Для чого пожежники, швидка, стільки поліції? — спитали дві інші.
— Кажуть, що зніматимуть заключну серію "Пес".
— А де тоді кіношники?
— От тошнюча ти, Наталя! Кіношники всередині, бо все відбуватиметься в домі.
— А МЧС нащо? — Не угомонювалась Наталя.
— Так треба, коли людей багато. А ще, — може побачили в тебе сірники?! — І з насолодою загигикала.
"Добре, перечекаємо" — вирішив Директор театрів і повернувся до Мара.
"Потрійний Першинг" лишався на своєму місці, ігноруючи відчайдушні фантазії співвітчизників і підоплеку Третьої Світової.
ПРЕМ'ЄРА
Поки Басс разом з Маром очікували на спад толокні біля під'їзду легендарного будинку, підійшов П'єр. Помітивши знайомого виконавця, Басс гукнув його:
— Пане артист! Можна вас на хвилинку?! — Висунувшись наполовину з вікна, запросив Директор.
— П'єр, пригнувшись, глянув в бік автівки, і, розвівши в сторони дві руки, посміхаючись, підійшов до свого колишнього хазяїна.
— Чисто парижанин! — Відчинивши дверцята і вибираючись назовні, ласкаво промовив своїм рокочущим басом Директор. Вони обнялись.
— Начувся про твої сценічні успіхи. Пам'ятаєш Гузмана, нашого освітлювача? — Він теж переїхав до Франції. Каже, живе в передмісті, у Вінсенні. Часто проходить Люксембурзьким садом, бачить відкриті ротики твоїх наймолодших пошановувачів. Молодець, тримаєш марку школи. А що тут? — вдаючи неосвідомленість, запитав Басс.
— Я — з Реттою, пам'ятаєте таку?
— Ну, друже, вибач, я жартую. Звісно, в курсі про все. Вливаймось в компанію, пішли вже в будинок. — І, гукнувши Мара, вони рушили втрьох до входу.
Кімната нагадувала місце військової ради. Повний збір і тепер вже з Головкомом. Та на подив новоприбулих, в центрі кімнати за столом сиділа "Незнайомка в білому".
— Знайомтеся, — промовив Тіно, — це наша шановна замовниця, Оксана Вовкогон. Бажає влаштувати подарунок чоловіку на його 40-річчя. Вдень, так би мовити, квест, а ввечері — оркестр... Почувши останню репліку, Мар на вухо Басу прошепотів: "Оркестр гарантую..." Той покрутив вуса від задоволення і, галантно вклоняючись дамі, яка безапеляційно протягнула йому руку в білосніжній перчатці, припідняв її на знак пошани двома своїми зімкнутими пальцями. Ретта швиденько щось занотувала. Зілліо, скоса глянувши в її записник, просто розплився чеширською посмішкою. Мальва, в свою чергу, побачивши реакцію Зілліо, теж накинула оком на цю помітку і здригнулась.
Тренований читач міг би здогадатись, на яку мізансценку спокусилась фантазія Ретти — щось подібне до наступного: "Молода вдова підходить до труни і з ніжністю, в сплямованих кров'ю оперних перчатках, піднімає відтяту голову свого коханого для останнього поцілунка. В цей момент її хтось обнімає ззаду за плечі, і вона, не випускаючи голови, обертається. "Як тобі тортик?" — запитує, посміхаючись, ювіляр, кивнувши на майстерний виріб в її руках. Дружина в безпам'ятстві падає в руки трунаря. ЗАВІСА!"
— Обставимо найліпшим чином, шановна Оксано, — запевнив Директор. — А ви самі бажаєте взяти участь в дійстві, побачити все на власні очі зсередини?
— О, дякую за таку можливість! Вже відчуваю, як це буде захопливо!
