Хвостом зачепила!
СВІТЛАНА. Яка ще комета?
ТИТАРЕНКО. Та сама! Яка поза розкладом. От так живеш собі, живеш — і ось раптом, комета! Здоровенна, як трамвай. І хвіст — як два причіпні вагони. І моторошно тобі, й не знаєш, що далі буде… І думаєш, що вже не зможеш по-старому… А потім вона йде. І нічого, здається, не змінилося. Але вона була — комета!
СВІТЛАНА. Що ти верзеш?!
ТИТАРЕНКО. Якщо чесно, сам не знаю. Звичайно, в тебе навіть комети за розкладом літають. Ніякий хвіст тебе не зачепить. А я… Добре б такий монолог до п'єси…
СВІТЛАНА. Скінчиться це божевілля чи ні?
Стіни кімнати повертаються на своє місце: декорації й освітлення стають такими, як були раніше.
ВАЛЕНТИНА. Світлано, ви ж бачите, кається людина — пробачте йому…
СВІТЛАНА. То як же — кається він! А який час упустив — у цьому не кається?! Люди за тиждень собі статок робили — а він до біржі ходив!
ТИТАРЕНКО. За тиждень робили — за два його інфляція з'їдала! Чи, як на тебе, я повинен був сірниками торгувати?
СВІТЛАНА. Сірниками!.. Салько з головою дачного кооперативу пляшку розпив. Той назавтра ж оголошення повісив. Цукор нижче собівартості! Це в розпал сезону! Народ миттю гроші здав. Салько себе на три роки уперед забезпечив за ті два місяці, поки голова людям мізки морочив. Та й голові з того навару перепало! І людям усе до копійки повернули.
ТИТАРЕНКО. Шахраї!
СВІТЛАНА. А якщо наш народ звик, щоб його обманювали? Якщо тільки й чекає, щоб знову обдурили? А ти!.. Великий конструктор! Письменник видатний! До монтажниці докотився!
ТИТАРЕНКО. Світлано!
ВАЛЕНТИНА. Світланочко!..
Відчиняються двері з коридору, ввалюється Федорченко.
ФЕДОРЧЕНКО (чомусь метушиться). Товариство, слухайте, я зрозумів! Гумова Зіна — це ж секс-лялька! "Гумову Зіну купили в магазині". А ці віршики діточкам читали! Вгадайте, що я вам приніс. Ні, не гумову Зіну! Поки що без Зіни обійдімося. От! (Дістає з кишені дві пляшки шампанського, швидко знімає пальто й шапку). Щось у вас грозою пахне. Гаразд, люблю грозу на початку травня!.. (Валентині.) А ви, чарівна незнайомко, тут за громовідвід? Жартую, дядько жартує. Це добре, що нас тепер четверо — повний комплект для кадрилі. Або в підкидного дурня зіграти… Вас як звуть? (Валентина мовчить.) Я — Андрій Роскомпартович, честь маю! Але для вас просто Андрій. (Валентина мовчить.) Гаразд, підходьте ближче, зараз заполіруємо. За знайомство, за все гарне…
ВАЛЕНТИНА. А ти мене не пам'ятаєш? (Пауза.) У Сиктивкарі — у черзі на літак, не пам'ятаєш? Готель "Політ" не пам'ятаєш?..
ФЕДОРЧЕНКО. У Сиктивкарі? В аеропорту, чи що?
ВАЛЕНТИНА. Ну так! Погода нелітна. Всі покотом. Місць немає. А ти заздалегідь одномісний номер зайняв… І все мене до себе звав. Не пам'ятаєш?
ФЕДОРЧЕНКО. Віра?
ВАЛЕНТИНА. Віра?
ФЕДОРЧЕНКО. Ні, Глафіра…
ВАЛЕНТИНА. Глафіра?
ФЕДОРЧЕНКО. Валентина!
ВАЛЕНТИНА. Впізнав нарешті!
ФЕДОРЧЕНКО. Що ти мене ловиш? Я в житті в Сиктивкарі не був!
ВАЛЕНТИНА. А в Астрахані?
ФЕДОРЧЕНКО. В Астрахані? Це в порту?.. Ні, не пам'ятаю.
ВАЛЕНТИНА. А одружитися хто обіцяв?!
ТИТАРЕНКО (сміється). Який я дурень! Як я вчора не здогадався?..
ФЕДОРЧЕНКО. Та досить вам! Ну пожартували — й буде. Давайте краще до столу. По келиху…
ВАЛЕНТИНА. Досить комедію грати! Ти й вчора так само починав: "Тільки по келиху", "Просто для настрою — й знов на танці". А потім: "Між першою й другою", "Де друга, там і третя"… (До Світлани.) Не страждай, нічого в мене з твоїм Миколою не було, ось моє алібі — з ним я ніч провела. (До Титаренка.) А ти мужик чи ні?! Тобі варто було б йому морду набити! Пику!
