Вони до нього звикли, вони його любили, а хто прийде йому на зміну – ще невідомо.
Після того, як цей доблесний лицар переселився в Великий Світ, привиди жили в Шмокиконському замку без господаря, продовжуючи показувати себе туристам в інших замках...
І от у Шмокиконського замку з'явився новий господар.
* * *
Барон Аркадій навідався до своєї нової обителі тільки двадцятого вересня 1995 року, оскільки дві доби "відходив" від того банкету, який дав у корчмі "Під Мідним Забралом" ввечері сімнадцятого з приводу отримання ним баронського титулу і замку.
І от, після закінчення похмільного синдрому, свіжий барон на своєму сірояблучному Людовику прискакав до Шмокиконського замку, який розташований за вісімнадцять кілометрів на північ від столиці, приблизно посередині між Жорикбургом і Сатиричним болотом, яке багато терентопців по-старому називали Чортовим болотом, хоча офіційно воно було перейменовано ще вісімдесят років тому.
На великих воротях Шмокиконського замку висів відповідно немаленький іржавий замок. До нього тонесеньким наче нитка дротом був прив'язаний целофановий пакетик із запискою всередині. Аркадій витягнув записку і прочитав:
"Новому власникові Шмокиконського замку.
Ключ під плиткою, сьомій праворуч в одинадцятому ряду від воріт.
Не ображайте духів.
Всього найкращого.
Граф Галактіон".
Майданчик перед ворітьми дійсно був викладений кам'яними плитками, і новий господар знайшов потрібну, і, підколупнувши її мечем, взяв з-під неї великий важкий ключ. Відімкнув ворота і зайнявся оглядом нової житлоплощі...
Оглядом залишився задоволений. Замок був затишним.
Взявши драбину, вийшов із замку, приставив її до воріт, заліз і відгвинтив щит з червоним танцюючим грифоном в жовтому полі, а замість – пригвинтив інший: з білим комаром в червоному полі. Потім знову замкнув ворота і повернувся до Жорикбурга...
Двадцять другого вересня Аркадій знову прискакав до нових апартаментів на коні, але вже в супроводі вантажівки з речами і групи вантажників.
Розмістив у замку всі речі, вивезені з гуртожитку, відпустив машину з вантажниками і залишився жити на новій квартирі.
Дружині, яка мала повернутися з Замийська-на-Замийці третього жовтня, і яка спілкувалася з ним у розлуці за допомогою телеграм, Аркадій нічого про нове житло не повідомляв, щоби приголомшити її по приїзді таким шикарним сюрпризом...
* * *
– Ну, як він вам? – запитав привид Васько у колег, роздивляючись сплячого Аркадія, в ніч з двадцять другого на двадцять третє.
Аркадій, освітлений фосфоресціюванням привидів, хропів на широкому графському ліжку, а фантоми, колишучись від потужного хропіння, оглядали його з цікавістю ентомологів, які вивчають нову комашку.
– Дуже гучний, – скривившись, відреагував на хропіння привид Михеїч.
– Так, спить зухвало, на повну потужність, не рахуючись із оточуючими, – підтримав його привид Онуфрій Еммануїлович, звичним рухом поправляючи неіснуючу перуку на неіснуючій лисині.
– Ви прискіпуєтеся, колеги, – заперечив привид Олицетворенський. – По-перше, він не знає про присутність оточуючих, тобто нас; по-друге, хропіння – це біда, а не вина. Мені теж за життя говорили, що я хроплю, але що я міг...
Привид Фока безцеремонно задер сплячому одну повіку світляним пальцем, відкривши зіницю, і, зиркнувши на цей орган зору, констатував:
– Очі нахабні.
– Іди нахрін, – не прокидаючись, промимрив новий господар і перекинувся на живіт.
– Не очі, а око. А друге, може, навпаки, скромне, совісне, – продовжив захищати беззахисного новачка привид Олицетворенський.
– Ти завжди всіх захищаєш, – сказав йому привид Михеїч.
– А ви завжди бачите в людях погане. Коли граф Галактіон тут уперше з'явився, ви теж казали, що він дуже розсіяний, незібраний, незграбний, безгосподарний... А потім виявилося, що граф – чоловік що треба, краще бути не може, – присоромив колег привид Олицетворенський.
– Влаштуємо йому випробування, як Галактіону, і видно буде – що це за птиця, – запропонував привид Гаврюша.
– Ех, пограємо у нього на нервах! Люблю це діло! – потер в передчутті забави неіснуючі долоні привид Васько.
– У такому разі, треба скласти спочатку сценарій випробування, – сказав привид Онуфрій Еммануїлович.
– Та що вигадувати, зробимо як із Галактіоном... – заперечив привид Фока.
– Який інтерес робити два рази одне і те ж? Чи у нас фантазія вичерпалася? В тому-то й сенс забави, щоби поекспериментувати, проявити фантазію, вигадку... Ми ж не лабухи примітивні, щоби грати на нервах за шаблоном один і той же репертуар, – не погодився з колегою привид Онуфрій Еммануїлович.
– Так-так, грати на нервах – робота творча, не треба шаблонів, – підтримав його привид Васько.
– Згоден. Треба придумати вишуканий сценарій із оригінальною драматургією, – висловився і привид Олицетворенський.
– У такому разі, досить витріщатися на сплячого, давайте працювати, провалитися мені на цьому місці! – вигукнув привид Сильвестр.
І провалився крізь підлогу. Слідом провалилися й інші, щоб в підвалі приступитися до вигадництва.
* * *
І от, увечері двадцять п'ятого вересня почалося випробування нового господаря замку; як висловився привид Михеїч: "перевірка цього типа на вошивість".
