Що скажеш?
— Грандіозно! Квест-вистави. Авдиторія – не більше 3-4 особи одночасно.
Відкриємо свій інтерактивний хостинг, розмістимо рекламні ролики про декілька інтермедій, які потенційні учасники зможуть самостійно адаптувати на свій смак і – вперед!
— А сам квест – це неоприлюднена частина за участю кожного з нашого кола. Уяви тільки, продовжив розвивати ідею Тіно, в розпал дійства, коли учасники, переодягнувшись в наші костюми, щось там грають, з'являється Басс зі своєю пліткою! Тут вже без підгузка ніяк. Або Мар з "букетом" п'явок, чи Зіллі з паяльною лампою? Супер! Всі впісяються і розбіжаться ховатись по кімнатах, хто де …
— А Ретта додасть відеосюр, поспіхом вставила Мальва. Ще і Майка з Віною. Так, — це заслуговує на окремий номер. Може знадобитись фельдшер.
— Мальвочко, відшукаймо збірку оригінальних сценаріїв, почитаємо, щоб попервах пройнятися, як слід. – З цими словами вони поквапливо рушили до гардеробної.
Через пів години, вкрившись павутинням і пилюкою повернулись задоволено тримаючи дві товстенні зшивки.
— Чур, перша у душ! – Вигукнула дівчина і зникла у вбиральні.
Тіно тим часом вийшов на балкон і пострушував віником з себе "віковічний наліт". Присів, чекаючи на повернення тієї, про яку мимоволі безперервно думав.
Прелюдія
Тиждень минув у безперервній творчості. Наша сімейна пара, засукавши рукава, програмувала, конструювала, створюючи кілька спеціалізованих сторінок, скориставшись для початку хостингом Тіно. Виходило предметно, привабливо і цілком доступно в користуванні. Пропонувалося п'ять сюжетів, в основу яких поклали відпрацьовані сценарії лялькового театру Басса. Тепер можна представити проєкт на огляд "Почесному Директору Лялькових Театрів Тарабарського короля", а потім — звабити Мара, Зілліо, Арті і Ретту, хоча і так зрозуміло, що з нею проблем не буде.
Дзвінок Бассу. Розмовляти взялась Мальва. На її скоромовку старий, що одразу взяв начальницький тон, обірвав на півслові:
— Примадонна, додай конкретики, скинь посилання. І від'єднався.
— Нормально, так. Чув? — Лев улітку. Але це непогано, значить, зацікавився.
У відповідь Тіно лише знизав плечима, мовби кажучи: ти ж його краще знаєш.
— Маль, а давай я поспілкуюсь із Зілліо. Ми того разу наче порозумілись. Все ж краще, аніж чекати, поки головний дозріє?
— Ті, прийнявши "фасон", відповіла Мальва, ти із ним, а я — з Реттою і Арті.
Оцінивши дипломатичний пірует подруги, Тіно притулився щокою до її плеча і провів ніжно долонею по стегну.
— Зараз працюємо, хлопче. Вперед! До речі, які у них з П'єром плани? Вирушать до Парижу?
— О-у! А я про П'єра то й забув. Якщо б він підключився, то була б повноцінна трупа. Він чудовий маніпулятор. Може "оживити" всі не задіяні костюми. Тоді вони нікуди і не майнули б. Запрошуй Ретту до нас. Хай зараз же і приходить!
Зілліо довго вмовляти не довелось. Він підхопив ідею на льоту. Тільки поцікавився, нашорошившись, скільки можна зірвати монет.
— Маркетинг-план ще в розробці, — відповів Тіно. — Очікуємо на вказівки Директора.
— Аля директор?
— Зілліо! Зберися. Я розумію тебе: "мамці" зараз є ким опікуватись, і ти сумуєш за нею. Але директор у вас завжди був один. Це — Басс!
— Точно, пробач. Зранку без кави важко.
— То приходь, Зілліо. Тобі тут завжди раді. Обіцяю, поговорю з Арті, і він буде поблажливим.
— Спасибі, виїжджаю.
"На чому він виїжджає? — На мітлі? — Ні, на ній "вилітають". На газовому балоні, як Мюнхгаузен на ядрі? — Жорстко. Певно, якусь копійчину має, щоб замовити "Bolt", — пронеслось подумки у Тіно.
Першою прийшла Ретта.
— Чом сама, сестричко?
— П'єр, шкодник, відсипається. Після зайде.
— Як тобі нова тема?
— Супер-пупер! Я підгоню таких клієнтів — загойдаєтеся! Пам'ятаєш, колись, у купоно-карбованцевому дитинстві, коли всі довкола були "мільйонерами"? Бувало, ми пальцями тикали в когось і казали: "Оцей — мільйонер в зелених". Так от, у мене є декілька "мільйонерів в біткоїнах"!
— Поважна пані! — зреагував із захопленням Тіно.
— А то ж! Дайте тільки роль, — я відпрацюю на всі сто.
— Дивись, сестро, ми маємо подвійні сценарії. — І він демонструє на планшеті робочий варіант мізансцени. Бачиш? — В кожній такій парі один сценарій оприлюднюємо на вибір клієнта — мисливця на квест. Другий, що до пари, — це носій нашої "таємної" композиції з "непередбачуваним" розвитком сюжету. Розумієш?
— Ще б пак — "гамбургер". За фарш — клієнт. Співчуваю йому. Супер гостро заправили! Ви себе з Мальвою знайшли в творчості, бачу одразу, братику. Розумничку, всім на користь!
Мальва, сидячи за столом, тільки й спостерігала, опершись підборіддям на долоні лівої руки, за цією мізансценою, пускаючи "бісиків" то в бік Тіно, то Ретти. По закінченні ввідної частини вона поманила до себе гостю, щоб ознайомити в цілому з відібраними публічними сценаріями. Тіно пішов за Арті.
