Ну… Ні… Не знаю… Можна вас поцілувати?
ВАЛЕНТИНА. А ти зрозумів, навіщо я приїхала?
ТИТАРЕНКО. Зрозумів.
ВАЛЕНТИНА. І що?
ТИТАРЕНКО. Хочу поцілувати.
ВАЛЕНТИНА. А в самого обручка на пальці!
ТИТАРЕНКО. Обручка?.. Ну й що? Це… неважливо… Це… Я ж не обручку хочу поцілувати!
ВАЛЕНТИНА. Ні, ні, тільки не це!
ТИТАРЕНКО. Чому?
ВАЛЕНТИНА. Не можна мене цілувати! Я можу з розуму зійти!
ТИТАРЕНКО. А я вже!
ВАЛЕНТИНА. Що вже?
ТИТАРЕНКО. Вже зійшов! Усе — цілую!
ВАЛЕНТИНА. Нізащо! (Стрибає на стіл.)
ТИТАРЕНКО. А я все одно хочу! (Стрибає на стіл слідом за нею.)
ВАЛЕНТИНА. Ніколи! (Хапає стілець, ставить на стіл, стрибає на сидіння стільця.)
ТИТАРЕНКО. Ну що мені зробити, щоб ви сказали "так"?! (Хапає інший стілець, ставить на стіл поруч, стрибає на сидіння.)
(Зауваження. Автор не наполягає, що це рішення мізансцени — єдине, просто хоче показати, що воно може бути й гротесково комічним: приміром, жінка, побачивши мишу, здатна встрибнути й на стілець, і на стіл.)
ВАЛЕНТИНА. Ну, будь ласка, не треба.
ТИТАРЕНКО (жалісно). Ну, будь ласка…
ВАЛЕНТИНА. Ну, цілуй. (Цілує його сама.)
ТИТАРЕНКО. У тебе дійсно гарні очі. (Цілує.) І парфуми. (Цілує.) Як тебе звати? (Цілує.)
Розсуваються декорації (стіни кімнати), Валентина й Титаренко опиняються просто на березі озера. Сонячне світло стає весняним і теплим, по-весняному співають птахи (втім, і це рішення, як і попередні й наступні, автор залишає на розсуд режисерові).
ВАЛЕНТИНА. Валентиною. А тебе?
ТИТАРЕНКО (цілує). Миколою. Колею. (Знову цілує.) А мені тебе от так Валентиною й звати?
ВАЛЕНТИНА. Як захочеш — так і зви.
ТИТАРЕНКО (цілує). А тобі як більше подобається?
ВАЛЕНТИНА. Мені все подобається, аби звали. Як захочеш — зви, як покличеш — я вже тут (сміється, вивільняється з обіймів). Досить, Колю.
ТИТАРЕНКО. Чому?
ВАЛЕНТИНА. Ну, тобі, напевно, писати треба. Писати, писати…
ТИТАРЕНКО. Ну… не тільки.
ВАЛЕНТИНА. А ще що?
ТИТАРЕНКО. Ну, лісом гуляти. Дихати. Сюжет обдумувати.
ВАЛЕНТИНА. І все?
ТИТАРЕНКО. Валю, я все зрозумів! (Цілує.)
ВАЛЕНТИНА. Відпусти! Хочеш, щоб я зовсім з розуму зійшла?
ТИТАРЕНКО. Хочу. Дуже хочу. Зійди, будь ласка!
З репродуктора крещендо лунає "тема долі", яку обриває дикторський текст:
"Шановні відпочивальники! Нагадуємо: до вечері залишилося пів години. Після вечері всіх запрошуємо до клубу на лекцію "Активний відпочинок — основа здорового життя". Після лекції — танці. Приємного вам відпочинку".
ВАЛЕНТИНА. От бачиш? (Титаренко знову тягнеться з поцілунком, але Валентина вже зістрибнула зі стільця на стіл.) А я ще кучері не зробила. (Титаренко зістрибує слідом, але Валентина вже зістрибнула на підлогу.) Все! Отримав своє — досить.
Стіни кімнати повертаються на своє місце: декорації й освітлення стають такими, як були раніше.
ТИТАРЕНКО. Все?!
ВАЛЕНТИНА. Тобі замало?
ТИТАРЕНКО. Замало!
ВАЛЕНТИНА. Добре. Зайди за мною після вечері. Корпус три, кімната три, не важко запам'ятати. Або ні — я сама до тебе прийду. Через ці двері (виходить крізь двері на терасу).
ТИТАРЕНКО (вслід). Так, так, приходь!
