ВАҐНЕР (зі щасливим видом). Але я втік!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Один мене вже заплутав, тепер і другий туди ж! Куди втік? Звідки? Навіщо?
ВАҐНЕР. У мене в країні зараз щось трапляється... але я втік!
ФАУСТ (подаючи ознаки життя). Самотужки?..
ВАҐНЕР (з пафосом). Ні, мені допомогли патріотично налаштовані офіцери!
МЕФІСТОФЕЛЬ (глузливо). І де ж вони?
ВАҐНЕР. Драпонули! Коли я заплатив за допомогу та виявилося, що більше в мене нічого немає...
ФАУСТ (похмуро). Патріотизм у твоїй імперії може бути тільки оплачуваним...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Все одно не розумію.
ВАҐНЕР (з образою). Та нічого незрозумілого! Ви кудись поділися, цінні папери перетворились на прах, підземні скарби не знайшли, у військах поразка за поразкою, отут щось і почалося. Я й сам не уявляю, хто й що, але навіть мої вірні орки почали роптати! І що мені залишилося?!
ФАУСТ. Нарешті! Народ прокинувся й скинув Ваґнера.
ВАҐНЕР. Яка нісенітниця, Генріху! Народ! Та хто його питає! Йому на чорне кажеш біле — він аж хрюкає від щастя. Чорт з нею, з цією імперією! Зараз доктор Фауст знайде мені яке-небудь малесеньке князівство — і почнемо все спочатку!
ФАУСТ. А ти повернися назад — і там почни все спочатку!
ВАҐНЕР. Ні, дзуськи! Де завгодно, тільки не з цим народом! Чинити зло — це я їм наказав, але (пауза) я уявив собі, як вони вдерлись до мого сховища, схопили, зґвалтували, потім знов зґвалтували, потім катували й знов зґвалтували… (Кричить). Це ви, ви у всьому винні! Ви підсунули мені край ідіотів!
ВАҐНЕР (кричить). Ось нехай керує ними хтось інший! А з мене досить! Наївся донесхочу!
МЕФІСТОФЕЛЬ. От ти й сказав.
ВАҐНЕР. Що я сказав?.. Докторе, нехай воно буде зовсім маленьким — ну, як Монако... А може бути — саме Монако?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ті самі слова: наївся донесхочу!
ВАҐНЕР. Звичайно, наївся! Може бути, в маленькому князівстві буде спокійніше?.. Ні, з часом я його, звичайно, зроблю трохи більше... потім ще більше...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ха-ха-ха! А часу, Ваґнере, нема! Немає в контракті ніякого "потім"!
ВАҐНЕР. Кинь, докторе! Так, я пам'ятаю: "Наївся донесхочу"! Але, по-перше, я зовсім не те мав на увазі, а по-друге — мені не до жартів: я ледве врятувався — до чого отут наш жартівливий контракт?..
ФАУСТ (до Мефістофеля). Ах ти чорт! У тебе й з ним був договір?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ха-ха-ха!
ФАУСТ. Почекай, дворушнику! (До Ваґнера). А якщо це не хтось інший, а саме народ? Бо більш не хоче, щоб його долю вирішували ваґнери й вимагає самоврядування?
ВАҐНЕР. Я навіть не розумію, що це таке!
МЕФІСТОФЕЛЬ (задумливо). Але ж я не так давно чув слушне слово... демократія... але від кого?.. Добре! До нас з вами це не має відношення!
ФАУСТ (задумливо). А якщо має?.. Демократія — гарне слово.
ВАҐНЕР (кричить). Цьому народові демократія?! З глузду з'їхали?! Адже я ще можу повернутися! А що?.. Монако... не мій масштаб! Зберу патріотичні сили — і як повернуся!..
ФАУСТ. Чекай! А що той народ, з яким ти воював?
ВАҐНЕР. Та яка різниця! Тріумфує й жене мої війська геть! Виявилось, що в нього навіть на гербі написано слово "Воля". А чи можна перемогти народ, на гербі якого написано "Воля"?
ФАУСТ (роздумливо). Лиш той життя й волі гідний — той, хто щодня іде за них на бій. Ґретхен! Здається, я дійсно посадив дерево... й бачу його перші плоди!..
МЕФІСТОФЕЛЬ (іронічно). Браво, докторе! Твій афоризм увійде до хрестоматій! Але до наших справ він теж не має жодного стосунку!
ФАУСТ (не слухаючи). Вільний народ на вільній землі... О як би я хотів оце побачити! І якщо це збудеться, я з легкістю скажу: "Спинися, мить! Прекрасна ти!"
МЕФІСТОФЕЛЬ (без іронії). Ну от. І ти сказав.
ФАУСТ. Сказав!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Нарешті! Назад свої слова не попросиш?
ФАУСТ. Ні! Я — не Ваґнер.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Хай буде так!
Знімає з себе накидку й накидає на рамена Фаустові. Миттєво проносяться тіні духів, феєрично змінюється освітлення, чутні вереск духів і громовий удар. Освітлення стає таким, яким було раніше. Як і в 4-й сцені першого акту, відбувається обмін тілами (душами), але вже зворотний. Актор, який до цього моменту був "Генріхом" (тобто Фаустом у тілі Мефістофеля), знову перетворюється на Мефістофеля. Актор, що був Мефістофелем у тілі Фауста, знову стає Фаустом. Фауст падає намертво.
ВАҐНЕР. Е... Генріху, а що це було?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Уже не Генріху! Ха-ха-ха! Як добре мені в моєму власному тілі!.. Немов додому з відрядження повернувся...
