З вулиці — адже двері незамкнені! Після зарядки!
ТИТАРЕНКО (майже прокинувся, дивиться на годинник). Яка зарядка? Шоста година ранку!
ВАЛЕНТИНА (знову бадьоро). Ну й що? Я робоча людина — звикла рано…
ТИТАРЕНКО. А-а… Почекай, а вчора ти де була?
ВАЛЕНТИНА. А ти?
ТИТАРЕНКО. Отут.
ВАЛЕНТИНА. Не бреши! Я ж приходила… Не було тебе!
ТИТАРЕНКО. Був. Ну, виходив разів зо два…
ВАЛЕНТИНА. А міг не виходити? Міг?!
ТИТАРЕНКО. Ну… міг, а що?
ВАЛЕНТИНА. Не має значення. Ну, врешті-решт, дасть дамі хто-небудь прикурити чи ні?
ТИТАРЕНКО (прокинувся зовсім, дивиться на підлогу). А я ще до кімнати номер три корпусу три ходив… Тебе шукав… Знаєш, такої ганьби в моєму житті ще не було.
ВАЛЕНТИНА. Ну й що? Там ще одна Валентина є!
ТИТАРЕНКО. Та Валентина якраз на місці була. А ти, сказали, пішла… Та й ще з такою жалістю на мене подивилися…
ВАЛЕНТИНА (кричить). А ти хто такий? Хто ти такий, щоб за мною шпигувати?!
ТИТАРЕНКО. Що?! Добре, ніхто, вибач. Тільки я не шпигував. Сама кімнату назвала. І зараз сама прийшла… ні світ ні зоря…
ВАЛЕНТИНА. І ти вибач. Чого це я?.. Ну пішла, ну й що?.. Тебе отут не було, от я й пішла на танці. Тому й пішла, що тебе там сподівалася побачити! Хочеш — підемо зараз до цієї кімнати номер три, й усі п'ять сусідок тобі скажуть, як я прийшла одразу після танців і спати лягла?
ТИТАРЕНКО. Вчора вже сходив — досить. Лягла й лягла. Тільки мені навіщо сказала, щоб я на тебе отут чекав? От і чекав, як йолоп… поки не заснув за столом…
ВАЛЕНТИНА. А тобі дійсно я наснилася?
ТИТАРЕНКО. Дійсно.
ВАЛЕНТИНА. І… так відверто… голою?..
ТИТАРЕНКО. Відвертіше нікуди — ну й що?
ВАЛЕНТИНА. Колю, а мабуть, це любов?
ТИТАРЕНКО (з інтонацією Федорченка). Ах, любов, любов — найголовніше в житті. Все! Наснилася й наснилася. А зараз я прокинувся. (Дістає з валізи чисту сорочку, електробритву.) Зараз умиюся, поголюся й прокинуся зовсім… А ти йди!
ВАЛЕНТИНА (раптово схлипує). Куди?!
ТИТАРЕНКО. А туди. Куди збиралася. На зарядку. На перекур. До лазні. Заміж, нарешті (починає вмиватися).
ВАЛЕНТИНА. А мені вже перехотілося — заміж!
ТИТАРЕНКО. Через що раптом?!
ВАЛЕНТИНА. Через те! Щоб щоранку прокидатися й неголену пику бачити поруч на подушці?.. (Пауза.) Тьху, огидно!
ТИТАРЕНКО. Огидно дивитися, як напівголий мужик умивається? Так я не примушую. Йди вже…
ВАЛЕНТИНА. Поруч із мордою неголеною прокидатися огидно!
ТИТАРЕНКО. А ти за вродливого виходь.
ВАЛЕНТИНА. Немає вродливих. Розхапали, поки збиралася.
ТИТАРЕНКО. Все, Валю, закриваємо тему. Якщо це був першоквітневий розіграш, він тобі вдався. (Витирає обличчя рушником, бере електробритву.) А я, щоб не виглядати повним дурнем, повинен тепер разом із тобою посміятися. Ти за цим прийшла? Тоді будь ласка: ха-ха-ха!
ВАЛЕНТИНА. Прийшла, тому що прийшла. Я думала, ти зрозумієш. Я думала… Нічого я не думала! Просто повз ішла. І до тебе потягло. Мені ж пити не можна! Я миттєво п'янію. (Кричить.) Ти хоч знаєш, що в жінок алкоголь одразу в кров іде?
ТИТАРЕНКО. А я тебе поїв?!
ВАЛЕНТИНА. Ти — цілував! А я попереджала: не можна мене цілувати, можу з розуму зійти… Тобі що, зовсім мене не шкода?
ТИТАРЕНКО (подумавши). Шкода. Тільки не зрозумів, через що я тебе жаліти повинен. Що цілуватися не можна?..
