Ідемо?
– Ну, ходімо, незнайомцю. Ви мене заінтригували.
За кілька хвилин вони вийшли на зарослий бур'яном безлюдний пустир. Там була непомітна у бур'янах чавунна кришка каналізаційного люка. Незнайомець до неї нахилився, вийняв із кишені ключа, вставив збоку в непомітний отвір, повернув, і кришка люка з тихим дзижчанням автоматично від'їхала убік, відкривши круглий отвір.
– Це, Варлааме Оникійовичу, не каналізація, а підземний хід, – пояснив лисий не міліціонер. – Люк схожий на каналізаційний, щоби не привертати уваги перехожих. Там чисто, не бійтеся забруднитись.
І поліз у отвір металевими скобами. Спустившись метри на чотири, покликав міліціонера. Той теж спустився. Незнайомець натиснув кнопку у стіні і люк зверху зачинився. Стало темно. Але за секунду загорілися електричні лампочки (очевидно, незнайомець торкнув відповідного вмикача), які висвітлили тунель, квадратний у поперечнику, висотою та шириною метри два з половиною. І лисий Папірусюк із лисим незнайомцем пішли тунелем.
Нарешті дійшли до цегляних гвинтових сходів в іншому кінці тунелю, що круто здіймалися вгору. Лисий не міліціонер, а за ним і лисий міліціонер, тримаючись за металеві перила, почали спірально підніматися. Піднявшись, опинилися в крихітному приміщенні площею пару квадратних метрів. Там були двері. Незнайомець їх відчинив. Тумблером вимкнув електрику в тунелі. За дверима на так званих плічках, які терентопці називають по-харківськи тремпелями, висів одяг. Незнайомець трохи розсунув костюми праворуч і ліворуч, утворивши прохід і перемістився вперед, відчинивши інші двері за одягом. Папірусюк – за ним.
Вийшовши в другі двері, вони опинилися в якійсь кімнаті. Озирнувшись, Варлаам Оникійович зрозумів, що вони вийшли сюди з одежної шафи.
– Це мій кабінет, Варлааме Оникійовичу, – пояснив нещодавній втікач, зсунувши одяг у попередню позицію, ліквідувавши зазор між костюмами, щоби прикрити ними вихід із шафи у підземний хід; і потім закриваючи двері шафи.
У кабінеті, крім тієї одежної шафи, були письмовий стіл та крісло, тахта, книжкова шафа, тумбочка, два стільці, акваріум, на полиці техніка для виробництва звуків: програвач вінілових дисків, радіоприймач та магнітофон; а також кімнатні рослини різних видів. Все це освітлювалося світлом із вікна. За вікном близько виднілася одна з веж Королівського замку, завдяки чому Папірусюк збагнув, що він і опинився у цьому замку.
– А тепер станеться перетворення одного суб'єкта на іншого, – оголосив господар кабінету. – Для яскравішого враження, пропоную вам, Варлааме Оникійовичу, хвилини на три заплющити очі. Я скажу, коли розплющити.
Міліціонер був не проти того, щоб враження було яскравим, тож послухався та заплющив очі.
Недовго він чув якісь шарудіння, потім: "Відкривайте очі".
І він відкрив.
– Ваша Величносте!
Автор, упевнений у кмітливості читача, не сумнівається: ти, читачу, вже кілька сторінок тому второпав, що лисий утікач був королем Терентопії зі зміненою зовнішністю.
Тепер Жорик Дев'ятий виглядав як зазвичай: без лисини, а з рудою шевелюрою, без густих чорних брів, а з нормальними рудими, без бородавки та ластовиння, не голений, а з рудою бородою.
– Грим, фальшива лисина, накладні брови та бородавка зробили мене невпізнанним, чи не так, Варлааме Оникійовичу?
– Так, – погодився міліціонер. – Але я не розумію... Ну, волосся ви сховали під накладною лисиною. А як ви сховали бороду?!
– Не сховав, а просто поголив. Давно. Майже п'ятнадцять років тому. А щоби цього ніхто не помітив, ношу фальшиву руду бороду.
– Але навіщо такий маскарад?
– Цю таємницю я зберігав майже п'ятнадцять же років. Ви перший, кому я її викладу, сподіваючись, що ви нікому не розповісте.
І Його Величність повідомив, що його дружина, королева Зінька Одинадцята, полюбляє готувати страви у стилі "здоровий спосіб життя", і любить, щоб чоловік це їв. І не любить, щоб він їв щось інше, не нею приготоване. І щоб її не засмучувати, він харчувався її куховарством. Але хотілося чогось смачнішого і ситнішого. І він заходився потай від усіх, і насамперед від дружини, харчуватися в корчмі "Під Мідним Забралом". Для цього змінює зовнішність і непомітно йде із замку підземним ходом, про який, крім нього та його батька, ніхто не знає.
– Зрозуміло, Ваша Величносте. Клянусь зберегти цю вашу таємницю. Жоден від мене про це не дізнається.
– Дякую.
І тут детектива осінило. Він навіть ляснув себе по лобі долонею.
– Ваша Величносте, ви підказали мені розгадку таємниці, про яку я думаю кілька тижнів!
І пояснив, що не міг зрозуміти, яким чином організатору викрадення драконячого яйця вдається, перебуваючи в королівстві, не бути виявленим, тоді як його шукають міліція та лицарі, його портрети висять на дошках оголошень та афішних тумбах, друкуються в газетах та журналах. Тепер, дізнавшись про таємницю короля, він, Папірусюк, здогадався, що й загадковий Траляляліні зберігає таємницю таким же модусом: змінивши зовнішність, за допомогою, наприклад, перуки, накладних вусів і бороди, можливо, окулярів та іншого. Всі шукають лисуватого та голеного, звертають увагу на таких, а волохаті, бородаті та вусаті шукачами ігноруються.
