Вірші, присвячені весняним півоніям
I. "О, кущ півоній під моїм вікном..."
О, кущ півоній під моїм вікном
У прохолодних, дощових краплинах.
Пелюстки сніжні схожі на пір'їни,
Уквітчані смарагдовим зелом.
О, кущ півоній, ніжності крилом
Все втихомирить — суперечки, кпини,
Мов марево, безплотний, безневинний,
Він стане благодаті джерелом.
За ніч змінився світ. Поглянь довкруг:
Пейзаж з вікна впізнати неможливо.
Розцвів клематіс, облетіла слива,
І зав'язь позбивало з диких груш.
"Змінився світ?" — здивовано питаю.
"Змінилась ти!" — луна відповідає.
II. "У холі будинку..."
У холі будинку
На тлі золотої ширми
Ваза з півоніями,
Подібними до рожевих фламінго.
Ніжні пухнасті квіти
З чарівним ароматом.
Вони проводжають
Й зустрічають мене щоденно,
Огортаючи шлейфом духмяності,
Ніби захищають від буденної прози.
А хіба не те саме
Робить справжня поезія?
III. "Лоян потопає в божественних квітах..."
Дивіться також
- Людмила Скирда — Ad astra!
- Людмила Скирда — Клавір літнього дня
- Людмила Скирда — Голоси Сакартвело
- Ще 4 твори →
Лоян потопає в божественних квітах —
Це царство півоній несамовитих,
Це військо духмяне краси на сторожі.
Улюблені квіти! Улюбленці Божі!
IV. "Цей вірш про півонію..."
Цей вірш про півонію
Ніжну, пухнасту,
Таку і в Китаї
Зустрінеш нечасто.
Рожеві пелюстки,
Смарагдові стебла
І посмішка тиха,
І погляд у небо.
Неначе принцеса
У перлах і шатах.
В ній ніжності стільки
І стільки принади,
Що кожного ранку,
Проходячи поряд,
Я дякую Господу,
Дякую зорям.
Дощ у липні — це радість
I. "Які дощі, які дощі розкішні..."
Які дощі, які дощі розкішні
Упали на самшит, троянди, вишні.
Омили світ від пилу і від чаду.
Ця свіжа, ця неждана прохолода,
Неначе фея повернула вроду
Прив'ялим квітам І нічному саду.
II. "Ти кажеш: "Дощі налякали футянь..."
Ти кажеш: "Дощі налякали футянь".
І, справді, він нас обминає.
Кінчається липень,
Спустіла Дундань,
А спеки і досі немає.
І я одягаю від Prada шифон
Й сандалі легкі Ferragamo.
Ходімо в Бейхай —
Це не парк, це фантом,
В світи нерозгадані брама.
І наш променад
Вздовж озер і алей
Не зна ні початку, ні краю.
Повільне кружляння,
Політ в емпірей
Чи може дорога до раю.
III. "Будем слухати небо і ніч..."
Будем слухати небо і ніч,
Кущ жоржини і сутінки дому,
Допоможем дощу молодому,
Що до нас посилає свій клич.
Хай проллється між стебел і віт,
Хай промовить гроза своє слово,
Хай душа вирушає на лови
Див земних. О над світом політ!
Як перлинна дощу чистота
Огорта твоє рідне обличчя,
Як природа говорить велично,
Нас в щасливих дітей оберта.
Злива музики лине навстріч.
Як звучить незбагненно й крилато
Ця стежина у зарості м'яти!
Будем слухати небо і ніч...
IV. "Життя наповнене життям..."
Життя наповнене життям,
А значить Божим Світлом.
Оце і є гармонія —
Ти поряд. Ранок. Літо.
Вночі був дощ. Він шелестів,
Неначе ліс травневий.
Дощі ідуть вже десять днів
На квіти і дерева.
Мов помолодшала земля,
Так мудро й своєчасно —
Життя наповнилось життям,
Яке ж воно прекрасне!
Сонети, присвячені цвітінню гуйхуа у вересні
I. "І знову аромати гуйхуа..."
І знову аромати гуйхуа
Наповнили нічні алеї саду,
Неначе сад зітхнув духмяно й радо,
Казковий сад у місті Ціньхуа.
