Таємниці княгині де-Кадіньян

Оноре де Бальзак

Таємниці княгині де-Кадіньян

Оноре де Бальзак

Теофілю Ґотье1

Переклав І. Ковтунов

Після злополучних подій Липневої революції, які розорили кілька багатих аристократичних родин, чиї достатки підтримувалися двором, княгиня де-Кадіньян мала спритність віднести на рахунок, політичних подій повне розорення, яким була зобов'язана своєму марнотратству. Князь покинув Францію разом з королівською родиною, залишивши княгиню в Парижі неприступною для нападів кредиторів завдяки його відсутності, бо борги, на сплату яких не вистачило б усього допустимого до продажу майна, висіли тільки на ньому. На прибутки від майорату було накладено заборону. Словом, справи цього знатного роду були в такому ж поганому стані, як і старшої парості Бурбонів.

Тоді ця жінка, така відома під своїм першим прізвищем герцогині де-Мофріньєз, мудро вирішила жити в глибокому відлюдді і хотіла стати забутою. Париж був захоплений потоком таких головокрутних подій, що незабаром герцогиня де-Мофріньєз, похована в княгині де-Кадіньян,— зміна імені, невідома більшості нових акторів суспільства, висунутого на сцену Липневою революцією,— стала немов чужоземкою.

У Франції титул герцога перевищує всі інші, навіть титул князя, хоч за основами геральдики, вільними від всяких софістичних тлумачень, титули не мають ніякого значення і існує цілковита рівність між усіма дворянами. Ця чудова рівність була колись дбайливо підтримувана французькою династією, та й у наші дні вона ще існує, принаймні номінально, завдяки запобіжному звичаєві королів давати своїм дітям простий титул графів. Саме в силу цієї системи Франціск2 знищив блиск титулів, наданих собі чванливим Карлом V3, підписавшись в одній відповіді на його лист: "Франціск, володілець Ванв". Людовік XI зробив ще краще, видавши свою дочку за дворянина без титулу, П'єра Боже. Феодальна система була так грунтовно розбита Людовіком XIV, що в його монархії титул герцога став для аристократії найпочеснішим і найбажанішим. А проте у Франції є дві або три родини, в яких князівський сан, зв'язаний колись з багатими володіннями, ставиться вище герцогства. Родина де-Кадіньян, яка має для старшого сина титул герцога де-Мофріньєз, тоді як усі інші сини іменуються просто — шевальє де-Кадіньян, є одна з цих виняткових родин. Як колись два князі з роду Роганів, князі де-Кадіньян мали право на трон у своїх володіннях; вони могли держати пажів, дворян у себе на службі. Це пояснення потрібне як для того, щоб уникнути дурної критики тих, хто нічого не знає, так і для того, щоб установити значні явища світу, який, мовляв, зникає, і від якого стільки людей відмахується, не розуміючи його. Герб Кадіньянів — золоте поле з п'ятьма з'єднаними чорними ромбами впоперек щита, з девізом MEMINI* і закритою короною, без щитотримачів і шоломових покровів. В наші дні, завдяки величезній кількості чужоземців, що наводнюють Париж, і майже загальній необізнаності з геральдикою, титул князя стає модним. Але справжні князі тільки ті, чий титул зв'язаний з земельними угіддями, і їм належить звання високості. Зневага французької знаті до титулу князя і ті підстави, які мав Людовік XIV, віддавши перевагу титулові герцога, перешкодили Франції встановити звання високості для кількох французьких князів, за винятком наполеонівських. Ось чому князі де-Кадіньян посідають нижче становище, коли говорити не по суті, супроти інших князів Європи.

* Пам'ятаю (лат.)

Особи, належні до так званого товариства Сен-Жерменського передмістя, протегували княгині з шанобливою скромністю, до якої зобов'язувало її ім'я,— одне з тих імен, що їх завжди поважатимуть, її нещастя, тепер незаперечні, і її краса — єдине, що вона зберегла з усього угаслого достатку. Світ, окрасою якого вона була, вдячно поставився до неї, коли вона немовби прийняла постриг, наглухо замкнувшись у себе. Цей вияв доброго смаку був для неї в більшій мірі, ніж для всякої іншої жінки, величезною жертвою. Великі вчинки завжди так живо відчуваються у Франції, що княгиня своїм затворництвом повернула собі все те, що могла втратити в громадській думці серед свого блиску. Вона не зустрічалась більше ні з ким, тільки з своєю старою подругою, маркізою д'Еспар; також не бувала вона ні на великосвітських зібраннях, ні на парадних банкетах і балах. Княгиня і маркіза відвідували одна одну рано-вранці і немовби таємно. Коли княгиня обідала у своєї подруги, маркіза не приймала нікого. Ставлення мадам д'Еспар до книгині було гідне подиву: вона перестала відвідувати прем'єри, змінивши ложу у італійців на бенуар, так що пані де-Кадіньян могла приходити в театр непоміченою і виходити невпізнаною. Мало хто з жінок був би здатний на таку делікатність, що позбавляла б їх насолоди бачити в своєму почті приниженою колишню суперницю і вважатися її благодійницею. Звільнена таким чином від потреби робити руйнівні витрати на туалети, княгиня виїздила таємно в кареті маркізи, але не користувалася нею відкрито. Ніхто ніколи не дізнався причин, з яких мадам д'Еспар так поводилася з княгинею де-Кадіньян; але її поводження було прекрасне і протягом довгого часу складалося з безлічі дрібничок, що, взяті кожна окремо, здаються чимсь пустим, а в масі своїй досягають чогось велетенського.

