Грошенятко набрав на телефоні номер Гірчичної печери, і там узяли слухавку та сказали драконячим голосом: "Алло".
– Інокентію Карловичу, привіт, добре, що ти вдома. Це Грошенятко. Тут у мене слідчий Папірусюк. У нього до тебе справа. Передаю слухавку.
– Здрастуйте, Інокентію Карловичу.
– Доброго ранку, Варлааме Оникійовичу. Є новини про мого викраденого родича у шкаралупі?
– Є підозра, що організувала цей злочин людина, яка виступала на днях в Стайні Опери та Балету під ім'ям Траляляліні. Саме він, мабуть, найняв досвідченого злодія Федора Роженкранца, більш відомого під кличкою Бандюга, нині вже покійного, і той викрав муляж в краєзнавчому музеї і підмінив ним... ну, ви знаєте. Він – не Бандюга, а Траляляліні – схоже, хотів винести це яйце у Великий Світ, але завдяки тому, що Його Величність вчасно опинився у вас в Каменіані на місці злочину і оперативно дав указівку про встановлення поста біля Державних Дверей, винести яйце з Терентопіі шахраю не вдалося. Щоби упевнитися, що зловмисник і є той артист, знайти і затримати його, нам потрібен портрет так званого Траляляліні. Кажуть, ви добре малюєте. Чи не могли б ви по пам'яті намалювати його зображення?
– Взагалі-то я більше пейзажі і натюрморти... Але я спробую, – відповіла слухавка драконячим голосом. – Тільки, мабуть, з першого разу навряд чи вийде; доведеться зробити серію ескізів, а на це потрібний буде час. Може, двох днів вистачить... А якщо вийде раніше, я відразу зателефоную до міліції.
– Дуже дякую. Буду чекати. До побачення.
– До побачення, Варлааме Оникійовичу.
Папірусюк повернув слухавку касирові Грошенятку, попрощався і залишив офіс "Рятівної Бджоли".
А низькорослий Джульєт Дездемонович продовжив розмову з крилатим колегою:
– А ти чим зараз, Інокентію Карловичу, займаєшся?
– До мене нині з ранку нагрянули люди з Театру імені зжертої ковбаси на чолі з режисером. Ви ж їм мою творчість розрекламували. Вони зацікавилися. Зараз, коли ви подзвонили, я їм як раз дочитував "Самогон для принцеси".
– Якщо твої п'єси підуть у театрах, Інокентію Карловичу, то з тебе, як то кажуть, пляшка...
Дійсно, в той дощовий вечір, коли артисти цього театру відзначали успішну прем'єру містерії "Спорідненість світових сил" в корчмі "Під Рятівною Мухою", і коли Грошенятко перервав відзначення повідомленням про смерть Бандюги, лицедії дізналися про існування в Каменіані дракона-драматурга. Виходячи з корчми на дощову вулицю в юрбі акторів для супроводу мага Акмуса з келихом Мгобокбекбе до моргу, Джульєт Дездемонович вимовив:
– Шкода, що в вашому театрі не йдуть п'єси Інокентія Карловича.
– Якого Інокентія Карловича? – зацікавився режисер Наум Інгредієнтський.
– Та є у нас в країні такий письменник. Він дракон, – відповів коротун.
– Письменник-дракон? Це цікаво. І що ж цей дракон пише?
Дорогою від корчми до моргу Джульєт Дездемонович розрекламував театральним людям твори колеги з Гірчичної печери в найкращих виразах...
Режисер Наум Інгредієнтський намітив у 1995 році порадувати публіку аж десятьма прем'єрами. Половину цієї програми театр уже виконав. У лютому відбулася прем'єра вистави "Гріхопадіння, або Пізнання добра і зла" за п'єсою Даниїла Хармса. У березні – "Кохання гра фатальна" Йозефа і Карела Чапеків. У квітні – "Урочисте засідання" Євгенія Шварца. У травні – "Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду" Федеріко Гарсіа Лорки. У червні – "La guida di Bragia" Льюїса Керролла. У липні – "Випадок у Версалі" Бориса Гребєнщикова. У серпні – "Казка про рєпку" Леся Подерев'янського. У вересні – "Спорідненість світових сил" Козьми Пруткова.
