ФАУСТ (відсахується). Жахливий вид!
ДУХ. Ти Фауст? Припини тремтіти! Зітру на прах!
ФАУСТ (намагається подолати жах). Ти дух космосу...
ДУХ. Що з того? Чого ти хочеш?
ФАУСТ (запекло). Відповідей!
ДУХ. Яких?!
ФАУСТ. Ти знаєш таємниці світу... й буття...
ДУХ. Ти їх не гідний!
ФАУСТ. Але я близький до тебе!
ДУХ. Близький лише до того, що сам збагнеш! А не до мене! (Щезає).
Хтось стукає у двері.
ФАУСТ (смикається від несподіванки). Хто там? Це ти, Ваґнере? (Убік). Чорт тебе приніс, недоумка!..
Входить Ваґнер у шлафроці, в нічному ковпаку, зі свічкою в руці. Фауст відвертається.
ВАҐНЕР (захоплено). О майн гот!.. Професоре, вчителю!.. Це... це фантастика!
ФАУСТ (обачно). Що саме, Ваґнере?
ВАҐНЕР. Те, що ви зараз читали! Яка декламація! Це монолог з давньогрецької трагедії?..
ФАУСТ. А тобі що до того?
ВАҐНЕР. Професоре! О, як би я бажав за вашим керівництвом оволодіти наукою риторики! Ні — більше! Як би я хотів навчитися так само блискуче висловлюватися й на папері!
ФАУСТ. Але, Ваґнере, ти ад'юнкт, а не письменник, не декламатор, не актор, врешті-решт! Ти повинен оволодіти науками, а не словами. Навіщо тобі красне письменство й мистецтво декламації?
ВАҐНЕР. А навіщо існують вчені ради? Навіщо пишуть і захищають магістерські й докторські дисертації?!
ФАУСТ. Не бачу зв'язку.
ФАУСТ. Нісенітниця! Скільки я перечитав пустопорожніх дисертацій — слова блищать, а жодної думки!..
ВАҐНЕР. Ні, докторе, ви неправі! Коли слова блищать — вони сліплять і не дають побачити недоліки! А в результаті...
ФАУСТ. Та ж нісенітниця!
ВАҐНЕР. Ні! Ступінь, звання, пошана!..
ФАУСТ. Але що твоя дисертація дасть науці, вченому світові, людству?!
ВАҐНЕР. То байдуже! Але як звучить: доктор... доктор Ваґнер... Майже як доктор Фауст. Ні — краще! Доктор Ваґнер!..
ФАУСТ. Вважаєш, що звання замінить тобі знання? Ти навіть слово професор пишеш з двома літерами "ф".
ВАҐНЕР. Ха! Головне — назватися профффесором, а не те, як це слово пишеться! Доктор Ваґнер!.. До того ж учень самого доктора Фауста! Своя кафедра, свої вдячні учні (робить рух пальцями, немов рахує гроші), своє місце у вченій раді…
ФАУСТ. Чуже місце!
ВАҐНЕР. А хто насмілиться сказати про це?
ФАУСТ (з досадою). Досить, Ваґнере! Час спати.
ВАҐНЕР. Професоре! Чи можна ми продовжимо завтра? Адже завтра паска, вільний день… (Не дочекавшись відповіді, виходить).
Знов підносить келиха до вуст. Раптом чути дзвони й хоровий спів.
ХОР ЯНГОЛІВ. Христос воскрес!
Мир вам, оплутані
Згубними, лютими,
Грішними путами,
Мир вам з небес!***
ФАУСТ (падає навколішки). ...а я ледь не зробив це!
Сцена 3-тя
На Небі.
Знов Творець і Мефістофель, що грають у шахи.
МЕФІСТОФЕЛЬ. І кажеш, Ти не граєш у кості?!
ТВОРЕЦЬ. Нітрохи!
МЕФІСТОФЕЛЬ. А це що?! Раптовий дзвін — саме отоді, коли він келиха підніс до вуст!
ТВОРЕЦЬ. Мефістофелю! Цьому святу вже більше тисячі років — і він раптовий?! Що святкувати, де, коли і як — це вирішують люди. А не я!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Чому ж?..
ТВОРЕЦЬ. Тому, Мефістофелю! Тому що ти, як завжди, зробив передчасний хід! Комбінацію починають, коли вона дозріла, не раніше. Ти ж кинувся в атаку через пішака...
МЕФІСТОФЕЛЬ (робить хід). А я все одно його візьму!
ТВОРЕЦЬ. Що ж, добре, відкладемо гру — фігури з шахівниці не втечуть. А зараз — поговоримо.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Про що?
ТВОРЕЦЬ. Про Фауста.
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так Ти його ведеш?!
ТВОРЕЦЬ. Аж ніяк. Він сам обирає шлях. Однак… хто шукає, той блукає...
МЕФІСТОФЕЛЬ. А якщо я втручусь?..
ТВОРЕЦЬ. Ну не я ж! А ти... чому б ні? Інакше у твоєму існуванні взагалі не було б сенсу. Йому потрібен струс...
МЕФІСТОФЕЛЬ. Так! Я його струсну! Він буде мій!
ТВОРЕЦЬ (з іронією). Упевнений?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Парі! І от моя рука!
ТВОРЕЦЬ (зрозуміло, він не потискує руку Мефістофелю). Спробуй. Він вирветься з пут. Але ти – спробуй. І заходь (киває на шахівницю) без вагань. Ти блазень і шахрай, але потрібний мені... як дух суперечності... (Іде).
МЕФІСТОФЕЛЬ (клацає пальцями). Ну що ж! Граємо Фауста!
Сцена 4-та
Кабінет Фауста.
