І справді, за деякий час чаклун побачив, як потрібний "фальшивий" лицар із напарником під'їхали до корчми, спішилися та увійшли. Впевнений у сильних чарівних здібностях "фальшивого" лицаря, Арсеній не ризикнув вручати йому листа власноруч. Він передав листа через молодого чоловіка, який прийшов до корчми, що в того чоловіка голова була прикрашена пір'ям (так, читачу, це був бібліотекар Бізончик Солом'яний). Під впливом гіпнозу той прийняв чаклуна за місцевого листоношу.
Продовжуючи спостерігати за "викрадачем яйця", Арсеній переконався, що лист подіяв, і той (як і раніше з напарником) виїхав зі столиці у західному напрямку, тобто у бік Неголених гір.
Вранці двадцять другого жовтня чаклун надиктував заручниці другого листа:
"Коханий!
Термінові обставини, про які я розповім при особистій зустрічі, змушують мене, не дочекавшись тебе в Безбаштовому Замку, негайно покинути це місто й переміститися в Шмарклів. Тепер я буду чекати на тебе в Шмарклові на майдані Краплі, знову біля пам'ятника.
Цілую, твоя Естер".
Прилетівши до Безбаштового Замку, зайшов у крамницю "Сувеніри" на майдані Питання. Привітавшись із її господарем, вгодованим чоловіком із пишними вусами (котрому іноді казали, що зовнішністю він дещо нагадує кінорежисера Валентина Тюхтія), Арсеній сказав:
– Прошу вас мені допомогти. Я на цьому майдані призначила побачення своєму нареченому. Але мушу терміново виїхати. Він приїде сюди завтра і на мене чекатиме. Ви зможете побачити його крізь вітрину. Він лицар, у якого на щиті зображено білого пивного кухля у чорному полі. Я прошу вас передати йому листа від мене.
– Звичайно, панночко, я вам допоможу. Давайте листа.
Коли Арсеній вийшов з крамниці, торговець пробурмотів:
– Яка гарна дівчина! Пощастило тому лицарю, що в нього така наречена.
Наступного дня, вдивляючись у чарівну кулю, чаклун переконався, що торговець виконав прохання, і з Безбаштового Замку два лицарі рушили у бік Шмарклова.
Арсеній вирішив перевірити, наскільки сильними є можливості підступного чудотворця, викрадача яйця, який прикидається лицарем. З'ясувавши, що в цьому секторі королівства пошуками яйця займаються також лицарі Напівкруглого Столу Остап Окрошколюб і Остап Електричка, вирішив використати їх як приманку. Вирішив їх зачаклувати, і подивитися: чи зможе розчаклувати викрадач, чи ні. Якщо зможе, значить, він справді дуже сильний чародій. А якщо ні, значить, Арсенію можна трохи розслабитися: викрадач не такий уже й сильний у магічних справах.
Двадцять четвертого жовтня, коли лицарі Остапи наближалися до селища Сортирославля, чаклун Архипов дистанційно наслав на них чари: їм почало верзтися, начебто на них напала зграя страшних чудовиськ. Щоб від них врятуватися, лицарі сховалися у старому вітряку. І протягом трьох днів вони бачили неіснуючих страховиськ, які нібито оточили цей прихисток.
Двадцять сьомого жовтня туди приїхали Лицар Пивної Кружки з напарником. Арсеній на рекламному плакаті біля дороги дистанційно розмістив напис:
"На допомогу! Ми в старому млині!
Остапи Окрошколюб і Електричка".
І стрілку, що вказує у бік млина.
Коли Мгобокбекбе з Річардом Левове Корито, збочивши з дороги, попрямували до споруди, Арсеній напис із плаката вилучив так само дистанційно.
Коли "викрадач яйця" наблизився до млина, чари розвіялися, тобто лицарі Остапи припинили бачити будь-яких чудовиськ. Це остаточно переконало Арсенія, що він має справу із сильним суперником, магом високого рівня. Тим не менш, він не втратив надії, що заманивши його в свій особняк, зможе добитися свого, тобто, шантажуючи закоханого заручницею, забрати у нього драконяче яйце.