Так, надійшла вже осені пора,
А гуйхуа — це золота окраса,
(Але, на жаль, така короткочасна),
Осінніх днів, ще сповнених тепла.
Я думаю: як мудро у природі
Все поєдналось — зацвіта на Сході
Летюче диво — древо гуйхуа,
На Півночі ж вже пада сніг добрячий,
На Заході ще літні дні гарячі,
Ну а на Півдні — в розпалі весна!
II. "Дивись, дивись — ця квітка непомітна..."
Дивись, дивись — ця квітка непомітна
Дарує нам блаженства світлі миті,
(Що ніби линуть із небес, з блакиті),
І осипає душу ніжним квітом.
Цей аромат нікому не підзвітний
Летить над світом доки сил летіти.
Ось квіт опав і ніби голі віти,
Але душа вже знає запах рідний.
Господь дарує нам буття безцінне.
У нім духмяні квіти, смак ожини,
Високе небо і земля бездонна.
І гуйхуа — це справді райське древо.
На ньому птах оранжево-рожевий,
Над ними сонця золота корона.
Вірші, присвячені моїм улюбленим цикадам
I. "Сьогодні ташу, 23-е липня..."
Сьогодні ташу, 23-є липня.
Я прокидаюсь і від сонця сліпну —
Таки велика спека надійшла.
Сад повен світляків. Земля волога.
Підуть дощі — небесна допомога.
За ними осінь — золота пора.
Не чути голосів дитячих зранку,
Опущені і жалюзі, й фіранки,
В басейні ні душі, хоч 36
За Цельсієм. І сад пашить мов домна.
Я так люблю це видиво фантомне,
Коли пливе в повітрі сірий міст
З важчущого граніту. Ця пора
Нагадує мені Grand Opera,
Бо хор цикад
Яке могутнє форте!)
Звучить щодня чимдужче й неповторно.
II. "Цикади — це радість..."
Цикади — це радість,
Це серпень мажорний.
Це форте природи,
Легке й неповторне!
Це море енергій,
Вібрацій, емоцій.
Та, врешті, ніхто
Не пояснить нам, що це!
III. "Із ранку до ночі..."
Із ранку до ночі
Триває це свято —
Співають цикади,
Співають цикади.
IV "Ці фіалкові небеса..."
Ці фіалкові небеса
Чужого міста над водою.
Верби розплетена коса
І ніжний аромат левкоїв,
І цей щоденний променад
Алеями старого саду
Під музику нічних цикад,
В обіймах злагоди і ладу
Мені насняться знов і знов.
О, літній сон, о, сон безцінний.
Звільняюсь від земних заков,
Лечу над вежами Пекіна.
V "І знову цикади озвались до мене..."
І знову цикади озвались до мене,
Цей голос правічний,
Це дійство шалене,
Садок надвечірній,
Нам добре удвох,
Бо з нами це небо високе і Бог.
Це срібне сюрчання,
Це мантри дерев,
Це спів потаємний русалок і мев.
VI. "Симфонія літа — це хори цикад..."
Симфонія літа — це хори цикад.
Не чула ніколи подібних рулад.
Це щось надпотужне, це щось потойбічне
Енергія космосу диха в обличчя.
І ти резонуєш з природою й небом,
І ти відчуваєш в польоті потребу,
І ти розумієш — ніщо нас не спинить.
Все ближче до Бога сягає людина.
VII. "Сьогодні цикади звучать за порогом..."
Сьогодні цикади звучать за порогом,
Неначе струна поміж нами і Богом.
VIII. "Це літо в Пекіні було фантастичним..."
Це літо в Пекіні було фантастичним.
Цикади включались, мов струм електричний.
І зранку до ночі звучали ці хори.
Лише у мажорі, ні краплі мінору.
IX. "На садовій стежині..."
На садовій стежині
Мертва цикада.
Відспівала...
X. "Що за дивна доля у цикад..."
Що за дивна доля у цикад —
Невидимий хор, повна анонімність,
Відчайдушний альтруїзм!
Роздуми про диво троянд на землі
I. "Вродливий елегантний хлопець..."
Вродливий елегантний хлопець
У шовковому костюмі від "Вгіопі"
На один ґудзик,
Як це щойно стало модним
У новому сезоні,
Дарує мені короб із сапфірової парчі,
Повний рисових колобків
У банановому листі і каже:
"Завтра ми будемо згадувати поета,
Якого китайці шанують, мов Бога.
