МЕФІСТОФЕЛЬ. Вітаю! Викликали, шефе!
ВАҐНЕР. Де тебе чорти носять, Фаусте?! І де твій помічник... цей, як його... Генріх?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Вже тут (входить Фауст). Чого бажаєте зараз?
ВАҐНЕР. Того, що було обіцяно, — весь світ у цукерковій обгортці. А зараз дрібниця. Два маленьких, але негайних бажання. Перше… Ні, хай перше буде другим. Задоволення насамперед, службовий обов'язок — потім. Хочу Прекрасну Єлену Троянську!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Але у вас вже є — ця... як її... гімнастка й чемпіонка всього у світі!
ВАҐНЕР. Одне іншому не заважає!.. От чорт! Ти збив мене, Фаусте, все зіпсував! Добре! Нехай перше, котре я вирішив зробити другим, знову стане першим. Виконаю спочатку службовий обов'язок. Як там Таврида?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Шефе, Таврида ваша. Ви забули?
ВАҐНЕР. Жартуєш?.. Нічого я не забув! (Скандує). Таврида наша! Таврида наша! Таврида наша! Як вона? Процвітає?
ФАУСТ. Ні.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ще як!
ВАҐНЕР. Не зрозумів! Процвітає чи ні?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Процвітає все: хабарництво, корупція, казнокрадство... Я нічого не упустив?..
ВАҐНЕР. Але за звітами все гаразд!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так, дякую за підказку! Окозамилювання й бюрократизм процвітають теж! І не треба дивитися на Генріха, ви заборонили йому торкатися до справ Тавриди — посадили там своїх людей. (Убік). Мої майбутні клієнти, найголовніше — без жодних зусиль!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Звичайно! Вони віддані своїм кишеням! А кишені в них глибокі...
ВАҐНЕР. І що робити з тою Тавридою?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Краще запитайте, що робити з чиновниками, яких ви туди посадили! (Убік). А що як придумає — й вже сьогодні вони будуть моїми?!
ВАҐНЕР. Я зрозумів! Я... (з острахом дивиться на Фауста) я нашлю на них… прокляття! А, Генріху?.. Ні, я напущу на них ревізію!
МЕФІСТОФЕЛЬ (знов сміється своїм фірмовим мефістофельським сміхом). Ха-ха-ха!
ВАҐНЕР. Тоді, мабуть, дати їм ще грошей? Я накаджу міністрові фінансів. Ну... може бути, вони там вже накралися донесхочу й тепер хоч що-небудь піде на діло?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ха-ха-ха!
ФАУСТ. І державна скарбниця майже порожня!
ВАҐНЕР. І що робити?
МЕФІСТОФЕЛЬ (вкрадливо). Накажіть міністрові фінансів терміново випустити які-небудь цінні папери... ну... не знаю... акції, облігації, бони, сертифікати...
ВАҐНЕР. А що, мабуть, ідея!
ФАУСТ. Ваґнере! Ад'юнкт-недоучка! Навіть не знаєш, що є таке слово: економіка! Ти розориш країну. Будь-який цінний папір повинен мати забезпечення!
МЕФІСТОФЕЛЬ (вкрадливо). А забезпеченням стануть підземні скарби, що ще не знайдені, але... їх вже шукають і от-от знайдуть...
ФАУСТ. Яка нісенітниця!
ВАҐНЕР. Накаджу — й знайдуть! А я вже зумію ними розпорядитися! Подумаєш, якась Таврида!
ФАУСТ. Але її народ — це тепер твої піддані!
ФАУСТ. Важко пишатися батьківщиною на порожній шлунок...
ВАҐНЕР. А я виправлю справу. Почну війну та додам до Тавриди… О! Я багато чого додам!
ФАУСТ. Жодному народові не потрібна війна!
ВАҐНЕР. Ти про який народ зараз, Генріху? Про цих? Ха! Ці підуть! І витимуть від щастя! До того ж я не скажу, що це війна. Так, дрібниця — маленька військова операція. І підуть! З захопленням! І зло чинитимуть з радістю. І вбивати — з насолодою!