СВІТЛАНА. Колю, тоді й за мене теж! Він мене звабити намагався!
ФЕДОРЧЕНКО. Почекайте, дорогенькі мої, нікому пику бити не будемо. Я, між іншим, ще жодну жінку не обдурив, якщо вона сама цього не хотіла. Ви ж нічого про мене не знаєте.
ВАЛЕНТИНА (зневажливо). Тут і знати нема чого!
ФЕДОРЧЕНКО. Ось вона, жіноча вдячність! Ви про "Вантаж-200" чули коли-небудь?
СВІТЛАНА. У мене 200 кілограмів вантажу в камері схову лежать. Я до свого козла приїхала, щоб на вокзалі допоміг.
ФЕДОРЧЕНКО. Не те. Це вантаж особливий. Військовий вантаж.
ТИТАРЕНКО. "Вантаж-200" — це його найкращий друг. Він йому в будь-яких випадках допомагає.
ФЕДОРЧЕНКО. Колю, я розповідав, так? От, Коля не дасть збрехати — найкращий друг. І він же — "Вантаж-200". І мені ж його везти. З Єгипту...
ТИТАРЕНКО. Не з Ефіопії?
ФЕДОРЧЕНКО. Та не перебивай ти, ефіоп!
ТИТАРЕНКО (кричить). Все! Набридло, досить! Афган, Ефіопія. Єгипет тепер!..
ФЕДОРЧЕНКО (кричить). А я не винен, що у цієї великої імперії стільки війн було!
ТИТАРЕНКО (кричить). Світлано, Валю, ви хотіли, щоб я йому морду набив. Все! Зараз! І морду наб'ю, й пику начищу!
Різкий стукіт у двері, що ведуть до коридору.
ФЕДОРЧЕНКО. Ну, докричалися? Всіх тепер підметуть і на роботу напишуть.
Стукіт повторюється. Валентина вислизає на терасу. Світлана, схопивши куртку й шапку, робить те ж саме.
ФЕДОРЧЕНКО. Хвилиночку! (Іде до дверей, виглядає. Титаренко, схопивши скатертину, миттю забирає її до шафи разом з пляшками й склянками.)
ФЕДОРЧЕНКО (говорить комусь, кого не видно). Дарма скаржаться — ви ж бачите. Сусід у мене письменник. Драматург. П'єсу пише. Це він мені п'єсу свою читав. Які жіночі голоси? Він її у персонах читав. Ну, захопився. Ну! Талановито читав. Колю, іди сюди (виходять, двері зачиняються).
З тераси повертаються Валентина й Світлана.
ВАЛЕНТИНА. Світланочко, якщо нас спіймають, можна я скажу, що я — дружина Миколи?
СВІТЛАНА. Почекай, а я тоді хто?!
ВАЛЕНТИНА. А ти мною назвешся.
СВІТЛАНА. Почекай, якщо я назвуся тобою, тобі ж однаково на роботу напишуть.
ВАЛЕНТИНА. Однаково та й не однаково. Я тоді чесно всім розповім, що інша жінка моїм ім'ям назвалася. А я мовчала, щоб її не виказати. Ну, тебе щоб не виказати!
СВІТЛАНА. Досить, монтажниця, давай колися, поки не спіймали: якщо ти із цим була, де мій козел був?!
ВАЛЕНТИНА. Тут він і був — у цій кімнаті!
СВІТЛАНА (з огидою). Цікаво… То ж ти, виходить, отут із цим була й… з Миколою?..
ВАЛЕНТИНА (неохоче). Не тут, Світлано. І не з Миколою…
СВІТЛАНА. А він тут… він отут із ким був?!
ВАЛЕНТИНА. Ні з ким. Вірші він писав…
Відчиняються двері, входить Титаренко.
СВІТЛАНА. Миколо, за пів години автобус, за годину електричка. Чи я на собі ці 200 кілограмів повинна тягти? Мужик ти чи ні?!
ТИТАРЕНКО. І ти знову туди ж! Досить уже! (Помічає картаті сумки Світлани.) Це твій "вантаж-200"?
СВІТЛАНА. Колю, та прокинься ж ти! Навіть не знаєш, що отут, поруч із турбазою, — найбільший гуртовий ринок! Заради чого я б в цю далечінь перлася! Щоб подивитися, з ким ти отут горілку розпиваєш?! Знаєш, за скільки все це у нас на ринку піде?!
ТИТАРЕНКО. Світлано, але… адже… це… це… спекуляція?..
СВІТЛАНА. Це бізнес, Колю! Вчи нові слова, письменник, — треба й тобі хоч із чогось починати!.. Збирайся!
