— Йдеш куди? – запитала тихенько.
А Вона у ранковім серпанку
Пролітала по місту швиденько.
— Не спіши, — попросила ласкаво, —
Зупинися цим ранком бадьорим,
Ми з тобою не випили кави,
Просто, разом давай поговорим.
Як живеш і до кого приходиш?
Чи тебе зустрічають, шанують?
Де слова для розради знаходиш,
Чи тебе поважають, цінують?
— Я живу у серцях, що кохають,
Там, де я необхідна, потрібна.
А буває, що і зневажають
У родинах "людиноподібних".
Так Любов, піднімаючи каву,
Допивала із присмаком смутку.
Чиста, світла, пряма, не лукава…
— Час мені вже. – Піднялася хутко
І пішла. Я ж сиділа й гортала
Кадри в пам'яті, спогадів крила…
— А Любов і в мій дім прилітала
І частинку свою залишила)