Що?! В мережу йде?! Зараз! (Гуркіт зникає, залишаються тільки голоси.) Петровичу, ти уявляєш, що Борис Миколайович заявив? Ранком прокинувся — і перша думка: ЩО ти зробив для України?
1-й ГОЛОС. Борис Миколайович? А з чого?..
2-й ГОЛОС. Мабуть, з горілки з перцем?!
1-й ГОЛОС. Дивно. Я його тільки-но бачив — мені він нічого такого… І тверезий… начебто... Коли це він тобі заявив?
2-й ГОЛОС (зі сміхом). Петровичу!.. Не наш Борис Миколайович! Тобто не Борис Миколайович, а Борис Миколайович — їхній президент! Я зараз по всіх радіопрограмах шукаю — мабуть, повторення буде?
1-й ГОЛОС. А він через що? Горілки з перцем прийняв?
2-й ГОЛОС (зі сміхом). І українським салом закусив!..
1-й ГОЛОС. Юнго! Відставити ці дурниці! Дозволяю на танці сходити.
2-й ГОЛОС. А потім чого?
1-й ГОЛОС. А канапа у нас отут навіщо?
2-й ГОЛОС. А ти, Петровичу?..
1-й ГОЛОС. А я — додому, відпочивати… Дідько, юнго, в тебе ще й тумблер не вимкнений!
Клацає тумблер, тиша. З коридору входить радісний Федорченко.
ФЕДОРЧЕНКО (не роздягаючись і наспівуючи, відкриває шафу, щось розпихує по кишенях.) Трам-па-ра-ра, виблискуючи сталлю, підуть машини у запеклий бій... (Дивиться на електричну лампочку, що горить під стелею.) Дивно, а в нас горить!
ТИТАРЕНКО. Що горить?
ФЕДОРЧЕНКО. Світло! Ти що, на танцях не був?
ТИТАРЕНКО. Там же лекція спочатку.
ФЕДОРЧЕНКО. Скасували. Замість лекції — одразу танці. Обіцяли від вечері й до упаду. А тільки народ у смак увійшов — електрика пропала!
ТИТАРЕНКО. І що тепер робити будеш?
ФЕДОРЧЕНКО. Ну що отут зробиш?.. (Приречено.) Знову на танці піду. І тобі раджу. Слухай наказ, Миколо! Кроком руш на танці!
ТИТАРЕНКО. Там же світла немає!
ФЕДОРЧЕНКО. А ми в темряві й без музики!.. Перше квітня, Колю!.. Все там гаразд, підемо!
ТИТАРЕНКО (вагається). Я… ні… я попрацювати вирішив. (Дістає з валізи пачку паперів, кулькову ручку, сідає до столу, розкладає папірці.)
ФЕДОРЧЕНКО. Яка ще робота на відпочинку?!
ТИТАРЕНКО (крізь зуби). Ти ж мені слова не даєш сказати! А я сюди, між іншим, приїхав п'єсу писати!
ФЕДОРЧЕНКО (здивовано). Ну тоді пиши, Шаляпін. Заважати не буду. Ціла творча ніч у тебе попереду (виходить).
