А може, Жорику Четвертому просто захотілося, аби у назві столиці було присутнє його ім'я, а міняти назву Великих Дрібок не захотів, от і побудував Жорикбург. До речі, Жорик Четвертий не тільки робив ескізи майбутнього міста для архітекторів, але й брав участь у будівництві в якості підсобного робітника. Бували випадки, коли прості муляри кричали королю в запалі роботи: "Подавай цеглу, сонна мухо! Ворушися, незграбна корово! Швидше, тюхтію!" І король на них за це не ображався, а тільки беззлобно посміхався, підморгуючи катові. Взагалі, судячи з документів, Жорик Четвертий був людиною добродушною і веселою. Навіть свого кузена Олександра Мирополковича він веселощами замордував до смерті. Ну, за те, що той намагався його зарубати.
Другий із глядачів. У мене питання.
Третій із глядачів. Валяйте.
Другий із глядачів. А в сестри Жорика Четвертого – принцеси Пелагії – хіба не було дітей?
Третій із глядачів. Були. Аж двадцять три людини, і всі хлопчики: Агапон, Боян, Віссаріон, Гурій, Досифей, Ераст, Єрмил, Захар, Гнат, Калістрат, Лук'ян, Мартин, Нифонт, Онуфрій, Патрикей, Родіон, Сопрон, Трифон, Устин, Фалалей, Харлампій, Юліан і Ярослав.
Одна із глядачок. Двадцять три дитини? Щось забагато. Ви не помилилися?
Третій із глядачів. Справа в тому, що вона один раз народила двійню та сім разів – трійню.
Другий із глядачів. А під час замаху Олександра Мирополковича на вбивство Жорика Четвертого в Пелагії вже були діти?
Третій із глядачів. Так, на той час вона вже народила вісьмох.
Другий із глядачів. У такому випадку, якби Олександр Мирополкович убив Жорика, корона перейшла б до когось із племінників – дітей принцеси Пелагії. На що ж мерзотник розраховував, піднімаючи сокиру на двоюрідного брата?
Третій із глядачів. Ні-ні, сини принцеси Пелагії не могли стати королями, оскільки принцеса Пелагія не належала до королівського роду Мирополковичів.
Одна із глядачок. Як це? Вона ж була сестрою Жорика Четвертого, дочкою Жорика Третього й Зіньки Третьої!
Третій із глядачів. Так, сестрою, так, дочкою, але не кревною, а прийомною. Треті вдочерили її ще до народження Четвертого. Справжніми, кревними батьками принцеси Пелагії були якийсь лісовий розбійник і якась базарна крадійка. Коли крадійка завагітніла від розбійника, злочинні батьки справедливо прикинули, що ні лісова банда, ні злодійське кубло не підійдуть для виховання дитини, тому урадили підкинути чадо в гарний будинок до шановної родини. Перебравши найпрестижніші доми королівства, розбійник зі злодійкою зупинилися на Королівському замку. І коли Пелагія народилася, залишили її біля воріт замку із запискою, що пояснювала її походження. Знайшла дівчинку сама королева Зінька Третя, тоді ще бездітна, і немовлятко їй так сподобалося, що вона вмовила чоловіка вдочерити Пелагію. Так підкидьок став принцесою. За півтори роки народився й син Георгій, майбутній Жорик Четвертий. І хоч король із королевою називали Пелагію дочкою, а принц – сестрою, а всі решта – принцесою, у неї і її нащадків не було в жилах ані краплі Мирополківської крові, і на корону вони претендувати не могли. Тому, якби не Рятівна Бджола, яка, по-моєму, в дійсності була все ж мухою, то королем став би мерзотник Олександр Мирополкович. За рік після того, як Олександр сконав від сміху, Зінька Четверта народила Пилипа, ще за дванадцять – Зінька П'ята – Омеляна, ще за шість – Зінька Шоста – Георгія, який став Жориком П'ятим, але це вже інша епоха. Судячи із гриму акторів, вони грають Жорика Третього у віці приблизно сорока двох років, Зіньку Третю – тридцяти восьми, принца Георгія – шістнадцяти, принцесу Пелагію – вісімнадцяти, лицаря Феофана – двадцяти двох, патріарха Іполита Першого – шістдесяти п'яти, блазня Зосиму – двадцяти восьми років, тож виходить, на сцені зараз приблизно тисяча сімсот тридцять восьмий рік. Чи не так, добродії актори?
Король Жорик Третій. Ну прямо не в брову, а точно в ліву ніздрю! Цілком правильно – у нас отут нібито тисяча сімсот тридцять восьмий рік, а мені нібито сорок два роки.
Королева Зінька Третя. А мені нібито – тридцять вісім.
Принц Георгій. А мені нібито – шістнадцять.
Принцеса Пелагія. А мені нібито – вісімнадцять.
Лицар Феофан. А мені нібито – двадцять два.
Патріарх Іполит Перший. А мені нібито – шістдесят п'ять.
Блазень Зосима. А мені нібито – двадцять вісім, а герцогу Павлу Гриньмасяльському, котрий незабаром прийде, нібито – шістдесят три, а невидимому привиду Гаврюші – сто двадцять п'ять, а мовлячому комарові Птоломею, глухонімому від народження, нібито двадцять шість років плюс три місяці плюс чотири дні плюс п'ять годин плюс шість хвилин плюс сім секунд, ні, вісім секунд, ні, дев'ять секунд, ні, десять секунд, ні, одинадцять секунд, ні, дванадцять секунд, ні, трина...
