Ось і зараз — пишу, а увімкнений телевізор — тут я зумів усе ж таки знайти український супутниковий телеканал — розповідає, що почалася чергова масована атака крилатими ракетами по Києву й усій Україні.
1 січня 2023 року.
Баварська новорічна ніч виявилася на диво схожою на будь-яку новорічну ніч довоєнної України. Довге застілля — в очікуванні дванадцятого удару годинника, а потім — вакханалія феєрверків.
На кожній вулиці, з кожного двору злітають святкові ракети, з тріском розсипаючись у небі різнокольоровими іскрами. У нас кажуть — гроші на вітер. А тут хотілося сказати: гроші в небо. Завжди ощадливі та економні, німці цієї ночі розцвічували небо всіма кольорами веселки, не шкодуючи грошей і не заощаджуючи.
Випивши по келиху шампанського, вийшли на вулицю й ми.
Німці підходять, тиснуть руки, мало не обіймають і бажають нам, біженцям, щоб новий рік приніс Україні мир, на який вона так заслуговує.
А Україну в новорічну ніч росіяни привітали іншими ракетами — бойовими.
Частина 12. "Точно в ціль!"
29 квітня 2023 року.
З колонки новин: "Внаслідок удару по багатоповерхівці в Умані підтверджено загибель двадцяти трьох осіб. Слідчі та криміналісти поліції ідентифікували двадцять два тіла. Серед загиблих п'ятеро дітей — двоє хлопчиків (півтора року та 16 років) і три дівчинки (8, 11 та 14 років). Безвісти зниклою вважається одна жінка. Пошуки та розбори завалів тривають".
За даними радіоперехоплення: в момент вибуху пролунав радісний вигук: "Точно в ціль!"
Скільки ж разів довелося мені побувати в Умані свого часу? Навіть порахувати не можна.
Увечері 28-го, під час підсумкового випуску теленовин, дружина покликала мене до увімкненого телевізора: "Іди швидше, ти тільки подивись, що вони цього разу зробили!" Цю новину я прочитав (і здригнувся — не вперше, а як завжди) ще вранці. Але прочитати — це одне. Побачити ж цей жах на власні очі. Прокляття! ЩО ВОНИ ЗРОБИЛИ?
Те, що й завжди!
Вдарили по людях, які мирно спали у своїх ліжках, по дітях і жінках.
Дружина теж бувала в Умані. І в знаменитій "Софіївці" була.
Це не означає, що ракетні удари по інших містах України ми переживаємо менш гостро. Але Умань — це ще й місто, яке ми бачили на власні очі. Удар по ній — це ще й удар по нашій пам'яті, по всьому доброму й світлому, що вона зберігає в собі.
Умань, старіша за Кропивницький і не так далеко розташована від нього, багато чого пережила у своїй історії — і поганого, і хорошого.
Понад двісті років тому в ній жив і помер ребе Нахман із Брацлава, засновник однієї з гілок хасидизму, й в наші часи на його могилу щорічно з'їжджалися на Рош га-Шана, єврейський Новий рік, понад 30 тисяч паломників-хасидів.
Знаменитий парк "Софіївка", заснований 1796 року власником міста Умані, польським магнатом Станіславом Потоцьким для його третьої й шалено коханої дружини Софії Вітт— Потоцької, став перлиною світового садово-паркового мистецтва, й щорічно його відвідували близько 150 тисяч туристів.
Умань. Пересічний райцентр Черкаської області. І щаслива володарка "Софіївки".
Я бував в Умані, тому що в ній був розташований один із заводів РВСП, Ракетних військ стратегічного призначення, й деякі з розробок нашого конструкторського бюро йшли у виробництво на цьому заводі.