ТИТАРЕНКО (намагається зосередитися, але, почувши кроки або сміх, підхоплюється, підходить до дверей тераси, дивиться в темряву, відчиняє двері до коридору, знову намагається зосередитися, нарешті читає рукопис — кожного разу відволікаючись, коли чує сміх або кроки). Секретар парткому: "Товаришу Сидорчуку, ви завжди були зразковим комуністом, виконували план, не робили прогулів. Але ситуація змінилася. Діяльність КПРС, ви знаєте, тепер під забороною". — Сидорчук: "Іване Івановичу, що тепер з нами буде?" — Секретар: "Не хвилюйтеся. Репресій не буде. Комуністи, які не заплямували себе участю в державному перевороті, можуть жити спокійно. Я вас викликав… вибачте, я вас запросив, щоб вручити вам вашу облікову картку. Розпишіться отут, що ви її одержали". — Сидорчук: "А далі що — спалити?" — Секретар: "Ви можете її спокійно зберігати. Я ж сказав: репресій не буде". — Сидорчук: "А з вами що буде, Іване Івановичу?" — Секретар: "Я теж себе нічим не заплямував. Я, як і всі, нічого не робив — чекав, що буде далі". — Сидорчук: "От і дочекалися…" — Секретар: "Товаришу Сидорчуку!.. — похопився, дивиться в облікову картку, міняє тон. — Усе гаразд, Миколо Миколайовичу, я тепер заступник директора із загальних питань. А ви, як і раніше, представник славетного робітничого класу. І мені, й вам немає в чому себе дорікнути". — Сидорчук: "Але далі як? Хто тепер буде здійснювати керівну й направляючу роль?" — Секретар: "Тепер, Миколо Миколайовичу, у нас демократія, свобода слова й свобода совісті. Треба просто жити по совісті, і все буде як треба". — Сидорчук: "І ніхто не буде направляти, керувати й захищати?" — Секретар: "Від чого — захищати, Миколо Миколайовичу?" — Сидорчук: "Я поки не знаю, але раптом знадобиться… ну, на майстра поскаржитися хоча б…" — Секретар: "Ну, ще профспілки є. Вони себе теж нічим не заплямували, а зайняли правильну вичікувальну позицію. Можете до профспілки скаржитися". — Сидорчук: "І на майстра? Але він теж член профспілки". — Секретар: "Але раніше ви не боялися скаржитися, коли він був членом КПРС?" — Сидорчук: "Але тоді мене КПРС і захищала. А йому ви теж вручили облікову картку?" — Секретар: "Як і вам. До речі, якщо діяльність компартії буде коли-небудь відновлена, ви маєте право на членство в ній. Як і у будь-якій іншій партії". — Сидорчук: "Але якщо партій буде багато, яка з них буде нас захищати? До якої з них можна буде скаржитися?" — Секретар: "Ну, якщо на майстра, то можете й до мене — бо я тепер заступник із загальних питань…"
Знову (і знов-таки — на розсуд режисерові) розсуваються стіни кімнати, відкриваючи танцювальну залу клубу. Танці в розпалі. Гримить музика. На першому плані витанцьовує у захваті Федорченко. І тільки Титаренко, самотній і апатичний, залишається осторонь від цього свята життя… Стіни кімнати повертаються на своє місце: декорації й освітлення стають такими, як були раніше. Тиша.
ТИТАРЕНКО. Що за нісенітницю я написав?! (Мне сторінку, шпурляє її на підлогу, знову прислухається до кроків і сміху за вікнами, бере ручку, пише на новому аркуші.) Вона сказала, чекай тут, я прийду після вечері… (Мне й шпурляє на підлогу й цю сторінку, пише.) Якщо жінка сказала "може бути"…
Відчиняються двері з коридору. Титаренко радісно підхоплюється. До кімнати ввалюється майже щасливий Федорченко.
ФЕДОРЧЕНКО. Як успіхи, Езоп?
ТИТАРЕНКО. Танці скінчилися?
ФЕДОРЧЕНКО. Ще ні. Раджу піти, поки ще не всі до упаду. Це я вже відтанцював. Візьму дещо й іду на всю ніч, як і обіцяв.
ТИТАРЕНКО. Знову — перше квітня?
ФЕДОРЧЕНКО. Ні, цілком серйозно.
ТИТАРЕНКО. Тоді… я зараз. За хвилину! (Хапає з вішалки пальто, вибігає.)
ФЕДОРЧЕНКО. А за хвилину можна й не встигнути!
ТИТАРЕНКО. Та відчепися! Сам розберуся!
Федорченко дістає з шафи сумки, пляшки, закуски, пластмасові стопочки, складає в одну сумку, швидко чистить зуби над раковиною вмивальника, йде.
Входить Титаренко. Дивиться на засклені двері. Не знімаючи пальта, сідає біля столу.
Знову зненацька починає говорити репродуктор:
1-й ГОЛОС (жіночий). Як тут цікаво! Це справді бойова радіорубка?..
2-й ГОЛОС (голос "юнги" з попереднього епізоду). Як на есмінці!
1-й ГОЛОС. Як цікаво! А канапа навіщо?
2-й ГОЛОС. А щоб радист міг відпочити без відриву від ефіру. Дідько! Тумблер!
