Вчотирьох. Так, учотирьох, я, ви обидва і ще один агент, якого я теж залучу до справи і який, поки Менеджер буде нібито в ремонтній майстерні, ходитиме за тобою та хлопцем із кафе "Спорт" під час вашої прогулянки по місту. Під час цієї прогулянки ти виконуватимеш свою роль з усією можливою досконалістю. Удаватимеш, що ти теж людина і ніщо людське тобі не чуже, тобто гратимеш роль людини. Повторюю: обережно, без перебільшень, наче ти зустрівся з приятелем, і ви вийшли на прогулянку в місто. Не вигадуй нічого надмірного, незвичного. Ні в якому разі він не повинен запідозрити, що все це запрограмоване. Чим воно закінчиться, я не можу знати. Є імовірність, звичайно, що в якийсь момент він спробує втекти. Мені не треба тебе вчити, що робити в такому разі. Тебе весь час страхуватиме інший, який ітиме за вами непомітно, готовий втрутитися в разі потреби. Дивіться, щоб не сталося нещасливого випадку, як з його співучасником. Якщо не зможете уникнути стрілянини, цільте в ноги. Схопіть його пораненим. Висновок такий: хоч би що сталося, Планові забезпечений успіх! Чи то наш хлопець розколеться від різких температурних змін—тобто під впливом твого нібито дружнього ставлення розкриє рота під час прогулянки по місту, або пізніше, в Центрі,— чи спробує втекти,— усе це на нашу користь. Спробою втекти він дасть нам незаперечний доказ своєї причетності до справи. А тоді, хоч-не-хоч, йому доведеться викласти все. Тобто в будь-якому разі виграємо ми. Я вже казав, і завжди казатиму — це досконалий План.
— А чи не взяти нам по ще одному бутерброду?
Ми були якраз перед вітриною бутербродної, коли він зробив мені цю пропозицію.
— Чудова ідея! — відповів я.
Він пішов купувати, але я його випередив.
— Тобі з сиром чи з шинкою?
— З сиром. Але наступного разу платитиму я,— сказав він.
— Гаразд. Наступного разу частуєш ти.
На першому перехресті ми зупинилися перед червоним світлом. Поки стояли й чекали, я озирнувся і побачив, як наш третій щось бере в бутербродній. Навряд чи то був бутерброд. Тепер я заспокоївся, знаючи, що він поруч і в разі потреби я не буду сам один.
— Може, сядемо й вип'ємо чогось прохолодного,— сказав я.— У нашому розпорядженні ще десять хвилин від години, призначеної на прогулянку. Що скажеш? .
— Гаразд. Після бутербродів, звичайно, захочеться пити, і я з радістю почастую вас охолодженим апельсиновим соком.
— Нехай і так! — посміхнувся я.— Пропозицію прийнято, тільки я візьму не апельсиновий сік, а охолоджену каву.
Через вулицю була ціла низка кав'ярень із столиками просто неба під барвистими парасольками. Парасольки рекламні — та чи та марка пива або апельсинового соку, леза, що витримують п'ятнадцять голінь, і таке інше.
Ми пішли і зайняли столик. У кафе "Поступ".
Цей апельсиновий сік без газу був аж надто охолоджений. Тільки-но він випив його в кафе "Поступ" — вихилив одним духом більш ніж півсклянки,— як відчув щось у горлі. "Хоч би не ангіна",— сказав про себе. Потім подумав, що безглуздо боятися ангіни, коли його пригода заходить у глибоку і повну безвихідь. І яким темпом! Завтра вранці він буде в столиці. Як він вистоїть проти тих людожерів, що чатують на нього в Центрі?
Умостившись у напрочуд зручному брезентовому кріселку, він дивився. як слідчий помалу п'є через соломинку свою охолоджену каву. Потім махнув рукою, проганяючи муху, яка, стартувавши з носа слідчого, прилетіла до нього. І примружив праве око. Ще з дитинства, коли він замислювався, зосереджувався, то робив такий рух. Тобто цілком автоматично — тик — у нього примружувалося праве око.
Після обіймів на підлозі він пішов до дзеркала одягатися. В іншому кутку вона, також зім'ята у двобої, намагалася застебнути ліфчик.
— Чого ти уткнувся в дзеркало?— спитала його.
— Мій шрам під вухом... там кров. Небагато, але помітно. Здається. це чиїсь зубки. Дуже гострі, безжальні зубки. ‘
Вона йому нічого не сказала. Тільки засміялася, наче полоскала горло, а тоді ввімкнула настільну лампу. Кімната була на першому поверсі, і вікно — єдине — виходило на вулицю. Та вони заслонили його шторою. Інакше перший же перехожий обікрав би їх і очима, й вухами.
Вона взяла панчоху — другу, одну вона вже натягла — й подивилася проти світла. '
— Катастрофа! — сказала скрушно.— Спустилося не менш як десять петельок. А скажи-но, любий, ти чого вкусив мене? Отже, це моє право — також укусити тебе куди хочу. Ще подякуй, що я вкусила тебе тільки біля вуха. Тепер ми зрівняли рахунок!
Потім вони умовлялися, коли зустрінуться. Це була її ідея — побачитися ще раз того самого дня. Звичайно, він захоплено вітав цю ідею. Тобто: ввечері мала повторитися чудова вистава, прем'єра якої відбулася щойно, між третьою і п'ятою годинами.
— А зараз ти куди? — спитав він її.
— До кравчині. У мене примірка осіннього костюма. Першого на цей сезон. Пам'ятаєш, оте зелене з коричневим, що ми вибирали разом минулого тижня. А ти куди?
