Зараз все швидко. Розпис через тиждень.
Тіно схвально кивнув, подумавши: "Добре, що не сьогодні о четвертій!" Після реєстрації їдемо з Анатолем на Мальту.
— А чому б не на Капрі, чи до Корсики?, — поцікавилась Ретта, наповнюючи чергову гофровану філіжанку духмяним напоєм.
— На Мальті якраз кінець сезону, не людно, м'яке сонце. А на Капрі – якраз початок бархатного, наплив пенсіонерів, – пояснив, перебравши ініціативу розмови на себе, Анатоль. Рік був не простий. Хочеться спокою.
— Молодятам "спокій" не личить, — зауважила Мальва, облизуючи свій білесенький середній пальчик від "волосків" плавленого сиру.
Всі розсміялися. Тут Зілліо своєю ремаркою підвів жирну риску мовчання під темою браку, заявивши, що хто-хто, а його давня подруга добре розуміється, як треба поводитись молодятам. Це зачепило Алю, і вона, з притаманною їй невимушеністю, відпарирувала товаришу:
— Зіл, зачекай трошки, от ми відпочинемо з Анатолем, повернемось і підберемо й тобі пару. Вже давно пора. Як щодо Арті?
— А хто вона? – запитала Ретта, вдаючи повну необізнаність.
— Це не вона, це він, песик, — мовила, демонструючи трагічний вираз обличчя, Аля. – Така в нас біда…
Тут і Мальва не витримала, затявшись відчайдушним сміхом. П'єр закрив рот ліктем, а Тіно ткнувся головою в його плече. І тільки спостерігаючи за колами, що розходилися по всіх кавових поверхнях, можна було уявити, як ці двоє здригаються від сміху.
"Йєнсу не до сміху", вирішив Тіно. "Як підібрався – зараз заплигне під ліжко, а ще гірше – шугне з балкона. Треба рятувати ситуацію. Аля перегнула палку. Мабуть, приревнував, чи що". Він швиденько поклав на тарілку шматок піци і, підійшовши до затравленого, запропонував вийти удвох на балкон. Той з вдячністю глянув на нього, і вони вийшли на свіже повітря. Тіно, не збавляючи темп, почав розповідати гостю деталі краєвиду столиці. Адже під цим ракурсом рельєф міста здавався фантастичним і невідомим. Вони навіть з першого разу не могли взяти до тями, чому трошки правіше він них — градирні ТЕЦ. Потім дійшло: Тарасівська перпендикулярна до залізничних колій Центрального вокзалу. Обабіч нього – ТЕЦ-2.
Покінчивши з піцою, Зілліо попросив кави. Випили по одноразовій філіжанці – і приємно, і зручно. На балкон вийшов Анатоль. Зілліо повернувся до компанії і присів миритися з Алею. Та на знак примирення обняла його за плече. Тепер він міг знову відкинути догори захисні скельця. "Наступного разу, коли Алі не буде, прихвачу з собою наперстки. Довкола всі такі надто розумні. Повчимо трохи …" – заспокоював себе "підручний Паніковського".
То як ви познайомились? – запитав Тіно в Анатоля. І той розповів йому історію першої й останньої зустрічі.
— Гідно пера Купріна, – пошуткував Тіно. І продовжив:
— Як чоловік – чоловіку: я твою обраницю майже не знаю. Але знаєш, є така категорія: наче циніки і користолюбці, але щось в них приваблює. Я не за зовнішність. Починаєш думати, адже вони і легко розводять, і твого спадку не цуратимуться, а все рівно приваблюють. Чому? – Милі, тому що незлобливі і не злопам'ятні, зі своєрідною емпатією. Додай сюди шарму, і ми маємо Алю. Тому я погодився засвідчити ваше одруження. Так, коли дав згоду, сказаного ще не усвідомлював. Тепер не сумніваюсь.
А що вона казала про мене?
— Вона була на диво небагатослівна. Так зазвичай, якщо щось замислить, то може стільки наплести… Потім по всіх ниточках розплете і знову сплете вже на свій лад. Про тебе сказала коротко: він добрий і порядний. Ось так.
— Розумію, – змовницьки промовив Тіно.
П'єр підвівся.
— Пора і честь мати. – На це Ретта, здригнувшись, прискіпливо глянула в бік чоловіка.
— Так, спасибі тобі, братику, за прийом. Все добре. Час пізній, пора і по домівках.
Аліна трійка теж піднялась, розкланюючись з усіма.
На виході з кімнати Ретта зупинилась і запитально глянула на Мальву. Та у відповідь пожала плечима, мов би кажучи: "Я ж у себе вдома…"
Тіно рушив проводжати гостей. Аля виходила останньою, зробивши долонькою "пока-пока" й кинувши: "На зв'язку!" щезла в сутінках сходової клітини.
Оскільки гармидеру вдалось запобігти, Тіла навіть не відреагувала на присутність в квартирі сторонніх, і вона безтурботно поринула у свої давні видіння пейзажів Атлантичного узбережжя...
Пройшовши по темному коридору, Тіно прочинив двері яскраво освітленої кімнати. Його одразу охопила тепла хвиля домашнього затишку: Мальва прибирала зі столу, погляд Віни вже не здавався таким в'їдливим, як першого разу. Майка, здається, на полюванні, подумав хлопець. "Допомоги" не від кого чекати, а момент був делікатний: він і дівчина на самоті вдвох, як воно далі? Виручила саме Мальва. Вона взяла Тіно за зап'ясток й обнадійливо, з легкою посмішкою мовила:
— Не переймайся. Все владнається. Мені тут зручно. Нам обом треба добре відпочити. Йди, готуйся до сну. Я застеллю собі софу. – І щоб зняти всі сумніви, дістала із шафи запечатаний комплект постільної білизни.
