Ні, ви спочатку відповідайте. Незнайому жінку? Так, одразу?
ФЕДОРЧЕНКО. Сонечко моє, ми вже ціле сторіччя знайомі! І Микола мені про вас розповідав, яка ви чудова людина — як глибоко сумували, коли його обдурили!
СВІТЛАНА. Що? І в нього вистачило... таке сказати?..
ФЕДОРЧЕНКО. А що тут страшного? З ким не буває!.. Хто ви зрештою — рабиня чи вільна людина!
СВІТЛАНА. Точно, рабиня. Ну все — спокушайте! Тільки красиво.
ФЕДОРЧЕНКО. А я не красиво? Радість моя, дівчинко моя, я ж умру, якщо скажеш "ні".
СВІТЛАНА. Гаразд, вірю. Далі.
ФЕДОРЧЕНКО. Не жити мені без твоєї любові. Накажи — в озері втоплюся!
СВІТЛАНА. Але воно змерзло.
ФЕДОРЧЕНКО. А я ополонку прорубаю. Що ополонка — дві. Три! До речі, а скільки тобі треба?
СВІТЛАНА. Мені? Ні однієї. А вам, спокуснику, і однієї вистачить. Втім — дві рубайте, одну для себе, іншу для Миколи.
ФЕДОРЧЕНКО. Ні, ви увесь час ускладнюєте моє завдання!.. До речі, пора б вже й вам що-небудь зробити.
СВІТЛАНА. Наприклад?
ФЕДОРЧЕНКО. Наприклад, по щоці мене погладити. Пальці у волосся запустити…
Бере її руку, прикладає до своєї щоки, другу руку Світлани кладе собі на волосся. Відчиняються двері з коридору, входить Титаренко.
ТИТАРЕНКО. Що тут відбувається?!
ФЕДОРЧЕНКО (не встаючи). Нічого. Я пояснюю твоїй знайомій, яка ти чудова людина. Як відчував, що часу не вистачить! До речі, Колю, все в мене гаразд. Просто мій друг вирішив зранку до столиці рвонути — й усе.
ТИТАРЕНКО. Навколішках?!
ФЕДОРЧЕНКО. Чому навколішках? Електричкою.
ТИТАРЕНКО. Пояснюєш, питаю, навколішках чи електричкою?!
ФЕДОРЧЕНКО (з гідністю встаючи). Стояти перед жінкою навколішки — не принизливо. Якби ти частіше ставав навколішки, давно б піднявся у власних очах. І, до речі, в очах твоєї знайомої теж.
ТИТАРЕНКО (ігноруючи репліку Федорченка, до Світлани). Яким вітром?..
СВІТЛАНА. Ти б привітався спочатку!
ТИТАРЕНКО. Ну привіт. Як ти тут опинилася?
СВІТЛАНА. На тебе чекала, а от ти де був?!
ТИТАРЕНКО. Тут і був, на турбазі. Що за мізансцену ви отут грали?
СВІТЛАНА. Ти шляєшся десь, спасибі хоч Андрій Роскомпартович прийшов, поки я не збожеволіла від самотності. Тебе немає, от він і вирішив мене…
ФЕДОРЧЕНКО. Розважити!
ТИТАРЕНКО. Здогадуюся, Роскомпартовичу, які в тебе на розумі… розваги!
СВІТЛАНА. А ти краще про свої розваги розкажи. Ти ж отут ніч сам провів?..
ТИТАРЕНКО. Роскомпартовичу, ти що тут без мене наговорив?!
ФЕДОРЧЕНКО. Колю, ні сном ні духом! Октябрино Культпросвітівно, з чого ви це взяли?
СВІТЛАНА. Виходить, сам? Чи не сам?!
ФЕДОРЧЕНКО. Визначтеся, будь ласка! У якому значенні — сам, а в якому — не сам?!
СВІТЛАНА. Цікаво. А ви, спокуснику, де вночі були, якщо він просив його одного залишити?
ФЕДОРЧЕНКО. Ображаєте, Октябрино Культпросвітівно, де я міг бути вночі? Тільки отут — з Миколою. Він — моє алібі, якщо треба. Я — його. Що ви такі питання дивні ставите, якщо вас отут не було?
СВІТЛАНА. Так ви вважаєте, що це я отут з ним ніч провела?!
ФЕДОРЧЕНКО. А хіба?..
ТИТАРЕНКО. Роскомпартовичу! Ти що за цирк отут влаштував?!
ФЕДОРЧЕНКО (до Світлани). Ви теж на цій турбазі відпочиваєте? Чому я вас дотепер не бачив — ні в їдальні, ні на танцях?..