Автор, не сумніваючись у кмітливості читача, упевнений: читач збагнув, що Остапів розчаклував не Мгоцько, який не володів насправді ніякою магією, а меч Халазюк, який був у нього, адже той меч обладував властивістю знищувати навколо себе дії всякого злого чаклунства. Але, на відміну від читача, Арсеній не знав ні про наявність у двох лицарів чарівного меча, ні про його магічні здібності. По-перше, коли лицарі викопали цього меча з-під трьох зрослих дубів в Оксамитовій пущі, чаклун за ними не спостерігав. А якби й спостерігав... Про те, що це не проста зброя, а чарівний меч Халазюк, стало ясно з розмови лицарів із ясновидцем Глібом Цвяхом. Якби Арсеній навіть бачив за допомогою чарівної кулі ту розмову, то не чув би її, оскільки звуки куля не транслює.
Вранці тридцять першого жовтня Арсеній надиктував дочці корчмаря, що продовжувала перебувати покірною сомнамбулою, третього листа, де її коханому наказувалося їхати до села Геннадьївки, що в тому селі вона чекатиме на нього, мовляв, у тамтешньому шинку.
Перемістившись у Шмарклів на площу Краплі, він попросив бабу, яка щодня торгувала там соняшниковим насінням, віддати завтра цього листа Лицареві Пивної Кружки. У свідомості тієї баби Арсеній залишився прекрасною дівчиною.
Другого листопада Естер під диктовку написала четвертого листа:
"Коханий!
І в Геннадьївці тебе не дочекалася. Зустрінемось біля особняка поблизу села Великих Мотлохів. Щоб дістатися цього особняка, тобі треба, приїхавши в дане село, навідатися до столярної майстерні на вулиці Дені Дідро. Тамтешній столяр Микола Корок і вкаже тобі дорогу до особняка. Там ми зустрінемося, і ти, нарешті, дізнаєшся таємниці мого зникнення і переміщень.
Твоя Естер".
Арсеній перелетів до Геннадьївки, увійшов у шинок і попросив шинкаря віддати листа Лицареві Пивної Кружки, який завтра неодмінно зайде до цього пункту громадського харчування. І шинкар, звичайно, під дією гіпнозу прийняв чаклуна за красуню, пообіцявши виконати прохання...
* * *
Отут Автор нарешті вертається до Жирпатьївки, де ми залишили трьох лицарів: Лицаря Пивної Кружки, Річарда Левове Копито й Лицаря Рожевого Ведмедика; і трьох велосипедисток: Катрю, Віру й Аню.
Отже, перші двоє з названих відпочивали на лавці під розлогою грушею в гарному осінньому саду біля будинку Катриного дядька, а решта перебували в цьому будинку. Потім господар, тобто дядько Катрі, перемістився з дому в лазню, що стояла неподалік. А Вася, що вийшов за ним, повідомив лицарям Напівкруглого Столу, що незабаром все буде приготовлено, аби гості попарилися і обмилися.
– Ви чому віддаєте перевагу, – питав Лицар Рожевого Ведмедика, – щоби спочатку попарилися і помилися ви двоє, а потім я з дівчатами, або спочатку я з дівчатами, а після ви?
Річард здивовано вигукнув:
– А ви, Лицарю Рожевого Ведмедика, що...
Але Вася перервав:
– Вибачте, але оскільки ми мандруємо разом, то прошу без офіціозу називати мене по-дружньому не на "ви", а на "ти".
– У такому разі і ти, Васю, називай нас двох не на "ви", а на "ти", незважаючи, що ми трохи старші, – порадив Мгоцько.
– Добре. То що ти, Річарде, хотів мені сказати?
– Ти що, Васю, збираєшся купатися не з нами, а з дівчатами?
– Так.
– А вони згодні?
