У цю мить він згадує її груди, згадує її всю. "На поштамті?" — "Чому б ні?" — "Домовились! О сьомій годині в залі поштамту, перед віконечком "Міжнародні рекомендовані". Затуляє рукою очі, щоб не бачити більше фар паровоза, не бачити два маленькі кола її грудей. Бо надії для нього нема. Тож нехай скоріше станеться те, що однаково має статися! Він роздратує слідчого, щоб той утратив рівновагу і вистрелив. І порине він у безодню з кулею в грудях або в животі, і буде невідворотним його падіння.
Хай усе закінчиться тут, у внутрішньому дворі "Великого Національного".
(
— Вертайся до вікна, не треба акробатики. Я знаю тепер, що ти не "просто мирний громадянин", як ти казав, ти сам дав нам доказ своєї провини. Вертайся ж до вікна! — кажу я йому і дивлюся просто у вічі.
У якомусь номері "Великого Національного" задзеленчав будиль ник. Хтось лишив відчиненим вікно на внутрішній двір: чи постоялець, якому рано на роботу, чи службовець готелю, якому треба заступити на чергування.
— Не дивися так на мене, ти чуєш будильник, вертайся, поки все тихо, і ми не піднімемо нікого в готелі, не змушуй мене вдаватися до інших засобів. Ти знаєш, якщо я вистрелю в тебе й пораню ногу, ти не втримаєшся на карнизі, а під тобою провалля, ти не врятуєшся, як упадеш. Вертайся сюди, поволі!
Він ніби й не чує, що я йому кажу, він дивиться на мене так, наче бачить не мене, а когось іншого, або щось інше за мною, далеко за обрієм, за обрієм, якого немає, бо за мною стіна, а в стіні двері № 717, незабаром постукає Менеджер, і тоді ми вдвох заблокуємо його на карнизі, і все закінчиться безславно для затриманого, який спробував утекти, ось він перед моїми очима, а я на підвіконні з револьвером у руці, висовуюся трохи й кажу йому:
— Тигр.
Це слово зненацька спало мені на думку, і я одразу ж його сказав.
— Тигр,— повторив я, а він подивився на мене ще відсутнішими очима.
Тоді я йому пояснюю:
— Тигр — це таємнича річка, яку ми так довго з тобою шукали. Чотири літери по вертикалі, річка, що "не тільки топить, а й пожирає".
І в ту мить, коли я йому нагадую про чотири літери по вертикалі, у той самий момент, коли я кажу і повторюю "тигр", у мені відбувається зсув, і я відчуваю, що розпадаюся, що потопаю, це коротке слово "тигр", яке я вимовив цілком бездумно і не передчуваючи наслідків, до яких воно призведе, це слово мало зв'язок з усім Планом, виконавцем якого я був, мало зв'язок із спектаклем, у якому я виступав проти того, слово "тигр" — це кінчик від клубка, за який я смикнув, і клубок став розкручуватись, це наче ріжок хустки, за який смикає фокусник і витягає безліч зв'язаних між собою кольорових хустинок: тільки-но я сказав "тигр", як усе ніби з'явилося переді мною в новому світлі, усе те, що ми пережили з ним від сьомої години вчорашнього ранку, коли вирушили з внутрішнього двору служби безпеки,— я не можу його' зрадити, ні, не можу; якби він не вискочив у вікно й на карниз, якби в останній момент не зробив був стрибка-зізнання, якби я не зрозумів, що він має провину, якби все тривало так, як до того, коли утворився протяг і двері туалету замкнулися, тоді, може, не виникла б у мені ця тріщина, але тепер я знаю, що він причетний, він сам дав мені доказ своєї провини, це я домігся того, що він розколовся і сам видав інформацію, якої ми не мали і яку навряд чи коли одержали б; спектакль, у якому я грав стільки годин, закінчився повним успіхом, але я не можу його зрадити тепер, коли він зізнався, це я довів його до зізнання, це я вдавав, ніби маю почуття, ніби ставлюся до нього' подружньому, ніби я людина і маю серце, це я надягав маску людини.
грав роль людини, і тепер мені відкрилося, що я не просто грав роль, що в мені справді збереглося щось людське, і я не можу зрадити його, не можу; ось він стоїть навпроти мене, і ми наче продовжуємо нашу прогулянку по місту, ми двоє; План спрацював з точністю хронометра, я доклав усіх зусиль для успіху Плану, цього досконалого Плану, але я не можу його зрадити, ми з ним одна компанія, ми двоє; ще один будильник розтинає тишу "Великого Національного", два чи три вікна освітлюються на шостому й на четвертому поверхах. Менеджер постукає у двері з хвилини на хвилину, але я не можу його зрадити; одна по одній проходять переді мною картини з нашої прогулянки в місті: перукарня "Щирість", зіткнення на вулиці, на яке ми витріщалися разом з іншими, вітрини, кафе "Поступ", двоє дівчат, поїздка на пляж, камінці, що ми кидали в море, змагаючись, чий далі пострибає, футбол із хлопчаками, луна-парк, "будинок таємниць" і наша пригода в ньому, повернення до "Великого Національного", олія, вата й шпилька, і як я нахилявся й витягував одну по одній їжакові колючки, кросворд, чотири літери по вертикалі, "Тигр" — так називається річка, яка "не лише топить, а й пожирає",— ні, я не можу його зрадити, не можу.