Збирає гроші з підлоги, ставить на місце стільці, починає розпаковувати валізу. Усе валиться в нього з рук. В інші двері входить Федорченко.
ФЕДОРЧЕНКО. Розпаковуєшся?! Дарма! Пакуй речі.
ТИТАРЕНКО. Навіщо? Чому?
ФЕДОРЧЕНКО. Надзвичайна подія, Колю! Директор турбази з касиркою втік. Котрій ми сьогодні гроші здавали. Разом з касиркою й грішми й втік, собака! Тебе ще не допитували?.. Мене вже допитали. Якщо до ранку не спіймають, відпочинок закінчений. У них у їдальні харчів тільки на сніданок залишилося. От сніданком нагодують, до автобуса й — не плач, дівчисько, пройдуть дощі!..
ТИТАРЕНКО. Чортзна-що! Ти це серйозно?
ФЕДОРЧЕНКО (регоче). З першим квітня, Колю! Забув, яке сьогодні число? Я, якщо чесно, теж забув. (Різко обриває сміх.) Але нагадали!..
ТИТАРЕНКО (з полегшенням). Роскомпартовичу! А я повірив! З першим квітня! А виявляється, все гаразд…
ФЕДОРЧЕНКО. Не все, Колю, офіційна обстановка анулюється.
ТИТАРЕНКО (обурений). Знову розігруєш?! Ми ж усе вирішили. Йдеш на розвідку. Знаходиш. Йдеш.
ФЕДОРЧЕНКО. Йти нема куди, Колю. Ніяких умов! Серйозно. Дев'яності надворі, а у них отут і досі совдепія й ніякої свободи. Вони, виявляється, бабів менше ніж по шість штук не поселяють, зрозумів? Тому, до речі, в них і путівки копійчані.
ТИТАРЕНКО. Ну й що?
ФЕДОРЧЕНКО. А те, що за таким розкладом в адміністрації ніякого головного болю. Вони ж усі шість так і дивляться одна за одною. Одна тільки подумала, а п'ять уже насторожі. І все! У Багдаді все спокійно! Ніхто ні з ким не спить. Тому адміністрація спить спокійно.
ТИТАРЕНКО. А по двох їх не селять?
ФЕДОРЧЕНКО. По двох! Дві — вони зговоритися можуть. Але ж який контингент, Колю! У деяких чортенята з очей так і стрибають! Якщо таку — просто зараз — не полюбити, пропаде дівка! А умов немає!
ТИТАРЕНКО. Ну вигадай що-небудь! Ти до тієї, із чортенятами, а я…
ФЕДОРЧЕНКО. А ти? Отут з іншими п'ятьма? Ой, Колю, що з тобою до ранку буде!..
ТИТАРЕНКО. Ти що?!
ФЕДОРЧЕНКО. Нічого. Перше квітня, жарт. Вибач, якщо невдалий.
ТИТАРЕНКО. І нічого не можна зробити? Ну мізкуй, у тебе ж досвід!..
ФЕДОРЧЕНКО. Та досить, Колю… Я тобі отут наговорив… Ні, по молодості всяке було. А потім подумав — от так усе життя метеликом пурхати? Треба щось вирішувати. А отут — Ефіопія. І… Ти про "Вантаж-200" чув? А я не тільки чув — я віз. Свого кращого друга — "Вантаж-200". До Мінська. До родини. Усе честь по честі. Прапор схилений. Салют. Потім, коли пом'янули, коли всі розійшлися, дружина його плаче, я з нею на кухні сиджу — усе про нього розповідаю, який він друг був і мужик що треба. Поки не виплакалася вона. Застелила мені ліжко в сусідній кімнаті. А вночі… прийшла. Розумієш, у неї ж нікого — він тільки й був. Дві дочки маленькі в іншій кімнаті сплять. Вони ще і не зрозуміли нічого. Така у неї одинокість… Я, думаю, останньою сволотою буду, якщо прожену її. І перед нею. І перед другом…
ТИТАРЕНКО. Мабуть, і неправильно, але ти, напевно, правильно вирішив.
ФЕДОРЧЕНКО. Але отут я й подумав: ну одружусь, а скільки жінок через це так і залишиться нещасними! Адже ж уся радість у житті — від них, від жінок!.. А сьогодні… Не знаю, Колю, мабуть, це знак? Зупинися, Федорченко, годі?.. (Пауза. За вікнами розливається червоний півморок.)
ТИТАРЕНКО (приречено). Виходить, тут сьогодні ночувати будеш?..
ФЕДОРЧЕНКО. Пішли вечеряти. Я, коли їм, краще мізкую (виходить).
Титаренко одягається. Стукіт у засклені двері. Входить Валентина.
