— Правда, мало що лишилось від моєї вроди, бо я ж кошу сіно в цю спекоту, та я поможу твоєму ділу незгірш від якого красунчика. Хвалити бога, є ще на світі парфуми і масть для волосся, то й прилижеться щонайгрубіше. Я скажу їй комплімент. "Краще пізно, ніж ніколи, Саллі Голл", — скажу я.
— Це не Саллі, — квапливо сказав Дартон. — Це молодша місіс Голл.
Коли Джафет збагнув усе по-справжньому, його обличчя прибрало спантеличеного й заразом докірливого виразу.
— Не Саллі? — перепитав він. — Чому не Саллі? Я не можу повірити! Молодша місіс Голл! Ну, ну… де твій розум?
Дартон коротко пояснив, що й до чого, та Джонса годі було втихомирити.
— Це ж була найдостойніша з усіх дівчат! — вигукнув він. — А ти її прогавив!
— Але, здається мені, я можу одружитися з ким хочу, — зауважив Дартон.
— Гм, — відповів молочар, виразисто звівши брови. — Не личить тобі таке, Чарлзе, аж ніяк не личить. Якби я вкоїв цю халепу, ти обізвав би мене дурнем несосвітенним, — щоб ото мене звела з пуття якась мальована дурисвітка!
На цю лаконічну думку фермер Дартон відповів гострими словами, і скінчилося тим, що обидва приятелі розійшлись, як не розходилися ніколи. Договорилися до того, що Джонс не поїде з Дартоном. Відмовився, як одрізав. Дартон пішов од нього невеселий, і тим прикріша була йому ця незлагода, що молочар збирався переїжджати десь у інший край графства, отже, навряд чи пощастить якось пояснити чи зм'якшити ті слова, що стали між ними.
Скоро по тій зустрічі Дартон і Гелена поєдналися простим цивільним шлюбом, і вона й маленька її дівчинка стали жити разом із хлопцем, що вже звик до Дартонового дому, як до свого рідного.
Десь кілька місяців фермер тішився незнаним щастям. Його життю дечого бракувало, і та порожнеча тепер заповнилася так гарненько, як тільки могло поталанити людині. Та через якийсь час потік подій зробився вже не такий ясний, і сумніви іноді потьмарювали його мрії. Гелена була тендітна жінка, не витривала ні фізично, ні морально, і від часів першого знайомства Дартона з нею вона зазнала жорстоких випробувань. Одне слово, Гелена вся вилюбилась і тепер тільки світом нудила, а то, бувало, жалкувала за аристократичними витребеньками свого дівоцтва. Їй би порівняти своє теперішнє становище з тим, коли вона була дружиною сердешного Голла, так ні ж, вона воліла згадувати, як їй велося до того дня, коли вона зробила свій перший фатальний крок і таємно одружилася з Філіпом. Годити цим людям, серед яких вона опинилася, ставши жінкою заможного фермера, Гелена аж ніяк не збиралась. Малих дрібничок селянського побуту вона цуралася, дивлячись на них як на прикру докуку, і, коли б не діти, було б у Дартоновій домівці не набагато веселіше, ніж доти.
Це призводило часом до сварок, і вже Дартон було сам собі признавався, що такі спроби, як оце його — поправити колишню сердечну помилку, вернувшись до давнього, — здебільшого зазнають невдачі. "Мабуть, Джонс казав правду, — говорив він собі в ті хвилини. — Треба було не відкидатися від Саллі. Краще пливти за течією і користатися з того, що вона дає, аніж правити проти води, потерпаючи, що твій човен от-от перевернеться". Та він не ділився ні з ким цими прикрими думками і зовні лишався уважний та добрий.
Цей досить убогий відтинок його життя тягся менш ніж півтора року, а тоді тяжкі думи урвалися втратою жінки, яка ті думи навівала. Коли Гелена лягла в домовину, він став думати про неї краще, ніж думав, коли вона була жива, бо, зрештою, з нею на фермі було затишніше, ніж тепер без неї. Якій би жінці серце не запеклося, коли б вона спізнала те, що спізнала Гелена зі своїм першим чоловіком! За її впертими уподобаннями, її часом нерозважливою поведінкою ховалося щире й зичливе серце, колись палке й багатонадійне. Вона зоставила йому крихітне рожеве дитятко в білих пелюшках. І зразу його сповнила турбота, як полегшити життя цьому тендітному створінню.
Поки дитя навчилося ходити й розмовляти, Дартон звик дивитися на свій заповітний намір, як на щось цілком здійсненне. Вертаючись подумки назад, до початку того експерименту, який він зробив недавно із своїм життям, він уявляв собі, що власні помилки збагатили його мудрістю, а невдачі — розважністю.
Що то був за намір, здогадатися неважко. Це ж іще раз він мав нагоду переробити й поправити свою абияк склепану долю, вернувшись до Саллі Голл, що досі жила собі під материнським дахом у Гінтоку. Гелена була з тих жінок, що облагороджують домівку, надають їй високої поетичності, а Саллі — з тих, що домівку звеселяють. Саллі не гребуватиме, як Гелена, простими чарами селянського вогнища. До того ж вона найкраще підходила до Дартонової оселі — адже яка ще жінка, окрім Саллі, може стати такою жаданою матір'ю двом дітям її брата і Дартоновій дитині; знов же й Дартон тепер, коли не стало Гелени, був би кращим чоловіком для Саллі, ніж тоді, коли йому ятрилася незагоєна рана серця.
Дартон не був хапливий у вчинках, тож і не квапився виконувати задумане. Та настав якось зимовий вечір, точнісінько такий самий, як той, що огортав сутінню колишню Дартонову подорож до Гінтока, і фермер спитав себе, чи варт зволікати далі, — адже сама природа закликає спробувати ще раз.