Далі у театру наклюнувся репертуарний вакуум, бо режисер не мав текстів тих п'єс, які ще хотів поставити.
Щоб цей вакуум чимось заповнити, актори спільними зусиллями написали п'єсу "Довга непорушність коричневої в помаранчеву смужку машини". Але для її постановки був потрібний автомобіль "Запорожець" моделі ЗАЗ-966 (так званий "вухастий") коричневого кольору в помаранчеву смужку, а його у трупи не було.
Тому Наума Інгредієнтського і його трупу зацікавила творчість письменного дракона, який писав п'єси в тому ж дусі. Режис...
– Стоп! Куди ти поліз? – обурюється Ліва півкуля авторського мозку. – Ми з читачем чинно-благородно стежили за розслідуванням, яке проводив Варлаам Папірусюк, і раптом – бумс! – Папірусюк відкинутий кудись убік, і пішли театральні справи! Що це за трюки, громадянине Авторе?! Треба ж дотримуватися якоїсь послідовності, а не стрибати з бузини в городі на дядька в Києві!
– А я тобі вже казав, що моя праця багатошарова, гілляста, суміш різного. Я на цих сторінках володар! Чого хочу, те і ворочу! – заперечує на нападки мозку Автор. – Може, в даний момент мені закортіло для естетичного розмаїття поп'єсити, подраматуржити...
– Чого захотілося? – перепитує півкуля Права.
– Поп'єсити.
– Ну то сходи до туалету...
– Ні, тільки-но придумане мною дієслово "поп'єсити" означає – пописати п'єсу.
– Немає такого слова "поп'єсити", є слово "попісяти". І "подраматуржити" – немає.
– Як же немає, якщо я їх уже придумав! Уже є!..
Вважаю, продовжує Автор, що в Терентопському так званому епосі буде доречна така-сяка п'єса; бо і давньогрецькі епоси знайомі нам не тільки завдяки поемам Гомера, Гесіода, Аполлонія Родоського тощо, але і – п'єсам Есхіла, Софокла, Євріпіда... Та й епос про короля Артура і лицарів Круглого Столу втілений не тільки в лицарських романах (віршованих та прозових), але і в драматургії – в п'єсах, лібрето опер, сценаріях... Так, без п'єси Терентопський, м'яко кажучи, епос буде неповноцінним.
До чого, додає Автор, я все це белькочу? До того, що хочу познайомити безцінного читача з драматургією дракона Інокентія Карловича. З його прозою я читача дещо познайомив, надавши фрагмент роману "Ангел крейдового періоду". А тепер усучу читачеві п'єсу "Самогон для принцеси". Хочу і усукую, але не тут, а в наступному щосі, двадцять шостому. А хто мені може завадити? Про Папірусюка ж і його розслідування не турбуйся, безцінний читачу, – ми до них обов'язково повернемося.
Цей розділ Автор розпочав з базікання про забруднення грошей. Але забруднення зазнають і інші папери. Деякі літератори свої писання текстів самокритично називають брудненням паперу. Наприклад, і дракон Інокентій Карлович так казав про свою літературну творчість. Із цього приводу Авторові Терентопських хронік пригадався чотиривірш Франческо Губанедурського, котрий так і називається: "Бруднення паперу":
"Я папери бруднив, прошу вірить,
Як Петрарка!", – хвалився дивак,
Не сказавши, що був у сортирі
І бруднив не пером аж ніяк.
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ДРУГЕ. Карти на стіл
Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної кватирі, а тим паче в далекі краї.
Майк Йогансен, "Подорож ученого доктора Леонардо..."
Та й рушили обидва у дорогу.
Дені Дідро, "Жак фаталіст і його пан".
6 – 9 жовтня 1995 року.
6 жовтня в Королівському замку відбулася нарада Напівкруглого Столу.