ТИТАРЕНКО (сумно). Та збираюся вже… (Починає складати речі до валізи.)
СВІТЛАНА. А це навіщо?
ТИТАРЕНКО. П'єсу можна й вдома… спробувати… якщо дозволиш…
СВІТЛАНА. Ну спробуй. Пробуй… Ти тільки те й робиш, що пробуєш. А жити коли?!
ТИТАРЕНКО. А мабуть, життя і є ці спроби?..
ФЕДОРЧЕНКО (входячи). Обійшлося! (Бачить збори Титаренка, до Світлани). Нічого, і у вас все обійдеться…
СВІТЛАНА. Та досить вам, спокуснику, прощавайте. Прощавай, молочна сестро (виходить).
ТИТАРЕНКО (до Федорченка). Ну що, пощастило? Весь відпочинок ще попереду — а ти вже сам. Можеш тепер до кінця строку… свій особистий протест виражати.
ФЕДОРЧЕНКО. Протест! Коли вже все дозволено, ніякий це не протест… Навіть у цій совдепії…
ТИТАРЕНКО (примірюючись, як би схопити валізу й сумки). От проти неї й виражай. До побачення. (До Валентини.) Пробачте мені, якщо зможете…
ФЕДОРЧЕНКО. А по чарці на прощання?
ТИТАРЕНКО. Скажи ще, на коня. А я цей кінь і є — мені ще 200 кілограмів тягти. (Виходить за Світланою.)
ВАЛЕНТИНА (услід). Носильника візьмеш!.. Клоун!
ФЕДОРЧЕНКО. Ну, не такий він клоун...
ВАЛЕНТИНА. Клоун! Тільки не він — ти! Цирк мені влаштував. Не впізнав він мене! В очі ніколи не бачив!
ФЕДОРЧЕНКО (демонстративно, не знімаючи піджака, лягає на ліжко). Ішла б і ти, Валентино. Втомився я від тебе. Очі б мої тебе не бачили…
ВАЛЕНТИНА. А я й піду. От зараз морду твою мерзенну роздряпаю, щоб жодна дурепа на тебе до кінця строку не глянула, й піду!
ФЕДОРЧЕНКО. Ти це серйозно?
ВАЛЕНТИНА. Серйозніше нема куди!
ФЕДОРЧЕНКО (сміється). Самій же потім лікувати доведеться… до кінця строку.
ВАЛЕНТИНА. Обійдешся! Швачку свою викличеш!
ФЕДОРЧЕНКО. Яку швачку?
ВАЛЕНТИНА. Ту саму! Яка тобі клоунське вбрання пошила — майкою зветься!
ФЕДОРЧЕНКО. Ти дивися, помітила! Спостережлива…
ВАЛЕНТИНА. Спостережлива?! Якщо хочеш знати, усі помітили — й Микола, й Світлана, й друг твій з люксу!
ФЕДОРЧЕНКО. Микола — може бути. Світлана — ні. А друг… Не знаю, Валю, на що ти натякаєш, але в мене принципи, Валю. Друг з нами посидів-посидів та чесно спати пішов — так і спав до ранку в іншій кімнаті, не міг він мою майку бачити. Сама не пам'ятаєш?
ВАЛЕНТИНА. Пам'ятаю! Ти одружитися обіцяв!
ФЕДОРЧЕНКО (сміється). Обіцянки чоловіка, якого одурманили жіночими парфумами, недійсні! Це тобі будь-який англійський суд скаже. Тим більше твоїми парфумами!
ВАЛЕНТИНА. Ти ще й в Англії був? То ж пливи до своєї Англії. А ще краще до Ефіопії, ефіоп бісів, нав'язався на мою голову! Брехун!
ФЕДОРЧЕНКО. Ах, ти так? Чудово. От зараз встану — й до РАГСу підемо! Морду роздряпаєш до чи після?
ВАЛЕНТИНА. Клоун! Швачка твоя з тобою піде!
ФЕДОРЧЕНКО. Вгамуйся, скінчилася швачка, від неї я сюди втік.
ВАЛЕНТИНА. З усім майном?.. Ридає вона зараз, напевно…
ФЕДОРЧЕНКО (сміється). А в мене, Валюшо, всього майна — одна валіза. Ать-два — й знову вільний! Все своє ношу із собою…
ВАЛЕНТИНА. Точно! Покотиполе! І скрізь, напевно, малі діти плачуть!
ФЕДОРЧЕНКО. Ну… це навряд чи… я завжди обережний був… Хоча й думаю іноді — мабуть, і добре було б, щоб хоч де-небудь рідна душа… була… Гаразд! Давай колися, що ти про Сиктивкар і Астрахань варнякала? Мабуть, сама — покотиполе?
ВАЛЕНТИНА.