Стотисячна Умань здавалася невеликим містечком. Можливо, тому що не було часу безцільно тинятися її вулицями. Маршрут завжди залишався незмінним. Готель. Довга вулиця, середину якої "прикрашала" будівля в'язниці. І завод на іншому кінці цієї вулиці. Третьою точкою був автовокзал, розташований нижче й приблизно на рівній відстані і від готелю, і від заводу. І розпорядок дня завжди був однаковий. Ранній підйом, робочий день на заводі й повернення до готелю.
У ті роки Умань, як і тогочасний Кропивницький, сиділа на погодинному графіку подачі води. "І яка від нього користь? — казали мені. — Вранці я набираю повну ванну води, а ввечері, повернувшись із роботи, спускаю цю воду в каналізацію. Тож хто і на чому заощаджує?" Зате готель відчував цю "економію" повною мірою. Увечері постояльців зустрічало амбре з вбиральні на поверсі, якою протягом дня користувалися. Хоча води в готелі не було, як і в усьому місті. За винятком, зрозуміло, заводу.
Були в місті ще завод "Мегомметр", провідне підприємство союзного підпорядкування, та інші підприємства. А в асортименті, наприклад, лікеро-горілчаного заводу був навіть так званий український кальвадос. Тепер, скуштувавши справжній французький кальвадос, можу сміливо сказати, що уманський кальвадос був, звісно, абсолютно "неправильним", але за смаковими відтінками перевершував правильний французький: не було в ньому характерної для французького гіркоти.
Якщо відрядження видавалося тривалим, вихідні дні передбачали обов'язкову екскурсію до "Софіївки".
Важко уявити собі, скільки фантазії та винахідливості вклав у її створення польський військовий інженер Людвіг Метцель. Тут і водойми з водоспадами, й скелі, й Єлисейські поля, й Англійський парк, Бельведер, павільйони, гроти, альтанки, скульптури, шлюзи, каскади, мости, мальовничі краєвиди та неймовірне розмаїття дендрологічного парку. І постійні відсилання до Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Ахеронт, підземна річка давньогрецького міфічного царства мертвих, якою в "Софіївці" й сьогодні можна пропливти на човні. Гроти Фетіди (Венери), Каліпсо, Діани, Сцилли, Тантала...
І все створено з вигадкою й натхненням! Перше, що бачиш, входячи до "Софіївки", — озеро, з фонтану "Змія" в центрі якого б'є струмінь води заввишки п'ятнадцять метрів. Геніальне інженерне рішення: ніяких насосів, ніяких механізмів — висота струменя визначається лише різницею висот між верхнім і нижнім озерами й талановито вивіреним прокладанням водопровідних труб.
У той час я захопився слайдовою фотографією. Виявилося, що це приголомшлива альтернатива кольоровій, а тим більше звичайній чорно-білій фотографії. Ніякої метушні при друці фотографій, ніякої корекції за допомогою кольорових світлофільтрів — проявив плівку, розрізав на кадри й вставив у рамочки, все! А якщо кадр вибрано правильно — зображення не поступається роботі найвправнішого професіонала. Нинішні цифрові "мильниці" такого зображення не дають.
Вирушаючи у відрядження, я завжди брав із собою не лише електробритву й кип'ятильник, а й фотоапарат "Зеніт", дзеркалку. Саме те для слайдової фотографії.
Плівка — обов'язково німецька, гедеерівська, якій наша "Свема", взагалі непогана, в підметки не годилася. Набір хімікатів для проявлення — угорський. Лише діапроектор — радянський. Непогану оптику в нас теж робили.
Скільки ж фотографій я зробив у "Софіївці"! Одного разу взимку навіть замерзлий водоспад сфотографував. Коли показав приятелеві, який теж захоплювався слайдовою фотографією, він ахнув. Ні, звісно, він би зробив знімок не гірше. Ахнув — і одразу ж пояснив: "Вперше в житті замерзлий водоспад бачу!"