Він звелів наймитові засідлати кобилу, взувся і надяг остроги із спритністю, якій позаздрив би й молодший вершник, поцілував двох менших діточок і поїхав. Щоб зробити цю мандрівку цілком схожою на першу, він залюбки взяв би з собою давнього свого друга Джафета Джонса. Та ба! Джонса не було. Молочар переїхав до іншого краю графства, і зосталась незамиреною сварка, що розлучила з ним Дартона; і, хоч Дартон сто разів пробачив йому, як Джонс, певне, пробачив Дартону, помиритися за цих обставин було неможливо.
Він як міг збадьорився без колишнього свого приятеля, і скоро власні думки замінили йому слова товариша. Сонце скотилося за обрій; гілля зачорніло проти неба, мов видряпане на гравюрі; зігнуті діди йшли назустріч із в'язками дров за плечима, вітаючись: "Доброго вечора, сер", — а Дартон від щирого серця казав їм: "Доброго вечора".
Поки він доїхав до роздоріжжя, стало темно, як і тоді, коли Джонс лазив на дороговказ. Цього разу Дартон уже не помилився. "Не помилюся, хвалити бога, і як приїду на місце", — пробурмотів він. Особливо ж потішила його думка, що цей омріяний шлюб, як і перший, не був миттєвою примхою, а поправляв давню хибу.
Ніщо не попсувало йому гарної мандрівки, яка видалась наче більш ніж удвічі коротшою за ту, першу. Хоч уже й споночіло, але ще було тільки десь між п'ятою і шостою, коли за явором забовваніли великі димарі будинку місіс Голл. Щось передумавши, він трохи вернувся назад і зайшов до заїзду, як і першого разу. А коли причепурився перед дзеркалом, і гукнув, щоб принесли випити, і розгладив перші зморшки, посіяні клопотами, він швидкою ходою подався до Белебня.
V
Того вечора Саллі шила фартухи для доярок, яких побільшало на дві, бо мати з дочкою вже не доїли корів разом з наймичками. Та в цілому ні лад, ні вигляд садиби не дуже змінилися, зміни були хіба в дрібничках: давня тріщина над вікном, що тріскалася вже сто років, зробилася ледь ширша; та сволоки стали трішечки чорніші; та відкритий бік каміна заґратували за сучасним смаком; та Ребека, що носила чіпця, коли мала коси, тепер, як ті коси майже всі повипадали, чіпця носити перестала, бо ж казали, ніби чіпці вийшли з моди; та Саллі, цілком природно, стала з виду більш жіноча й досвідчена.
Місіс Голл своїм звичаєм брала щипцями жар й складала його на купку.
— П'ять років тому, цього самого числа, коли не помиляюсь… — почала вона, кладучи зверху жарину.
— Не цього самого… хоча на цьому ж таки тижні, — виправила її точна Саллі.
— Ну, це майже те саме. П'ять років тому приїхав містер Дартон, щоб одружитися з тобою, і прибився мій бідолашний синочок Філ, щоб померти вдома. — Вона зітхнула. — Ах, Саллі, — за мить повела мати знову, — якби ти боронила своє, містер Дартон узяв би тебе, і ніяка Гелена не стала б на заваді.
— Не проливай над тим сліз, мамо, — благально мовила Саллі. — Я тоді й не збиралася боронити своє. Він мені подобався, але щоб я побивалася за ним, то не дуже. Я б нізащо не пішла за нього серед усього того, що насунуло тоді на пас, — додала вона рішуче, — і навряд чи пішла б, якби він попросив мене зараз.
— Я не певна того — хіба маєш когось іншого на оці.
— Не пішла б, і скажу тобі чому. З любові тепер я вже не змогла б вийти за нього. А що нам є з чого жити, коли б ми завтра облишили молочарню, то з якої дрібнішої причини й поготів не варт одружуватись… мені й так добре, і край.
І то ж треба — не минуло й хвилини, як скінчилася та розмова, коли це щось легенько постукало в двері, і за мить з'явилася Ребека — така налякана, ніби побачила привида. Насправді ця мастачка збирати піну з молока та збивати масло (яка мешкала тепер у хазяйському домі) підслухала ту безладну розмову матері з дочкою і, відчинивши двері містерові Дартону, подумала, що все так збіглося не без помочі нечистого. Місіс Голл, а за нею й Саллі, з радісним подивом привітали фермера, і на мить усім забракло слів.
— Чи не підняли б ви мені гака в коминку, містере Дартон? Зачепіть за котрусь зарубку, — сказала мати. Фермер так і зробив, і проста невеличка послуга стала ніби містком над тими чотирма прикрими роками, коли він був їм чужий.
Місіс Голл хутко збагнула, чого він приїхав, і пішла зладнати йому пізній чай, лишивши молодих людей на самоті та сміючися з Саллі, яка щойно твердила, буцімто їй він байдужий, — але ж мати бачила, яка чемна зробилася зразу дочка. Коли чай був готовий, вона й собі присіла біля них. Їй здалося, що Дартон уже не такий певний себе, як був тоді, коли увійшов до хати; але Саллі сміялася, нівроку, і чаювання те було втішне.
Десь о сьомій він попрощався з ними. Місіс Голл провела гостя аж за поріг, щоб посвітити згори, поки він зійде на дорогу. На порозі він признався:
— Я приїхав просити вашу дочку вийти за мене заміж; вибрав вечір і все, аби тільки була її згода. Та вона не хоче.
— То невдячна вона дівчина! — щиро мовила місіс Голл.
Дартон помовчав, добираючи слова, а тоді спитав:
— Сподіваюсь, у неї нема когось… щасливішого за мене?
— Є чи нема, того я не можу сказати, — відповіла місіс Голл.