ЯЙЦЕПОС, або Забавні хроніки підпільного королівства поблизу Харкова
Нібито химерна, бешкетна й курйозна спроба ушкварити чарівно-лицарський, так би мовити, епос. З детективною, м'яко висловлюючись, фабулою. Для благодушного й поблажливого читача, обдарованого почуттям гумору. Читача, не спотвореного надмірною солідністю та снобізмом.
У трьох книгах
Книга третя. ЛИЦАРІ ТА ІНШІ ОРГАНІЗМИ
Я певен, що в цій історії ви знайдете все, чого тільки можна вимагати від цікавого читання; в недоліках ж її, якщо тільки такі виявляться, винен, на мій погляд, безперечно, собака-автор, а не сам предмет.
Мігель де Сервантес.
ЩОСЬ СОРОК П'ЯТЕ. Дірка в кальсонах
Вам ніколи не випадало бути в товаристві справжніх тварин?.. О, то ви не знаєте, скільки чесноти, скільки дійсної моральності й невимушеної веселості завжди буває в подібних зібраннях!
Осип Сенковський, "Осіння нудьга".
Однак немає сумніву, що розум у тварин часто наближається до нашого.
Ян Потоцький, "Рукопис, знайдений у Сарагосі".
24 – 27 жовтня 1995 року.
Ти, безцінний читачу, можливо, помітив закономірність: у кожному другому розділі, то пак щосі Терентопських хронік про мандрівки лицарів Напівкруглого Столу присутній фрагмент пророцтва чарівника Гектора Манюні. У попередньому щосі, сорок четвертому, за назвою "Лісовий колектив Рабіновича" такого фрагмента не було. Виходячи із чого, ти, напевно, уже зміркував, що в цьому щосі, сорок п'ятому, фрагмент пророцтва буде. Тому Автор вирішив, не відкладаючи, уже на початку розділу відразу ж ознайомити тебе, читачу, із цим черговим фрагментом.
От він:
250 років буде викраден
за вказівкою прибульця з
прибулець не зможе винес
ись про крадіжку, уста
стить із країни яйце; і пр
А про те, хто був власником цього клаптика папірця з текстом, ти, читачу, дізнаєшся трохи згодом.
* * *
Коли граф Яків (Яків Ганелонович Слюнявчиков) верхи на коні Оттокарі (названому так на честь чеського короля Оттокара Другого Пржемисла, що правив зі 1253 по 1278 рік) і лицар Хома (Хома Сергійович Аріельченко) на коні Монтесумі (названому на честь ацтекського правителя Монтесуми Другого, що правив зі 1503 по 1520 рік) в'їхали в село Нижні Драконопаси, то першим ділом вирішили відвідати тамтешню корчму з назвою "Під Розвісистою Локшиною". Бо ці два лицарі Напівкруглого Столу, які вчиняли пошуки викраденого драконячого яйця і організатора викрадення у наданому їм жеребом п'ятому секторі королівства, дещо зголодніли в дорозі, а від корчми тягнуло спокусливими апетитними ароматами.
Поруч із цим пунктом громадського харчування – досить великою хатою з побіленими стінами і покритим дерев'яною черепицею дахом – були хата корчмаря і господарські споруди: комори, хлів, лазня, льох, нужник... Між садовими деревами була натягнута мотузка, на якій, прикріплена дерев'яними прищіпками, сушилася постільна білизна: пошивки, простирадла, підковдри.
З дверей корчми, над якими була прибита фанерна вивіска з назвою, мальовничо нанесеною олійними фарбами, тягло, крім ароматів, і музикою в народному стилі.
Граф Яків і лицар Хома, спішившись і прив'язавши Оттокара з Монтесумою до дерев'яної перекладини, увійшли "Під Розвісисту Локшину".
У корчмі панував святковий настрій.
Доспіхоносці думали, що музику виробляють сільські музики, а виявилося, що музикує магнітола "National Panasonic RX-CW50F" (придбана корчмою, ясна річ, у Великому Світі).
Зо два десятки відвідувачів обох статей злегка випивали, закушували, лопотіли, сміялися, а дві пари навіть танцювали під музику на вільнім від столів майданчику.
До лицарів одразу ж кинулися корчмар – дядько з висячими світлими вусами – і його дружина – соковита рум'яна дамочка зі жвавими чорними очима, в хусточці, пов'язаній так, що кінці її стирчали над чолом наче ріжки, – гостинно запрошуючи присісти і пригоститися.
Граф Яків сказав цій парі, що хотів би для початку зробити в корчмі два оголошення. Господиня з "ріжками" негайно перемістилася до магнітоли і зменшила звук.
– Шановні пані та панове, – почав граф, і всі присутні повернулися до нього, – я, лицар Напівкруглого Столу граф Яків, так би мовити, страждаю на клептоманію, тобто непереборну хворобливу тягу до крадійства. Попереджаю наперед, що можу у когось із вас щось украсти, тому будьте уважні, пильнуйте своє майно. Ну, а якщо у когось із вас щось пропаде, не хвилюйтесь, а відразу звертайтесь до мене: якщо це щось вкрав я, то я вам його негайно поверну, бо я хоч і клептоман, але чесний і шляхетний лицар...