Фауст. Але і їх убиватимуть!
ВАҐНЕР. Та й що? А я накаджу за кожного вбитого платити родині такі гроші!.. Та вони на похороні плакатимуть від щастя. А решта — від заздрості, що в них ще нікого не вбили!
ФАУСТ. Але це кров!
ВАҐНЕР. І чудово! Чим більше крові...
ФАУСТ. Тим більше горя й страждань для народу!
ВАҐНЕР. І добре! Зате, коли війна закінчиться, яке полегшення відчує народ — навіть на порожній шлунок. Народ буде боготворить мене, коли я дам йому перемогу! Навіть десятиріччя потому! А перемогу ви мені забезпечте! Вільні обидва!
ФАУСТ (Мефістофелю; кричить). Не роби цього! Тобі начхати, а я йому не спільник! (Дивиться на свої руки). Я вже бачу цю кров! Вона буде на кожному в цій імперії! (Біжить зі сцени).
МЕФІСТОФЕЛЬ. А як же Прекрасна Єлена?..
ВАҐНЕР. Потім! На десерт. У день перемоги — для повного тріумфу! Вільні!
Сценою проносяться духи пекла.
Сцена 4-та
Мефістофель сам на авансцені.
МЕФІСТОФЕЛЬ (під час цього монологу, більшою частиною блазнівського, він може спускатися до глядацької зали, вештатись поміж рядами, знову повертатися до авансцени, сідати, звісивши ноги до зали, і так далі). Ну й дилема! Дійсно пастка для чорта!!! Пощастило ж мені зв'язатися з цією парочкою! Мета одного протилежна намірам іншого. Якщо я допомагаю Ваґнеру, то віддаляю хвилину, коли Фауст нарешті вигукне: "Спинися, мить! Прекрасна ти!" Якщо допомагаю Фаусту, як змусити Ваґнера сказати "наївся донесхочу"? Ну й позиція — просто пат! Мені що — валандатися з ними до самої пенсії?.. А якби я зміг розділити це завдання на два та вирішити кожне окремо? Приміром, швиденько змусити Фауста сказати: "Спинися, мить! Прекрасна ти!" — та й все, ця фігура йде з шахівниці. А без Фауста Ваґнер швидко скаже своє "наївся донесхочу" — це я забезпечу!.. Рішення? Так! Проблема тільки одна — сам Фауст. Не скаже він "спинися, мить" ні з того ні з сього! Вчений, чорт його забирай! Він повинен у цьому переконатися особисто — що вона прекрасна! Зважити на аналітичних вагах і розглянути на скельці в мікроскопі... Тоді, може бути, навпаки? Спочатку — Ваґнер? Завдання взагалі найпростіше! Він у мене у два тижні наїсться донесхочу! У два з половиною — це крайній термін... Я вже бачу, якою буде остання крапля. Ранком просинається. Голова болить! Бо похмілля. На бабів, що поруч, навіть дивитися не може. Якась лізе до нього з ласкою, а він її відштовхує та й кричить: досить, наївся донесхочу! І ось тут (клацає пальцями) з'являюсь я.
Але… (Замислюється). Для цього, напевно, доведеться жертвувати всім — економікою, фінансами… Як тоді Фауст досягне своєї високої мети? Чим забезпечить розвиток наук і мистецтв — палкими промовами з високої трибуни?! Знову пат!..
