А цей геній у свої веселі небилиці полюбляв утуляти не круглі числа.
От три цитати на підтвердження. (Таких цитат можна було б ввернути сюди набагато більше, але впевнений, що й три тебе переконають). "Отож, забито триста шістдесят сім тисяч чотирнадцять таких тлустих воликів..." (Книга перша, розділ IV). "І справді, на всіх міських перехрестях він порозліплював дев'ять тисяч сімсот шістдесят чотири тези..." (Книга друга, розділ X). "І точно: за його розпорядженням вибили дно у семи мільйонів п'ятисот тридцяти двох тисяч восьмисот десяти великих барабанів..." (Книга п'ята, розділ XVIII).
Небилиці – явище, як правило, веселе. А якщо небилиці оздоблювати от такою арифметичною скрупульозністю, то це створює додатковий комічний ефект. Тож цей раблезіанський прийом я намотав собі на вус, продовжує Автор Терентопських хронік, і тепер з вуса перемотую на свої текстові рядки.
– От тепер зрозуміло, – вдовольняється Ліва півкуля.)
Жорик, порившись у кишенях, оголосив, що в нього зараз таких грошей немає. (Він напередодні здорово витратився – купив папуг для свого зоопарку: сірих жако й какаду).
– У такому разі, Ваша Величносте, я, згідно із законом, вимушений за відмову вчасно оплатити штраф присудити вас до тюремного ув'язнення на п'ятнадцять діб, – розвів руками суддя. – А штраф виплатите потерпілому протягом року. Хоча ви глава держави й шановна людина, але закон є закон.
– Я ж і не сперечаюсь. Треба, значить, треба, – погодився монарх.
– Я пишу записочку, – промурмотав суддя, черкаючи олівчиком по відірваному від краю газети папірцю, – а ви завтра ранком підіть у міську в'язницю й передайте цю записочку начальникові, він вас поселить.
У записочці було: "Васю, посади Його Величність на п'ятнадцять діб. Федя. P.S. Приходь у п'ятницю на преферанс".
Наступним ранком законослухняний володар країни із предметами особистої гігієни в целофановому пакетику явився в жорикбурзьку міську в'язницю.
Прочитавши записку, начальник цього закладу переодяг нового клієнта в смугасту робу, завів на нього особисту справу, сфотографував для цієї справи в анфас і в профіль і перепровадив до камери № 22. У дверей камери король попросив тюремників, щоб вони з ним не церемонилися й сприймали не як короновану особу, а як рядового злочинця.
– Слухаюсь, Ваша Величносте! – погодився начальник в'язниці й вштовхнув Жорика в камеру зі словами: – А ну пішов, злодюго!
Камера № 22 була чотиримісною.
У ній уже перебували: фальшивомонетник Полікарп Таракашкін на кличку Рубенс, кишеньковий злодій Асланбек Усманкурбанбєрдиходжибабаєв на кличку Персик і шлюбний аферист Оноре де Пупков на кличку Ціпонька.
Новосел познайомився з Рубенсом, Персиком і Ціпонькою, і старожили присвоїли йому кличку Морквина, за колір волосся. До речі, у ті роки молодий король ще не носив ані своєї знаменитої рудої бороди, ані своєї знаменитої пластмасової зеленої корони. Золоту ж на час відсиджування залишив у сейфі, у Королівському замку.
Морквина, хоч і був главою держави, жив у в'язниці, як простий ув'язнений, без пільг і потурань. Тобто ананасний салат або там осетровий кав'яр йому насипали із загального казана, шампанське або монастирський кагор наливали із загального цебра, парився він у загальній сауні, плескався в загальному басейні, у теніс грав на загальному корті, під час культпоходів у театр сидів разом з іншими в партері, а не в королівській ложі... Коротше кажучи, переносив усі тяготи застінку нарівні з рядовими злочинцями. У тюремному житті була й хороша сторона: тут Жорик вкушав смачний корм після трьох років дієтичного утримання (адже в ті роки ще не було його таємних відвідувань корчми "Під Мідним Забралом", про котрі Автор повідав читачеві у щосі сьомому з тією ж назвою "Корчма "Під Мідним Забралом"").
* * *
У в'язниці з монархом вийшов невеликий курйоз.
Оскільки він перебував там перший і, можливо, останній раз у житті, то йому схотілося отримати тюремний сувенір на пам'ять. А що може бути більш ексклюзивним і довгочасним тюремним сувеніром, ніж татуювання? Повернутися з в'язниці без татуювання – це однаково, що повернутися з Опішні без глечика, чи макітри, чи тарілок, чи... Або з Тули без самовара й пряника. Або із Шампані без пляшки шампанського. Тим більше, що співкамерник Рубенс був справдішнім метром колючого мистецтва. Він називав себе художником-передвижником, оскільки творив свої картини не на полотнах, а на людях, а люди, на відміну від полотен, самостійно пересуваються.
Фальшивомонетник уважав себе творцем із гарним смаком, тому він не опускався до вульгарних примітивних зображень, як то: серця, простромленого холодною зброєю; черепа; висхідного над морем сонечка; кинджала, обплетеного змією і т.д. Ні, він копіював картини великих живописців з репродукцій у журналі "Огонёк" і альбомів з образотворчого мистецтва, що були в тюремній бібліотеці. Так, наприклад, на грудях злодія Персика Рубенс витатуював "Богатирів" Васнєцова, а на спині – "Запорожців" Рєпіна. А шлюбного афериста Ціпоньку Таракашкін прикрасив попереду "Махою оголеною" Гойї, а іззаду – "Купальницею" Ренуара. Щоправда, скопіювавши ці зображення з репродукцій, він додав дещо й від себе, щоб було ясно, що наколки саме тюремні, а не аби які. Олешу Поповича, Іллю Муромця й Добриню Микитича, а також усіх запорізьких козаків, включно з отаманом Іваном Сірком, він "переодяг" у смугасті тюремні роби. Маху й купальницю "одягати" у роби не став, залишив оголеними, але додав в інтер'єри тюремні нари й заґратовані віконця.