Пес, зачувши від Тіно імена Ретти і Мальви, ракетою злетів на п'ятий поверх. Висунувши язика, усівся вирівняти своє дихання біля знайомих дверей в очікуванні на ліфт з Тіно. Вони зайшли до кімнати. Дівчата перебазувались на софу і з цікавістю розглядали товсті сторінки театральних зшивок. Арті стрімголов, наче торпеда, протиснувся в простір між ними. Він клав свою голову на коліна то одній, то другій, а вони тріпали його за холку, гладили і сюсюкали, як з немовлям. Це тривало хвилин десять. Потім пес улігся в їх ногах і тільки повертав голову в бік тієї, що ронила якесь слово.
Тіно сів на стілець навпроти цих трьох і, гладячи пса по голові, стиха мовив:
— Арті, ми чекаємо на Зілліо. — Зачувши це, пес хотів вже підхопитись і виказати своє заперечення такій можливості. Врятувала ситуацію Мальва, яка сказала:
— Артінька, треба поважати наших гостей. До того ж, ви будете грати разом в театрі. Тобі подобається театр, Арті? Пес хмикнув і, витягнувши передні лапи, поклав на них свою морду. — Наче говорячи всім своїм виглядом: "Що поробиш, треба — так треба".
— Ну от і добре, що все владнали. Така чергова ідея, дівчата. Уявіть собі: розпал п'єси, клієнти загрались, навіть почали видавати непрописані сценарієм репліки, а тут — Арті в образі Собаки Баскервілей! Врубається музика, виникає голограма болота і розвалин замка. Хтось кричить, вдаючи жах непередбачуваного повороту подій: "Бережіться скаженої тварини, тікайте!" — Пам'ятаєте фільм "Гра", фінал, коли герой Майкла Дугласа наче вбиває власного брата і кидається з даху?
— Ти, хлопче, скажи, тільки чесно, чи не небіж Хіч Кока або Кінга?! Вони ж почнуть плигати у вікна. Тобі їх не жаль?!
— Це лише питання техніки. Вікна, сходинну клітину, коридори, як тільки війдуть, затягнемо сітками, в яких вони заплутаються. Так в сітках і винесемо до бусиків й відвеземо по домівках.
— Каєнський перець! Васабі — то пастилка для романтичної вечері. — Авторитетно зауважила Ретта. Здається, кому-кому, а Мару точно сподобається. Я — за!
— Так і я не проти, — відізвалась Мальва. — Залишилось, щоб Арті погодився. Арті, ти як, будеш грати флюоресцентного страшка? Грати, любий, понарошку, не кусаючись!
Пес погодився — такого в його одноманітному житті ще не було.
Треба сказати, що і Басс своїм досвідченим оком одразу оцінив масштабність підходу молоді до справи. В поточній ситуації, коли нічого путнього на бізнесовому горизонті не проглядало, ідея з відродження його дітища здавалася цілком слушною. Тому, прихопивши з собою Мара, він вирішив невідкладно взятися до справи і рушив на Тарасівську.
Мар під час поїздки щось бурмотав про себе. Басс, споглядаючи за ним в дзеркалі заднього огляду, запитав, що не так.
— Цей Тіно. Він такий "чистенький", "правильний" ... Не нашого кола людина.
— Звісно, не нашого — відізвався Директор. Але клепку має. Придивись до нього. Тільки не як менеджер "піраміди", а як актор. Що скажеш?
— Ну, як актор, може ... — із значною часткою сумніву мовив Мар. А ким ти мене бачиш у цьому маскараді, а?
— На тобі весь фінал. Ти ж — ідеальний "трунар". Сам розповідав, з чого почалась твоя "кар'єра" — з кінозйомок. Отже, коли клієнт дезорієнтований через весь жах, що ми йому забезпечимо і покладемо в простеньку дощату труну, ти схиляєшся над ним зі словами, наприклад: "Поздоровляю з прибуттям!". Далі свій монолог прочитаєш в його очах — тут він тобі і сценарист, і суфлер!
Мар засмикав на шкіряному сидінні "хамера". В цю мить страшкувате обличчя п'явкова набуло романтичного виразу, і його прорізала крива усмішка старого пройдохи.
— Це моє, таке я можу. Навіть дозволю "чистюсі" поглянути, наче підмайстру.
— Ну ось, бачиш, — все до місця!
Картина, яку вони побачили біля будинку 23/25, викликала одночасно і цікавість, і настороженість. Купа народу, декілька поліцейських дорожніх патрулів, а головне — пожежна драбина МЧС і карета швидкої. Залишивши Мара, Директор підійшов і почав прислухатись до розмов в натовпі, адже зовні будинок виглядав цілком безпечним.
До двох молодиків, що товклися на самому краєчку тротуару, підійшов якийсь дідок. Його поступ, якщо можна так сказати, і те, як він намацував своїм ціпком опору, явно мали ознаки паркінсоніка. Піднявши ціпок, легенько постукавши ним по плечу одного, і вказавши на височенну трубу з полірованої нержавіючої сталі, яка підіймалась від самого низу будинку до його даху, він звернувся до цих двох:
— Бачили, готуються до запуску, ракетчики!
Хлопці з подивом обернулися, готові дати відсіч "знахабнілому" незнайомцю, та, оцінивши його вік, лише мовчки посміхнулися. Той насідав:
— Чого скалитесь, нероби?! Чули: кажу, очікується пуск потрійного "Нептуна"!
— Діду, який ще "потрійний Нептун"? — Подвійний — знаємо, бачили в новинах.