Щось я починаю виводити логічні ланцюжки, нібито якийсь вчений. Напевно, перебування в чужому тілі накладає свій відбиток... Був би я людиною, то б сказав: лишилося тільки покластися на Всевишнього... Але я знаю, що там, нагорі, ніхто й пальцем не поворухне... тим більш для мене!.. Гаразд. Спробуємо спочатку. Як першим вивести з гри Фауста?.. Ну, якщо плюнути на його високу мету — це легко! Вистачить якої-небудь дрібної капості — зробити його черевики на два розміри менше, й все! Нехай походить у тісних черевиках один день! Ввечері, коли роззується, мимоволі закричить: "Спинися, мить! Прекрасна ти!" Так?.. Так! Але... йому дана свобода волі: якого чорта він буде цілий день ходити в тісних черевиках? Роззується — й піде босоніж!.. Виходить, першим все-таки повинен піти з дошки Ваґнер?.. О, чорт, чорт, чорт! Замкнене коло! А вихід один: поки не знаю як, а доведеться жертвувати Фаустом!
З'являється Фауст.
ФАУСТ. Вправляєшся в риториці?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ти чув?!
ФАУСТ. Ні. Точніше — чув, але не слова... так, неясне буркотіння...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Хвала Творцеві... що не втручається в земні справи!
ФАУСТ. А я вже хотів би, щоб Він втрутився! Ваґнер збожеволів! Усе, що я встиг зробити, він зруйнував умить!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ну, ще не зовсім...
ФАУСТ. Зруйнує! Скажи, навіщо ти йому слугуєш?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Ну, бачиш… (Убік). Не казати ж йому про контракт!.. Заради тебе!
ФАУСТ. Заради мене?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. А як інакше ти отримав би можливість шукати свою високу істину та втілювати її в життя?
ФАУСТ. Так... Але Ваґнер!..
МЕФІСТОФЕЛЬ. А де я візьму тобі іншого? Кожен народ — ха-ха-ха! — має такий уряд... на який він заслуговує! Або навпаки: кожен народ заслуговує такий уряд, що його має — ха-ха-ха! — у хвіст і гриву! (Попереджаючи реакцію Фауста на відверту непристойність). Цитата — не я придумав!
ФАУСТ. Тобто я заслуговую на Ваґнера?! Та у мене від його планів знов починається відраза до життя...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Що ж, воля твоя: кажи чотири слова — і ти вільний від земних пут!
ФАУСТ. Не знущайся! Більш огидної миті я ще не переживав! Так би й завив... як той собака...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Добре. Спробуємо з іншого кінця. Сформулюй свій ідеал — і, мабуть, обійдемося без Ваґнера?
ФАУСТ. Усього три слова: Краса, Любов, Знання. Всі три з великої літери... На них, я зрозумів нарешті, тримається всесвіт...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так просто? Ну, красою я тебе завалю вище тім'ячка — хоч зараз! Разом з любов'ю, якщо погодишся, що велика літера не обов'язкова, — скільки завгодно! А знання є в тебе й без мене! Почнемо?..
ФАУСТ. Йди до дідька!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Не подобається мені твій настрій, докторе, поговоримо в іншому місці.
Сцена трансформується.
Сцена 5-та
Інтер'єр на розсуд режисерові.
Це може бути кабінет Мефістофеля в резиденції Ваґнера, кімната-бар, більярдна або, нарешті, командний пункт, де ведуться приготування до війни.
Якщо це КП, то по його стінах розвішані мапи, розмальовані товстими червоними, синіми й чорними стрілами, що позначають напрямки головних і флангових ударів і обхідних маневрів; у мапи уткнуті різнобарвні прапорці. Якщо це більярдна, то Фауст і Мефістофель ведуть діалог, граючи в більярд; і так далі.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Фаусте, я зрозумів, тобі не вистачає жінки!
ФАУСТ (роздратовано). Якої ще жінки?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Звичайно — найкращої! Ваґнер бажає Прекрасної Єлени, але (інтригуючи) першим з нею можеш зустрітися ти... Влаштуємо тобі відрядження... Коштом Ваґнера, звичайно! (Сміється).
ФАУСТ (вибухає). Туди?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Звичайно. До Прекрасної Єлени.
ФАУСТ. От сам і зганяй до неї!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Фаусте, ти навіть не розумієш, від якого кайфу відмовляєшся. (Вкрадливо). Тільки уяви собі: ти з Прекрасною Єленою — найкрасивішою жінкою у світі...