Звичайно, йому сумно розлучатися з ними і з Естер, але цікавість в поєднанні з патріотичним обов'язком кличуть його в дорогу. А з ними, Гільденштернами, він в міру можливості підтримуватиме зв'язок через телеграф. Проїжджаючи крізь села, де є телеграф, він відсилатиме їм – Гільденштернам – телеграми, а вони нехай посилають йому до запитання в ті населені пункти, які йому належить відвідати.
Мгобокбекбе тут же за мапою країни визначив, які населені пункти розташовані в його сімнадцятому секторі. Тоді з корчми зателефонував до центрального столичного телеграфу і уточнив: в яких з цих сіл є відділення даного виду зв'язку. Потім повідомив власникам корчми, куди вони можуть йому посилати телеграми до запитання...
У Терентопії розвиток засобів зв'язку відставав від великосвітського. Там не було навіть міжміського телефонного, не кажучи про факс та Інтернет, і зв'язок між населеними пунктами здійснювався через телеграф і пошту. Напевно, така відсталість пов'язана з відсутністю в засекреченій країні розвинутої промисловості. Відсутність розвинутої промисловості дуже сприяла збереженню первозданної природи, але кожна медаль має зворотний бік...
Вирішивши це питання, Лицар Пивної Кружки вирушив до університету, щоб зустріти кохану Естер, у якої в цей час мали закінчитися заняття. Оскільки за три дні їм належало розлучитися, можливо, надовго, Мгобокбекбе хотів остаток часу не розставатися з нареченою. І вона, звичайно, хотіла того ж. Тим більше, що 7 і 8 жовтня були вихідними – субота і неділя, занять в університеті не було, тому закохані могли бути разом цілодобово.
Мгобокбекбе йшов, посміхаючись від передчуття зустрічі з коханою дівчиною, коли його хтось несподівано ляснув по плечі. Оглянувшись, він побачив незнайомого суб'єкта, татуювання на кистях рук і шиї якого підказували, що дана особа належить до кримінального світу і мешканців в'язниць.
– Вітання! Живий! А мені Стусан учора набрехав, що ти помер! Я вчора з тюряги вийшов. Ну що ти витріщаєшся, ніби не впізнаєш. Я Глист, ми з тобою в одній камері сиділи.
– Ви помилилися, – відповідала нова людина. – Ви, очевидно, прийняли мене за Бандюгу, а я не він.
– Годі жартувати, Бандюго. Я тебе ні з ким не сплутаю.
– Ми з ним дуже схожі, але різні люди. Він, дійсно, помер.
Незнайомець дивився з недовірою.
– Ви, напевно, знаєте, що у нього майже все тіло, крім обличчя, було в татуюваннях. А у мене, дивіться, нема.
Мгобокбекбе розстебнув сорочку на грудях і закотив рукави.
– Дійсно, – здивовано пробурмотів незнайомець, переконаний таким аргументом. – Ви що, з ним близнюки?
– Ми не брати, просто дуже схожі зовнішністю.
– А. Ну, гаразд, не буду більше затримувати, хлопче. Іди куди йшов.
І незнайомець поплентався своєю дорогою, хитаючи від подиву головою.
Автор для прикладу навів цей епізод, аби повідомити, що і до цього, після здобуття колишнім пивним келихом людського тіла, його іноді зустрічні перехожі брали за Бандюгу, і йому доводилося пояснювати, що вони помилилися.
Прямуючи проспектом Сковороди, нова людина біля перехрестя цього проспекту з вулицею Арістофана зустріла кохану, яка йшла назустріч, повертаючись додому з занять. Вони обнялися, поцілувалися, і Лицар Пивної Кружки тут же, біля перехрестя Сковороди і Арістофана, став повідомляти їй новини. У цей момент повз проходив коваль Вакула Охрімович Нетребенько, який, звичайно, привітався з парочкою і запитав, що нового чути. І його Мгобокбекбе повідомив про близький початок експедиції. Коваль побажав лицареві знайти драконяче яйце та скоріше повернутися. Автор радить читачеві запам'ятати цю зустріч, бо вона ще, так би мовити, спливе в щосі сороковому за назвою "Нюхання дороги". Нетребенько продовжив свою путь. А парочка пішла в лицарський гуртожиток...
* * *
Отже, за три дні почнеться та сама пошукова експедиція, ті самі розшуки лицарями драконячого яйця, ті самі лицарські пригоди, про які згодом різними терентопськими авторами буде написано безліч книг: романи, повісті, оповідання, новели, балади, поеми, п'єси, комікси... Навіть дехто з лицарів напише мемуари про цю експедицію. Хоч триватиме вона недовго і закінчиться в листопаді того ж 1995 року, ця експедиція лицарів залишиться в пам'яті народній як героїчно-романтична сторінка терентопської історії...
Перш ніж відправити лицарів у подорож законспірованими територіями, Автор Терентопського, м'яко кажучи, епосу хотів би ознайомити читача з географією цієї неординарної країни. Цей розділ Автор назвав "Карти на стіл". І сподівається, що ти, читачу, второпав: йдеться про карти географічні, а не гральні. У першому щосі Автор за допомогою терентопознавця Ім'яна Побатьковича Прізвищенка торкнувся цієї теми, тут хотів би її розвинути. І знову без Прізвищенка не обійтися.