Третій із глядачів (перебиває). Саме в цьому тисяча сімсот тридцять восьмому році принцеса Пелагія вийшла заміж за лицаря Феофана. Саме цього року герцог Павло Гриньмасяльський переміг злого велетня Киклопенка, незважаючи на свій солідний вік; втім, і велетень був уже підтоптаним. Саме цього року патріарх Іполит Перший з'їв запеченого з яблуками гусака-людожерожера з Окраїнних Земель. Саме цього року маг Гектор Манюня за допомогою чарівництва одомашнив пару диких єдинорогів, від яких пішли всі домашні єдинороги. Саме цього року принц Георгій уперше побачив босоногу Зіньку Бараболю – чотирирічну дочку пастуха із села Бритих П'яток, ту саму Зіньку Бараболю, яка згодом стала його третьою дружиною – королевою Зінькою Шостою. Саме цього року королева Зінька Третя, заблукавши у Корявому лісі, була зґвалтована грубим ельфом Филимоцьком, якого потім протягом тридцяти років розшукували лицарі Напівкруглого Столу, щоб покарати за цей злочин, та так і не знайшли. Саме цього року привид Гаврюша переселився із Дрямсиньлоїдського замку до Шмокиконського замку, де перебувається й понині. Саме цього року загинув мовлячий комар Птоломей, глухонімий від народження, будучи неумисно розтоптаний сідницею герцога Павла Гриньмасяльського. Саме цього року король Жорик Третій побився з водовозом Октавіаном Степановичем Бджілкою на ґрунті розбіжностей щодо трактату філософа Бенедикта Спінози "Етика, доведена геометричним методом", а суд ухвалив, що король був не правий, і присудив короля на тиждень помінятися з водовозом професіями. Саме цього року дракон Бровко пав смертю хоробрих, убитий цебром, наповненим морквою, яким його вперіщила по голові якась перелякана баба. Саме цього року трапилася посуха, і люди рятували русалок і водяників з висохлих водойм у своїх особистих бочках, коритах і колодязях. Саме цього року з Окраїнних Земель на північно-заході ринулася до центру країни зграя хижих шаблезубих овець, покритих чорним пір'ям замість вовни, але, на щастя, ці жахливі чудовиська були винищені метеликами-мутантами з тих же Окраїнних Земель; ненажерливими метеликами, які харчувалися винятково шаблезубими пернатими вівцями. Так, багато цікавого й примітного відбулося в цьому тисяча сімсот тридцять восьмому році.
Блазень Зосима. А я? А що я – цього року? Про мене ви не сказали.
Третій із глядачів. Перепрошую. Саме цього року блазень Зосима вимовив уперше фразу, яка розійшлася в народі й стала приказкою: назвався пальцем – лізь у ніздрю. Ці слова блазень сказав лицареві Опанасу Вухастому, коли той сп'яну пообіцяв якійсь Сарі Глімпелштейн із роду Лицарів Білого Комара подарувати яйце дракона. Як усі знають, ця історія закінчилася трагічно. Звичайно, і лицаря жалко, але й драконів можна зрозуміти: кожний би кинувся захищати своє потомство. За вісім років – у тисяча сімсот сорок шостому році – якийсь таємничий злий чаклун Авдій Мотлох із Неголеногір'я теж вчинив замах на викрадення драконячого яйця, необхідного йому для влади над демонами, за допомогою яких він нібито праг стати владарем світу, але добрий чарівник Гектор Манюня так зачарував Каменіану, що лиходій не зміг добратися до яйця і його мерзенні плани, на щастя, не здійснилися. За цей магічний подвиг Жорик Четвертий надав магові Манюні звання придворного чарівника й дуже хорошу зарплатню.
Маг Гектор Манюня. А звідки відома ця історія про Авдія Мотлоха?
Третій із глядачів. Від літописця.
Маг Гектор Манюня. А звідки її дізнався літописець?
Третій із глядачів. Від самого чарівника Манюні.
Маг Гектор Манюня. І ніяких інших доводів, крім свідчень чарівника Манюні немає?
Третій із глядачів. Немає.
Маг Гектор Манюня. Так, може, сам чарівник Гектор Ма... Так, може, сам я придумав і злого Авдія Мотлоха і його підступні плани, і свій порятунок Терентопії, щоб одержати престижну посаду й багату платню? Може, у дійсності нічого цього й не було?
Третій із глядачів. Ну що ж, така гіпотеза теж має право на існування. Моя інтуїція підказує мені, що все-таки щось там таке було, але доказів немає. Таким шляхетним чарівникам, як Гектор Манюня, не властиві підступництво, обман і користолюбство.
Другий із глядачів. Ну добре, Гектор Манюня – відома історична особа, і король Жорик Третій, і королева Зінька Третя, і принцеса Пелагія, і Жорик Четвертий, і патріарх Іполит Перший, і герцог Павло Гриньмасяльський, і лицар Феофан, і блазень Зосима – усі вони більш-менш відомі персонажі нашої історії. А от чим відомий комар Птоломей?
Третій із глядачів. Тим, що в тисяча сімсот тридцять восьмому році на нього ненавмисно сів герцог Павло Гриньмасяльський, у результаті чого комар Птоломей був розчавлений на смерть. У лицарському роді Лойковицьких з тих пір існує переказ, що покійний розумний комар став примарою, яка мстить за свою смерть деяким нащадкам Павла Гриньмасяльського.
Другий із глядачів. І все?
Третій із глядачів. Ніякої іншої інформації про цю комаху я не маю.