ВАЛЕНТИНА. Через усе!.. Колю, поцілуй мене… (Світло за вікнами рожевіє, у ньому, як у кюветі з проявником, проступають озеро, лижня, сосни.)
ТИТАРЕНКО. Ти… Ти… Ти… не попадаєш в інтонацію, ти… перебріхуєш репліку!
ВАЛЕНТИНА. А ти Сент-Екзюпері читав — "ми відповідаємо за тих, кого приручили"? Давай ми з тобою в лижний похід на три дні підемо? А мабуть… на екскурсію після сніданку? Ну погуляй хоча б зі мною! Ти ж усе одно в лісі гуляти збирався… дихати…
ТИТАРЕНКО. А сусідок твоїх зустрінемо?.. Ти хоч розумієш, яку кашу заварюєш?.. І я її ще цілував!..
ВАЛЕНТИНА. Якщо хочеш знати, це я тебе першою поцілувала!
ТИТАРЕНКО. А мені здавалося — я...
ВАЛЕНТИНА. Гаразд! Ти мене поцілував! З розуму звів. І нехай тепер хто що хоче, те й думає! Ну? Підеш зі мною? Ти ж за мене тепер ніби відповідаєш.
Оживає репродуктор. Лунають сигнали точного часу. Бадьорий голос: "Доброго ранку, шановні відпочивальники! Запрошуємо на ранкову зарядку. Наші інструктори чекають на вас біля шостого корпусу. Вдалого вам дня!"
ТИТАРЕНКО. Валю, а знаєш — у тебе таке світло в очах…
ВАЛЕНТИНА. Яке світло?
ТИТАРЕНКО. Якого вчора не було...
ВАЛЕНТИНА. А це тому, що ти поруч!
Йде до тераси, виходить. Оживає репродуктор.
1-й ГОЛОС. Підйом, юнго! На камбуз відправлю картоплю чистити — спить він, як бабак!
2-й ГОЛОС. Петровичу, це ти?.. Котра година?
1-й ГОЛОС. Без п'яти хвилин звільнений! Спізнися я на хвилину — хто б трансляцію увімкнув?!
2-й ГОЛОС. А хіба вже час?
1-й ГОЛОС. Ще б пак!
2-й ГОЛОС. Петровичу, ти ж сам учора благословив… на танці… Й на канапу… натякнув…
1-й ГОЛОС. Ну… а подружка де?
2-й ГОЛОС. Ну… пішла, напевно… коли світати почало...
1-й ГОЛОС. А ти так і спав на вахті!.. Ганьба! І для України нічого не зробив!
2-й ГОЛОС. У сенсі?..
1-й ГОЛОС. У сенсі… Ранком прокинувся — і перша думка: що ти зробив для України?!
2-й ГОЛОС. Петровичу! Тумблер!..
Клацає тумблер. Тиша. Титаренко ошелешено дивиться на репродуктор. Відчиняються двері до коридору, входить Федорченко.
ФЕДОРЧЕНКО. Уже в повній бойовій? А дарма!
ТИТАРЕНКО (похмуро). Доброго ранку…
ФЕДОРЧЕНКО. Якщо він добрий! Ти що, не чув, що отут уночі було? Їдальня згоріла — сніданку не буде! Ввечері до директора якесь велике цабе приїхало, зі свитою, а серед ночі їм під цю справу шашличків схотілося. А кухарі роз'їхалися. От вони й вирішили самі у їдальні покуховарити. І накуховарили — тільки пожежних машин вісім штук приїхало, та пізно. Директор уже арештований. Головний кухар метушиться — хоча б сухим пайком людей нагодувати, а комори теж погоріли…
ТИТАРЕНКО. З першим квітня, Роскомпартовичу? Так воно вчора було…
ФЕДОРЧЕНКО. Нічого — весь квітень нікому не вір. Це я самому собі зранку настрій підіймаю… А знаєш, де танкісти горілку ховають, коли в частині сухий закон, а не випити не можна?! Хоч на запчастини танк розбери — не знайти! А пляшки, вони, рідненькі, у жерлах лежать і чекають, поки старші командири роз'їдуться. (Дістає із сумки стопочки, недопиті пляшки.) Будеш?
ТИТАРЕНКО. Зранку?!
ФЕДОРЧЕНКО. А я — буду (наливає, п'є). Хай краще свіжаком тхне, ніж учорашнім. Ну… між першою й другою… Де друга, там і третя. Усе, вже легше (роздягається, починає голитися).
ТИТАРЕНКО. Можна бутерброд? (Жує.) Слухай, Роскомпартовичу, ти мені вчора щось таке важливе казав. Чого я раніше не знав. Щось про любов…
ФЕДОРЧЕНКО. Ця ніч змінила мою думку.
ТИТАРЕНКО. Мою — теж.