Бо і поети, і Боги — творці. ''
"Але Боги час від часу людей
Карають, а поети — ніколи" —
Відповідаю я і раптом відчуваю
П'янкий аромат трояндового
Куща, який ніби посміхається
До мене тепло і радісно.
О, травень — час троянд!
II. "Від нашої резиденції до..."
Від нашої резиденції до
Нашого Посольства
Дорога довжиною у 10 км.
Якби я цього не бачила
Щодня на власні очі,
Я б ніколи не повірила,
Що в межах міста
З суворим континентальним кліматом
Можливе подібне диво —
Десять кілометрів трояндових кущів,
Різнокольорових, різних сортів,
Але однаково прекрасних навесні.
Отже, щодня нас зустрічає,
Супроводжує і проводжає
Краса невимовної сили.
Ніжність, трепет, радість —
Ось вони поряд.
Здається, протягни руку
З вікна авто,
І зможеш відчути
Оксамитову лагідність
Чарівних пелюсток.
У травні Пекін потопає у квітах
І ніде в світі в цей час
Такій красі немає аналогів.
О, травень — час троянд!
III. "Вночі він з'являвся нечутно..."
Вночі він з'являвся нечутно
І підлітав до троянди,
Гордої, мов китайська імператриця,
Струнка і строга, вся в жовтому,
Вона видавалась холодною і недосяжною
Та, не обертаючи голови,
Кожною своєю кровинкою знала,
Що він десь поряд,
І завмирала в чеканні.
Метелик опускався так низько,
Що повітря починало тремтіти
У неї на устах, щоках і чолі,
Лоскотало вії,
Пульсувало між пелюстками.
У відповідь вона огортала його
Ароматом неземної сили.
Квітка і метелик — Інь і Янь —
Апофеоз краси і гармонії.
О, травень — час троянд!
IV. "Троянди скінчили цвітіння своє..."
Троянди скінчили цвітіння своє,
Точніш не цвітіння — палання.
Тепер восени знову сад зацвіте,
Але це вже буде згасання.
Повіють вітри, зникне листя алей
Й надійдуть морози невдовзі.
Та спогад про травень троянд і лілей
Нам так допоможе в дорозі.
V. "Троянда кольору печалі..."
Троянда кольору печалі
Сьогодні вранці зазвучала.
Троянда сніжна в срібних росах
Спізніла гостя blanka rosa.
Я озирнулася довкола,
За ніч довколо стало голо.
І в цій густій осінній тиші
Звучав троянди голос віщий.
І душу відпустило тіло,
І радість душу охопила.
Сад облетів і змок до нитки,
Та не кінчалось диво квітки.
VI. "Листя двір наш і дім засипало..."
Листя двір наш і дім засипало,
Ти сміявся крізь шибку веранди,
Я останні троянди зрізала,
Дивовижні осінні троянди.
Все складалось на краще. Зима
Проведе з нами курс "летаргії".
Ми забудем троянди осінні,
Допоможе нам біла пітьма.
Час минув і земля у квіту,
Але спогад не кида нас, грішних.
Ти смієшся, щасливий і ніжний.
Я зрізаю троянди в саду.
II
Як красиво народився Конфуцій
В ніч, коли народився Конфуцій,
Два синіх дракони злетіли з небес.
За ними дві ясні богині
Спустились на землю.
Вони несли у руках кришталеві
Чаші з небесною росою,
У яких саморуч скупали хлопчика.
У цей час дзвони і труби заграли
Так, що ніхто у світі ніколи не чув
Подібної музики,
З якої, мов з хвиль моря,
Виринув могутній голос
Імператора небес:
"Ця золота дитина буде некоронованим
Царем і досягне величезного,
Досі незнаного поклоніння."
П'ять зірок впали з неба
І стали багатокрапкою
У цій нескінченній долі —
Долі Кундзи.
Думаю про суть буддизму на березі озера Сіху
Якщо причина наших страждань — це
Прив'язаність до грішного світу,
То звільнення від прив'язаності
Автоматично позбавляє страждань.