СВІТЛАНА. Так, цікаво. А Микола теж на танці ходив?
ФЕДОРЧЕНКО. Микола? Микола — ні! Він це… так! Він п'єсу писав! Усю ніч! Як Вільям Шекспір!
СВІТЛАНА (зі співчуттям). Спати вам заважав?..
ФЕДОРЧЕНКО. Так! Тобто ні! Тобто я людина звична. Якщо відбій — спати! І хоч із гармат!.. Подумаєш, хтось поруч п'єсу пише…
ТИТАРЕНКО. Роскомпартовичу, я тебе заклинаю! Це моя дружина, між іншим, Світлана. (До Світлани.) Як ти тут опинилася?
ФЕДОРЧЕНКО. Так, дорогенькі, розберіться як-небудь самі! (Хапає пальто, шапку, відчиняє двері до коридору, вискакує з кімнати.)
СВІТЛАНА. Колю, я взагалі не розумію, що відбувається!
ТИТАРЕНКО. От і поясни. Чому це він перед тобою навколішках стояв?! Як ти взагалі сюди потрапила — до нього приїхала?!
Відчиняються двері тераси, входить Валентина.
ВАЛЕНТИНА. Колю, я отут подумала… (Помічає Світлану.)
СВІТЛАНА. Чим далі, тим веселіше! А ви, панянко, звідки?
ВАЛЕНТИНА. Я… я просто мимо йшла...
СВІТЛАНА. Йшов до кімнати — потрапив до іншої?! Так, отут у вас сам Грибоєдов відпочиває!.. А губки чиї? (Бере зі стола й показує склянку зі слідами губної помади.) Чи це Микола почав губи фарбувати?!
ВАЛЕНТИНА (з жахом). А ви хто?!
СВІТЛАНА. Я, дорогоцінна моя, леді Макбет! Чи навпаки? Миколо, ти ж у нас драматург! Ця панянка — леді Макбет? А я — наївна Офелія?!
ТИТАРЕНКО. Світлано!
СВІТЛАНА. Я вже скоро тридцять років Світлана, у житті не думала, що отаке може трапитися. А треба було! Вдома ні копійки, а він за свої нещасні пів окладу в редакції путівку бере. П'єсу він, бачите, писати зібрався! Не попрощався навіть! З роботи приходжу — записка на столі, й все!
ТИТАРЕНКО. Чому все?! Я ж грошей тобі залишив!
СВІТЛАНА. Скільки?! Добре, що в мене шматок хутра був — дістала, сиджу, плачу, а шию! До ранку шапку зшила, ранком на базарі перекупникові продала — й на роботу. І до начальника постачання: завод у простої, але постачання працює. У будь-яке відрядження, кажу, хоч експедитором, хоч вантажником, хоч і тим, і тим разом — тільки аванс дайте! От слідом за тобою літаком вилетіла! А ти отут… (Показує на пляшки на столі.) На це в тебе гроші знайшлися! Дволикий ти, Колю: зі мною, виходить, непитущим прикидався, а тут волю відчув?
ТИТАРЕНКО. Світлано! Не роби поспішних висновків, я поясню…
СВІТЛАНА. Та й так усе зрозуміло — п'єсу ти пишеш! Дія перша — прощавай, дружино! Дія друга — здрастуй, любов, вип'ємо для початку!..
ВАЛЕНТИНА. Світлано… як вас по батькові?.. Світланочко, та не так усе!..
СВІТЛАНА. Що — не так?
ВАЛЕНТИНА. Усе не так!
СВІТЛАНА. Цікаво. А це мені сниться! (Знову з інтонацією Федорченка.) А губки чиї? А ви зараз почнете доводити, що нічого не було!
ВАЛЕНТИНА. Ну, якщо ви так бажаєте — було! Мій він тепер!
На стіні оживає репродуктор: "Шановні відпочивальники! Адміністрація турбази запрошує вас до їдальні. Після обіду — відпочинок за власним планом. Триває запис на екскурсії й до триденного лижного походу. Після вечері — танці. Ви прослухали оголошення адміністрації турбази. Приємного вам відпочинку".
ТИТАРЕНКО. Хай вам біс! Ви як бажаєте, а я жерти хочу. (Хапає шапку, вискакує, грюкнувши дверима.)
Світлана розглядає Валентину. Підходить до дзеркала, дивиться на себе.
СВІТЛАНА. Ну, тебе як кличуть, молочна сестро?
ВАЛЕНТИНА. Можна просто Валя…
СВІТЛАНА. Мисливиця? На чужих чоловіків?