В 1832 році вже три роки вкрили своїми снігами пригоди герцогині де-Мофріньєз і так добре обілили її, що потрібні були б великі зусилля пам'яті, щоб пригадати значні обставини її попереднього життя. Від цієї цариці, обожуваної стількома царедворцями, легковажні грішки якої могли б затьмарити ряд романів, лишилася жінка, ще чарівно прекрасна, тридцяти шести років віком, але з повним правом давати собі не більше тридцяти, хоч вона й була матір'ю герцога де-Мофріньєз, юнака дев'ятнадцяти років, прекрасного, як Антіной4, бідного, як Іов5. Він мав користуватися величезним успіхом, але мати хотіла насамперед вигідно женити його. Можливо, цей план був таємницею її дружби з маркізою, чий салон вважався першим у Парижі і де вона могла згодом вибрати серед спадкоємниць дружину для Жоржа. На думку княгині, від нинішнього часу до одруження сина лишалося ще п'ять років, пустинних і самітних років, бо для того, щоб удався вигідний шлюб, її поведінка мусила бути позначена печаттю благорозумності.

Княгиня проживала на вулиці. Міроменіль, в найманому за скромну ціну невеличкому одноповерховому особнячку. Тут вона .зберігала рештки своєї пишноти. Тут ще відчувалася витончена елегантність дами вищого світу. Прекрасні речі, що свідчили про високе становище, оточували її. На каміні можна було бачити чудову мініатюру — портрет Карла X6, роботи мадам де-Мірбель, з вигравіруваним написом під ним: "Подаровано королем", і тут же, поряд, портрет Мадам*, яка була особливо прихильна до неї. На столі сяяв надзвичайно дорогий альбом, якого не насмілилась би викласти відкрито жодна з буржуазних сімей, що царюють тепер у нашому промисловому метушливому суспільстві. Ця сміливість чудово змальовувала княгиню як жінку. Альбом містив портрети, серед яких налічувалось десятків зо три близьких друзів, на думку світу — коханців княгині.— Щодо числа, то це наклеп, та коли звести його до дюжини, то, може, так воно й було,— мовляла маркіза д'Еспар з властивим їй вишуканим лихослів'ям.

загрузка...

* Тобто герцогині Беррійської, дружини другого сина Карла X. "Мадам" — титул, якого надавали при дворі Бурбонів дочкам короля і дружинам наслідних принців. Вживане в цьому розумінні слово "Мадам" писалося з великої літери. (Прим. перекл.)

Портрети Максима де-Трай, де-Марсе, Растіньяка, маркіза д'Егріньйон, генерала Монріво, маркізів де-Ронкероль і д'Ахуда-Пінто, князя Галатіона, молодих герцогів де-Гранльє, де-Реторе, прекрасного Люсьєна де-Рюбампре, молодого віконта де-Серізі були в цьому альбомі виконані в дуже кокетливій манері кращими художниками. Не приймаючи нікого, крім двох або трьох осіб з цієї колекції, княгиня насмішливо називала цей альбом "збіркою своїх помилок".

Нещастя зробило цю жінку доброю матір'ю. На протязі п'ятнадцяти років Реставрації вона надто багато розважалася, щоб подумати про сина; але, заховавшись у темряву невідомості, ця блискуча егоїстка розміркувала, що материнське почуття, доведене до крайності, стане для її минулого життя виправданням, визнаним чутливими людьми, які простять усе зразковій матері. Вона тим дужче полюбила сина, що їй не було більше кого любити. До того ж Жорж де-Мофріньєз був одним з тих синів, які можуть задовольнити всі вимоги материнського гонору. І княгиня також жертвувала для нього всім, чим могла: держала для нього конюшню і каретник, над якими він жив у невеличких антресолях, що складалися з трьох чудово обставлених кімнат, які виходили на вулицю; вона прирекла себе на ряд обмежень, щоб залишити для нього верхового коня, коня для кабріолета і грума. У неї залишилася тільки покоївка, та, замість куховарки, одна з її колишніх дівчат, що прислужували на кухні. Грумові герцога випала тепер важкувата служба. Тобі, колишній грум "покійного" Боденора, як жартома називали у вищому світі цього франта, що розорився, цей молодий грум, який в свої двадцять п'ять років усе мав вважатися за чотирнадцятирічного, мусив і чистити коней, і мити кабріолет, або тильбюрі, супроводити свого хазяїна, прибирати кімнати і перебувати в передній княгині, коли випадково вона мала прийняти якусь важливу особу, щоб доповісти про неї.

Коли подумати, чим була за часів Реставрації прекрасна герцогиня де-Мофріньєз, одна з паризьких цариць, блискуча цариця, чиє розкішне життя могло б, мабуть, правити за приклад для найбагатших модних жінок Лондона, то було якось зворушливо бачити її в скромній раковині на вулиці Міроменіль, в кількох кроках від її величезного особняка, недоступного для життя в ньому при будь-яких достатках і зруйнованого молотками спекулянтів, щоб зробити на його місці вулицю. Жінка, яку ледве встигали обслужувати тридцять слуг, яка мала в своєму розпорядженні найкращі в Парижі покої для прийомів і найчарівніші невеличкі кімнати, де вона влаштовувала такі чудові вечірки, жила тепер в квартирі з п'яти кімнат: передньої, їдальні, вітальні, спальні та туалетної, а вся прислуга її складалася з двох жінок.

— Ах, її ставлення до сина гідне подиву! — говорила лукава плетуха, маркіза д'Еспар.— І все це без всякої удаваності: вона щаслива.

1 2 3 4 5 6 7