Боюся, думає Автор, що викликавши терентопознавця, я знову побачу його щось жуючим, зі серветкою на шиї і жирними пальцями; і знову я відчую каяття делікатності через те, що відірвав людину від обіднього стола. Але не викликати не можу.
Тому...
Лясь, лясь, та:
– Ім'яне Побатьковичу, стань переді мною, як лист перед травою!
Не встиг той з'явитися, як Автор скрикує "Ой!" і сором'язливо закриває очі долонею. І зніяковіло бурмоче:
– Вибач, Ім'яне Побатьковичу, я не хотів... Негайно повертайся, закінчи розпочате, змий піну, витрися насухо, вдягнися, і тільки після цього знову з'явися. Читачеві знову потрібна твоя невелика лекція.
У відповідь Автор чує "Гаразд", за п'ять секунд прибирає від очей долоню, переконується, що терентопознавця немає, бере ганчірку і витирає з підлоги калюжу мильної води.
Давай, читачу, трохи почекаємо.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
– Оце інша справа, – схвалює Автор, побачивши терентопознавця одягненим, і, згадавши, що забув привітатися, додає: – Здрастуй, Ім'яне Побатьковичу!
– Доброго дня! – відповідає той, закінчуючи причісувати вологе світле волосся дерев'яним гребінцем, прикрашеним випаленим написом "Вітання з Карпат!".
Автор пояснює, що потрібна лекція про географію Терентопського королівства, більш глибока, ніж в першому щосі (але і не дуже, щоб читач у ній не потонув). Терентопознавець ховає гребінця у внутрішню кишеню піджака, попереджає: "Починаю", і лекція приступається до виверження з його ротового отвору:
– Карта Терентопії є, по суті, колом, центром якого є місто Великі Дрібки, а окружністю – непередбачувані і неймовірні Окраїнні Землі. Деякі терентопські географи припускають, що, якби географічний центр країни можна було б обчислити з точністю до метра, цим центром виявилися б Державні Двері, що стоять в трьох кілометрах на захід від Великих Дрібок. Діаметр цієї круглої країни приблизно дорівнює шестистам кілометрам, тобто відстань від центру – Великих Дрібок – до безлюдних Окраїнних Земель – близько трьохсот кілометрів. На картах Окраїнні Землі зображуються білим простором, що оточує круглу Терентопію. Спроби скласти карти Окраїнних Земель виявилися безуспішними: всі карти виходили хибними, тому що в Окраїнних Землях постійно все змінюється. Географи відмовилися від спроб зафіксувати невловиму географію цього кільця, яке загрузло у метаморфозах, і стали залишати на картах порожній простір. Дійсно, як можна скласти карту місцевості, якщо один географ виявляє в якомусь регіоні Окраїнних Земель гори; інший, що прийшов в цей же регіон за кілька місяців, з'ясовує, що гір там немає, а є болото; а третій географ, який прибув в цей же регіон ще пізніше, бачить, що там немає ні гір, ні болота, а є степ. Тож для Окраїнних Земель більш наглядною, ніж для багатьох інших явищ, виглядає знаменита фраза філософа Геракліта "Все тече, все міняється". У чому причина того, що в Окраїнних Землях постійно навдивовижу швидко змінюються і ландшафт, і клімат, і тваринний і рослинний світ – точно невідомо. Існує гіпотеза, що там підвищена енергетика магічних полів. Є й інші гіпотези. Наприклад, професор Серафим Шиш припустив, що Окраїнні Землі обертаються навколо Терентопії, як колесо навколо осі. І зміна ландшафтів, мовляв, відбувається тому, що ті ландшафти, які бачив один географ, в результаті обертання від'їжджають в сторону, і інший географ бачить інші, які приїхали на зміну. Однак експедиції в Окраїнні Землі не знайшли підтверджень цієї теорії, і сам професор Шиш від неї відмовився. А на користь гіпотези про підвищену енергетику магічних полів свідчать флора і фауна цих місць. Тварини і рослини там бувають настільки незвичайними, що ясно: вони – результат мутацій. Мутацій, викликаних сильними магічними полями. У зоопарку короля Жорика Дев'ятого було кілька представників окраїнноземельної фауни. Наприклад, водоплавна коза, покрита замість вовни лускою на кшталт риб'ячої, і з ластами замість ніг (в зоопарку для неї спорудили великий акваріум). Наприклад, сухопутний сом, покритий щетиною, що мав замість плавців ніжки з копитцями, завдяки чому жваво бігав сушею, задерши риб'ячого хвоста. Наприклад, летючий ведмідь, велике рукокриле на зразок кажана-велетня... У старовинних рукописах шістнадцятого-сімнадцятого століть згадується, що тоді мандрівники бачили в Окраїнних Землях василіска і сфінкса, кентавра і химеру, гарпію і мантикору, інших чудовиськ із античних міфів і середньовічних бестіаріїв. Але з тих пір, як біологія стала точною наукою, міфологічно-бестіарних тварюк (за винятком драконів, грифонів і єдинорогів, які були типовими представниками фауни не тільки Окраїнних Земель, а й всієї Терентопії) там більше ніхто не зрів...
– А що знаходиться за Окраїнними Землями? Теж якісь чарівні країни? – запитує Права півкуля авторського мозку, а рот Автора озвучує це питання Ім'янові Побатьковичу.