ВАЛЕНТИНА. Ну як я? (Знімає шапку.)
ТИТАРЕНКО (запалюючи світло). Ну… непогано… Валю, а вас у вашій кімнаті номер три, вас скільки?
ВАЛЕНТИНА. Нас (рахує про себе)… шість. А що?
ТИТАРЕНКО (обурено). Вони ж навмисно так! Одна тільки подумала, а п'ять уже дивляться. Яке свинство!
ВАЛЕНТИНА. Ну й що? (Цілує його.)
ТИТАРЕНКО. Яка гидота! (Валентина дивиться, не розуміючи.) Що за гидоту ти куриш?
ВАЛЕНТИНА. Чому гидота? Гарні цигарки.
ТИТАРЕНКО. Однаково гидота. Ти й вдома куриш? Чи тільки на відпочинку?
ВАЛЕНТИНА. Курю. У моєї мами після грипу ускладнення виникло — нюх втратила, так я зачиняюся у вбиральні й курю. Вона не здогадується.
ТИТАРЕНКО. Пішла б ти краще зуби почистила.
ВАЛЕНТИНА (сердито). Та досить тобі! Мабуть, і почищу. Після вечері. Спочатку накурюся досхочу, потім зуби почищу, щоб ти не фиркав. Потім… Гаразд, будь тут після вечері, мабуть, побачимося. (Виходить крізь двері на терасу.)
ТИТАРЕНКО (вслід). Валю, обов'язково приходь!
Відчиняються інші двері. Швидко входить Федорченко.
ФЕДОРЧЕНКО (наспівує). Броня міцна, й танки трам-па-ра-ра, й наші люди трам-парам-парам, тарам-парам шикуються таксисти!..
ТИТАРЕНКО. Таксисти? Не танкісти?
ФЕДОРЧЕНКО. Тобі не однаково?! Коли нас у бій пошле товариш Сталін, і таксисти лавою підуть. Так… про що я? Таксисти, танкісти… Збив ти мене… А! От! Колю, можливі варіанти. Лист із фотографією прискорить знайомство. Ну, тріумфуй, залишаю тебе. Без слів, без жалю, без умов. На всю ніч залишишся. Один! Йди швидше вечеряти, а то удачу впустиш.
ТИТАРЕНКО (радісно). Знову розігруєш?!
ФЕДОРЧЕНКО. Ні, серйозно. Якщо тільки мене самого не розіграють. Я після вечері остаточно скажу.
ТИТАРЕНКО. Після вечері? А зараз?..
ФЕДОРЧЕНКО. Зараз ще не знаю. Але… цілком можливо, піду… на всю ніч.
ТИТАРЕНКО. А… куди?
ФЕДОРЧЕНКО (сердито). Не запитуй — дороги не буде!
ТИТАРЕНКО. Слухай, Роскомпартовичу, якщо жінка говорить чоловікові "може бути", це як розуміти?
ФЕДОРЧЕНКО. Тільки так — "так".
ТИТАРЕНКО. А якщо каже "так"?
ФЕДОРЧЕНКО. "Так" кажуть тільки ті, хто за гроші.
ТИТАРЕНКО. А якщо "ні"?
ФЕДОРЧЕНКО. Вона що, ворог собі, щоб "ні" казати?..
Титаренко хоче щось сказати, передумавши, надягає пальто, йде. Федорченко відчиняє дверцята шафи, щось там перекладає, йде слідом.
Стукіт у засклені двері. Пауза. Стукіт повторюється. Двері відчиняються. Входить Валентина. Бачить порожню кімнату. Іде до дверей, що ведуть до коридору. Намагається відкрити. Двері замкнені ззовні. Валентина прислухається. Тиша. Постоявши хвилину, виходить крізь двері на терасу. В інших дверях клацає замок. Входить Титаренко. Не знімаючи пальта, до чогось прислухається. Роздумує. Знімає пальто, сідає до столу. Чекає, поглядаючи на годинник і на засклені двері. Починає працювати репродуктор, перескакуючи з однієї радіопрограми на іншу:
Музика. Гуркіт.
ЧІТКИЙ ДИКТОРСЬКИЙ ГОЛОС. Генерал Руцькой повідомив, що має одинадцять валіз компромату на вищих держслужбовців Росії. Гуркіт.
Музика. Гуркіт.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС (нервово). …І мій хлопець скінчив просто в мене!
Гуркіт. Голоси поверх гуркоту.
1-й ГОЛОС (зичний, ледь хрипливий). Юнго, безлад в ефірі! Люди відпочивати приїхали, а ти їм що женеш?!
2-й ГОЛОС (молодий, дзвінкий).