День. Фауст і Ваґнер повертаються після прогулянки. У них під ногами, приязно виляючи хвостом, вертиться кумедний пудель (живий собака або лялька, яку веде актор, що виконує роль Ваґнера; варіант — несе на руках, як несуть болонку).
ВАҐНЕР (начебто намагається щось наспівувати, потім дивиться на пуделя). Який чудовий пес, як радісно махає хвостом; напевно, знає всякі штуки й ношу вміє носити.
ФАУСТ. Здається, втратив хазяїв, от і прибивсь до нас.
ВАҐНЕР. Так, професоре, вас навіть тварини люблять, не тільки люди; але в собаки, на відміну від людей, немає мови, щоб висловити свої почуття словами... А люди... як вони благоговіють перед вами... я не знав, що ви рятівник цього краю від чуми!
ФАУСТ. Скоріше — мій батько... я тільки допомагав йому... про що й дотепер жалкую...
ВАҐНЕР. Про що? Адже для синів батьківський досвід святий!
ФАУСТ (задумливо, як до себе). Мій батько був оригінал-алхімік, зачинявся в прикомірку зі своїми адептами й винаходив дивовижні рецепти. І все повторював, що загальна вакцинація вчинить благо всьому людству... Не здогадувався, бідолаха, що перш за все вчинить вона благо фармацевтичним фірмам!.. Важкий хрест несу я на душі... Ще невідомо, від чого пішло на той світ більше хворих — від чуми чи від його вакцин?! Мертві не розкажуть...
ВАҐНЕР. А ті, хто вижив?
ФАУСТ. Тим більш. Звідки їм знати — видужали вони завдяки вакцині, чи всупереч?!
ВАҐНЕР. Киньте, професоре! Сьогодні свято — усі розважаються! А ви помітили тих двох студентів? Як поглядали на них дві вродливі дівчини, напевно, з гарних родин, а вони побігли навздогін за покоївками!..
ФАУСТ (розгублено). Ступай, Ваґнере, я хочу попрацювати.
ВАҐНЕР. У свято?
ФАУСТ. Затіяв я святу справу — перекласти рідною мовою Святе Письмо.
ВАҐНЕР (здивований). Професоре!.. Не буду заважати.
Іде. Пудель залишається в кабінеті — де-небудь у затишному кутку: для подальшої дії досить, щоб він сповіщав про себе скавулінням, підвиванням, гавканням.
ФАУСТ (бере книгу, перо, папір). "Було в почині Слово!" Але ж хіба слово дорівнює дії?.. Фаусте, Фаусте! Це поезія! А ти хочеш перевірити її алгеброю? Ти будуєш паралелограми сил! (Пауза). А насправді все, чого ти бажаєш, — це забути минулу ніч, стерти її — чим завгодно!.. Тоді працюй! "Було в почині Слово"... (Пудель у куті починає підвивати). Цить! Бо вижену геть! (Пудель агресивно гавкає). Не хочеш по-гарному? Буде по-поганому. (Фауст бере іншу книгу, читає з неї заклинання).
Саламандро, блищи,
Ундіно, течи,
Сільфідо, подуй,
Кобольде, працюй!***
Поки звучить заклинання, чути, як кімнатою з вереском мечуться духи пекла: "Рятуйте!"; "Наш брат у пастці!"; "Треба йому допомогти!"; "Треба собі допомогти!" Духи розвіюються. Пудель огортається хмарою диму, з диму з'являється Мефістофель, наряджений франтом.
МЕФІСТОФЕЛЬ.
Вітаю вас, великовчений муже!
Од ваших чарів впрів я дуже.***
ФАУСТ. Цікаво! Ти хто такий?
МЕФІСТОФЕЛЬ (з пафосом). Я частка сили, що вічно хоче зла, але творить добро.
ФАУСТ. А простіше можна?
МЕФІСТОФЕЛЬ (відкидає пафос). А! Зви просто Мефістофелем.
ФАУСТ. І ти дійсно, бажаючи зла, твориш добро?
МЕФІСТОФЕЛЬ. А хто знає, де закінчується добро й починається зло? І навпаки.
ФАУСТ (з гіркотою). Ніхто не знає… Тому благими намірами вимощений шлях до пекла… (Замислюється — напевно, про те, про що розмовляв з Ваґнером). А, досить! Кажи, навіщо з'явився?!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Допомогти! Дивись, як прифрантився я для тебе: вбрання для джиґунів! А це — тобі, саме таке! (Показує на баул на підлозі, біля його ніг).
ФАУСТ (сумно сміється). Дарма! Припарки мертвому!
МЕФІСТОФЕЛЬ (теж сміється). Жартуєш, друже! Ти скоріше живий, ніж мертвий! Даремно твій тато варив отруту!..
ФАУСТ (з напором). Ти шпигував?..
МЕФІСТОФЕЛЬ (з посмішкою, що обеззброює). А що — він не варив?.. (Змінює інтонацію). Я готовий зробити тобі пропозицію, від якої, як стануть казати років за сімсот, ти не зможеш відмовитися: почати все з нуля.
ФАУСТ. Ні! Досить химер!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Але я серйозно.
ФАУСТ (раптом з зацікавленістю). А що ти зажадаєш замість цього?
МЕФІСТОФЕЛЬ. Дрібницю! Ну... це зараз не важливо!
ФАУСТ. Давай без натяків! Я душу готовий віддати, щоб зробити те, чого дотепер не зробив! І щоб побачити результат!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Побачиш! Переодягайся. В дорогу!
ФАУСТ. Але якщо результат буде не той — наш договір не дійсний!
МЕФІСТОФЕЛЬ. Він буде той! І навіть більше!
ФАУСТ.