ВАЛЕНТИНА. Та ні… Просто… монтажниця...
СВІТЛАНА. Цікаво. Монтажниця вона!.. Звідки ти взялася на мою голову?
ВАЛЕНТИНА. З Княж-Острова.
СВІТЛАНА. У житті не чула. У вас там, у Княж-Острові, мужиків немає, що на такого спокусилася?
ВАЛЕНТИНА. Світланочко, даремно ви. Він талановитий. Він навіть вірші вночі написав.
СВІТЛАНА. Боже мій, вже й вірші були!.. Колись він і мені, ідіотці, віршами голову задурив!.. Так ви що, отут усю ніч вірші писали?.. Гарненька така п'єска виходить!.. Яке свинство!
ВАЛЕНТИНА. Світлано!.. А взагалі правильно… Всі мужики — свині!
СВІТЛАНА. Ах, свині? Звичайно. А ти що тут робиш?
ВАЛЕНТИНА. Те ж, що й ти — головою об стіну б'юся, тому що всі вони свині!
СВІТЛАНА. А ти краща?
ВАЛЕНТИНА. А яка різниця? Мабуть, ми всі не кращі. Але за що ми, жінки, такі нещасні?
СВІТЛАНА. Ми нещасні? Схопила чужого мужика — й нещасна? Це я нещасна... Ну, монтажниця, що далі робити будемо?
ВАЛЕНТИНА. Світлано, Світланочко, мила, киньте ви, втіштеся ви. Ну так, ну свинство, звичайно. Але ж вони й сліз наших не варті! Ну їх усіх, мужиків цих, ну їх, Світланочко. Давайте краще ми з вами помиримося, давайте… ну… вип'ємо... давайте краще поцілуємося, чи як?..
СВІТЛАНА. Ти! Ненормальна! Я краще з козою поцілуюся!
ВАЛЕНТИНА (сумно сміється). Ах, Світланочко… Не те, Світланко, не те… (Не договоривши, виходить через терасу.)
Входить Титаренко.
СВІТЛАНА. Ситий? А дружину нагодувати?..
ТИТАРЕНКО. А хіба ти ще вважаєш себе… що ти… голодна? Ну, підемо тоді до їдальні, спробуємо домовитися…
СВІТЛАНА. Ми спробуємо? Чи ти сам домовишся?! Колю, як я раніше не розгледіла, яке в тебе нутро? Ти ж за моєю спиною живеш!.. Завод зупинився — ти ж перший на скорочення попросився. Ти — не я! Я, як могла, лямку тягла, а ти тільки до біржі праці ходив!.. Він — інженер-конструктор, як же. Це нижче його гідності — вантажі тягати, хабарі давати… І що далі — цій монтажниці тебе віддати? Але вона — не я. Подивиться, подивиться, як ти до біржі ходиш, — і сама пошле якомога далі, письменник!..
Знову оживає репродуктор: "Шановні відпочивальники! Адміністрація турбази нагадує, що запис на екскурсії й до триденного лижного походу триває. Приємного вам відпочинку!"
Клацає тумблер.
ГОЛОС ІЗ РЕПРОДУКТОРА. Петровичу, як ти вчасно! Я знайшов! І навіть записати встиг: "Ранком прокидаюся й запитую себе: що ти зробив для України?.." Слухай — зараз магнітофон увімкну!
ТИТАРЕНКО (зі злістю зриває репродуктор зі стіни й відкидає до рампи). Світлано, вислухай мене!
Відчиняються засклені двері. Входить Валентина.
ВАЛЕНТИНА. Дія третя! Ті ж і Валентина!
СВІТЛАНА. Боже мій, театр триває!
ВАЛЕНТИНА. Світлано, пробачте, я… це тому, що я нервую… Навіщо я повернулася?.. Ви це… ви помиритеся — все у вас буде добре! (Титаренко хитає головою.) Колю, кохає вона тебе! Я кажу, давайте, Світланочко, поцілуємося. А вона — краще я козла поцілую. Все. Завіса! Не згадуйте лихим словом…
ТИТАРЕНКО. Чекай, Валентино.
Підходить до вікна, дивиться на ліс і озеро. На сонце напливає хмара, краєвид за вікном пригасає. Знову розсовуються стіни кімнати.
ТИТАРЕНКО (говорить, не обертаючись). Козел і є… А треба пробачення просити у вас. У обох. Правий мій сусід — навколішки встати. Та марно — ні у своїх, ні у ваших очах вже не підіймуся… ЩО найшло? Дійсно комета якась?..