Та Тіно потай компенсував йому, передаючи татусеві жовтеньких...
Такі спогади далекого дитинства. Тепер можна і попрацювати. Та коли наш герой підійшов до будинку, йому спало на думку провідати Арті.
Перейшовши на протилежний бік, ступив у підворіття номера 30. Його вже зустрічали насторожені собачі вуха і суворий погляд, в якому вбачалося: "Чи варто тобі сюди, хлопче?" Не вагаючись, Тіно зробив крок вперед, промовляючи вітання псу. Той витягнув морду, потягнув ніздрями повітря і вмить склав вуха, ткнувшись носом у ногу гостя. "А, зачув Ретту, служко. Добре", – і він потріпав пса за холку.
— Ідемо, покажеш своє хазяйство, – звернувся до нього Тіно, наче як до свого старого приятеля. Вони урочисто зайшли у двір. В цей момент пролунав виклик смартфона. Хлопець включив гучне мовлення. Номер не відслідковувався.
— Слухаю!
— Вітаю, Тіно! Це я, Аля. Як чудово, що застала тебе! ("Було б чудово і якби не застала", подумалось Тіні). Мені вкрай треба з тобою зустрітися, друже! ("Відколи ми друзі? Щось не дотямлю", продовжував сумніватися у доцільності подальшого спілкування хлопець).
— Щось трапилось? Я вже мільйонер?!
— Пробач мене, рідненький! ("Знову за своє. Гусак свині не товариш!"). Я виходжу заміж. Маю тебе познайомити зі своїм нареченим.
— Та ми ж знайомі. Твій Зілліо мене щоночі навідує.
— Ой, киця! То не він, авжеж. Мого звати Анатоль. Солідна людина, володіє автобізнесом.
— Ти щось заплуталася, Аля. Я ніяка не "киця". Киця – то твій кореш. І взагалі, до чого тут я і твоє одруження?!
Вловивши згадку про "кицю", Арті нашорошив вушка й рикнув. Тіно погладив по голові пса. Той присів.
— Тіні, Тіні! Якби ти був трохи старше, я б перша впала в твої обійми, любчику!
— Якби я був старше, я б обрав не лисицю, а левицю!
— Тіньчику! То ж фігура слова. А левицю тобі не прогодувати, любий. Лисонька ж завжди знайде, чим стіл накрити і як чоловікові догодити… Дуже прошу, будь моїм дружкою!
Після її останніх слів хлопець щиро розсміявся, завбачливо відключивши гучний зв'язок. "Так вже нехай. Чим я ризикую? – нічим. Це просто цивільний акт. Може, "зелені" преміюють річним абонементом до зоопарку – грець з ним!"
— Аля! Обіцяй себе пристойно поводити, бо в мене завтра будуть гості. Чекаю на вас о першій. – У відповідь він почув лише гучний смачний "чмок", і зв'язок припинився.
— От таке, Арті, уявляєш? – Наша любителька смаженького вирішила в черговий раз побратися. Дати клятву вірності, так би мовити. Добре хоч не на Пересопницькому Євангелії, з докором у голосі мовив Тіно. — Арті тільки мотнув головою і протяжно рикнув.
— До слова, Арті: завтра ти зустрінешся і з Реттою, і з Мальвою. Готуйся.
Пес аж підстрибнув і почав кружляти на місці, радісно помахуючи хвостом.
"Дивись, як небагато декому для щастя треба: не смаколика, а усього-то згадку про хазяйку!", – підсумував Тіно і, попрощавшись з псом, пішов додому.
Драмгурток
Прокинувшись і вставши з ліжка, Тіно відчув занепокоєння і легкий зрадницький тремор у колінах. О восьмій Тіла занесла сніданок. Мовчки погладила хлопця по голові й вийшла. Поснідавши, він спробував зібратися. Наче все було сплановано правильно. От тільки тепер йому дійсно належить прийняти гостей.