ВАҐНЕР. Е... А хто ти?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Я частка сили, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого... Однак для тебе це занадто складно! Я той, з ким ти підписав контракт!
ВАҐНЕР. Кинь жартувати, Генріху! Який ще контракт?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. Той самий, котрий підписав ти кров'ю!
ВАҐНЕР. Так, з доктором я підписав контракт — і то заради жарту! А доктор... Напевно, йому вже… й консиліум докторів… не допоможе... Виходить, і ніякого контракту немає!
МЕФІСТОФЕЛЬ. А ти ще й дурень, Ваґнере? Бачиш тільки оболонки? (Витягає з повітря договір і махає перед носом Ваґнера). Чудово! Зараз перевіримо тебе на почуття гумору!
Міцно бере Ваґнера під руку. Іншою рукою тягнеться до Фауста, що лежить на землі.
ГОЛОС (з неба). ЗАЛИШ ЙОГО! ВІН МІЙ!
Мефістофель і Ваґнер провалюються до пекла.
Душа Фауста підіймається вгору. Душі Фауста й Ґретхен зливаються в єдине ціле.**** Темрява.
Сцена 10-та (кінцева)
На небі.
Та ж темрява, що й наприкінці попередньої сцени.
ТВОРЕЦЬ (голос у темряві). Ходжу тим самим пішаком...
МЕФІСТОФЕЛЬ (теж у темряві). І що, я вже не можу йому завадити?.. Він буде прохідним?.. (Зі стукотом переставляє фігуру на шахівниці). Хоча б спробую!..
ТВОРЕЦЬ. Ну… спробуй… (Поступово набирає силу світло).
МЕФІСТОФЕЛЬ. Спробую — а що користі, Творцю, якщо все у Твоїх руках!?
ТВОРЕЦЬ (спокійно). Ти не правий, мій дух суперечності. До справ людських я не торкаюся.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Але ж торкнувся!.. І до моїх, як бачиш, теж! Мій контракт з Фаустом порушений через Тебе! А контракти треба виконувати!
ТВОРЕЦЬ. Ні, Мефістофелю, це ти його порушив. Контракти потрібно ще й вичитувати! До літери, до коми — "Стратити не можна помилувати" — а ти цього не зробив. Ти упустив одне малесеньке слівце — "якщо", а воно все міняє.
МЕФІСТОФЕЛЬ (вихоплює договір з повітря, вчитується). "Спинися, мить! Прекрасна ти!" — й ніякого "якщо"!
ТВОРЕЦЬ. Так! Саме так! А він сказав "якщо". Різницю розумієш? Але це умовне нахилення ти намагався видати за імператив, що був записаний в контракті, — виходить, контракт недійсний. Звичайно, якби ти вписав "якщо" заздалегідь... Втім, Мефістофелю, я завжди знав — погано ти рахуєш варіанти…
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ні, в цій справі Ти не правий, Творцю!
ТВОРЕЦЬ. На жаль, Мефістофелю, спілкування з Ваґнером пішло тобі не на користь. Фауст виконав своє земне призначення — до речі, не завдяки тобі, а всупереч, — виходить, заслужив на відпочинок, а не на геєну вогненну. Але й результату, що був обіцяний контрактом, він не побачив: адже далі ті ж "якщо". А якщо народ знову впаде до сплячки? А якщо посадить собі на шию нового Ваґнера?..
МЕФІСТОФЕЛЬ. А якщо ні?!
ТВОРЕЦЬ. А це ні від тебе, ні від мене не залежить — це не в наших руках. І якщо я втрутився, то тільки в тому, що мені належить.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Що саме?
ТВОРЕЦЬ. Воздаяння, Мефістофелю, воздаяння… (Робить хід). Усе — пішак на восьмій горизонталі, шах і мат. Гра закінчена.
МЕФІСТОФЕЛЬ. А відігратися?..
ТВОРЕЦЬ. Сьогодні — ні. Ти втомив мене — ізгинь!
Раптово лунає вибух. Як і на початку вистави, виникає відчуття масованого артобстрілу — він відбувається десь удалечині, однак його відсвіти й відголоси видно й чути на сцені.
МЕФІСТОФЕЛЬ (виразно підіймає пальця вгору). А нічого не закінчено, Творцю! Гра продовжується!
Зникає в пекельному полум'ї.
Знов, як і на початку вистави, звучить бас співака:
Істукан цей золотий
Волю неба зневажає,
Сміючись, перекидає
Заповіти всі святі.
І на втіху богу злата
Ллється кров по всій землі,
А пани і королі
Посилають брат на брата.
Люди гинуть за метал,
Люди гинуть за метал.
Сатана той править бал,
Той править бал.
Сатана той править бал,
Той править бал.
ЗАВІСА
* використано вірші Ґете в перекладі Миколи Лукаша — менш як 10% від загального обсягу тексту даної п'єси;
** https://www.youtube.com/watch?v=63_JD9qNG-A
*** фрагмент "Фауста" Ґете, переклад М. Лукаша;
**** сценічне рішення цієї метафори може бути досить простим: поруч з Фаустом з'являється Ґретхен — уже не в руб'ї, а в білому ангельському одіянні, — накидає таке ж одіяння на Фауста, допомагає йому встати й веде за собою.
Автор висловлює вдячність Павлу Босому, колезі по Конгресу літераторів України, професору театрального мистецтва (Торонто, Канада), за ідею "обміну тілами" між Фаустом і Мефістофелем, а також нагадує про чинне законодавство, авторське право й неможливість постановки п'єси без письмової угоди.
2014 — 2026