(Тим, хто бував у Харківському художньому музеї, або не бував, але цікавився ним, відомо, що там є велике живописне полотно Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султанові", або, коротше – "Запорожці". Але Таракашкін у якості зразка використав репродукцію не цього полотна, а аналогічного з тією ж назвою, що виставлене в Російському музеї в Петербурзі. Петербурзький варіант відоміший і більше поширюється у вигляді репродукцій.)
Морквина попрохав метра й на ньому що-небудь зобразити. Рубенс, колупаючи в зубах сірником, заявив, що реалістичний живопис йому набрид, і він прагне спробувати себе в абстракціонізмі. "Та що завгодно, на ваш вибір", – погодився король...
Фальшивомонетник витатуював на грудях Жорика Дев'ятого композицію "№ 5" за однойменною картиною американського художника Джексона Поллока. Але скопіював Таракашкін її не з совєтського журналу "Огонёк", у якому в ті часи репродукції абстракціоністів не друкували (1972 же рік!), а з совєтської ж книги "Загниваюче мистецтво буржуазного Заходу", виявленою ним у тій же тюремній бібліотеці (книга, як і номери журналу "Огонёк", потрапили туди з Великого Світу, тому під "загниваючим Заходом" треба розуміти не захід Терентопії, звичайно, а Америку і Західну Європу).
Але якщо картина Поллока виглядала звалищем різнобарвних цяток і звивин, то на грудях короля її копія була схожа на мереживну пляму, начебто людина неакуратно їла чорничне варення й страшенно обляпалася.
– Перший млинець грудкою, – самокритично оцінив свій дебют в абстракціонізмі сам Рубенс, відійшовши в протилежний від короля кут камери й розглядаючи новий добуток одним оком через кільце з пальців. – Хріновина якась вийшла, гад буду! Але нічого, Морквино, не тушуйся. Далі краще піде. От виколю тобі на спині "Чорний квадрат" Малевича – ніштяк буде, вік волі не видіти!
І маестро татуювань заходився робити на стіні вугіллячком начерки.
(До речі, безцінний читачу, український живописець Казимир Малевич був не першим, хто випендрився чорним чотирикутником. За півтора, приблизно, сторіччя до того дотепний англійський священник Лоренс Стерн, більш відомий в іпостасі прозаїка, випендрився чорним прямокутником. Вірніше, відразу двома. А саме: у своєму романі "Трістрам Шенді" між дванадцятим й тринадцятим розділами першого тому помістив аркуш, пофарбований по обидва боки чорним кольором. Є в нього в цьому творі й сторінки білі (без букв): розділи вісімнадцятий й дев'ятнадцятий в дев'ятому томі. Є й сторінка, також без усяких букв, що виглядає площиною сірого мармуру (між тридцять шостим і тридцять сьомим розділами третього тому). Так що, як бачимо, і задовго до Малевича й таких як він, творчі люди з хорошим почуттям гумору вміли таке витребенькувати.)
Але Жорик Дев'ятий навідріз відмовився від даної геометричної фігури. Замість супрематизму Казимира Малевича монарх зажадав отримати на плечі просто написаний гарними буквами текст: "Не забуду рапсодії Ґершвіна".
І Таракашкін, дійсно, витатуював.
І дійсно, гарними буквами.
Але, мабуть, він чи то не розчув як належить, чи то не зрозумів, тому що замість:
"Не забуду рапсодії Ґершвіна"
вийшло:
"Не заб'ю дур, а псу дію перш вина".
Помилку Рубенса Жорик Дев'ятий виявив тільки вийшовши з в'язниці, коли прочитав татуювання за допомогою двох дзеркал. І замість того щоб хвастатися тюремним сувеніром, заклеював на пляжі плече лейкопластиром, соромлячись такого безглуздого напису.
Що ж щодо присудженого королю штрафу, то, аби швидше виплатити його ображеному пажу, Його Величність тимчасово влаштувався на другу роботу: у вільний від королівських справ час підробляв офіціантом у жорикбурзькому ресторані "Харків".
Король що відсидів п'ятнадцять діб та повернувся до своїх обов'язків, першим ділом видав указ про реформу суду, де говорилося, що відтепер суддя, адвокат і прокурор повинні вести процес у клоунському образі, починаючи засідання з потішного фіґлярства. (Що ми з тобою, безцінний читачу, і спостерігали кілька сторінок тому в суді щодо справи Траляляліні). Оскільки це, мовляв, підніме настрій обвинувачуваних, і позитивно вплине на здоров'я глядачів.
Покровителькою юстиції вважається громадянка Феміда, що має фах богині. Тому юристів, які виглядають і поводяться таким чином, можна назвати клоунами божественними.
* * *
Отже, поклеївши дурнів, три клоуни зайняли місця, щоб почати власне суд: пишнобровий суддя сів за чорним столом, банькуватий рябий адвокат поруч із так званим лауреатом Траляляліні, великогубий кирпатий прокурор – серед чудової вісімки; суха очкаста стенографістка на своєму місці завмерла у передчутті вітіюватої скачки пера по паперу; і один тільки черговий кат у масці поросяти не мав діла й, щоб згаяти час, присів у сторонці, напнув на щетинисті вуха навушники аудіоплеєра й, заплющивши вічка, поринув у музику.