Франко Іван — Чого являєшся мені...

Основний мотив (тема) вірша – вічна й незбагненна сила кохання. З коханням у кожної людини пов'язані вибуховий сплеск і калейдоскоп емоцій. Їх строката й барвиста гама нюансується душевними порухами, викликаними щастям і болем, радістю й гіркотою, захопленням і розчаруванням, які в закоханої людини неминучі, як день і ніч, народження та смерть. У творі "Чого являєшся мені…" це мотив розвивається по-особливому, адже кохання тут світле й водночас сумне...

Перші дві частини вірша починаються риторичними запитаннями ("Чого являєшся мені У сні?"), а третя – риторичним запереченням ("О ні! Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні!"). Автор використовує епітети ("очі ті ясні", "щастя молодого", "дива золотого", "бажаного, страшного того Гріха"), порівняння ("серце, що в турботі, Неначе перла у болоті", "На них, мов зарево червоне"), інверсії ("І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!..

Інтонаційної виразності ця поезія набуває завдяки алітераціям (повторення звука с "Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні", звука ж: "Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає") і асонансам (повторення звука о: "Із нього визвала одні Оті ридання голосні", "І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того") – повторам приголосних і голосних звуків. Сполучаючись, вони формують такий звукопис, що увиразнює інтимний характер поезії, допомагає побачити широку палітру настроїв ліричного героя.

Який із цих образів має більше конкретних рис? У якому образі виявилося більше суб'єктивного сприйняття коханої ліричним героєм? Порівняйте ліричних героїв цих поезій.

Образи коханих у обох поезіях дещо схожі. У вірші "Ой ти, дівчино, з горіха зерня…" образ дівчини зображений за принципом антитези: зовнішня краса – норовливий характер, приємна розмова – гострі відповіді закоханому. Дівчина вродлива і мила, але неприступна й безжальна...

Поезію можна вважати романсом, бо тут наявне щире зізнання в почуттях, що приносять страждання, але вони високодуховні, бо очищують душу, даруючи їй і сум, і просвітлення водночас. Крім того, емоції ліричного героя спрямовуються і на читача (слухача), який співпереживає ліричному героєві. Поезія "Чого являєшся мені…" покладена на музику композитором К. Данькевичем.

В останній частині поезії сум, схвильованість, слабка надія ліричного героя на взаємність змінюються на сподівання, що хоча б у сні кохана приходитиме до нього і рятуватиме від самотності й розпачу. Почуття героя передаються протиставленням: "тужити – не жити", метафоричними порівняннями: "Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті Марніє, в'яне, засиха", епітетами: "дива золотого", "щастя молодого", "бажаного, страшного того гріха!".

Образ коханої представлений скупими, але досить виразними штрихами: це "очі" та "уста", найбільше очі як "дзеркало душі" – "чудові очі ті ясні, сумні". Вони "немов криниці дно студене", тобто холодні й непривітні, але все-таки кохані. У ліричного героя немає надії на взаємність, його стражденне серце не в змозі попрощатися з нав'язливою пристрастю. Тому він і надалі згоден існувати в оманливому плетиві снів і реальності: "Являйся, зіронько, мені Хоч в сні!".

Поезія "Чого являєшся мені…" дуже зворушлива, монолог ліричного героя розкриває увесь спектр його емоцій. Він безнадійно закоханий, це викликає співчуття. Автор намагається передати щонайменші тони й напівтони душевних страждань, які принесло кохання до неприступної і гордої красуні. Тільки уві сні світлі спогади про зародження щирого почуття дають йому спокій і порятунок.

Ліричний герой вірша живе у світі неподіленої любові і прагне назавжди позбутися образу винуватиці його душевних страждань. Поезія будується як монолог-сповідь героя, крізь призму якого розгортається ліричний сюжет. Гама почуттів і переживань героя наростає з новою силою: закоханий не може виборсатися з потоку емоцій, логічно обґрунтувати свої намагання позбутися нав'язливого образу, назавжди стерти його зі свідомості, адже мила байдужа до світу його почуттів...

Ключовим образом вірша є образ "зіроньки"-коханої, до якої ліричний герой звертається з найніжнішими словами та почуттями. Вона з'являється в його снах, бентежить, хвилює, викликає солодкі спогади й водночас "...Оті ридання голосні – Пісні". Душа ліричного героя зранена любов'ю. І джерелом страждань є та, котра не помічає його самого, хоча знає про щирі й давні почуття до неї. Кохана приходить до нього в снах, тривожить своїм поглядом, своїм мовчанням. Він непокоїться її долею, її хвилюваннями...