Поруч із його столиком сиділо два наших агенти, що вдавали торговців кулінарним жиром. Отже, обидва співучасники потрапили до наших рук, і я уже провів допит. З кого хочете, щоб я почав? Ну, скажімо, з хлопця, який має на правій нозі мозоль. Що ви думаєте про це?
— Два маленькі кола, — сказав я, взявши в руку клаптик цигаркового паперу — шеф висмикнув його блискавичним рухом із досьє на своєму столі.
— А ти що скажеш? — спитав він у Менеджера.
— Те саме, .що й слідчий. Це два маленькі кола.
Шеф махнув рукою, наче відганяв дим.
— Справді, це два маленькі кола, — погодився він, — і вони цілком можуть означати лише два маленькі кола. Тобто не виключено, що в них немає прихованого значення, конспіративного. Просто малюнок. Можливо, все було так: чоловік, якому наступили на праву ногу, прийшов у кафе "Спорт", замовив офіціантові подвійний коньяк і попросив у нього чорний олівець, офіціант дав йому такий олівець, і той, щоб згаяти час, витяг клаптик паперу із пачки сигарет і намалював два маленькі кола, можливо, зовсім випадково. Він міг намалювати й два маленькі квадрати або щось інше. Не виключено й діаметрально протилежне: що малюнок має певне значення, якого ми поки що не знаємо. Але розгляньмо події в їхній послідовності. Як я вам уже сказав, наші агенти з'явилися в кафе "Спорт" набагато раніше від шостої п'ятнадцять—шостої тридцять, тобто години, вказаної в анонімному листі. І, чекаючи, доки з'явиться незнайомий з фотографії, спостерігали за всім і всіма. Так вони помітили й чоловіка з мозолем на правій нозі. Вони бачили, як він увійшов і сів за столик у глибині зали, перед великим дзеркалом, як замовив подвійний коньяк і попросив чорного олівця. Зрештою, ви вже знаєте ці подробиці. Він зробив цей малюнок і в якийсь момент нахилився і понюхав його. Понюхав або вкусив, цього наші агенти до ладу не розгледіли, бо в проході стали два відвідувачі і заступили їм поле зору. Один із двох "комерсантів", повторюю, трохи згодом заарештував нашого хлопця, коли пересвідчився, що той входив у контакт, бодай і випадковий, з людиною з фотографії. Виходячи, наш агент і той хлопець залишили малюнок на столику, але його взяв другий "комерсант". Ні, наш хлопець не виявив особливого знервування, коли його заарештували, сказав тільки: "Не розумію" та "Я скаржитимусь вашому керівництву!" І ще попросив у агента дозволу зав'язати правий шнурок. Звідки цей спокій? Чи він злочинець і майстерно вдає невинного, чи справді невинний і має спокій невинного? Облишмо поки що це питання і перейдімо до фактів... Малюнок із двома маленькими колами він нюхав або кусав, я вже казав. Ми не певні, що саме він робив. Може, нервовий тик. А може інше: знаєте, є такі люди, що полюбляють нюхати всякі речі, наприклад, друкарську фарбу, це їм завдає особливої втіхи. Потім той малюнок із двома маленькими колами, якого лишив на столі наш хлопець — забув чи лишив навмисне, щоб не потрапив до наших рук? — той малюнок узяв другий агент, із тих двох нібито комерсантів, що обговорювали ціни на кулінарний жир. Щодо запідозреного з фотографії, то, як знаєте, за ним пішли два агенти, дали йому вийти з кафе "Спорт", повернути на бульвар Незалежності і, нарешті, біля кінотеатру "Зоря" заарештували його. Отак і він потрапив до наших рук. Тепер повернімося тимчасово до хлопця з подвійним коньяком і малюнком. Після арешту його приставили сюди. На машині служби безпеки, що стояла за два квартали від кафе "Спорт". Дорогою він був спокійний, цілком спокійний. Тільки як переїздили Поштову площу, обернувся і поглянув на годинник, — може, мав на те якусь свою причину. Проте, коли агент спитав, чи в нього побачення, що він дивиться на годинник, той відповів — ні, нема у нього ніякого побачення, просто машинально подивився. Спершу його завели до відомої кімнати на третьому поверсі і залишили там чекати. Тим часом, про всяк випадок, — не забуваймо запідозреного у справі "Туалетний папір" з ампулою ціаністого калію, — йому звеліли скинути з себе усе — костюм, білизну, черевики, годинник, — дали йому інший одяг, а в тому зробили ретельний обшук. Ось що знайдено в його кишенях.
І, беручи зі столу одну по одній речі підозрюваного, він став показувати їх нам і водночас називати.
— Пачка сигарет. Лишилося дев'ять, отже, бракує одинадцяти й паперу, на якому, як я казав, він намалював два маленькі кола. Ось його посвідчення з усіма даними: ім'я, прізвище, ім'я батька, ім'я матері, вік тридцять два роки, власне тридцять один — я йому додав один рік, — неодружений, професія — службовець приватної контори, домашня адреса: вулиця Перемоги 120-А. Ще одне посвідчення — з Бюро подорожей і туризму "Гермес", де він тепер працює. Ножички для нігтів. Гаманець, у якому самі гроші, жодної записки, що могла б нам допомогти. Гаманчик з монетами. Отже, на жаль, нічого цінного з погляду слідства.
— Інші дані? Які зібрали про нього відомості, що дав обшук на квартирі?