На ній головний терентопський лицар Жорик Дев'ятий виклав своїм придворним лицарям, яких було, як ти, безцінний читачу, напевно, пам'ятаєш, тридцять вісім, свій план пошуку викраденої "реліквії" (Автор думає, не треба пояснювати, що саме король патетично назвав реліквією) і підлого ворога – організатора викрадення.
– Я вирішив так, – доповідав соратникам монарх, – усю територію країни я умовно поділив на дев'ятнадцять секторів. – Жорик розгорнув на столі (не напівкруглому, і навіть не круглому, а прямокутному) карту королівства; карта була розлініяна олівцевими прямими, які виходили з міста Великі Дрібки й уходили в Окраїнні Землі, ніби схематично зображені промені світла, що випромінюються колишньою столицею. – Кожен сектор має кут приблизно дев'ятнадцять градусів і входить "вістрям" у Великі Дрібки, як ви бачите, розташовані в центрі королівства. Ви, тридцять вісім шукачів, розіб'єтесь на дев'ятнадцять пар, і кожна пара лицарів вчинятиме пошуки в одному з дев'ятнадцяти секторів. Я вирішив, що вам краще займатися пошуками по двоє, а не поодинці, щоби у кожного був під рукою колега, який у разі потреби міг би прийти на допомогу. І крім того, поодинці мандрувати нудно, а з товаришем – веселіше. У понеділок, дев'ятого жовтня, ви вранці виїдете із своїми конями зі столиці до Великих Дрібок на потязі, а звідти верхи попарно в дев'ятнадцяти напрямках, і почнете обшукувати свої сектори п'ядь за п'яддю, розпитувати всіх зустрічних, чи не бачили вони людини, зображеної на малюнку, чи не знають чогось про викрадене яйце... Ну, не мені вас учити. А я перебуватиму тут і чекатиму від вас інформації про перебіг пошуків. Ви, у міру можливості, будете мені поштою, телеграфом чи з оказією повідомляти, де перебуваєте і куди прямуєте, щоб я міг контролювати ситуацію...
Лицарі розібралися, хто з ким буде в парі, сектори на мапі були позначені номерами (першим вирішили вважати той, у якому знаходиться столиця – Жорикбург; нумерація проводилася за годинниковою стрілкою), і кожна пара лицарів за допомогою жереба вибрала свій сектор пошуку. Надалі всі пари отримали по ксерокопії розкресленої мапи держави, щоби знати межі свого сектора і не "вторгатися" на "чужу" територію.
Сектори Терентопії були таким чином "розібрані" лицарями Напівкруглого Столу:
1 сектор – барон Панас і барон Аркадій.
2 сектор – герцог Харитон і барон Річард Неголений.
3 сектор – граф Леонід Гострий Лікоть і барон Євген.
4 сектор – Федір і граф Леонід Кучерявоногий.
5 сектор – граф Яків і Хома.
6 сектор – Ярослав і барон Андрій Цинік.
7 сектор – Вадим Металорізальний і Андрій Схожий.
8 сектор – Борис і граф Остап Влучне Вухо.
9 сектор – граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик.
10 сектор – Юрій Капітальний і герцог Абрам.
11 сектор – Остап Окрошколюб і граф Остап Електричка.
12 сектор – граф Кузьма і герцог Леонід Коліно.
13 сектор – Юрій Тигровий і граф Василь.
14 сектор – барон Порфирій і граф Леонід Жвавий.
15 сектор – граф Абдулла і барон Сергій.
16 сектор – граф Леонід Заканавний і граф Леонід Очкарик.
17 сектор – Річард Левове Копито і Мгоцько.
18 сектор – барон Тарас і Леонід Насторожений.
19 сектор – барон Вадим Оптиміст і барон Геннадій.
* * *
Повернувшись із цієї наради до корчми "Під Рятівною Мухою", Лицар Пивної Кружки розповів Ісакові та Маргариті Гільденштернам, що в понеділок розпочнеться та експедиція, про яку він мріяв і заради якої і поступив у лицарі.