Є в країні і болота. Найбільші: Тритонове болото (на північ від міста Свистоніздрінська, в 10-му секторі), Прищаве болото (в 14-му секторі, на схід від Задвірполя і на захід від Манюнинська), і Сатиричне болото (трохи на північ від Жорикбурга, в 1-му секторі).
З лісових масивів найбільшими є: Стовбурова пуща (1-2-й сектори), Рипляча пуща (2-3-й сектори), Кремезна пуща (6-7-8-9-й сектори), Клаптикова пуща (7-8-й сектори), Никандрова пуща (11-12-13-й сектори), Сокирова пуща (11-12-й сектори), Корінна пуща (13-14-й сектори), Оксамитова пуща (15-16-17-18-й сектори), Волохата пуща (16-17-й сектори) і Раптова пуща (18-19-й сектори).
Населені пункти Терентопії – це сотні сіл, селищ, слобод, хуторів і ферм, а також – сімнадцять міст, – веде далі лекцію свіжовимитий Прізвищенко. – Чим ближче до Державних Дверей, тим населених пунктів більше, чим далі від Державних Дверей, тим населених пунктів менше. Переконливий доказ того, що Терентопія заселялася вихідцями з Великого Світу. В Окраїнних Землях люди, зі зрозумілих причин, не жили. Деякі терентопські міста я в першій лекції вже згадував. А ось повний список усіх сімнадцяти міст за алфавітом із зазначенням секторів, в яких ці міста опинилися, коли Жорик Дев'ятий розкреслив карту держави:
Апчхиград – 3 сектор.
Безбаштовий Замок – 11 сектор.
Великі Дрібки (колишня столиця) – всі сектори.
Вухатий Міхур – 16 сектор.
Дримпельзябськ (місто-герой) – 7 сектор.
Жабенятинськ – 19 сектор.
Жорикбург (столиця) – 1 сектор.
Задвірполь – 13 сектор.
Замийськ-на-Замийці – 18 сектор.
Манюнинськ – 15 сектор.
Мізерноград – 4 сектор.
Свіжегнійополь – 17 сектор.
Свистоніздрінськ – 9 сектор.
Тупий Кут – 12 сектор.
Шмарклів – 11 сектор.
Яєчня-Ясна – 9 сектор.
Ямитививінвонавониполь – 14 сектор.
У кожного з міст є свій герб, – продовжує звучати лектор. – У Апчхиграда – білий квадрат у сірому полі (означає носовичок). У Безбаштового Замку – чорний знак питання в бузковому полі. У Великих Дрібок – чорна каляка-маляка в жовтому полі. У Вухатого Міхура – світло-блакитна куля з людськими вухами в рожевому полі. У Дримпельзябська – коричневий квітковий горщик під кутом 45° до горизонту в білому полі. У Жабенятинська – помаранчева жаба в полі кольору слонової кістки. У Жорикбурга – золота бджола (котра до кінця дев'ятнадцятого століття вважалася мухою) в смарагдовому полі. У Задвірполя – чорний летючий грифон в червоному полі. У Замийська-на-Замийці – 23 білі рибки в синьому полі. У Манюнинська – маленька коричнева окружність в полі тілесного кольору (означає пуп). У Мізернограда – білий єдиноріг в позі мислителя в зеленому полі. У Свіжегнійополя – бурий трикутник у жовтому полі (означає купу гною). У Свистоніздрінська – два чорних кола в полі тілесного кольору (означають ніздрі). У Тупого Кута – 63 рудих таргана в білому полі. У Шмарклова – біла крапля в рожевому полі. У Яєчні-Ясної – жовте коло в білому полі (означає яєчню). У Ямитививінвонавониполя – одне тільки біле поле (тобто, на думку тамтешніх жителів, на гербі присутній і лицар, але його не видно).