— Добре, піду в душ, – сказав Тіно і швидко вийшов.
Коли він повернувся, верхнє світло було вимкнуто, а в порту узголів'я софи світився лед-промінчик.
— В душовій достатньо чистих рушників, – сказав він Мальві.
— Я знаю, не турбуйся, ховайся в ліжечко.
Вона повернулась хвилин через двадцять. Молодий ще не спав. Лігши, Мальва попросила, щоб він розповів трошки про себе і тутешні пригоди.
Так під час тривалої розповіді про пригоди Тіно вони непомітно для себе міцно заснули. Це наче, як на початку операції, коли вам дають наркоз і просять рахувати до десяти. От тільки їм обом за наркоз прислужився сплеск адреналіну, що його наші герої одержали, долаючи надзвичайні обставини.
Світанок
Це був справжній світанок. З промінчиками вранішнього сонця і легкістю двох молодих тіл, що лежали нарізно в безмовному очікуванні одне на одне.
— Доброго ранку! – Звернувся Тіно до Мальви. Як спалось на новому місці?
— Чудово, наче побувала в казці! Та воно і не зовсім нове – якийсь рік. Я завжди спала на цій софі. А ліжко дістала для Ретти. Якось перед моїм першим від'їздом до моря ми теж провели тут удвох ніч. Нарозмовлялись, ледь не до самого ранку.
— То як буде далі? Мені з'їхати?
— Так, Тіно, з'їжджай не мешкаючи … до мене – і вона захихикала.
Двічі повторювати не довелось – хлопець вмить плигнув в її тенета, тільки з поспіхом мовивши:
— Вибач, я без речей …
Коли о восьмій до кімнати зайшла Тіла з тацею сніданку на двох, Тіно вже сидів одягнутий, а Мальва причепурювалася біля балкона, підставивши обличчя ласкавим промінчикам першочервневого сонця.
— Як ви, молодята? Думали, що старенька, а ні слухом, ні духом? Погана була б з мене тоді берегиня. Все відчуваю. От бачу вже поганенько, та слух і нюх мені не зраджують. У вас тут вчора були гості?
— Так, тьотя Тіла, гості. Он, Тіно запросили бути дружкою. Схоже, вчора були заручини.
— І хто ж за молодого? Певно, твій друг з Парижу? Отой П'єр?
— Ні, П'єр давно жонатий. На Ретті.
При цих словах старенька гучно сперлась о стілець і здивовано перепитала:
— На Ретті?! Вона ж ніколи про чоловіка не згадувала. В чому справа?
— Так вони посварилися і він втік від неї. Вчора, кінець-кінцем, з'їхались остаточно.
Від останніх слів по спині Мальви пробіг холодок. Але дівчина швидко опанувала себе.
— Бачиш, яка скритна. Та я її бідолаху розумію: "Не сип мені сіль на рану і не кажи навзрид…" – спритно процитувала Тіла шлягер 80-х.
"Як влучно до місця" – подумав про себе Тіно. "Старенька, старенька, а ще такий гострий розум і реакція!"
Мальва, зачувши бабусину репліку, обернулась із широкою посмішкою:
— А як там далі в пісні?
— Цікаво? Пошукай у В'ячеслава Добриніна, дівчинко.
— То хто ж одружується, розповіси нарешті?
— Аля виходить заміж, тьотя Тіла. За такого собі Анатоля, бізнесмена.
— Алюся-хитруся?! У який раз! Ото вже жіночка — веселої вдачі! Пам'ятаю її милою крихіткою на руках у Басса. Така мала, а допитлива. Носика вткне у папери на басовому столі та водить ним, наче читає. Уявляєте картинку?! Оченята гострі-гострі. Якось вночі в за лаштунками цирку, біля звіринця на них наштовхнулась: зелені, палають наче фосфорні. Жах! А ще сичить наче пес. Сичить і лащиться, лащиться. Хитруся! І знаєте до кого вона загравати бігала? – До лева! Цар просовував крізь пруття свою лапу і дозволяв їй чухати об неї свою мордочку. Я думала це така любов. Прослідкувала вдень. Те що побачила дотепер не забула: бенефіс одного актора! Льви – на арені, а наша Аля забралась на тумбу перед усіма звірами, підбоченилась і здається, от-от щось скомандує. А вони, піджались, особливо гібон – забився в дальній кут своєї кунсткамери, дрижаки пускає. Думаю собі, що воно за чудеса? І, знаєте, здогадалась: левиний запах відчули! Мабуть, зовсім вона їм розум заплела – вважали, що Цар перевтілився в малу і грається з ними! От така розумниця, наша Аля.
Що їй бізнесмен – фісташок.
— Цього разу, здається, у неї по-справжньому, заперечив Тіні. Точно.
— Дай то Боже! Я все ж її люблю, бешкетницю. Одного разу допомогла мені ґудзика від костюма П'єро знайти. Загубився перед самим виходом. Такий фасонний, нічим не заміниш. А мала знайшла.
— Може сама і відкусила, кинула Мальва, сміючись. Познайомились вчора. Дійсно, — дотепниця!
— Добре, забалакала стара вас тут. Ти не скривдь її, хлопче, гляди, — посміхаючись киваючи в бік Мальви, мовив "човник" і виплив з кімнати.
— Бачиш, яка вона в нас. Свого часу всі дівчата шукали в неї поради. Мудра наша костюмерка. Гарні були часи …
— Знаєш, Мальва, — хлопець не договорив, бо губи дівчини закрили його рота. Так вони простояли декілька хвилин …
— Знаєш, у мене є ідея: відродімо театр.