– Згодні.
"Ну й спритний хлопець! От би мені так!" – знову подумки позаздрив Річард.
– Якщо дівчата згодні, – казав Мгоцько, – то, може, попаримось і викупаємось усі разом? Ми зекономимо час, а господар дрова, най їх равлик копне.
– Ну, ні! – заперечив Вася. – Порядні дівчата не ходять у лазню спільно з чоловіками, з якими тільки-но познайомилися. Тим більш, якщо ті дівчата та ті чоловіки не є нудистами. Не знаю, як ви, а я, Катря з Вірою та Анею не нудисти.
– Але ж наше з ними знайомство сталося не пізніше, ніж твоє! – обурився Річард. – Чому ж тобі з ними можна, а нам не можна? Чому така дискримінація?
– Тому що ви чоловіки.
– А ти хто? – вигукнув Левове Копито.
Повисла пауза, під час якої Вася дивився на Річарда зі зачудуванням, навіть відкривши від подиву рота.
– Тю! – нарешті сказав він. – Ви що, думаєте, що я чоловік? Я ж дівчина!
– Як дівчина? Чому дівчина? Тебе ж звати Васею! – здивувався своєю чергою і Мгоцько.
– Це скорочено неофіційно так називають друзі та знайомі. А повністю, офіційно, за паспортом – Василина. Василина Степанівна Римаренко. Я була впевнена, що ви з перших хвилин знали, що я дівчина, оскільки Ігор приставав до мене з поцілунками.
– Я подумав, що він той... як би це сказати... чоловік із нестандартною сексуальною орієнтацією, – повідомив Річард.
– І я так думав, най його равлик копне, – додав Мгоцько.
– Хто? Ігор? Ха-ха! Ні, він хлопець зі звичайною орієнтацією, і мого кохання та поцілунків хотів, бо я дівчина.
(Начитаному Лицареві Пивної Кружки відразу ж згадалися рядки з комедії Грицька Основ'яненка "Дворянські вибори, частина перша...":
"– Як ти смів увиватися біля неї?
– Дозволь, шановний! А за яким правом?..
– Як за яким правом? Чи бачиш, я воїн; отже, я лицар; отже, я захисник прекрасної статі. А я сам, своїми от цими лицарськими очима бачив, що ти їй набридав своїми поцілунками".)
Василина вела далі:
– Про мою стать ви могли б здогадатися, і побачивши, як я спілкувалася з велосипедистками. Нам, дівчатам, завжди є про що досхочу погомоніти і посміятися. Вони відразу ж утямили, що я дівчина, навіть жодних сумнівів у них не було.
– Так, у дівчат спостережливість та інтуїція розвинені краще, ніж у нас, чоловіків, най нас равлик копне, – визнав Мгоцько.
А Річард, подивившись на Васю, так би мовити, свіжими очима, не як на хлопця, а як на дівчину, зрозумів, що вона не менш симпатична, ніж Катря, Віра та Аня. А чи не може вона бути тією, кого мала на увазі ворожка?
– Якщо ви погодилися мандрувати зі мною, вважаючи мене за чоловіка, – насторожилася Василина, – то тепер, коли з'ясувалося, що ви помилилися, боюся...
– Боїшся, що ми відмовимося? – запитав Мгоцько. – Ні, звичайно, не відмовимося. Ми ж не поганці, які дискримінують жінок, вважаючи, що їм не належить того, що належить чоловікам. До того ж ми пам'ятаємо, що і в історії нашої країни серед лицарів Напівкруглого Столу, най його равлик копне, були дві жінки, а серед незалежних лицарів іще більше. Зрозуміло, продовжимо мандрувати разом. А що стосується лазні, то давайте, першими йдіть ви, дівчата, а потім ми.
– От і добре! – зраділа Василина ...
Коли Василина йшла з дівчатами в лазню, вже без шолома та металевих обладунків, стало остаточно видно, що вона абсолютна дівчина з усіма достоїнствами дівочої фігури.