Дійсно, Яків був обуяний непереборною тягою до крадіжок. В юності він був звичайним кишеньковим злодюжкою. Кілька разів потрапляв до в'язниці і піддавався "спілкуванню" з катом. Потім вступив до лицарів Напівкруглого Столу, скоїв лицарський подвиг (приборкав гігантського крота, що влаштовував землетруси в селі Підпахвочухівці; до речі, вийшов каламбур: зробив КРОТа КРОТким), за що отримав від короля титул барона; потім вчинив другий подвиг (врятував двадцять дев'ять тарганів із палаючого будинку), за що отримав титул графа. При цьому він продовжував у навколишніх що-небудь красти, але як чесна й благородна людина заздалегідь про це оточуючих попереджав і вкрадене, як правило, повертав. Чарівник Акмус, дізнавшись про цю його манію, запропонував її видалити за допомогою гіпнозу, але Яків відмовився, сказавши, що, по-перше, якщо змінити його нахили, то йому чогось не вистачатиме, він почуватиметься не в своєму посуді, так би мовити; а по-друге, крадійство приносить йому задоволення, а задоволення – це позитивні емоції, а позитивні емоції, з погляду медицини, дуже корисні для здоров'я; нехай, мовляв, манія залишається, адже вона нікому особливо не шкодить.
Отже, попередивши відвідувачів корчми "Під Розвісистою Локшиною" про свою клептоманію, граф Яків тут же зробив і друге оголошення: повідомив, що і кого вони з лицарем Хомою розшукують, попросив повідомити, якщо хтось із присутніх про це щось знає, і продемонстрував портрет організатора викрадення драконячого яйця: раптом хтось впізнає. На жаль, ніхто в корчмі зображеного не впізнав і нічого нового з цього питання не повідомив.
Після цього два лицарі сіли за стіл, за яким вже сиділи двоє чоловіків: один худорлявий в окулярах – явний сільський інтелігент, а другий коротконосий і шировилиций – явний землероб; ці два аборигени самі запросили лицарів приєднатися до них.
Худорлявий очкарик виявився вчителем сільської школи, викладачем історії, літератури – терентопської та іноземної – і біології, а його сусід фермером, що з'ясувалося з розмови з ними лицарів.
Корчмар і його дружина принесли лицарям пляшку дулівки, тобто грушевої наливки, і гарячу ароматну локшину – мабуть, фірмові частування цього закладу.
Отже, граф Яків і лицар Хома заходилися їсти без відриву від спілкування з двома нижньодраконопасивцями, що просторікували про тутешнє сільське життя-буття.
Раптом двері в корчмі відчинилися, в них сунулася сива бабця і високим голосом завищала:
– Одарко! Люди кажуть, що той перевертень десь поблизу!
– Ой, а у мене у дворі постільна білизна сушиться! – сплеснула руками дружина корчмаря.
– Так отож бо! – підтакнула старенька.
Господиня слідом за бабцею метушливо покинула свою корчму.
– Побігла простирадла з пошивками і підковдрами знімати та ховати, – прокоментував коротконосий фермер.
– Навіщо? Що там ще за, м'яко кажучи але грубо виражаючись, перевертень? – заінтригувався лицар Хома.
– Та то люди брешуть, – посміхнувся учитель в окулярах. – Полюбляє простий народ придумувати небилиці. Антинауково це.
– Ви що, не вірите в існування перевертнів? – здивувався граф Яків.
Перевертні в Терентопії були явищем звичайним, тому терентопець, який заявляє, що він не вірить в існування перевертнів, виглядає там так само дивно, як в нашому світі, безцінний читачу, людина, яка заявляє, наприклад, що вона не вірить в існування корупціонерів.
– Я і сам перевертень, – відповів учитель, протираючи хусточкою скельця окулярів.
– Ага, він перевертень, – підтвердив фермер.
– Опівночі повного місяця я перетворююсь на великого пса, кавказьку вівчарку, – додав учитель.
– А ви? – запитав лицар Хома у фермера.
– Він – ні, я єдиний перевертень в Нижніх Драконопасах, – відповів за фермера педагог. – Безумовно, я вірю в існування перевертнів, тим більше що я один із них. Але хтось тут розпускає чутки, що десь за Кухулінівкою завівся перевертень, який пожирає текстиль...
– Текстиль?! – здивувався граф Яків.
– Таке набрешуть, що ні в які ворота не лізе, – посміхнувся учитель-перевертень. – Ну як це перевертень може вживати в їжу мануфактуру?! Перевертні, це люди, що перетворюються тимчасово на вовків, собак, ведмедів та інших великих ссавців. Але ніякі ссавці тканини не жеруть. Ні, в перевертня-текстилежера я не вірю. А тутешні жінки вірять, і як тільки чують побрехеньки, що той перевертень десь близько, одразу кидаються ховати текстильні вироби.
– А може, він перетворюється не на вовка, чи там... а на міль. Міль же текстиль жере, – заперечив фермер.
– Міль це комаха, а людина – ссавець, зовсім інший генотип, – відмахнувся учитель. – Людина – ссавець, і вовк – ссавець, і собака, і ведмідь... Перевертень перекидається з одного ссавця на іншого, тобто залишається завжди представником того самого класу живих організмів. А комахи відносяться не до класу ссавців, а до класу членистоногих, це зовсім, зовсім інше. У молі цілковито інакші розміри, абсолютно інша вага, інша кількість кінцівок... Ні, я не вірю, що людина-перевертень може ставати міллю, і вважаю таку думку антинауковою.
– Може, і брехня, – знизав плечима фермер.
– А з якого приводу тут панує таке пожвавлення? – запитав граф Яків, указуючи на веселих громадян у корчмі. – У вас у селі якесь свято?
– До нас у Нижні Драконопаси приїхав знаменитий столичний кат-віртуоз Інкогнітечко, – відповідав фермер. – Ніколи такі знамениті кати не гастролювали в нашому селі, так що для нас це, можна сказати, що свято.
– Казали, що цей знаменитий Інкогнітечко дає гастролі тільки в великих містах, а він надав честь і нашому маленькому селу, – підхопив учитель.