Тепер треба це врахувати, додав Папірусюк, і оголосити міліціонерам та лицарям, щоб вони придивлялися і до людей з іншою зовнішністю. Король пообіцяв повідомити це своїм лицарям у найближчих телеграмах...
* * *
Крокуючи від Королівського замку до управління міліції, Варлаам Оникійович уявив собі, як так званий Траляляліні, з'їздивши на таксі до Державних Дверей, побачивши там міліцію і збагнувши, що крадіжку драконячого яйця виявлено і його шукають, на вокзалі зайшов у громадський туалет, і, запершись в одній із кабінок, заходився змінювати зовнішність: натягувати перуку, приклеювати штучні вуса та бороду.
Але якщо полковнику стало ясно, чому злочинець досі не був ніким упізнаний, то питання, де він перебуває з викраденим яйцем, залишилося неясним.
І раптом Папірусюк уловив себе на думці: "З яйцем? Чи точно з яйцем?" Він уторопав, що пропустив важливе питання: коли було знесене це яйце? І коли з нього має вилупитися молодий дракон? Чи не могло статися так, що яйця вже й не існує, що яйце перетворилося на розсип шматочків шкаралупи, оскільки його зруйнував, вибираючись назовні, новий дракон?
Треба це прояснити, подумав міліціонер. Дракон Інокентій Карлович, будучи рідним дядьком яйця чи дракончика, напевно знає терміни. Слід зараз же з'їздити до Гірчичної печери і спитати.
Папірусюк увійшов до першої-ліпшої телефонної будки і набрав номер дільничного міліціонера Миколи Опанасовича Ратиці. На щастя, той виявився поряд зі своїм телефоном, і одразу взяв слухавку. Папірусюк попрохав його під'їхати на мотоциклі з коляскою до управління міліції, щоб відвезти слідчого на Каменіану.
Незабаром Варлаам Оникійович дійшов до управління і почав чекати на приїзд дільничного.
Той приїхав, як завжди, не один, а з підшефним курсантом Захаром Полуящиковим, який сидів на задньому сидінні мотоцикла.
Не встиг Папірусюк сісти в коляску, не встиг Ратиця завести механізм, як почувся поклик генерала Антона Петровича Бобика:
– Варлааме Оникійовичу, постривай!
Генерал спішно спускався з ґанку управління, тримаючи в лівій руці якийсь невеликий пакет.
– Я побачив тебе з вікна і хочу особисто вручити, – говорив він, підходячи до мотоцикла і простягаючи пакета. – Щойно прийшла бандероль на ім'я детектива, що веде справу про викрадення драконячого яйця. Тримай.
На пакеті справді так і було написано: "Жорикбург. Управління міліції. Слідчому, який веде справу про викрадення драконячого яйця".
– Добре, Антоне Петровичу, подивлюся, – відповів Папірусюк, взявши пакета, і мотоцикл поїхав.
Дорогою він надірвав паперову оболонку та вийняв вміст. Це виявилася магнітофонна касета, на етикетці якої кульковою ручкою було написано "Modern Talking. Romantic Warriors". Хм, якась попса, хмикнув слідчий. Навіщо хтось надіслав мені касету з поп-музикою? І, знизавши плечима, сунув касету до кишені.
* * *
Коли міліцейський полковник Варлаам Оникійович Папірусюк, дільничний міліціонер старший лейтенант Микола Опанасович Ратиця та курсант міліцейської школи Захар Полуящиков увійшли до Гірчичної печери, там, окрім господаря, дракона Інокентія Карловича, перебував його частий гість, дощовий черв'як-мутант Гавриїл Святославович.
Вони слухали "Поцілунок феї". Тобто музику цього балету композитора Ігоря Стравінського. Дракон сидів на табуреті, а дощовий хробак лежав на столі. Музику виробляла магнітофонна касета, вставлена в музичний центр "AKAI MX-750". Що той пристрій складався з п'яти блоків: двокасетного магнітофона із системою шумопониження Dolby, автореверсом та записом; CD-програвача з чейнджером на три диски; підсилювача; передпідсилювача-еквалайзера; та тюнера. Крім цього центру, був у печері й інший пристрій для видання звуків: програвач вінілових дисків "Yamaha GT-2000". Ці апарати, а також набори магнітофонних касет, вінілових та компакт-дисків із різноманітною гарною музикою Іннокетій Карлович купив за гроші, отримані від своїх концертів та своїх п'єс. Це була його давня мрія, і от завдяки появі немаленьких гонорарів вона здійснилася. Зарплатня екскурсовода не давала таких можливостей. Втім, незважаючи на підвищення добробуту завдяки музикуванню та письменству, малооплачувану роботу екскурсовода він не кидав, оскільки вона йому подобалася. І крім того, драконові, чесно кажучи, було не до шмиги, аби у його оселі екскурсії вчиняла якась інша особа.
Отже, побачивши міліціонерів, дракон вимкнув магнітофона, щоб його звуки не заважали спілкуванню.
Папірусюк, обмінявшись із тваринами привітаннями, поставив Іннокетію Карловичу питання про терміни вилуплення з яйця його племінника чи племінниці. Оскільки відповідь дракона не відрізнялася від того, що про це було відомо Вітольду Крисопупову, чи то пак Траляляліні, чи то пак Геннадію Задеринозі, і про що Автор уже повідав читачеві в розділі "Придбання яйця", то тут Автор не буде цього докладно повторювати. Тобто Варлаам Оникійович з'ясував, що яйце залишається яйцем, і буде таким ще кілька місяців, а при утриманні в холоді і кілька років.
Отримавши відповідь на цікаве для нього питання, полковник із колегами могли б і залишити печеру.