– Дякую, Ім'яне Побатьковичу, – каже Автор, вручаючи гонорар за лекцію. – Сподіваюся, викладені тобою факти допоможуть читачеві краще уявляти собі Терентопське королівство і орієнтуватися в подальшій розповіді про мандри лицарів під час Великої Яєчної Експедиції.
Терентопознавець теж дякує Авторові за увагу до його персони і, ввічливо ворухнувши обличчям, зникає.
Автор же додає, звертаючись уже до читача, що, читаючи про вищезазначені мандри, він (читач) дізнається ще чимало інших фактів щодо терентопської географії.
– До багатьох писань, де дії відбуваються в чарівних, фантастичних світах, а іноді і не чарівних, не фантастичних, автори або видавці додають мапи цих світів, аби читач краще орієнтувався, – зауважує Права півкуля авторського мозку. – Чом би і тобі, Авторе, не намалювати карту Терентопії і не прикласти її до рукопису?
– Ну, я не картограф, географічних карт зроду не малював, – чухає потилицю Автор. – Не знаю, чи вийде... Втім, не виключено, що спробую. Проте, я постараюся в самому тексті згадувати достатню кількість географічних фактів, щоби сам читач, або найнятий видавництвом художник міг, ретельно проглядаючи текст, скласти приблизну карту. Її в книзі можна було б помістити в вигляді вкладки, або на форзацах. А якщо все ж таки я сам зможу таку карту намалювати, то на ній будуть позначені не всі населені пункти та інші географічні об'єкти Терентопії, а лише ті, які згадуються в моїй книзі, щоб, по-перше, не перевантажувати карти написами, а по-друге, щоб читачеві легше було орієнтуватися, щоб він не заблукав у безлічі назв.
– Боюся, що ці патякання про географію, – продовжує Права півкуля, – читач може визнати обридливим занудством. У них немає ні особливої захопливості, ні гумору.
– Мене теж це турбує, – зізнається Автор. – Але в даному випадку я, можливо, через нестачу розуму і таланту, не знаю, як об'єднати науково-популярну лекцію, мета якої наситити слухача необхідними знаннями, з веселощами. Може, треба було напнути на лектора клоунський костюм і змусити корчити пики і верещати смішним голосом?
* * *
Отже, лицарі Напівкруглого Столу збиралися в дорогу.
Завдяки тому, що нинішні обладунки та зброя там були з легких сплавів, великої ваги вони не мали, на відміну від споряджень середньовічних лицарів Великого Світу, і тому не вимагали для свого транспортування зброєносців. Якщо нинішні лицарі там і наймали зброєносців, то переважно – для компанії, щоби було з ким поговорити в дорозі. На пошуки яйця дракона напівкруглостолові лицарі відправлялися по двоє, так що було з ким дорогою погомоніти, і потреба в зброєносці повністю відпадала. І великих запасів їжі в дорогу брати не треба, бо шукачі переміщатимуться від населеного пункту до населеного пункту, де гостинні селяни їх досхочу нагодують і дадуть продуктів у дорогу. Гостинність, особливо щодо мандрівних лицарів, – терентопська традиція. Вважалося престижним, якщо саме в твоєму домі зупиниться на відпочинок мандрівник у панцирі або кольчузі.
У неділю 8 жовтня віруючі лицарі відвідали храми, щоб отримати благословення в дорогу від святих отців.
Серед лицарів були представники різних релігій та конфесій, а також – атеїсти та агностики. Наприклад, граф Абдулла був мусульманином; герцог Абрам дотримувався іудаїзму; барон Річард Неголений був лютеранином; граф Леонід Очкарик – католиком; лицар Федір – баптистом; граф Омелян вважав себе буддистом; барон Сергій цікавився кришнаїзмом; граф Остап Електричка зараховував себе до секти ніздрістів; граф Леонід Хихотунчик – до секти чхавців... Але більшість лицарів Напівкруглого Столу були православними християнами, або агностиками, чи атеїстами. Віруючі лицарі не були фанатиками, ортодоксами і мракобісами, не бачили гріха в питті вина, вкушанні свинини, в сексі, в боях і інших радощах життя. Ніяких сварок на релігійному ґрунті між лицарями Терентопії ніколи не було. Лицар Пивної Кружки вірив в існування Вищої Сили, яка змушує матерію Всесвіту підкорятися законам гармонії, але ні до якої конфесії себе не зараховував, тобто був, по суті, агностиком.
