Творити простір і часи,
І в неосяжності небесній
Останній атом згине в тьмі,
Коли галактик всіх світила
Прискорення пізнàють збій,
Коли не матимуть вже сили
Тягти планет небесний рій,
Коли зірки зазнають втоми
Летіти до межі світів,
І все застигне нерухомо
У темряві космічних снів,
Де порожнеча й холод вічний,
Де тільки бездоганний час
Не зупиняє рух свій звичний —
Тримає Всесвіту каркас,
Там, в коловèрті астрономій
Зіллється все в єдиний вдих,
Ланцюг зруйнується законів,
Що люд земний відкрити зміг...
І в крапку Всесвіт наш зімкнеться,
Так незбагненно, в мить легку,
А потім Вибухом зірветься,
Космічну розпочавши гру.
І в цьому хаосі новітнім
Серед зв'язків у ланцюгах
Буття закони, невідкриті,
Господь шукати змусить нас!
А до тих знань, ще ненадійних,
Про все, що в світ новий прийдè,
Господь, у милості незмінній,
Рядок поету надішле...
9-10. 02. 2026
На знімку – найдальша точка Всесвіту, яку ми коли-небудь бачили. Знімок зроблено космічним телескопом "Джеймс Вебб" (JWST) завдяки його інфрачервоним можливостям.
За словами вчених, на фото зображено зоряне світло від найбільш ранніх об'єктів, що сформувалися в перші кілька сотень мільйонів років після Великого вибуху. Цьому зоряному світлу понад 13 мільярдів років.
(відомості з інтернету)
