Ні, він цього не подарує!
— Ви наступили мені на ногу, пане!
— Я?
— Так, ви! Ви наступили мені на праву ногу, а в мене там мозоль!
— Та що ви кажете! — іронічно озвався той.— Повірте, я думав, що це у вас ліва.
І, не чекаючи відповіді, пішов далі.
"Тридцять дві хвилини на сьому,— сказав він собі.— Час рушати". Побачив монету, що закотилася під його столик — його чи не його? — нахилився й підняв її.
"Ага, ще треба зав'язати шнурок..."
Хотів нахилитися, та не встиг. Один із двох торговців кулінарним жиром, той, що з грубими пальцями і потовщеними суглобами, проходячи до туалету,— так воно виглядало,— зупинився біля його столика, нахилився над ним, витяг жовте посвідчення в пластиковій обкладинці і тихо, дуже тихо, майже ніжно, сказав:
— Служба безпеки.
— Не розумію.
— Залиште гроші за коньяк і ходімо! Не забудьте, коньяк подвійний!
— Я скаржитимусь вашому керівництву!
Він підвівся й пішов між столиками.
— Стільки диму,— сказав агент, ніби продовжуючи розмову.— Наче туман у залі. Це антисанітарно!
Усе сталося так непомітно, що навряд чи хто з відвідувачів кафе "Спорт" це зауважив.
За два метри до виходу він заплутався в шнурку і спіткнувся.
— Можна зав'язати шнурок? спитав у агента.
Той не відповів, але в очах його було щось таке, що не дозволяло дальшої розмови.
— 2 —
тою всі заарештовані, підозрювані в справі "Туалетний папір" — чотири особи, — беззастережно визнали свою причетність до злочинної діяльності. Ще один успіх Служби безпеки.
Проте додаю необхідне пояснення: позавчора вранці, коли наші агенти одразу після арешту чотирьох запідозрених привели їх до мого кабінету на перший допит і я ще не встиг поставити жодного запитання, один із чотирьох, попри пильний нагляд вартових, блискавично вихопив із кишені мікроампулу з ціаністим калієм, розкусив її зубами і впав мертвий. Не вважаю за потрібне описувати подробиці вищезгаданої смерті, яка була справою кількох секунд, і т. ін. Про цю подію я негайно доповів керівництву.
Вище я вказав, що заарештовані, підозрювані в справі "Туалетний папір" — чотири особи, — зрештою беззастережно визнали свою Причетність до злочинної діяльності. В тому числі я рахував і четвертого підозрюваного, хоча я не мав нагоди поставити йому хоча б одне одне запитання і одержати на нього хоча б одну відповідь. Але про що свідчить його самогубство, як не про беззаперечну причетність до злочинної діяльності?
Він перечитав від початку сторінку 2, яку друкував на машинці. Усе було гаразд, крім того, що слово "одне" він надрукував двічі. Одстукав хххх, забиваючи "одне", і взявся друкувати далі;
Вважаю за потрібне викласти коротко, але з належною докладністю, історію справи "Туалетний папір", перше ніж перейти до викладення допиту.
Позавчора вранці, 14 вересня, об 11.05 на вокзал прибув поїзд (поштовий). Станційні вантажники почали розвантажувальні роботи.
Раптом, коли вони переносили три дерев'яні контейнери з написом "Папір туалетний", один ящик вислизнув у вантажника з рук, упав на цементний перон і розбився, а з нього розлетілися сотні прокламацій, спрямованих проти Режиму.
Агенти Служби безпеки, що здійснювали звичайний нагляд на станції, не гаяли часу. Наслідки: було заарештовано чотири запідозрені особи.
Було відкрито два інші контейнери і встановлено, що в усіх трьох не було жодного рулона туалетного паперу, а самі тільки прокламації загаль-
Він поміняв сторінку.
— З —
ним числом 4310, усі з однаковим текстом антиурядової відозви.
Він уважно переглянув свій звіт — те, що вже надрукував. Нічого не треба виправляти або забивати. Тільки "а" було якесь розмазане. Це його стурбувало, бо "а" — одна з найуживаніших літер. Він це знав ще з дитинства, коли у захваті, мов справжній маніяк розв'язував усі зашифровані тексти, які тільки міг знайти. Де йому було знати в той час, що через багато років, майже одразу після одержання диплома юридичного факультету, він подасть заяву, щоб його прийняли слідчим у службу безпеки.
Спершу, згідно з правилами, його взяли на іспитовий термін, та через дуже короткий час, завдяки своїм винятковим здібностям і працездатності, він був затверджений у штаті. Тут він мав справу із секретними шифрованими документами служби безпеки, виключним завданням якої була охорона Режиму.
Щіточкою він старанно почистив "а" та "А", хоча велика літера і раніше виходила чисто.
Коли йому треба було писати короткий звіт, він звик сам друкувати його на машинці. Хотів удосконалитися в сліпому способі друку.
Чотири запідозрені особи були негайно доставлені у Службу безпеки і, за наказом керівництва, мені було доручено провести слідство.
Конкретно, наслідки допиту такі: запідозрені визнали свою причетність до злочинної діяльності, отже
Переглянув. Літера "а" в повному порядку. Абсолютно чиста. Хотів друкувати далі, але не зміг... Його схопив отой дивний біль у шлунку. Наче хтось сильно натиснув пальцем. Це траплялося по кілька разів на день, з минулої середи.
