ПЕРШИЙ (верескливо). Я! Я маю! Ми виконуємо важливу державну роботу! Небезпечну та секретну! Особливої важливості. І це, знаєте… це… це… відповідальність, а не… не…
П'ЯТИЙ. А не сміфуйочки!
ПЕРШИЙ. Звичайно! І не цирк!
П'ЯТИЙ. Ну, нарешті! І я хоч щось правильне сказав. (Гиготить.)
ПЕРШИЙ (знов верескливо). Сидіть на всьому готовому, а ще смієтеся? Не смій з цього сміятися!
П'ЯТИЙ. Давай, давай, а я горілки хочу. Бабу не дали, хай хоч горілки дадуть.
ТРЕТІЙ (другому). А діточок маєш?
ДРУГИЙ. А навіщо це тобі?
ТРЕТІЙ. Адже ж цікаво...
ДРУГИЙ. А! Яка різниця. Можу сказати. Не вийшло в нас з дружиною… Так… Але діти в нас були. Адже вона теж викладала. Тож були в нас діти. І ми їх навчали. Не тільки математиці — розумному, доброму, вічному… А зараз?..
П'ЯТИЙ. Вчи хоч малюванню, але хай горілки дадуть!
ДРУГИЙ. І я, між іншим, жерти хочу. Адже до сауни не снідаю. Шкідливо на повний шлунок…
ТРЕТІЙ. І я не жрамши. Ди яшче папрацавав. Маю право чарку на грудзі приняць і закусіць.
П'ЯТИЙ. Так потребуй.
ТРЕТІЙ. І запатрабую. (Йде до дверей, смикає ручку.) Яна што, зачинена, ці што?.. А добрия дзвєри. Бачу руку майстра...
П'ЯТИЙ. Сіло. Не туди треба! (Йде навколо столу.) Та де ж вона? В мене вдома просто на очах. Натиснув — і чого бажаєте? Ось тільки бабу не дають. (Лізе під стола.) Еге ж, ось вона. (Натискає.)
ДРУГИЙ. Та ні, звичайна біла кнопка. Як в мене вдома.
ПЕРШИЙ (з-під столу). Колір нічого не означає! Зараз відповідь прилетить! (Забивається під стола ще глибше.)
П'ЯТИЙ. Кинь! У бункері в нього ядерна кнопка.
ПЕРШИЙ (не вилазячи з-під столу). Скрізь, скрізь у нього ці кнопки! На всяк випадок! Він же, коли з Марконом розмовляв, руку на кнопці тримав. Скажи Маркон що-небудь не те, й натиснув би. Господи прости, нас би вже на цьому світі не було. Але пронесло…
П'ЯТИЙ. В мене теж пронос трапився. (Усі дивляться на п'ятого, третій принюхується.) Та не зараз, ще до Маркона. Коли наказали в п йти.
ЧЕТВЕРТИЙ (з похмурим подивом). Так злякався?
П'ЯТИЙ. Та ні. Я взагалі нічого не лякаюсь. Ні пера, ні старших двірників. Ну це прокурори, якщо вашою фенею. А тут щось зненацька р-раз! І пронесло. Вони навіть носи затиснули.
Відчиняються двері. Хтось у масці вкочує сервірований столик з пляшками й наїдками. Маска з пап'є-маше, але це те ж саме обличчя п.
ХТОСЬ У МАСЦІ. Що, всрались? У кишені в нього кнопка була. Але ж і Маркон не пальцем зроблений. Знав, що казати можна, а чого ні. Хоча й в нього в кишені власна кнопка була. Гаразд, їжте, пийте. Тільки не забувайте: чарки для горілки. Фужери для вина.
П'ЯТИЙ. Як на мене, хоч с горла́ (швидко підходить до столика, наливає повний фужер горілки, робить видих). Ха! (Випиває, жмуриться від задоволення, тут же наливає другий фужер.) Слухай, вертухай, нам тут ще довго чекати?
Усі беруть наїдки, влаштовуються за столом, жують.
П'ЯТИЙ (випиває другий фужер, хрустить огірком). Він і на своє власне прибирання запізниться... ну, тобто на похорон.
П'ЯТИЙ (приколюється). Не замало для нервів?
ПЕРШИЙ. Досить. Більше не треба, а що як сьогодні працювати доведеться.