— Куди мені? До понеділка конкретних справ у мене ніяких, я у відпустці. Отже, просто пройдуся. Позазираю у вітрини, на кіноафіші... Я ше не знаю, куди піду. Знаю тільки те. що мені треба прогулятися, отямитися після шторму.
Вони переглянулися, як змовники.
— То о котрій годині ми зустрінемось? У кравчині я затримаюся на годину-півтори. О пів на сьому або за чверть до сьомої я, напевне, звільнюся. Скажімо, о сьомій рівно. Можемо зустрітися?
— Гаразд. На поштамті?
— Чому б ні?
— Домовились! О сьомій годині на поштамті перед віконечком "Міжнародні рекомендовані". Трохи змінимо місце. Щоб не щоразу перед "Бандеролями".
Вона вийшла перша. Він підійшов до вікна, трохи відхилив штору— побачив, що протерлася в кількох місцях, треба підлатати,— і визирнув. Вона якраз переходила вулицю Хризантем по діагоналі, потім звернула праворуч на другому перехресті. Ні не на другому—на третьому.
Незабаром він також вийшов і одразу попрямував до кафе "Спорт". До сьомої, коли вони мали зустрітися на поштамті, у'нього таки була одна справа. Дуже конкретна і дуже секретна.
Найпростіше було б сісти за один із столиків біля входу. Але інструкція була недвозначна: сісти за столик у глибині зали, біля великого дзеркала, і виставити праву ногу. Так, щоб хтось, йому невідомий, міг, проходячи мимо, перечепитися об ту ногу.
Усе якнайкраще. Є вільні столики в глибині зали, і біля дзеркала. Повно людей у кав'ярні буває тільки після восьмої.
Він сидів і чекав. Згідно з інструкцією: сісти й чекати. Хоча інструкція цим не вичерпувалась: він мав замовити подвійний коньяк, витягти папір із сигаретної пачки і малювати. Що завгодно. Той другий мав з'явитися між шостою п'ятнадцять і шостою тридцять.
Ні, той другий був йому незнайомий. І він так само був незнайомий тому. Але існувало багато ознак, щоб вони впізнали один одного: столик у глибині зали, біля дзеркала, виставлена права нога, подвійний коньяк, малюнок на цигарковому папері, і — головне—діалог. Діалог-пароль, що мав відбутися між ними, коли той другий ніби випадково наступить йому на ногу.
Він вивчив той діалог напам'ять. Коли другий відповідатиме як належить, слово в слово, тоді це той, кого він чекає.
Він має почекати, поки той вийде з кафе "Спорт", щоб звернути ліворуч і бульваром Незалежності підійти до перехрестя з вулицею Національної бібліотеки. На переході, перед світлофором, той другий має постояти і почекати його. Тим часом він розрахується за подвійний коньяк, у свою чергу вийде з кав'ярні і поволі рушить у тому ж напрямку. Так вони знов опиняться поруч. Разом перейдуть вулицю, вдаючи, ніби між ними нічого немає, і за цей час той другий має прошепотіти йому час і місце завтрашньої зустрічі керівників підпільної організації, дуже важливої зустрічі, давно планованої в суворій конспірації. Одразу по переході вони так само непомітно розійдуться. І він швидко піде на поштамт, до віконця "Міжнародні рекомендовані".
О шостій двадцять він почав думати, що зустріч не відбудеться. Що той другий не прийде. Мало що може бути. Скажімо, раптом виникла якась небезпека. Якщо того не буде до пів на сьому, то за хвилину він може підвестися й піти собі. Організація знайде спосіб сповістити його про дальші дії. Та поки що рано про це думати. У того другого в резерві ще десять хвилин.
Раптом він відчув, що йому наступили на праву ногу. Був певен, що це той, кого він чекає. Але впізнати один одного вони мали точно за інструкцією. Основним елементом був діалог.
.. — Ви наступили мені на ногу, пане! —обурено сказав він.
Той подивився на нього, наче не знав, як виправдатися.
— Я? — спитав він.
Поки що все правильно. Це "я" було першим словом, яке мав сказати той другий.
;—Трк, ви! Ви наступили мені иа праву ногу...
— Пробачте! — перебив той.— Ви знаєте, я короткозорий, три діоптрії. А останнім часом...
' Далі він уже не слухав. Це був не той, на кого він чекав.
Шоста двадцять п'ять, час іще є! Чи з'явиться він з вулиці, чи він уже в кафе "Спорт"? Може, й так. Може, сидить уже за столиком і виявить свою присутність у хвилину, яка здасться йому слушною.
З удаваною неуважністю він окинув поглядом залу. Може, це один з трьох юнаків, що обговорюють фільм "Красуня ночі". Чому б ні? Він може бути й не сам у кафе "Спорт", а в компанії. А може, це хтось з отих одинаків. Цілком імовірно. Чи може один із двох комерсантів, що ведуть нескінченну розмову про ціни на кулінарний жир, і жестикулюють, і пишуть та щось закреслюють у засмальцьованих блокнотах? У такому разі вся їхня розмова про ціни на кулінарний жир — просто камуфляж. Міг ним бути навіть один з двох старих, які нишком — удавано? — розглядали фотографії.
6.29 за годинником кафе "Спорт". 6.31 за його власним. Він не був певен, котрий з двох показує правильно. Збільшилася ймовірність, що той другий узагалі не прийде. Може, з ним сталося щось несподіване. А може, сидячи вже у кав'ярні, він помітив, що в залі влаштували засідку агенти служби безпеки, і не хоче викрити себе.
У цю мить хтось вийшов з туалету — він не так побачив це, як відчув,— і лишив двері иепричинені. Знервований марним чеканням, він уже хотів був зробити тому зауваження, але змінив думку і не сказав нічого. Той, хто вийшов з туалету, рушив проходом між столиками і, проминаючи його, наступив йому на праву ногу.