Уперше за свої тридцять п'ять років він відчув непорядок у шлунку. Він завжди казав, що шлунок у нього залізний, і пишався цим. А тепер звідкись узявся цей біль, що від минулої середи не давав йому спокою ні на день. З'являвся на секунди, потім зникав. Що б це могло бути? Мабуть, нервове. Як то кажуть, "на нервовому грунті"., В роботі перевантаження, допит за допитом. Надто останнім часом, хоча коли було менше? Допити затримували його в приміщенні служби безпеки до пізньої ночі, а то й до ранку, коли він виходив ледь живий з утоми, тільки щоб перемінити сорочку, помитися й повернутися на службу. До того ж весь час кава й цигарки.
Дружина поставилася до цього дуже серйозно. Зчинила галас, щоб він негайно пішов до лікаря, мовляв, не слід нехтувати здоров'ям і таке інше. Звичайно, він пішов би, аби тільки час і настрій. Передусім настрій.
Невдовзі біль відпустив його, він підвівся і ступив кілька кроків, щоб розім'ятися.
Підійшов до вікна. Чому воно зачинене? Цього року вересень напрочуд теплий. Відчинив вікно навстіж і тієї ж миті повернувся до свого столу, де в третій шухляді ліворуч тримав аспірин. Голова в нього боліла ще з вечора, а зараз біль став просто нестерпний.
Мабуть, від кави, адже він щойно випив п'ятнадцяту чи шістнадцяту чашку на сьогодні. Тримаючи в одній руці склянку, в якій лишилося трохи води, а в другій таблетку аспірину, він знову підійшов до вікна.
Театральна площа, куди виходили вікна служби безпеки, була ніби поцяткована різноколірними вогнями. Він поглянув на реклами, що спалахували й гасли, щоразу змінюючи колір. Подивився на площу, від якої розходилися чотири бульвари, і вона була схожа на руку з чотирма пальцями. Прийняв аспірин. Кладучи таблетку в рот, згадав запідозреного з ціаністим калієм. Той зробив тоді такий самий рух.
"Але то був не аспірин. Хоча, що не кажи, він од нас утік. Дешево врятувався".
Більше не можна стояти біля вікна. Шеф хоче мати звіт про справу "Туалетний папір" не пізніше одинадцятої. А вже 10.20.
Він узяв сигарету з купи, що лежала на столі, але вирішив закурити потім.
ще одну антиурядову організацію знешкоджено в зародку. Служба безпеки
— Ти мене чуєш? — почувся із селектора на письмовому столі голос шефа.
— Так. Я саме закінчую звіт про справу "Туалетний папір", і за кілька хвилин ви її матимете...
— Я не про звіт! — урвав його шеф. — Справу "Туалетний папір" закінчено і здано в архів. А зараз ти мені потрібний для справи, що тільки почалася. Справа "Кафе "Спорт". Чотири години тому, приблизно о шостій тридцять, наші агенти заарештували двох. Одного в кафе "Спорт", другого — на вулиці. Подробиці розповім, коли принесеш мені звіт. Я просто хотів тебе попередити, що ти мені потрібний для нової справи. Завтра, рівно о сьомій ранку, поїдеш до столиці. Звичайним
маршрутом: машиною і поромом. Менеджер і ти повезете одного з тих двох у Центр. Другий уже вирушив туди, десь півгодини тому.
— Нарешті! — вигукнув Менеджер. — Змилувався, пропустив нас, тварюка!
йому щойно пощастило після справді акробатичного маневру перегнати тупоголовий сіро-зелений автобус, що вже годину, мов навмисно, не пропускав їх наперед.
— Чудово, маестро Менеджер! — мовив той і повернувся до слідчого: — Я його теж назвав Менеджер — що ж мені робити? Ви ж бо весь час називаєте його тільки так.
— Називай і ти, чом би й ні? — озвався слідчий. — У службі безпеки всі його так кличуть. Це прізвисько приліпили йому, бо він має звичку у розмові — і до діла, й не до діла — казати: "Коли я був менеджером..."
— Тобто, яким менеджером? — спитав той.
— Менеджером бліх, — озвався сам предмет обговорення.
— Тобто? — перепитав той, ніби підозрюючи жарт.
— Так, менеджером бліх, — запевнив його слідчий.
— Цілих вісім років я мав свій театр, — сказав Менеджер. — Мій номер "Велике блошине ревю" мав епохальний успіх у найбільших вар'єте. Видовище надзвичайне. Уперше в світовій блошиній історії! Як я журився, коли з незалежних від мене причин моя трупа припинила своє існування. Звідкись узявся таємничий мікроб, причепився до артистів, і всі погинули, і солісти, і статисти. Тоді я пішов у службу безпеки і став агентом. А чом би й ні?
— Я цього не знав, — сказав той, наче перепрошуючи.
— Блошиний менеджер! — підтвердив Менеджер.
І різко крутнув кермо ліворуч, мало не зіткнувшись із мотоциклом, який вискочив хтозна-звідки. Той упав на слідчого і наче почухався об його плече.
— Пробачте! — сказав він.
— Та чого там! Менеджер надто різко крутнув кермо, і ми втратили рівновагу.
— Ні, я не про те. Знаєте, коли я чую про бліх... Почую слово "блоха", і починає свербіти. Те саме, коли бачу слово "блоха", написане або надруковане. Ось і тепер засвербіло, коли я почув це слово із власних уст.
І він знову потерся об плече слідчого.
— Дуже дивно! — сказав слідчий і скоса зиркнув на сусіда.
— Хіба не смішно? Смішно і водночас драматично.
— Алергія! — визначив Менеджер.
— Авжеж, алергія, — погодився той. — Але найчудніше, що свербить лише тоді, коли я це слово чую або читаю.
— Тобто? — спитав слідчий.
— Я нічого не відчуваю, коли мене обсяде навіть рота...
— Чудеса та й годі! — мовив Менеджер. — І подумати, що я тобі сказав неправду.