ЧЕТВЕРТИЙ. А дійсно — ким ти був? Такий весь правильний! Розкажи.
ПЕРШИЙ (знов нервово). Не скажу! Нічого не скажу! Вам знати не потрібно! (Пауза.) Скажу лише, що завжди хотів бути ним. От і став.
П'ЯТИЙ (знов приколюється). І досі живій?
ПЕРШИЙ (нервово). А чому ні?
ЧЕТВЕРТИЙ (похмуро сміється). Тому. Всіх, хто хотів бути ним, він вже давно прибрав.
ПЕРШИЙ. Як це?
ЧЕТВЕРТИЙ. А ніхто не знає як. Йде людина вулицею, підходить до мосту, повз йде підмітальна машина, закриває його від камер, і все. Машина пішла, а людина лежить. І ніхто не бачив, ніхто не знає як.
ДРУГИЙ. Абсолютно. Комусь серцевий напад чи синдром раптової смерті, комусь полоній чи "Новачок", а хтось просто послизнувся...
П'ЯТИЙ. Підковзнувся — прийшов до тями — гіпс. А тут і гіпсу нема. (Регоче.) Взагалі нічого немає! Тільки ангели співають. Або чорти пательнями гримлять! (Знову регоче.) А мабуть, Ведмеда покличемо?
ПЕРШИЙ (нервово). Нащо?
П'ЯТИЙ. Та не сци в окріп. Його можна, він знає. І веселий. Не те що ти.
ЧЕТВЕРТИЙ. Не треба. Знов заригає тут усе…
П'ЯТИЙ. Адже ж весело! І мені буде з ким випити. Не з вами ж правильними!
ДРУГИЙ. Не розумію, чого сидимо. То підганяли — бігом, бігом. Тепер сидимо як на похороні.
ТРЕТІЙ (з несподіваним занепокоєнням). А можа, справді… помьор
ЧЕТВЕРТИЙ (похмуро сміється). А квапили, щоб терміново вирішити, ким замінити.
ПЕРШИЙ (майже істерично). А що вирішувати?! Я тут!
П'ЯТИЙ (регоче). Та ти на себе поглянь! Куди тобі до нього. Інша річ — я.
ЧЕТВЕРТИЙ. Дарма він тебе досі не придушив. Ти? Та ти тільки по фені ботати вмієш!
П'ЯТИЙ. Ха! Та я можу краще будь-кого з вас! Тільки ложки-виделки? Цьому також навчали! (Несподівано інтелігентно.) Містере президенте, ми також вкрай стурбовані тенденціями сучасної світової політики… В наявних реаліях світового розвитку… (Повертається до свого звичайного тону.) Але я йому більш потрібний для народу! Спускаюся трапом, усі навколо… пики улесливі, відданість свою демонструють… а я їм так, мимохідь: я вам обіцяв перемогу? — Обіцяли, обіцяли, пане п…
ЧЕТВЕРТИЙ. Так це він і сам каже!
П'ЯТИЙ. Звісно. А чому я маю говорити щось інше? На те я й п, щоб говорити те ж саме. Просто в мене переконливіше виходить... Або це. (Знову змінює тон.) Європа хоче війни? Будь ласка, ми хоч зараз. І не чекайте...
ДРУГИЙ. Стій, це ж мої слова! Мені доручали це сказати.
П'ЯТИЙ. Доручали! Значить, його слова. А якщо треба, то й мої теж. Ну тоді ось це: а тих, хто не з нами, будемо мочити у вбиральні.
ДРУГИЙ. І це він сам казав! І давно. На самому початку.
П'ЯТИЙ. Звісно, казав. Мочити у вбиральні! Улюблений вислів! І в мене, й в нього. Ми ж з ним в одному дитбудинку росли. Ох, і сукою він був тоді! Але це між нами. А втім... він і сам знає! Знаєте, що таке велосипед? Це він вигадав.
ПЕРШИЙ (менторським тоном). Велосипед придуманий в Європі позаминулого століття!
ДРУГИЙ. Ох ти! А я гадав, що наш Ползунов.
ПЕРШИЙ. До чого отут Ползунов?