— Зроблено усе, що треба, — відповів шеф, — тільки-но доставили його сюди. Нічого проти нього не виявлено. Кімната його на першому поверсі, з окремим входом і туалетом — обшук у ній дав негативні наслідки. Звичайне парубоцьке помешкання. Протягом години опитано його сусідів у домі, співробітників по "Гермесу". Усі дані приводять до одного висновку: спокійна людина. Ніколи не цікавив ні службу безпеки, ні поліцію. Поки що не давав ніяких підстав для підозри в діяльності проти Режиму або в тому, ЩО ВІН МИ‘ "хИТЬ у небезпечний для Режиму спосіб. Я допитав його через ДВІ години після того, як його привели. Одразу сказав йому, що другий, його співучасник, уже розповів нам про їхню зустріч у кафе "Спорт", і вимагав, щоб він дав мені свої пояснення. Він спокійно відповів, що не знає ніякого другого, що вони не співучасники з тим чоловіком і що їхня зустріч у кафе "Спорт" не мала якогось значення, була чисто випадковою. Я спитав його, про що вони розмовляли, коли той йому наступив на ногу. Не вагаючись, він повторив мені діалог слово в слово. Діалог начебто невинний. Я вам потім опишу подробиці, які поки що опускаю, бо хочу, щоб ви уявили спершу загальну картину. Отже, ви, мабуть, розумієте, яку пастку я йому поставив: наші агенти чули той діалог, вони не пропустили жодного слова. Але я вдав, ніби нічого не знаю, щоб побачити, чи казатиме він правду, чи зробить зміни. У другому випадку ми мали б проти нього конкретні дані. Потім я спитав його, що означають два маленькі кола, які він намалював на папері із сигаретної пачки, і показав йому малюнок. Він не виявив здивування, побачивши його в моїх руках, і відповів: "Вони нічого не означають. Це те, що ви бачите: два маленькі кола. Не кажіть мені, наче вони якісь підозрілі! Я їх намалював просто так, аби згаяти час, так само я міг би намалювати два маленькі квадрати, або два ромби, або щось інше". Я сказав, що не можу прийняти його пояснення, бо не виключено, що ці .начебто невинні маленькі кола — це шифрований план двох складів зброї, призначеної проти Режиму. Він засміявся і сказав, дивлячись мені просто у вічі: "Я мирний громадянин, що любить спокій". Тоді я суворо сказав: "Для Режиму не існує мирних громадян, що люблять спокій! Люди поділяються на тих, хто за Режим, і на тих, хто проти. Щоб бути ворогом Режиму, не обов'язково виступати проти нього. Досить не підтримувати Режиму, не провадити позитивної діяльності на його користь". Допитуваний вислухав мене уважно, але позиції не змінив. Не варто переказувати вам тепер усі подробиці допиту, я повертаюся до головного. Скажу тільки, що запідозрений від початку до кінця зберігав спокій. Вигляд мав невинний. Єдине, чого вимагав, то це щоб йому дали очну ставку з тим другим. Я пообіцяв, що це буде зроблено, тільки-но закінчиться допит, який роблять тому окремо. Тим часом я мав постійний зв'язок із Центром.
З Центру мене повідомили, що справа "Кафе "Спорт" їх цікавить безпосередньо і навіть дуже. Я мав телефонний зв'язок із Центром від першого моменту, коли доповів про справу "Кафе "Спорт" і передав дані про двох запідозрених. Через певні проміжки часу я телефонував і доповідав про хід і перші наслідки допиту. Щодо об'єкта з подвійним коньяком, то в якийсь момент я урвав допит і продовжив його через три чверті години. Приблизно о десятій викликав заарештованого знову і спитав, чи він має ще щось додати. Той мені відповів: ні, усе, що мав сказати, він уже сказав раніше. Тоді я його повідомив: "А в мене є дещо нове для вас: завтра вранці ви сядете в автомобіль служби безпеки, і вас повезуть до Центру. Ваш співучасник уже вирушив до столиці, звичайно,, в супроводі наших агентів. Таке розпорядження Центру на підставі даних, які стали відомими. Отже, ваша очна ставка відбудеться в Центрі. Я більше не втручаюся у цю справу, усе подальше взяв на себе Центр". Не можу сказати, що він був задоволений. Навпаки, він ясно показав, що це його нервує, щось пробурчав про безпідставну тяганину, і на цьому розмова закінчилася. .
— Отже, завтра вранці його доставлять у Центр, — сказав Менеджер.
— Так, і доставите його туди ви. Ви це знаєте. Вирушите дуже рано, о сьомій годині, щоб устигнути на пором, який відходить об одинадцятій десять.
— Мікрофільми готові! — повідомили шефа по селектору з фотолабораторії. — Ми все проявили, знімки виняткові. Можете подивитись, як буде час.
— Ручуся, буде дощ, — сказав Менеджер. А може: "Ручуся, дощу не буде". Точно я не розчув.
— Що ти сказав про дощ? — спитав я.
— Видав метеорологічну довідку: буде дощ.
— Облиш дурниці! — сказав я.
— Чому? Ти маєш якісь заперечення?
Я голосно засміявся.
— Ну звідкіля він візьметься, той дощ? Сонце пече, ніде ні хмарини. Ні, таки є дві-три, але ж вони прозорі, як жіноча нейлонова білизна. Для серйозної розмови про дощ цього явно замало.
Менеджер махнув рукою. Спочатку я подумав, що він відганяє муху. Але мухи я не побачив і зрозумів, що це він так висловлює свою незгоду ЗІ МНОЮ.
— Задуха! — сказав він майже одразу. — Не забувайте, що вже середина вересня, і така задуха протиприродна. Не згодні?
— Менеджер правильно каже, — втрутився в розмову хлопець із кафе "Спорт". — Хоч я досі й мовчав, але теж гадаю, що ця задуха дуже дивна.