Який із цих образів має більше конкретних рис? У якому образі виявилося більше суб'єктивного сприйняття коханої ліричним героєм? Порівняйте ліричних героїв цих поезій.
Образи коханих у обох поезіях дещо схожі. У вірші "Ой ти, дівчино, з горіха зерня…" образ дівчини зображений за принципом антитези: зовнішня краса – норовливий характер, приємна розмова – гострі відповіді закоханому. Дівчина вродлива і мила, але неприступна й безжальна. Автор акцентує увагу на очах дівчини, вони для ліричного героя найчарівніші, хоча й "темніші ночі", тобто загадкові, причаровують і відштовхують одночасно ("Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче!"). здобути її любов, добрий погляд і лагідну усмішку так само важко, як дістати зернятко з твердого горіха. У вірші "Чого являєшся мені…" образ коханої передано через деталі образу – очі, уста. Епітети чудові, ясні, сумні очі, німі уста, порівняння ("немов криниці дно студене") малюють у примхливому сплетінні загадковий образ милої, вишукані почуття. Риторичні запитання до дівчини звучать як нерозуміння: "Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі?" Кохана – це "зіронька", до якої ліричний герой звертається з найніжнішими словами та почуттями. Вона з'являється в його снах, бентежить, хвилює, викликає солодкі спогади й водночас "...Оті ридання голосні – Пісні". Отож ідеться про кохання невзаємне, сповнене драматичних колізій.
Більше конкретних рис має образ коханої з вірша "Чого являєшся мені…". Хоч вона і з'являється лише у снах, ліричний герой пам'ятає її "Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене?", німі уста, її поведінку: "Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш…". В образі коханої з вірша "Ой ти, дівчино, з горіха зерня…" виявилося більше суб'єктивного сприйняття ліричним героєм: для нього її "серденько – колюче терня, "устонька – тиха молитва", "слово остре, як бритва", "очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром", "очі темніші ночі", "усміх – для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта?", "Ти мої радощі, ти моє горе!".
Герої обох віршів теж схожі, бо страждають від нерозділеного кохання, але не відмовляються від нього. Ліричний герой "Ой ти, дівчино, з горіха зерня…" усвідомлює марність свого кохання, його приреченість. Проте сила пристрасті в нього така потужна, що він не відмовляється від своїх почуттів. Ліричний герой "Чого являєшся мені…" розуміє весь драматизм ситуації, усвідомлює, але не може не кохати. Він кохає до самозабуття, до самозречення. Більше того, вважає любов "дивом золотим", "щастям молодим", "бажаним, страшним гріхом", який обов'язково має відчути й пережити людське серце.