ЧЕТВЕРТИЙ (нарешті сміється весело). А до того, що в нас все, чого не торкнися, ВСЕ придумано нашими! Якщо не Кулібіним, то Ползуновим, якщо не Ползуновим, то кимось ще. Ейнштейна та Оппенгеймера взагалі не було — одразу Курчатов. Левша навіть англійську блоху підкував. Тільки вона після цього стрибати перестала.
П'ЯТИЙ (з досадою). Та не той велосипед! Це коли хтось спить, а нога з-під ковдри стирчить. І ти йому тихесенько між пальцями листок паперу вставляєш, з його ж зошита вирваний, і підпалюєш. Ох і починає він, не прокидаючись, педалі крутити!
ТРЕТІЙ. Паганая забава!
П'ЯТИЙ. Зате іржачки — куди там Ползунову!.. В газетах у бібліотеці членам Політбюро очі виколював. А ще кішок жарив. Ловив і…
ТРЕТІЙ (у жаху). На пательні?
П'ЯТИЙ. Сіло! Звичайного слова не розуміє! Жарив він їх, зрозумів? (Робить непристойний жест.)
ЧЕТВЕРТИЙ. Ти теж?
П'ЯТИЙ. Ні… я гидував. А він потім по кімнатах ходив, труси знімав: дивіться, як вона мені подряпала, а я все одно... допоки сама не здохла. Він тоді вже авторитет заробляв. У нас потім навколо жодної кішки не було! Перевелися ...
ДРУГИЙ (байдуже). В біографії інше написано.
П'ЯТИЙ. Та написати все, що завгодно, можна!
ДРУГИЙ (продовжує). Школа з математичним ухилом, дзюдо у спортивному клубі…
П'ЯТИЙ. Про дзюдо правда. Він же малий був. Ні, я теж малий, але ж жилавий. А він... він і зараз дрібний. Били його. Для того й в секцію пішов, директор дозволив. А потім сам у бійку ліз. До найздоровіших. Той його кулаком по пиці. По-нашому. А він так хитро, по-японськи ухилився й підленький прийом у відповідь. Зате потім так морду розквасить, що його й директор дізнатися не міг. На нього, між іншим, ще тоді органи очей поклали: потрібний нам такий. А потім і біографію йому вигадали… І все, що хочеш.
ЧЕТВЕРТИЙ. Він і зараз нічим не гребує.
ПЕРШИЙ. Гей, ти обережніше, а те…
ЧЕТВЕРТИЙ. Що? З роботи звільнять? Та й нехай звільняють. (Другому.) Мабуть, я теж втомлюватись почав…
ДРУГИЙ. Не звільнять. Сам кажеш — "він забагато знав".
ЧЕТВЕРТИЙ. Ось саме. А вперед ногами... щось не хочеться ще...
ТРЕТІЙ (з хвилюванням). Ви гета… ви про што зараз?
ПЕРШИЙ. А я за нього, якщо треба, й життя віддам!
П'ЯТИЙ (сміється). Ну, якщо більше нічого... То ж під стола так жваво пірнув!
ПЕРШИЙ (у розгубленості). Так це зовсім інше… А ось уявіть! Я десь на стадіоні… й тут снайпер… і я падаю… красиво падаю… Але встигаю крикнути в мікрофон: хай живе наша велика батьківщина! А потім мені пам'ятник поставлять!
ДРУГИЙ (байдуже). То ж не тобі — йому.
ПЕРШИЙ. Але я знатиму, що мені!
ЧЕТВЕРТИЙ (сміється). Помрій, дурень думкою багатіє! Нікому нічого не поставлять. Вже за півгодини: куля не зачепила життєво важливих органів. І вийде до народу… ну він, наприклад. (Показує на п'ятого). Ну, мабуть, бинтів намотають. Так він їх і обхохмить.
ПЕРШИЙ. А якщо знов снайпер?!
ЧЕТВЕРТИЙ. А в нього ще математик є. І тесляр… Ну і я на крайній випадок… Хто ми? Так, розхідний матеріал. Пішаки в чужій грі. А він безсмертний. Вічний!..
Довга, довга пауза.
ДРУГИЙ. Слухайте, а коли нас ще ось так, всіх разом збирали?
ПЕРШИЙ (чітким голосом радіодиктора). Двадцять третього лютого дві тисячі двадцять другого року.
ДРУГИЙ.