Заводу, до якого я мотався у відрядження, давно вже немає. Став не потрібен, коли Україна під гарантії безпеки від США й Росії відмовилася від ракетно-ядерної зброї. Кому могло тоді на думку спасти, що саме гарант безпеки нападе на Україну?
Але навіть якщо припустити, що той завод зберігся: поміняв профіль, вистояв у найважчі постперебудовні роки, і. І що це змінює? Вони ж давно вибирають зовсім не військові цілі!
У місті, розташованому в Центральній Україні, далеко від сьогоднішньої лінії фронту, вони вдарили по житловому багатоквартирному будинку!
"Точно в ціль!"
А отже, саме це і є сьогоднішньою ціллю агресивної війни проти України!
Іще один штрих: у зруйнованому ракетою будинку мешкали також біженці з Харкова.
Дякуємо вам, орки! Ви перетворили життя громадян України на російську рулетку. Забаву п'яних гусар.
Але цього разу "гусари" стріляють не в себе.
Частина 13. Чому й як росіяни потраплять до раю
Як же добре, що Росія нині — капіталістична країна. А те, що не просто капіталістична, а ще й імперіалістична, виродки, які в ній мешкають, все одно не розуміють.
Дядько моєї матері безславно загинув на війні, розв'язаній Сталіним проти Фінляндії. За безцінь загинув.
Але нині реалії зовсім інші.
В ерефії-оркостані збільшать виплати за кожного виродка, який загине в загарбницькій війні проти України. До семи мільйонів! А витіювате формулювання, властиве головному орку, натякає, що нинішні п'ять мільйонів перетворяться на дванадцять. А чого ж не пообіцяти? Обіцяти — справа дурна!
Жодному виродкові, якщо розібратися, ані війна, ані Україна й на хрін не потрібні. Але здихати буде веселіше!
Тож уперед!
І з радістю на мордах!
Слухаюсь, ваше благоуродіє!
"Смело мы в бой пойдём
За миллионы
И как один умрём
Как идиоты!"
Але й Україна має право зробити свій висновок: полонених не брати!
Хто сказав? Ваш головний орк і сказав!
Полонених не брати!
Нехай росте добробут пересічних громадян Росії!
6 червня 2023 року.
Росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС. Безцільно. Мимохідь. Лавина води накрила вісімдесят населених пунктів, людей, які мирно спали.
Скільки загинуло, не встигнувши навіть прокинутися?
Зате нелюди порозважалися.
10 червня 2023 року.
Не можу вже бачити цю фізіономію! Круглі ситі щічки, масляна усмішка, хитруватий погляд із натяком на ленінський примруж. І слова: "Росіяни потраплять до Раю".
Не знаю, скільки разів прозвучали ці слова насправді, але в інтернеті вони розтиражовані до нескінченності: "Росіяни потраплять до Раю!" Такі чудові слова, що самі просять, щоб їх повторювали!
І всі одразу кричать "ура".
І кидають у повітря все, що належить кидати в пориві тріумфування. Ну, не знаю — чепчики, ліфчики або німби, які миттєво починають світитися над головами.
"Росіяни потраплять до Раю!"
Причому всі!
Віруючі й атеїсти.
Праведники й грішники.
Благополучні й убогі.
Дорослі й діти.
І ті, хто з піною на губах схвалює війну, розв'язану проти України, й ті, хто мляво в'якає з дивана, що вони-то, звісно, проти, але... теж потраплять до Раю.
Як же в раю класно! Горілки хоч залийся. Плавлені сирки просто на райських кущах ростуть — ну чого ще російській людині треба!
Горілки, щоправда, й тут хоч залийся — але ж не надурняк! А там!..
І хто пообіцяв? Ваш найголовніший! Ура йому!
Був це експромт чи давно виношена й заготована фраза?
Але і в тому, і в іншому разі це була не випадкова обмовка, а перевірка: ану ж бо, схавають чи ні?
І схавали! Та ще й як схавали! Як і все, що із захватом хавали до того.