Православним лицарям (а такими вважали себе: лицарі Борис, Остап Окрошколюб, Юрій Капітальний, Андрій Схожий, Ярослав, Хома; барони Андрій Цинік, Леонід Насторожений, Тарас, Порфирій, Панас; графи Кузьма і Василь, та й герцог Харитон) своє благословення дав сам патріарх Іполит Четвертий в соборі святого Митрофана, що в Жорикбурзькій Лаврі. Після благословення патріарх-нудист промовив невелику проповідь:
– Ви вирушаєте на святу справу, діти мої, бо порятунок батьківщини від небезпек, що їй загрожують, звичайно ж, – справа богоугодна. Так, боротьба зі злом – труд святий. І я хочу трохи поговорити про зло. Чи помічали ви, лапочки мої, що всіляке зло – і злодійство, і шахрайство, і хабарництво, і побиття, і навіть вбивства – роблять люди одягнені? Особисто мені не відомо випадків, коли який-небудь кишеньковий злодій на базарі спустошував би кишені громадян, будучи абсолютно голим; або коли хабарі брав би абсолютно голий чиновник; або коли здійснювати замовне вбивство відправився б абсолютно голий кілер... Ні! Злочинці завжди одягнені! Чи не видається вам, серденьки мої, такий зв'язок одягу зі злочинами закономірністю? Навіть тропічні дикуни Великого Світу, котрі зазвичай ходили голими, вирушаючи на війну з сусіднім плем'ям, тобто – на душогубство, на гріх, покривали свої тіла бойовими фарбами. Чому? Чи не тому, що нагота – ознака чистоти, невинності, безгрішності, а вдягання – ознака гріховності? Згадайте: навіть у Біблії Господь вигнав Адама і Єву, коли вони одяглися. Господь знав, мабуть, що вдягання – перший крок до морального розкладу. Спочатку людина одягнулася, потім почала брехати, красти, ґвалтувати, принижувати, ображати, бити і вбивати ближніх, і пішло-поїхало. Чи не час нам, пташенята мої, повернутися до витоків божественної чистоти, чи не пора нам відкинути одежі – ці ознаки гріха, ці символи зла? У тих випадках, звичайно, коли без одягу можна обійтися. Звичайно, постійно перебувати без одягу не можна: одежа захищає нас від холоду, від сонячної радіації, від бруду, пилу, комах і так далі. Але хоча б під час літнього відпочинку на природі ми ж можемо, красунчики мої, обійтися без цих непотрібних плавок та купальників! Я вже три роки член товариства нудистів, три роки відчуваю на собі божественну благодать, що зійшла на мене після зречення від гріховних пляжних шат! Діти мої, рекомендую і вам стати на цей шлях повернення до безгрішності і вступити в товариство нудистів. Амінь!
Ця проповідь патріарха була така натхненна, емоційна і переконлива, що ці чотирнадцять православних лицарів Напівкруглого Столу вирішили після закінчення експедиції, коли драконяче яйце буде знайдено, записатися в нудисти. На прощання патріарх роздав їм усім новий номер журналу "Гарнюнізм!" із фотографіями русалки Каті та інших неодягнених красунь, щоб лицарі захопилися діяннями Господніми і дякували Всевишньому за творіння такої краси. А також – по п'ять останніх номерів газети "Під прапором нудизму", редакція якої перебувала на першому поверсі лицарського гуртожитку (що те сусідство не спокусило гуртожитських лицарів захопитись нудизмом).