— Тікай! — кажу я, дивлячись йому просто у вічі.
Він не озивається і не рушає з місця.
— Тікай! — кажу, погрожуючи йому пістолетом.
Він і далі дивиться на мене.
— Тікай! — кажу я втретє.
Він усе стоїть нерухомо, а Менеджер ось-ось з'явиться.
— Тікай! — кажу я знову.
Плац спрацював бездоганно, а потім. на.че скорпіон, ужалив мене самого.
— Тікай! — кажу я йому.
Я цілюся в нього, хрипко свистить паровоз на станції, сіється мряка, я дивлюсь на нього, і він наче розчиняється в дощі, ні, не розчиняється, ось він на карнизі.
— Тікай! Тікай же, а то стрілятиму! — Я наказую, я благаю.
Більше чекати не можна. Менеджер уже стукає в двері, стукає, а я не відчиняю.
— Тікай!
Він не слухає і стоїть під дощем, я не можу його видати, а Менеджер уже гатить у двері кулаками, потім налягає на них усім тілом, двері поки що витримують.
— Тікай!
Менеджер стріляє в замок, двері піддаються, Менеджер заходить до кімнати і стоїть секунду на порозі з револьвером у руці.
— Тікай!
Я не можу зрадити його, наш План досконалий, але, як і "досконалий злочин" він виявився у чомусь недосконалим, ми все передбачили, кожну дрібницю, усе розрахували з математичною точністю, усе бездоганно виконали, але трапився один прорахунок, один прорахунок: далі я уже це встигаю думати, Менеджер свердлить мене очима, він не вірить тому, що бачить, тому, що чує, це я, слідчий служби безпеки, довірена особа Режиму, фанатик Режиму, це я кажу затриманому: "Тікай!" — і намагаюся допомогти йому втекти; Менеджер, напевне, не розуміє, що зі мною сталося, Режим уже не на першому місці в моїй свідомості, у моєму серці, а хлопець на карнизі — на першому; я і хлопець на карнизі — одна компанія, ми гуляли, разом у місті, ми тепер разом-у-житті, нас пов'язує дещо, чого не врахувала служба безпеки, у Плані є один прорахунок, у логіці Режиму е один прорахунок; ні, люди не поділяються на тих, хто з Режимом, і на тих, хто проти, це помилка, ми припустилися серйозного прорахунку, цей прорахунок — динаміт, який висадить нас у повітря, і я не можу зрадити його, ні, не можу, я знаю, я розумію, що на мене чекає, але я його не зраджу, я не зраджу цієї людини, що дивиться на мене з відстані трьох метрів, учепившися за стіну, учепившися в мене; прорахунок таїться в усьому, що ми вважали за певне і непохитне, цей прорахунок десь тут навколо, прорахунок у нас самих.
— Тікай!
Він побачив, як Менеджер наставив револьвер на слідчого, як посунув від дверей до слідчого, погрозливо і водночас розгублено, як слідчий наставив свій револьвер на Менеджера, готовий стріляти, щоб перетяти йому шлях до вікна, як іще раз подивився на нього і знову оте "Тікай!" — і побачив, як Менеджер, наче впевнившись нарешті у тому, що сталося, вистрелив у слідчого і влучив у праву руку, револьвер слідчого впав додолу, бризнула кров, і лише тепер, коли він побачив, як слідчий зігнувся і захитався, лише тепер він збагнув, що не було пасткою те "Тікай!", яке весь час повторював йому слідчий, лише тепер він збагнув, що воно було справжнім, оте "Тікай!", і лише тепер інстинкт штовхнув його до слідчого — підбігти, затулити його своїм тілом, стати поруч як друг, і він ступив крок до вікна, ще один крок; Менеджер стоїть і цілиться в них обох, а дощ усе сіється, і карниз слизький, він спробував утриматися за стіну, але карниз слизький, слизький, і він встиг лише побачити, як летить йому назустріч внутрішній двір, як падають на нього великі квадратні плити, схожі на кросворд з горизонталями й вертикалями.
З новогрецької переклала Тетяна ЧЕРНИШОВА