— Звісно, захопливо, — поблажливо кивнула Ретта. Зачувши останнє, Мальва присіла на стілець і почала щось лихоманливо вишукувати в своєму планшеті. В цей час Мар під "конвоєм" Арті обходив кімнату і, завдячуючи своїй далекозорості, побачив в пошуковому рядку Google два знайомі "позивних": +БОРИС +МЕДИКОМ. Задоволено оскаблився: "Правильна дівчинка. Треба підстрахуватись. Але такій цаці в білому навряд чи що загрожує. Вона і справжньому голові дала б раду. Цікаво, яка в них з чоловіком різниця? — Років 15? От після 55 хай готується..."
Підійшов до Тіно. Взяв його за лікоть і відвів вбік до балкона.
— Слухай, хлопче, — так і не змігши пригасити в собі неприязнь, мовив Мар. — Ти для себе яку роль відвів? Мабуть, ведучого, чи кого?
— Знаєте, я якось це випустив з уваги. Дякую, що нагадали. Але до чого це вам?
— Директор подав цікаву ідею: ми з тобою граємо трунарів. Точніше, я граю трунаря, а ти — мій помічник. Що скажеш?
— Непогано. От тільки в нас немає відповідного реквізиту.
— За це не переживай. У мене є повний комплект. Дивись, і він дістав, немов би фокусник, потертий чорний циліндр:
— Цей капелюх бачив більше наречених, ніж ця кімната — чудес ...
— А ти — підмайстер, доволі і якогось кургузого піджачка. Ще для антуражу — дерев'яний метр. Знаєш, такий, як у кравців. Дістанеш?
— Без проблем. Ви накидайте, будь ласка, для нас міні-сценарій з діалогами.
Басс знову звернувся до замовниці:
— То на яку дату замовляєте?
— На 5 червня, о 12-й. Ранку.
— Добре. Граємо одруження П'єро і П'єретти, — гучно мовив Басс.
— Ви, Оксано, будете виконувати роль дружки П'єретти, яка таємно закохана в П'єро. А ваш чоловік, до речі, треба нам завтра з ним побачитись для інструктажу, гратиме дружку П'єро, що таємно закоханий в його наречену.
Такі от маємо "Богему" і "Трубадура" в одному розливі від маестро Пуччіні та маестро Верді, — підвів риску Басс.Вперед виступила Ретта:
— Я, на правах закоханого в мене незнайомця, маю вас, шановна "суперниця", ознайомити з умовами нашого типового контракту, сміючись, не зменшуючи темп, звернулась до клієнтки "сопродюсерка".
— Ось бланк заяви, відмова від претензій на випадок нанесення емоційної травми, первинна калькуляція витрат, контракт. Договірна вартість — $12315. Авансовий платіж — $4100. Якщо влаштовує — прошу.
Оксана невимушено підмахнула документи, навіть не дочитавши їх до кінця:
— Ви, дивлюсь, такі приємні і порядні люди. З нетерпінням чекатиму нової зустрічі, та доторкнувшись до лівої сережки, подала сигнал своїй охороні. За мить в дверях звідкись з'явилась миловидна дівчина — копія Руні Мара в образі Лісбет Саландер. При виді цього "дива", всі, хто сидів, підвелись і чемно попрощались з Дамою в Білому.
— Рет! — звернулась Мальва, скориставшись паузою. — Ми не перегинаємо палку з тією головою?
— Все ок, люба! Я провентилювала горизонти: був такий радянський фільм "Місто Зеро" — в ньому герою Леоніда Філатова підносять на пробу кулінарний "шедевр" — його ж "голову". І нічого, поласував краєчком...
Та і наша Дама в Білому, нівроку, не моргнула, почувши про "голову в торті"...
— Розкажи-ка нам, винахідлива, звідки така ціна вистави? — жваво поцікавився Зілліо.
— Хто-хто, а ти, котику, мав би здогадатись. Зі стелі! Вони тут високі.
— Бачиш, малий, у нас тепер два професора, — сміючись, підвів риску дебатам Директор.