ФЕДОРЧЕНКО. Та ти що! Ну, доповідай, як ніч провів!
ТИТАРЕНКО (жує). Ніяк. Сам.
ФЕДОРЧЕНКО. Слухай, ледь не порізався… Ну, Миколо, цільна ти людина! Поважаю. Кремінь! А не брешеш?
ТИТАРЕНКО. А навіщо мені брехати?
ФЕДОРЧЕНКО. Дійсно! Я, Колю, теж колись таким був. Я тобі вчора розповісти не встиг. Я ж, Колю, найвірнішим чоловіком був. Ти про "Вантаж-200" коли-небудь чув? А я не тільки чув — я віз. Свого кращого друга… З Афганістану…
ТИТАРЕНКО. Не з Ефіопії?
ФЕДОРЧЕНКО. З якої Ефіопії? З Афганістану — до Новосибірська.
ТИТАРЕНКО. Не до Мінська?
ФЕДОРЧЕНКО. А до чого тут Мінськ?.. Добре, я тобі потім розповім. Просто, Колю, зрозумів я тоді, що тільки мерзотник скаже жінці "ні"… (Пауза.) А мабуть, я і є мерзотник? Одну згадую — так все добре було, а на самому цікавому місці — сльози. Заревіла! Як, каже, я тепер чоловікові буду в очі дивитися?.. Про що це я?.. Так, як неприємність — її згадую.
ТИТАРЕНКО (флегматично жує). Знову перше квітня?..
ФЕДОРЧЕНКО. Коли — тоді чи зараз?
ТИТАРЕНКО. Тобі краще знати.
ФЕДОРЧЕНКО. Ну, якщо тоді… Пішла вона до начальника санаторію, скаргу на мене заявила, й таке перше квітня почалося…
ТИТАРЕНКО. Почекай, ти ж учора сказав, що вперше на турбазі!
ФЕДОРЧЕНКО. На турбазі — так, вперше. А в санаторіях бував. У військових. Коли служив. Ну, викликав мене начальник санаторію… Дав годину на збори… І до моєї частини подзвонив… І пообіцяв: кому-небудь ім'я її назву, він ще й до округу, й до Москви зателефонує, головнокомандувачу… А в частині, сам розумієш, скандал, суд офіцерської честі, службова невідповідність… Все зло в цьому житті від них, від жінок…
ТИТАРЕНКО. І до чого це ти?..
ФЕДОРЧЕНКО. Відчуваю, Колю, знову засипався я. Збирай, Роскомпартовичу, манатки — й у двадцять чотири години!.. Ще й листа на роботу надішлють. Щоб мені там веселіше працювалося.
ТИТАРЕНКО. Та що трапилось?
ФЕДОРЧЕНКО. Я вчора приятеля зустрів.
ТИТАРЕНКО. З Ефіопії?
ФЕДОРЧЕНКО. Що ти прив'язався із цією Ефіопією? Ефіоп!.. Василю, кажу, тобі ж одному у двох кімнатах нудно буде. Я ж не знав, що отут ще якісь люкси є! А він каже — та як-небудь. А я кажу — як-небудь ти міг і вдома. Коротко кажучи, знайшли спільну мову. А ранком прокидаюся — сам, як баобаб у пустелі Каракуми. Недобре це, відчуваю. Мабуть, мій приятель уже явку з повинної пише… за порушення санаторного режиму… А чому тоді мене не захапали?.. От доголюся — й на розвідку.
ТИТАРЕНКО (так само флегматично). А мене жінка надурила.
ФЕДОРЧЕНКО. Не хвилюйся через дурницю. Якщо не дружина — неважливо.
ТИТАРЕНКО. У нас із нею теж усе дуже цікаво було. А на самому цікавому місці — зникла.
ФЕДОРЧЕНКО. Що зникло?
ТИТАРЕНКО. Не що, а хто! Вона зникла. (Пауза.) А потім знову з'явилася, наче нічого й не було. Вибач, каже, пожалій мене, будь ласка.
ФЕДОРЧЕНКО. Тобі це що, наснилося, чи все насправді?
ТИТАРЕНКО. Спочатку наснилося, а потім насправді — тільки образно.
ФЕДОРЧЕНКО. А, якщо образно… А до турбази ти від неї втік? І навіщо її жаліти?
ТИТАРЕНКО. А в неї особиста трагедія. Огидно, каже, щоранку прокидатися й поруч на подушці неголену пику бачити…
ФЕДОРЧЕНКО (підморгує своєму відображенню в дзеркалі й сміється). Пика!
ТИТАРЕНКО. Ні, не пика… Рило!
ФЕДОРЧЕНКО. Рило!
ТИТАРЕНКО. А ще в неї алкоголь одразу в кров іде, й тому їй цілуватися не можна…
ФЕДОРЧЕНКО (сміється).