І ось зовні відокремленню зроблено початок, і боронь боже, щоб таке сталося і в серці, — адже ж відчиняти браму перед такою розлукою означає дражнити своє щастя.
А ще вона дуже ревнувала чоловіка до всіх тих легковажних католичок у далекій іспанській землі.
Фредерік Третій, що, як і багато інших тодішніх князів та володарів, дуже цікавився алхімією, загадав Ульрікові-Фредерікові дорогою заїхати до Амстердама, відвідати славнозвісного алхіміка, італійця Бурі[76], й натякнути йому, що король і багатий Крістен Скель із Сострупа віддячили б йому за труд, якби він загостив до них.
Тому, прибувши в червні місяці шістдесят другого року до Амстердама, Ульрік-Фредерік звелів Оле Борхові[77], що вчився там і добре знав Бурі, повести його до алхіміка. То був невеличкий на зріст чоловік років п'ятдесяти з лишком, огрядненький, легкої ходи і рівної постави, з жовтуватим кругловидим обличчям, чорним чубом і тоненькими вусиками. Підборіддя в нього було повне, ніс — гачкуватий і трохи приплесканий, а очі, що ненастанно кліпали, — маленькі, оточені більшими й меншими зморшками, що віялом розходилися від їхніх куточків і надавали йому водночас хитрого й добродушного вигляду.
Одягнений він був у чорну оксамитову камізельку з широкими вилогами і срібними гудзиками, обшитими крепом, чорні до колін панталони, чорні шовкові панчохи і взутий у черевики з великими чорними бантами. Він, мабуть, кохався в мереживі, бо й на грудях мав мереживо, і хустинка на шиї ним була обшита, і навіть з рукавів та з холош панталонів воно спадало грубими згортками. Руки в нього були білі, пухкі, а короткі, товсті пальці так унизані напрочуд ляпуватими каблучками, що він не міг їх докупи стулити. Навіть на великих пальцях він носив грубі персні, на яких поблискували самоцвіти. Як тільки він сів, то відразу, хоч стояло літо, сховав руки в хутряну муфту, бо, мовляв, вони в нього завше мерзли.
Світлиця, до якої він завів Ульріка-Фредеріка, була велика, простора, із склепистою стелею і вузькими гостроверхими вікнами високо вгорі. Серед підлоги стояв великий круглий стіл, навколо нього дерев'яні стільці, а на кожному лежало по червоній шовковій подушці з важкими довгими китицями на всі чотири боки. До стільниці була припасована срібна плита, що на ній чорною емаллю зображені були всі дванадцять знаків зодіаку, планети і найважливіші сузір'я. З розетки посеред стелі висіли нанизані на мотузок струсеві яйця. Підлога була помальована на сіру й червону клітку, а перед дверима до дошки були прибиті трикутником старі підкови. Під одним вікном стояло велике коралове деревце, а під другим — темна різьблена шаховка, кована мідяною бляхою. В кутку стояла воскова лялька завбільшки з людину, що зображала мавра, а вздовж стін лежали шматки олив'яної і мідяної руди. Мавр тримав у руці суху пальмову гілку.
Після того, як вони посідали й перемовились кількома ввічливими словами, Ульрік-Фредерік спитав у Бурі — вони розмовляли французькою мовою, — чи не захотів би він мудрістю своєю і досвідом допомогти також прихильникам таємного ремесла у данській землі.
Бурі похитав головою й сказав:
— Я добре знаю, що таємниче мистецтво має в Данії значних і могутніх аматорів. Однак на своєму віку я багато вже навчав осіб князівського роду й духовного сану і хоч за свою працю й не завше діставав невдячність замість сподіваної винагороди, але принаймні бачив стільки неприхильності й нерозуміння, що тепер не часто зважуюсь брати на себе роль навчителя таких значних школярів. Мені не відомо, за якою регулою чи методою провадить свої досліди його величність данський король, тож слова мої до нього не стосуються, проте скажу вам у великій таємниці, що я здибав серед осіб із найвищої шляхти, навіть серед помазанників і спадкоємців трону, таких невігласів у historia naturalis[78] і в materia magica[79], що навіть найдурніший базарний писар не такий по-мужицькому забобонний, як вони. Вони вірили навіть ганебним, повсюдним поголоскам, ніби робити золото — все одно що готувати насонний трунок чи лікарські пігулки: тільки дістань правдивий рецепт, а тоді змішай усе докупи, постав на вогонь, промов формулу — і золото готове. Такі чутки поширюють охочі до легкої поживи й темні люди — хай їхня путь щезне! Невже важко збагнути, що коли б то була правда, то світ купався б у золоті. Навіть коли б, як не безпідставно гадають деякі шановні автори, тільки певна частина матерії так легко оберталася на золото, то й тоді світ купався б у ньому. Ні, алхімія — важке й дороге мистецтво. До нього треба мати щасливу руку і особливі косталяції та кон'юнкції, аби вдосталь добути щирого золота. І не всякої пори року матерія однаково золотодайна, о ні! Поміркуйте лишень, адже має відбутися не проста дистиляція чи сублімація, а перетворення самої природи. Авжеж, насмілюся сказати, що шатра духів природи щоразу здригаються, коли частка чистого блискучого золота вивільняється з тисячолітніх обіймів materiae vilis![80]
— Але ж, — озвався Ульрік-Фредерік, — дозволю собі спитати, чи не важите ви своєю душею, заходячи в такі потаємні мистецтва, чи не наражаєте ви її на небезпеку та на загладу?