Скільки нас буде? Я, Ретта, П'єр, Мальва, Аля, Анатоль плюс, мабуть, Йєнс (?) – семеро "ягнят". Так чи інакше, а приймати буду по черзі. Якщо "скандал" – тоді нас залишиться мінімум двоє-троє. Потім ще підійде стільки ж. Отже, як не крути, а 4–6 душ. Ще щось. Так – сардельки для Арті. Точно.
Замовлю дві піци (Top Pizza, буд. 40/52, там же — універсам), цукерки (вже є), вода, кава (є), разовий посуд, серветки. Добре, йду. В моєму розпорядженні чиста година. І Тіно вийшов з дому.
На зворотному шляху хлопець завітав до Арті. Пес вибіг йому назустріч і отримав порцію смачного. Чотири сардельки щезли в один момент: чи то по одній, чи то всі одразу, — Тіно не встиг зафіксувати. Легкий кивок подяки – і пес знову у своїй "вахтерській". Тіно лише почухав потилицю: "Може, варто було купити вісім? Хіба, що сценка тривала б на секунду довше. Так і не скажеш, що голодний. Он які фляки наїв. Двірник добре підгодовує. Просто дуже смачні. Якось, правда, читав про тібетських догів, такий собака – вважай, другий дорослий чоловік у родині".
Не встиг наш герой зайти до кімнати, як йому зателефонували. Це П'єр.
— Ми прилетіли. Їдемо до тебе. Ти вдома? Будем через півгодини.
— Чекаю, не дочекаюся, П'єрчик!
Другий виклик надійшов від Ретти. Вона поцікавилась, чи можна вже зайти.
— Чекаю, сестричко! Давай, вони будуть тут за півгодини.
— Добре, виходжу, — відізвалася молодиця.
("Де красна молодиця, там ясна світлиця". Маю надію, що через годину вона вже поновить свій статус. Дуже бажаю їй цього. П'єру також. Одну дурницю він вже уткнув, другої, відчуваю, не допустить. Мальву, звісно, жалко, та це лікується. Чесно кажучи, вона ж мені подобається: гарненька, чепурненька, відкрита. Здається, не злюка. – Розмірковував Тіно).
Його роздуми перервала хвиля повітря від розкритих дверей. На порозі стояла Ретта.
— Злякався?, — з посмішкою запитала вона. – У мене ж майстер-ключ від вхідних. Вітаю, братику. І вона увійшла, спритно цьомкнувши оторопілого хазяїна в щоку.
— Вибач, Рет – я ще не звик. Так приємно, по-рідному. Розкажи про батьків, вони живі?
— На жаль, ні. Мама от вже, як два роки, тато – три.
— Співчуваю. Значить, ми з тобою в цьому розумінні самотні. А як їх звали?
— Маму, як і бабусю – Арлетта. Татка – Кіно. Знаєш, коли твої загинули і тебе пристроїли в дитячий будинок, мої хотіли тебе всиновити, але не змогли, бо не мали постійної оселі. Весь час у переїздах, на гастролях і знову в дорозі. Такі справи, пробач.
— Сестричко, до чого це. Все зрозуміло. І мені там було непогано. Дійсно, не як при мамі, але й у не "вигнанні": завжди нагодований, одягнений, навчений. Друзі. Навіть було дуже цікаво і весело. Облазив всю Пущу. Всі закутки. Гарна природа: озера, ліс, гриби… Коли не було відпочиваючих – полювали на дичину. Шуткую! – І вони розсміялися. — Якраз вчасно, бо почувся стук у вхідні двері квартири 15.
Родичі обмінялися багатозначними поглядами, і Тіно рушив на зустріч долі.
Довгоочікувані обійми з П'єром, вітання з Мальвою.
— Проходьте, проходьте! Мальва, ваша оселя в повному порядку. Ви вдома, я – в гостях. П'єр, у мене для тебе сюрприз: знайшлась моя двоюрідна сестра. Зараз познайомлю. А Мальва її знає. – Випалив на одному диханні хлопець.
Першою зайшла Мальва. Ретта підвелась їй назустріч. Жінки обійнялись, наче сестри. П'єр в шоці застиг на порозі. Ретта спритно повернула Мальву до дверей і, вдавши легке здивування, скоромовкою видихнула: "Знайомся, подруга, мій законний чоловік П'єр!"