Але як тоді творити добро,
За яке обіцяна нагорода
В реінкарнаціях,
Коли ти не маєш прив'язаності,
Коли для тебе це не має значення?
Чи може я чогось не розумію?
Думаю про питання, на які немає відповіді
Вмираючи, імператор Лю Бей
Заповідав своєму синові Лю Ченю:
"Не роби зла навіть невеликого.
Роби добро навіть маленьке.''
Ця мудра істина долетіла до нас
З далеких давен.
Але, на жаль, так і стала
Моральним імперативом.
Чому? Запитую я
Та не чекаю на відповідь.
Людство завжди буде шукати істину
Сьогодні всі вивчають "Йога сутру",
Прадавню книгу і бездонно мудру.
Тікають в медитацію, у піст
І практикують мантри і осани
(Як ось мій друг, відомий глобаліст).
Та не збагне ніхто пророчий зміст
Тієї сили, що керує нами.
Критикувати імператора було звичною справою
"Щоденники Дії і Відпочинку",
Розпочаті в епоху династії Хань,
По суті стали унікальною хронікою
Життя імператора Дай Цзуна.
Щовечора імператорський критик Чжу Суйжань
Сідав до столу і ретельно записував
Усі подробиці чергового дня,
Прожитого імператором.
Одного разу імператор поцікавився:
"А мої помилки теж стануть
Здобутком історії?"
"Інакше і бути не може,
Адже моя посада зобов'язує
Мене фіксувати ваш кожний
Хибний крок і аналізувати
Усі ваші промахи."
"Для чого ти це робиш,
Хіба це комусь цікаво?"
"О, так, адже ваші помилки —
Це найкраща школа
Для ваших нащадків."
Імператор навчав своїх міністрів
"Перший принцип царювання, —
Сказав Дай Цзун,
Звертаючись до своїх міністрів, —
Це збереження народу.
Цар, який експлуатує народ
На користь свого блага,
Нагадує людину, що відрізає
Шматок за шматком зі своїх стегон,
Аби прогодуватись.
За всіх обставин —
Ганебна смерть чекає на нього."
Прагнення до гармонії — між почуттями і мудрістю
Учитель сказав:
"Очищення душі відбувається
Через звільнення від заков
Заздрості, ревнощів,
Ненависті і скнарості."
"А що ж далі?" —
Спитав Лю Хуейнен.
"А далі ти будеш
Піклуватися про старших
І допомагати бідним
Так легко, ніби дихаєш,
Адже ти станеш вільним."
Це повинен знати кожний
Учитель сказав: "Той, хто прагне
Легкого і розкішного життя,
Не розуміє, що, по суті,
Він прагне свого нещастя."
Про вічну тему добра і зла на землі
Учитель сказав:
"Протиставляти зло злу,
Ненависть — ненависті,
Насильство — насильству —
Це значить йти дуже
Старим шляхом, який
І досі не привів людство
До якихось здобутків
У сфері моралі.
Треба раз і назавжди зрозуміти:
Тільки Добро перемагає Зло.
Отож, слід спиратись лише
На духовні сили світла,
А не на темні сили жорстокості.
Киньте камінь угору —
Чим вище він летить,
Тим слабша його сила.
Киньте камінь з гори —
Чим довше він летить,
Тим швидшою і міцнішою
Стає його сила.
Отак і сила добра.
У чому секрет?
Зло всесильне на початку
І безсиле в кінці.
Добро ж слабке на початку
І всесильне в кінці.
Тому — Добро переможе Зло."
Дещо про державне управління з позицій даосизму
Учитель сказав: "Мати державу
І правити народом, залучаючи
До правління тих, кого народ ненавидить,
Це помилка — найбільша з можливих.
Якщо ж заохочення занадто великі, то держава
Неодмінно біднішає.
Якщо ж покарання засуворі,
То у державі панує жорстокість.
Якщо держава біднішає і в ній
Панує жорстокість, це значить —
Замість закону в ній править хаос.
Якщо оцей хаос досягає певної межі,
Мова вже йтиме про зраду.
Якщо народ заговорить про зраду —
Значить ворог стоїть на порозі країни.
Якщо ворог стоїть на порозі —
Правитель втрачає свій народ.
Ось чому я кажу, правитель
Може отримати зиск лише
Від гармонії.