— Ні, ні! — жваво заперечив Бурі. — Як вам таке спало на думку! Де ви знайдете більшого мага за Соломона, що його печатки, і велика й мала, дивовижним способом збереглися й донині? А хто дав чарівну силу Мойсеєві? Хіба не Саваоф, могутній дух бурі? — Він притулив свою каблучку до губів. — Авжеж, ми, звісно, знаємо великі наймення Тьми та небезпечні слова, накреслюємо зловісні таємничі знаки, такі, що якби їх ужити на зле, як то чинять різні чарівники й знахарі, то душі заклинателів відразу попали б у лабета геєни. Але ми, ми викликаємо їх тільки на те, аби звільнити священну первинну матерію від пилюки й земного попелу, від усякої нечисті й домішок. Адже саме золото і є правдива первинна матерія, що існувала, аби давати світло, перше ніж сонце та місяць були зведені на склепіння небесне.
Вони ще довго розмовляли про алхімію та інші таємничі науки, а потім Ульрік-Фредерік спитав, чи не склав би йому Бурі гороскопа по коротенькій цидулці, що її він кілька днів тому прислав через Оле Борха.
— Взагалі, — відповів Бурі, — то я, либонь, міг би сказати, що вам на віку написано, та як констеляцію достеменно не визначено тої години, як дитина вродилася, то багато дрібних прикмет губиться, і тоді не все можна вгадати. Однак дещо я знаю. Авжеж. — Бурі провів рукою по очах. — Якби ви вродилися простим городянином і посідали скромне місце медикуса, тоді б ви почули від мене тільки втішні слова, а так ваша доля буде не з найлегших. З деякого погляду дуже шкода, що на світі здебільшого так ведеться, що ремісників син стає ремісником, купців син — купцем, селянський син — хліборобом тощо, бо дуже багато лиха через те й трапляється, що вони обирають собі не ту стежку, яку їм призначено під час народження їхнього положенням небесних тіл. Бо якщо, наприклад, той, хто народився під знаком Барана на початку фази, обере військову службу, то не матиме щастя — тільки рани, та дрібні чини, та дочасну смерть. Коли ж він докладе рук до золотарського ремесла а чи гранярем стане, то довіку в добрі кохатиметься. Тому, хто народився під знаком Риби в першій фазі, слід за плугом ходити або, якщо він багатий, маєтки наживати, а хто народився в останній фазі, хай шукає свого щастя на морі, чи то простим шкіпером, а чи адміралом. Сузір'я Бика в першій фазі сприяє військовим, а в останній — адвокатам, сузір'я Близнят, що під ним ви народилися, в першій фазі, як я вже сказав, помагає медикусам, а в останній фазі — купцям. Але дайте мені глянути на вашу руку.
Ульрік-Фредерік простяг руку, а Бурі підійшов до трикутника з кінських підків і витер об нього ноги так, як танцюрист на линві витирає підошви об дошку, змащену каніфоллю, перше ніж ступити на линву. Тоді пильно глянув на руку.
— Так, — сказав він, — лінія шани ціла й довга, бачу, що сягає вона скільки лиш можна, але до корони не доходить. Лінія щастя спершу невиразна, а далі чимраз ясніша. А от лінія життя, на жаль, виглядає погано, вам треба пильнуватися, поки мине двадцять сім років, бо до тієї пори вашому життю загрожує якась тяжка, таємна небезпека. А потім лінія чітка і вже ясна до глибокої старості. Проте вона дає від себе тільки одну вітку... хоч ні, є ще й друга, зовсім маленька — отже, ви матимете нащадків, але не багато і від двох шлюбів.
Він випустив руку.
— Слухайте, — поважно сказав він. — Вам загрожує небезпека, але звідки, я не бачу, тільки не на війні, а десь-інде. Може, ви впадете або щось інше скоїться в дорозі, то візьміть сі тригранні малахіти, вони особливого гатунку. Гляньте, на сій каблучці і я ношу такий. Вони бережуть від падіння з коня чи з карети. Візьміть їх і носіть на грудях при тілі, а як захочете вправити їх у каблучку, то не затикайте знизу золотом, бо вони мають торкатися шкіри. А ось гляньте на сей яспис. Бачите, на ньому наче дерево зображено. Се дуже рідкісний камінь, він оберігає від підступних ударів і від рідкої отрути. Ще раз прошу вас, шановний юначе, пильнуйтеся, особливо від жінок, я не можу сказати напевне, проте є ознака, що небезпека блисне в жіночій руці. Але достеменно я не знаю, що ні, то ні. А ще бережіться недобрих друзів і лукавих служників, холодної води і довгих ночей.
Ульрік-Фредерік приязно взяв подарунки і не забув другого дня послати алхімікові коштовного ланцюжка на шию в подяку за добру пораду й за добрі охоронні камені.
І вже без зупинок поїхав просто до Іспанії.
X
У господі стало так тихо того весняного дня, коли вдалині змовк тупіт копит. Ще були повідчинювані всі двері після прощальної метушні, там, де Ульрік-Фредерік їв, ще лежала зім'ята серветка біля тарілки, і по всій підлозі було ще знати вологі сліди від його чобіт до верхової їзди.
Там, біля великого люстра, він пригорнув її до своїх грудей, без кінця цілував на прощання й потішав, присягався, що скоро повернеться.
Марія мимоволі підійшла до люстра, наче хотіла поглянути, чи не збереглося в ньому його відбитка, такого, як вона бачила ще хвилину тому, коли він тримав її в обіймах.