Барон Аркадій сидів у кріслі біля каміна і полірував забрало на шоломі. Раптом хтось торкнув його холодною невагомою рукою за плече і загробним голосом сказав:
– Громадянине начальнику, справа є.
Лицар, збліднувши, обернувся. Хоч Аркадій і не був неврастеніком, ТАКИЙ голос, несподівано пролунавши в порожньому замку, змусив його здригнутися та похолодіти.
Говорила напівпрозора тінь худого чоловіка, такого страшного на вигляд, що на індивіда зі більш слабкими нервами, ніж Аркадій, таке видовище подіяло б як проносне.
– Я примара Сильвестр, – відрекомендувався привид. – Я з'явився вам, громадянине начальнику, щоби по секрету попередити, що тутешні примари, крім мене, збираються влаштувати вам всілякі капості, так що будьте напоготові. От, наприклад, привид Михеїч хоче вас смикнути боляче за вухо, ось так...
І привид Сильвестр боляче смикнув прозорою рукою Аркадія за ліве вухо, так швидко і несподівано, що той не встиг відмахнутися. Лицар зашипів від болю, а гість продовжував:
– А привид Олицетворенський погрожує вщипнути вас за сідницю, ось так...
І протиприродно вигнувшись, привид Сильвестр боляче вщипнув барона крізь крісло, на якому той сидів. Барон зойкнув.
– А привид Фока збирається дати вам потиличника, от так...
Від поштовху в потилицю Аркадій вилетів з крісла і гепнувся на підлогу.
– А привид Онуфрій Еммануїлович задумав дати вам копняка під зад, ось так...
Аркадій, який намагався піднятися, від поштовху нижче спини знову розтягнувся на підлозі.
– А привид Гаврюша погрожує станцювати гопак на вашій спині, от так...
За хвилину Аркадій був потоптаний примарними кінцівками, і це топтання Сильвестр супроводжував криками: "гоп-гоп-гоп", після чого гість (якщо того, хто жив тут більше двох з половиною століть, можна назвати гостем) продовжив промову:
– Ну і нарешті, привид Васько... Ну той взагалі задумав зробити з вами таке, що мені і сказати соромно, я краще покажу: він вам хоче отаке...
І привид Сильвестр зробив баронові Аркадію таке, що Авторові і сказати соромно. Втім – нічого небезпечного для здоров'я. Зробивши, продовжив говорити:
– От які капості збираються влаштувати вам тутешні примари, крім мене. Бачите, які вони погані. Ви їм за це дайте по морді, щоби їм більше не кортілося замишляти такі гидоти. Один я хороший, один я ніяких капостей вам не готую. Врахуйте це, коли голосуватимете. Ну, не буду більше турбувати вас, громадянине начальнику.
І моторошна тінь провалилася.
– Фу ти! – сказав барон і, приходячи до тями, плюхнувся в крісло і продовжив смутно полірувати забрало.
Не минулося й десятка секунд, як із каміна вийшла інша тінь і, підсмикуючи неіснуючі штани неіснуючими руками, заторохтіла:
– І ви йому вірите, громадянине начальнику?!! Цей Сильвестр усім відомий інсинуатор! Ну коли це я задумував зробити з вами таке, що і сказати соромно?! Навпаки, це сам Сильвестр розпускав серед нас інформацію, нібито ви кохалися із колгоспною коровою! А я, привид Васько, рішуче відкинув подібну нісенітницю, твердо і гучно заявивши, що корова була зовсім не колгоспною, а хазяйською, але паскудний Сильве...
– Що?!! Та як ти смієш, нечисте погана, обмовляти мене, приписуючи такі мерзенні збочення! Я тебе по стіні розмажу! – вибухнув Аркадій, коли обурення впоралося з заціпенінням.
– Це ж не я, це ж він... А я навпаки... Я навіть казав, що то взагалі була не корова, а всього лише курка, але поганий Силь...
– От тобі курка! – заревів розлютований барон і з розмаху двинув у співрозмовника могутнім кулаком.
Але кулак безперешкодно пройшов крізь фантома, що зареготав, і стукнувся об камінь каміна. Аркадій закричав від болю, заматюкався і заприсідав, трясучи травмованою кистю.
– Героїчно! – похвалив привид. – Та я на вашому боці, громадянине начальнику. Я говорив колегам, що у нас ще ніколи не було господаря з такими красивими... еее... потилицею. Тепер ви бачите, хто ваш істинний доброзичливець. Врахуйте це під час голосування... Рука все ще болить? Потримайте її в камені, і біль пройде, от так...
Привид Васько всунув прозору руку в стіну, показуючи, як треба тримати кулак в камені, хоча хвилину тому лицар Аркадій скоїв аналогічний рух.
– Радий був з вами познайомитися, громадянине начальнику. Як сміливо ви вдарили камін! Героїчний мужчина!
Захоплено киваючи головою, другий привид всмоктався в стіну.
Барон ще продовжував стогнати і потирати руку, коли зі стелі висунулися дві босі напівпрозорі ноги, причому пальці лівої ноги чесали стопу правої. Аркадій з ненавистю втупився у примарні кінцівки.
– Так, поганий Сильвестр усе набрехав, – заговорив власник босих ніг, плавно падаючи зі стелі на підлогу і погладжуючи хмарку примарної бороди. – Зовсім я і не збирався вас, громадянине начальнику, боляче смикати за вухо. Минулого разу він взагалі звів наклеп, ніби я люблю голови відкушувати. Не вірте нікому, хто каже, що Михеїч любить за вуха смикати чи голови відкушувати.