— Де він, і де… де моя донька?
Олламур зник, зникло й дівча.
Гіпкрофт звичайно був чоловік тихий і лагідний, але рішучість, написана тепер на його обличчі, вжахнула всіх.
— Чортяка! — гукнув він. — Я розвалю йому голову, якщо його знайду.
Він метнувся до кочерги, що лежала на каміні, і вибіг надвір, а за ним усі інші.
По другий бік шляху спинався похмурий, порізаний яругами косогір, а далі, за кілька миль, здіймались у небо ялини Містоверського лісу, за яким лежав Ялберівський гай, де панувала така пекельна темрява, що там могла б сховатися ціла артилерійська батарея, не те що чоловік з дитиною. Кілька чоловік кинулись за Гіпкрофтом у той морок, а більшість пішли понад шляхом. Вони ходили хвилин двадцять, тоді повернулись до заїзду. Нед сів на лаву і обхопив голову руками.
— Господи, який дурень! Стільки років він вірив, що це його дитина, — шепотілись люди. — Адже весь світ знає, що вона не від нього!
— Ні, я зовсім не думав, що вона моя, — прохрипів він, піднімаючи голову. — Але вона моя однаково. Чи я не плекав її, чи не годував, не вчив її? Чи я не бавив її? Ох, маленька моя Керрі, і ти пішла з цим поганцем, пішла!
— Але ж дружина зосталася з тобою, — заспокоювали Неда. — Вона опритомніла, їй уже краще, а вона ж для тебе більше важить, ніж чужа дитина!
— Ні! Вона не така дорога мені, як дитина. Та ще й тепер, коли дитини нема. Керрі була для мене все!
— А може, ти ще розшукаєш її завтра.
— Якби ж то! Та він її не покривдить, звісно, що ні! Як там Керлайн? Я можу йти. Візок уже тут?
Керлайн поклали на візок, і вони сумно поїхали до Стіклфорда. На другий день вона стала спокійніша, але напади корчів ще траплялись, і воля її ще здавалася зламаною. Як не дивно, доля дитини її майже не хвилювала. Нед, навпаки, майже збожеволів. Надія на те, що безсердий Кучма пожартував і поверне маленьку через день чи два, якийсь час жевріла в його душі, але час минав, а про Олламура та його дочку не було ні слуху, ні духу, і Нед мурмотів, що, мабуть, пекельний скрипаль полонив її своїми нечистими чарами, як він робив з Керлайн. Минали тижні, але, куди поділися музика з дівчинкою і як він примусив її йти з ним, залишилося невідомо.
З часом Нед, який знайшов тільки тимчасову роботу, зненавидів свої рідні краї і, почувши від поліції, що десь поблизу Лондона бачили чоловіка, схожого на Олламура, що грав до танцю дівчинці на ходулях, Гіпкрофт так зацікавився столицею, що, не збираючи речей, поїхав до Лондона. Однак він не знайшов утраченої дитини, хоча цілими днями простоював на вулицях у надії її впізнати, а вночі інколи схоплювався й кричав:
— Цей негідник знущається з неї, щоб прогодувати себе!
Дружина відповідала дратливо:
— Не тіпайся так, Неде! Ти не даєш мені спати! Нічого він їй не зробить, — і знову засинала.
Всі гадали, що Керрі та її батько виїхали до Америки. Напевне, Кучма вирішив, що матиме з дочки велику вигоду, коли навчить її танцювати й заробляти гроші. Може, вони й досі там виступають, хоч йому вже сімдесят, а їй — сорок чотири роки.