(З цього місця, як то кажуть, мушу пояснити детальніше: завбачлива Ретта, перед тим як проголосити свою заяву, обняла Мальву своєю правицею за талію. Якби вона цього не зробила, — лежати дівчині на холодній підлозі з розбитими колінками. Та пополотніла і знепритомніла. Маємо надію, що не вагітна. Тіно легенько відсторонив П'єра, і вони удвох з сестрою поклали нещасну на софу. Скажу, що читав десь, як після такого одну красуню запроторили до кришталевої труни й віднесли на довгий спочинок до таємної печери…)
Аби такого не сталося, практична Ретта дістала зі свого ридикюля флакончик нашатирю і піднесла Мальві. Один вдих, і дівчина вже сидить. Ретта – поруч. П'єр за столом, схиливши голову і закривши обличчя долонями. Тіно підходить до нього, кладе руку на плече друга й просить:
— Поясни, П'єре. В мене "дах їде".
— Це правда. Повір, Тіно, правда! Закохався, увійшов в роль. Біда. Люблю одразу двох!
— Трьох, П'єре, трьох!
— Як це? Хто третя?
— Не третя, друже, не третя. – Перший. Ти – перший, потім – дві нещасні!
Кивни мені, якщо Мальва вагітна.
На ці слова П'єр рішуче мотає головою і шепоче:
— У неї часто знижується гемоглобін крові. Нічого небезпечного, просто – вразлива натура. Як стрес – так легке запаморочення. Я сказав тобі, що вона має владнати юридичні питання – це не так. Вона хоче забрати свою медичну картку з історією хвороби, щоб мати можливість проконсультуватись у Франції.
— Тоді, братику, ти маєш саме зараз зробити свій остаточний вибір: Ретта чи Мальва. Давай. Влучнішого моменту може більше не представитись.
П'єр підвівся і підійшов до дівчат. Став між ними на коліна. Почав зі словами каяття цілувати руки і ніжки Мальви – все як у класичній мелодрамі, майже в стилі батька-П'єро! Ну, трохи не дотягнув – не чутно було хрусту заломлених пальців. А так, якщо дивитись з балкону, — класика!
Мальва погладжувала його по голові і повторювала:
— Нічого, нічого, дорогий. Нам же і справді було добре. Так буває: кого кохаєш – тому і зраджуєш! Головне, щоб не обом! Ретта твоя. Ти повернувся до неї. Будь як, та я тобі вдячна за щирість почуттів! – І з цими словами вона рішуче підвелась і сіла за стіл на його місце поруч з Тіно.
П'єр і Ретта також встали, і він мовчки влився в її розгорнуті обійми, в яких знайшов широко відкриті гарячі вуста дружини. – Вдарив гонг, сповіщаючи про кінець драми. Всі присутні полегшено вдихнули. Безучасною до всього залишались лише лялькова красуня Віна і спляча Майка.
Тіно глянув на годинника: п'ятнадцять на другу – і, як за помахом чарівної палички, – виклик від Алі:
— Тіні, любчик, ми під дверима!
— Зараз, шановне товариство, я познайомлю вас з однією забавною парочкою. Одна дама з якої, на ім'я Аля, запросила мене бути її дружкою. Зберіться і не шокуйтесь по можливості, будь ласка. – На цій фразі господар "вечірки" пішов відчиняти черговим гостям двері.
Не минуло й хвилини, як у кімнату разом із вогняною Алею потягнувся легкий шлейф освіжаючого парфуму. За жінкою ввійшов її статний наречений, а після – якась фата Моргана в синіх окулярах. Тіно представив гостей і запропонував сісти. Аля з Анатолем обрали софу. Зілліо, побачивши Майку, всівся подалі, на ліжко Тіно. Мальва нарізала піцу, Ретта чарувала над кавою.
— Розповідай, Алю, що, де, коли.
— Ми вже подали заяви до РАГСу.