Клацає тумблер, тиша. Титаренко підхоплюється. Відчиняє засклені двері. Зачиняє. Відчиняє двері до коридору. Зачиняє. Дивиться на годинник. Сідає до столу, пише. Кладе голову на руки. Пригасає світло. Відчиняються засклені двері. Входить Валентина. Підходить до Титаренка. Гладить його волосся. Титаренко підіймає голову, дивиться на Валентину, встає. Вони обіймаються. З репродуктора починає звучати повільне танго. Титаренко й Валентина танцюють. Не припиняючи танцю, цілуються. Валентина розстібає на Титаренку пальто й кидає на підлогу. Він кидає на підлогу її шапку й шубку. Валентина розстібає на ньому піджак, він теж падає на підлогу. Слідом — сорочка Титаренка й блузка Валентини. Відчиняються двері з коридору, входить Федорченко. Мовчки дивиться. Відчиняються засклені двері. Входить жінка в замшевій куртці. Дивиться, наближається до Федорченка. Федорченко робить крок назустріч. Теж починають танцювати. Світло продовжує меркнути. На підлогу падають замшева куртка, пальто Федорченка, піджак, блузка його партнерки. Федорченко і Титаренко зближуються, міняються партнерками, розходяться, знову зближуються, знову міняються… Світло гасне, вмикається стробоскоп, музика змінює ритм, звучить все енергійніше. Все відвертіше стає танець. На високій ноті музика обривається, гасне стробоскоп. Повна темрява. Повна тиша.
Дія друга
Та ж кімната. Темно. За вікном ледь жевріє ранок.
Титаренко в майці спить, сидячи за столом. На підлозі валяються його пальто, піджак, сорочка, зім'яті сторінки рукопису. Стукіт у засклені двері. Титаренко підіймає голову. Двері відчиняються, входить Валентина.
ВАЛЕНТИНА (бадьоро). Привіт! У тебе сірників немає? Вранці на зарядку побігла, а курити хочу… сил моїх нема…
ТИТАРЕНКО (все ще сонний). Ти звідкіля?
ВАЛЕНТИНА. Звідтіля. З вулиці. Після зарядки!
ТИТАРЕНКО. А чому одягнена?
ВАЛЕНТИНА. А як — голою на морозі?.. А ти чого так — у майці й речі розкидані?..
ТИТАРЕНКО. А це ти розкидала.
ВАЛЕНТИНА. Коли?
ТИТАРЕНКО. Ну… тоді… А сама вже одягнутися встигла?
ВАЛЕНТИНА. Встигла, як бачиш! А сусіда твого знову немає?
ТИТАРЕНКО (оглядаючись). Немає. А де він подівся? І коли? При тобі?..
ВАЛЕНТИНА (стурбовано). Колю, що з тобою?
ТИТАРЕНКО. Не знаю… Почекай… А ти?.. Звідки ти взялася, та ще й одягнена? Я ж тебе роздягнув…
ВАЛЕНТИНА. Колю, мабуть, "швидку" викликати? Я — звідтіля, з вулиці, після зарядки, а з тобою що? (Вмикає в кімнаті світло.)
ТИТАРЕНКО (зі здивуванням дивиться на розкиданий одяг). Ти хочеш сказати, це я сам, чи що?.. Я завжди одяг акуратно вішаю…
ВАЛЕНТИНА. Колю, з тобою таке вже було?
ТИТАРЕНКО (зі стогоном розпрямляється, розтирає затерплі руки). Виходить, наснилося? Але який реальний сон… Вперше в житті…
ВАЛЕНТИНА. Так ти в порядку?
ТИТАРЕНКО (ще в півсні). У повному. Тільки не прокинувся ще. Ти мені снишся?..
ВАЛЕНТИНА. Ні. Якщо хочеш, вщипну.
ТИТАРЕНКО. Якщо хочеш, вщипни. (Встає, збирає одяг, розгладжує долонею піджак, вішає на спинку стільця, із сумнівом дивиться на сорочку, кидає до шафи.) Тільки не розумію, що тут ти робиш, якщо не снишся. Чи це таки насправді було?
ВАЛЕНТИНА. Що було?
ТИТАРЕНКО. Ти.
ВАЛЕНТИНА. І що ми робили?
ТИТАРЕНКО. Сама не знаєш?
ВАЛЕНТИНА. Колю, не було мене отут.
ТИТАРЕНКО. Точно? І не пам'ятаєш, як ми танцювали, я тебе роздягав?..
ВАЛЕНТИНА. А я?
ТИТАРЕНКО. А ти — мене. А якщо це був не сон, як ти сюди потрапила?
ВАЛЕНТИНА.